Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович) скачати онлайн-> 1.2.3. Сутність економіко-кримінологічної трансформації елементів теорії детінізації економіки

1.2.3. Сутність економіко-кримінологічної трансформації елементів теорії детінізації економіки



Удосконалення управлінських і організаційно-правових засобів попередження криміногенних тіньових проявів через створення відповідних контрольно-інформаційних систем і фінансово-правових механізмів у сфері фінансово-господарських відносин або у сфері цивільного обороту речей, прав, дій у цілому – це перспективне відгалуження в теорії детінізації економіки. Уміло оперуючи фінансово-господарськими інструментами, можна забезпечити не тільки превентивний вплив на тіньові капіталооборотні операції, а й підняти рівень виявлення і розслідування складних, технологічно насичених фінансово-господарських зловживань, фінансових операцій, ухилень від оподаткування, ефективним засобом детінізації економіки, а відповідно, й інструментом ранньої профілактики і попередження злочинності у сфері економіки в цілому.
Розуміючи технології різних форм розрахункових, кредитних, зовнішньоекономічних операцій, операцій на забалансових рахунках кредитно-фінансових установ, операцій на фондовому ринку, ринку боргових зобов’язань, оперуючи різними фінансово-господарськими агрегатами, ми можемо не тільки визначити криміногенну обстановку в тому чи іншому сегменті економіки, а й виявити властиві цим оборотним технологіям види і способи тіньових операцій і конкретних злочинів. Володіючи знаннями даних технологій, ми також можемо визначити економіко-правові протиріччя і корисливі закладки тіньовиків, впроваджені в ті чи інші сегменти нормативно-правового забезпечення фінансово-господарського обороту, що глобалізують криміногенні тіньові процеси, виключаючи при цьому здійснення за ними соціального контролю. Вийти на цей рівень пізнання причин і технологій криміногенної тінізації економічних відносин, їх детінізації, взаємообумовленостей формування делінквента-тіньовика, попередження глобалізації тіньових криміногенних процесів у сфері економіки, визначення методів попередження, виявлення і розкриття даної категорії високотехнологічних злочинів можливо тільки шляхом економіко-кримінологічної трансформації управлінських і фінансово-правових інструментів через призму елементів спеціальної теорії детінізації економіки.
У чому полягає сутність економіко-кримінологічної трансформації управлінських і фінансово-правових інструментів? Ризик-менеджмент, наприклад, передбачає вивчення угод і фінансово-господарських операцій на предмет перспектив їх успішного завершення. При цьому вивчаються різного роду ризики, що можуть негативно вплинути на позитивний результат угоди. Це можуть бути валютні ризики (зміна курсу валют та ін.), кредитні ризики, ризик інфляції, ризики збуту продукції, зміни кон’юнктури ринку, зміни у законодавстві, втрата платоспроможності контрагентом чи його партнерами, банкрутство і багато інших вихідних і похідних від них ризиків економічного характеру.
Разом із тим, сучасні підприємницькі відносини перенасичені прямим шахрайством як контрагентів, так і партнерів останніх. Процвітає псевдобанкрутство, елементарна необов’язковість партнерів, здійснюються фіктивні операції, підробляються фіктивні платіжні документи, навіть емітуються фіктивні безготівкові кошти [68; 69; 74 та ін.], отримавши які, з часом можна стати перед фактом, що вони утворені і випущені в платіжний оборот за допомогою службових підлогів партнера разом із банківським працівником чи введені у платіжний обіг хакерами, крекерами [86, 40–43], фрікерами, кардерами*. Тому в плані ризик-менеджменту вивчення ризиків криміногенного характеру і розробка запобіжних заходів їх попередження є значно важливішим, ніж стосовно першої категорії ризиків. Інфляція, зміна курсу валют або інші ризики економічного характеру можуть знизити прибутки або завдати певних збитків. Ризики криміногенного характеру здатні призвести до втрати всіх коштів, вкладених в операцію, і навіть зруйнувати весь бізнес суб’єкта підприємницької діяльності, що буде мати наслідки і для державного бюджету. Тому економіко-кримінологічний моніторинг угод і всіх фінансово-господарських операцій, що їх супроводжують, необхідно здійснювати через призму всіх елементів предмета економічної кримінології. Інколи у випадках укладання угод з невідомими чи сумнівними партнерами їх необхідно піддавати більш глибокому вивченню – економіко-кримінологічній експертизі. Тобто сутність економіко-кримінологічної трансформації організаційно-управлінських і фінансово-правових інструментів полягає в інтеграції інститутів ризик менеджменту і економічної безпеки підприємництва з кримінологічними інститутами з метою прогнозу і мінімізації не тільки економічних, а й криміногенних ризиків. Встановлення таких ризиків, вибір і застосування більш захищених операцій у конкретній фінансово-господарській ситуації або навіть відмова від угоди, коли ризики втрат переважають над очікуваними прибутками, це і є сутністю управління ризиками, що у підсумку сприяє попередженню злочинів і зловживань, а також створює організаційно-правову інфраструктуру детінізації економіки. До того ж, ця інфраструктура носить перманентно-превентивний характер. Як приклад актуальності викладеного підходу, розглянемо ці проблеми створення системи управління кредитними ризиками.
Управління кредитними ризиками розглядається, по-перше, як один з елементів ризик-менеджменту, по-друге, як банківська категорія, що відображає визначену систему і відповідну їй організаційну інфраструктуру перманентно-попереджувальних заходів, що здійснюються відповідними службами банківських і парабанківських установ з метою забезпечення ліквідності як активних, так і певної категорії пасивних операцій і локалізації або мінімізації будь-яких внутрішніх і зовнішніх ризиків, що загрожують стабільній роботі банківських і парабанківських установ.
Ми ж хочемо розглянути дану категорію через призму економічної кримінології, тобто не тільки як інструмент оптимізації залучення і розміщення кредитних ресурсів і економічної безпеки банків, а і як засіб ранньої профілактики, попередження і розкриття шахрайств із фінансовими ресурсами розкрадань, ухилень від оподаткування, відмивання незаконно здобутих коштів та інших видів злочинів у сфері кредитних відносин.
На наш погляд, такий підхід цілком відповідає як інтересам конкретного банку, так і інтересам банківської системи. Необхідно лише віднайти цей інтерес і матеріалізувати його у відповідних організаційно-правових системах мінімізації можливих криміногенних ризиків фінансової системи в цілому. Разом із тим, у тому заважає нерозробленість економіко-кримінологічних аспектів системи управління кредитними ризиками по всьому ланцюжку кредитного процесу – від страхування чи іншого гарантійного забезпечення ризиків, надання, одержання, використання і погашення кредитів, що є живильним середовищем, яке стимулює скоєння різноманітних тіньових криміногенних процесів, у тому числі і неповернення кредитів.
Проблема зростає з нагромадженням критичної маси протиріч у нормативно-правовій базі, у результаті чого побудувати ефективну систему управління кредитними ризиками складно, а в окремих ситуаціях (наприклад, як вексельний оборот) – і неможливо. Причиною цього є насамперед те, що регулювання кредитно-фінансових і підприємницьких відносин у цілому всі ці роки здійснюється як реакція на ту чи іншу ситуацію – поверхневими, загальноконцептуальними постановами, розпорядженнями, а щодо банківської діяльності – навіть листами і телеграмами НБУ [72–76]. Комплексний підхід у правовому регулюванні технологічно насичених і складних фінансово-господарських відносин відсутній. У результаті «благі наміри», заявлені в соціально-економічній, кредитно-фінансовій, організаційно-управлінській, податковій політиці держави залишаються нереалізованими деклараціями. Сферу кредитних відносин, як і фінансово-господарську діяльність у цілому, супроводжують такі антигромадські прояви, як тіньові операції, організована злочинність, корупція, шахрайство, розкрадання, емісії фіктивних грошей та інших платіжних сурогатів, некомпетентність і необов’язковість партнерів з бізнесу, широкомасштабні розгалужені організовані форми фінансових махінацій, шахрайських діянь за відношенням один до одного у вигляді неплатежів, присвоєння кредитних коштів, псевдобанкрутства та ін. Криміногенні відносини і комплексна деградація економічних процесів досягли рівня саморегулятивного відтворення
Колосальні суми кредиторської і дебіторської заборгованості в останні роки і її стрімке зростання (у півтора раза) у 1999 році свідчать не тільки про різні цивільно-правові ризики і економічні причини даного явища, а й про вплив на ці процеси криміногенного фактора. Тут доречно ще раз навести таку статистику. Згідно з даними Національного банку України, на 1 січня 2000 року обсяг кредиторської заборгованості в 1,9 раза перевищує обсяг ВВП країни і досяг 229234,4 млрд. грн. Дебіторська заборгованість зросла в 1,3 раза і склала понад 170 млрд. грн. При цьому більше 105 млрд., чи 53,7 % і понад 75 млрд., чи 44,2 % складають прострочені кредиторська і дебіторська заборгованість [21, 8]. Безумовно, у цій масі неплатежів і непостачань мають місце латентні псевдоугоди, учинені з метою ухилення від сплати податку на прибуток, відмивання доходів незаконного походження, емісії фіктивних безготівкових грошей, інших платіжних сурогатів, розкрадання і багато інших зловживань.
Перенасиченість протиправними проявами, організаційна слабкість і непродуманість економіко-правових механізмів узгодження інтересів суспільства і підприємців, недосконалість інституту управління ризиками, страхування і перестрахування підприємницьких ризиків украй негативно впливають на ефективність і стабільність функціонування кредитно-фінансового механізму, підривають процеси економічного відтворення, загрожують економічній безпеці учасників кредитних відносин, руйнують фінансову систему держави. Разом із тим, питання ризик-менеджменту і економічної безпеки підприємництва напрацьовуються повільно. Вони ще не стали засобами превентивного впливу на попередження підприємницьких ризиків і особливо в плані протидії організованим злочинним формуванням, що використовують у своїй протиправній діяльності різні кредитно-фінансові, підприємницькі інститути, легітимні технології і фінансові інструменти. З цих питань необхідно виконати серйозну теоретичну, законодавчу і організаційно-практичну роботу. Наукові розробки із зазначених питань необхідно спрямувати, насамперед, на створення ефективної організаційно-правової інфраструктури економічної безпеки у сфері фінансово-господарських відносин. При цьому необхідно мати на увазі, що системи ризик-менеджменту та економічної безпеки підприємництва стануть ефективними інструментами мінімізації ризиків криміногенного характеру тільки за умов, якщо в основу фінансово-господарського обороту буде покладено принцип протидії проникненню протиправних елементів та їх незаконно здобутих капіталів у легітимні фінансово-господарські інституції. Правові механізми такої протидії ми розглянемо при висвітленні проблем боротьби з відмиванням доходів незаконного походження.
Доцільно відзначити, що в сучасній криміногенній обстановці зробити це нелегко, оскільки, не здобувши значні кошти на першому етапі накопичення первісного капіталу шляхом різних видів протизаконного промислу, в основному за рахунок вчинених під виглядом розрахунків кримінальних емісій, розкрадань кредитів, завуальованих під цивільно-правові ризики, злочинні угруповання вийшли на новий рівень організації відтворення кримінальних капіталів – інтеграцію загальнокримінального протиправного промислу із злочинністю у сфері економіки. Кількісний масив коштів, здобутих злочинним шляхом, змінив їхні якісні ознаки і форми використання. Тобто відносно невеликі розміри протиправних коштів, що одержувалися раніше, мали споживчий характер і використовувалися для задоволення чисто побутових потреб злочинного елементу.
У зв’язку зі зростанням обсягів коштів, отриманих протиправним шляхом, до великомасштабних розмірів у злочинних формувань виникає потреба вкладати їх у безготівкові фінансово-господарські операції, оскільки перевезення значних коштів привертає увагу правоохоронних органів. Саме перевезення 30-ти тонн зношених (ветхих) грошей, вкрадених з центрального сховища Національного банку України, привернуло увагу правоохоронців і послужило розкриттю розкрадання в сумі 150 млн. рублів у 1993 році [72]. Надспоживчі лишки незаконно здобутих капіталів набувають криміногенно-відтворювального характеру, що обумовлює “легітимні” схеми їх обороту, насичення різних сфер суспільно-економічних відносин потужним криміногенним потенціалом.
У сфері кредитних відносин (наприклад, крім неповернення, нецільового використання чи прямої розтрати отриманих кредитів з ознаками присвоєння) стали відбуватися більш складні розкрадання коштів шляхом погашення гарантій (під видані кредити) не з резервних страхових фондів, а з оборотних коштів банків [76]. Такі діяння одночасно є інструментом протиправного збільшення витрат і зниження оподатковуваного прибутку, тому розкриття, а тим більше попередження таких діянь, вимагають від ризик-менеджерів і працівників служб економічної безпеки банків певних економіко-кримінологічних знань. Таким чином, попереджуючи нанесення збитків банкам, ризик-менеджери можуть протидіяти ухиленню від оподаткування, тобто детінізації кредитно-фінансових відносин. Пошук схем і побудова механізмів документообороту, які б створили умови зближення природної зацікавленості службовців кредитно-фінансових установ і інтересів суспільства, з боку держави практично ще не розпочинався, тоді як злочинні угруповання, що проникли у кредитно-фінансову систему в напрямі вуалювання своїх протиправних діянь, працюють досить інтенсивно.
Так, з метою ухилення від сплати податків, а також розкрадання прибутку (отриманих відсотків) банками практикується створення забалансових кредитних портфелів, що фактично передбачає тіньовий оборот коштів за допомогою здійснення легітимних пасивних і активних кредитних операцій, ховаючи їх не в готівці за межами банку, а у вигляді різних безготівкових розрахунково-кредитних трансакцій на забалансових рахунках банків або взагалі за балансом фінансово-господарського обороту банківської установи.
В умовах глобалізації тіньового капіталообороту нормотворчу, управлінську, економічну діяльність державних органів, фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва пронизує корупція, підкуп, шантаж, створення лобістських груп, діяльність яких спрямована на вирішення корисливих протиправних інтересів злочинних формувань.
Досить згадати період 1990–1997 років – час стрімкого накопичення приватного капіталу за рахунок емісії фіктивних безготівкових коштів за допомогою незабезпечених платіжних документів (чеків, платіжних доручень у комбінації з кредитовими і дебітовими авізо тощо) і свідомо безповоротних кредитів, коли одержувачу кредиту видавали тільки 50 % позиченої суми, а друга половина залишалася посадовій особі банку, що видала заздалегідь безповоротний кредит [67; 76].
Проблема створення сприятливого клімату у сфері кредитних відносин у плані мінімізації ризиків і забезпечення економічної безпеки, захисту прав та інтересів підприємців від різного роду протиправних зазіхань, особливо їхніх організованих форм, набуває сьогодні особливої гостроти, стає вирішальним фактором, що визначає перспективи розвитку підприємництва й економічного розвитку держави в цілому.
Щоб у визначеній криміногенній ситуації успішно вирішувати завдання економічної безпеки банків, у тому числі і їхнього захисту від злочинних посягань, потрібно зрозуміти:
– природу і технологію криміногенних процесів;
– їхній взаємозв’язок із технологіями конкретних банківських та інших фінансово-господарських операцій;
– на цій основі створити систему і відповідну інфраструктуру управління кредитними ризиками як у окремо взятому банку, так і в банківській системі країни в цілому.
Система управління кредитними ризиками банку містить у собі дуже широке коло питань – від підсистем оцінки і попереднього вивчення документів позичальника кредитів, економіко-кримінологічної експертизи його бізнес-плану до створення підсистем контролю за структурою портфеля ризиків і контрольного супроводу витрачання позичених коштів.
Слід ще раз наголосити, що знання технологічних аспектів різноманітних фінансових операційних і наукова розробка на цій основі систем і підсистем ризик менеджменту має неоціненне значення не тільки для мінімізації ризиків, але й для виявлення хабарників, розкрадачів серед банківських службовців, розмежування цивільно-правових ризиків від шахрайських дій учасників кредитних відносин, доведення суб’єктивної сторони скоєного ними розкрадання, ухилення від сплати податків і, нарешті, правильної кваліфікації діянь [76].
Наприклад, у межах зазначеного вище діапазону кредитних відносин повинні формуватися:
– підсистема контролю за якістю кредитного портфеля в плані структури ризиків у рамках специфіки пасивних і активних операцій. Аналіз сформованої структури ризиків є не тільки інструментом їхньої мінімізації, а й засобом виявлення потенційно підозрілих операцій і неблагонадійних співробітників банку;
– підсистема моніторингу концентрації кредитних ризиків за їхніми видами включає також контроль за рівнем ризиковості кредитів за такою класифікацією: стандартні, субстандартні, сумнівні, небезпечні і безнадійні кредити. Крім формалізованих комплексів перевірочно-профілактичних заходів, глибина яких залежить від відзначених категорій кредитів за кожним із названих рівнів ризиковості кредитів, повинні формуватися відповідні (2, 5, 30, 80, 100 %) страхові резерви банку (погашення виданих гарантій не з цих резервів, а з оборотних коштів банків, слід кваліфікувати як розкрадання) [76];
– підсистеми вибору менш безпечних кредитних операцій здійснюється з урахуванням конкретної ситуації, даних кредитора, рівня ризику щодо цільових витрат позичених коштів і т. д. Індикатори ризиковості у сфері надання кредитів є вибрані види кредитів у такому діапазоні: короткострокові, довгострокові, кредитна лінія, контокорентний кредит і т. д. (Регулярне використання в конкретній ситуації більш ризикованих видів кредитів і систематичне неповернення останніх може свідчити “про видачу свідомо безповоротних кредитів”, тобто про можливе розкрадання кредитів за схемою: 50 % –одержувачу, а 50 % – посадовій особі банку);
– підсистема контролю за дотриманням економічних нормативів з питань диверсифікації кредитів (нормативи – 10 %, 40 %, пізніше – 25 % на одного позичальника від суми власних коштів банку). Порушення цих нормативів свідчить про корупційні відносини посадової особи кредитора й одержувача кредиту;
Базельський банківський комітет рекомендує використовувати даний норматив у межах 15–20 % від суми власних коштів банку;
– підсистема контролю за концентрацією ризиків за гарантійними зобов’язаннями банків. Її зіставлення з категоріями (стандартні, субстандартні і т. д.) кредитів, портфелем страхового резерву і джерелом виплат за гарантіями є не тільки приводом до перевірки, а й доказом розкрадань.
Існує й ряд інших підсистем мінімізації ризиків, аналізу і контролю за кредитною діяльністю банку.
Прикладом необхідності створення державної системи управління кредитними ризиками і відповідних підсистем у банках можна привести типову підсистему контролю за опротестуванням векселів.
Так, приймаючи векселі під заставу, дисконт або здійснюючи з ними акцептні чи авальні операції, потрібно мати достовірну інформацію про те, чи не було в їх емітента опротестованих векселів. Причини опротестування можуть бути різні, у тому числі й у зв’язку з емісією фіктивних векселів. Де взяти таку інформацію? У рамках одного банку чи нотаріальної контори, що виконує протест векселів, цієї інформаційної бази не створити, оскільки векселедавець-шахрай може мати опротестовані, у т. ч. і фіктивні, векселі в одному регіоні, а пропонувати інший вексель під заставу, дисконт, акцепт, аваль зовсім у іншому регіоні країни.
Для чого потрібна така інформація? Згідно з положенням НБУ “Про вексельний оборот в Україні”, не можна приймати векселі від векселедавців, якщо протягом 6 місяців він має опротестовані векселі. За Женевською конвенцією “Про вексельний оборот”, такий термін установлений протягом 2-х років.
Але де оперативно одержати достовірну інформацію в Україні стосовно опротестованих векселів? Централізованої бази даних опротестованих векселів практично немає і сьогодні.
У криміногенних умовах вексельного ринку в плані управління кредитними ризиками і попередження шахрайств менш небезпечними операціями з векселями є інкасація векселів (збір надходжень від векселів і своєчасна подача векселів до опротестування) або доміциляція векселів (своєчасна проплата за ними з коштів, депонованих клієнтом).
Якщо в криміногенних умовах, що склалися на вексельному ринку і при відсутності централізованої бази опротестованих векселів, відповідальні за дану ділянку роботи співробітники банку здійснюють активні кредитні операції під векселі, тобто роблять з ними дисконтні, заставні, акцептні, авальні операції, а не “інкасацію” чи “доміциляцію”, то виникає питання: який розмір “винагороди” такий співробітник банку одержав від суми проведеної ним високоризикової операції?
Якщо такі дії є систематичними, то правомірно виникає питання: чи не переведе визначена група співробітників банку значну частину кредитних ресурсів у “тінь”, організованим злочинним формуванням чи за кордон? Чи не доведе банк до банкрутства?
Прикладів банкрутства найбільш процвітаючих банків багато. Кредитна афера малого підприємства “Хелп”, співробітники якого перевели за кордон 18 млн. доларів США, отриманих у півтора десятка банків без будь-якого гарантійного забезпечення. Банкрутство таких великих банків, як “Лісбанк”, банк “Інко” (а за 9 останніх років – близько сімдесятьох більш дрібних банків) відбулося в основному за рахунок подібної кредитної політики і відсутності в країні ефективного стандартизованого комплексу перевірочно-профілактичних систем управління підприємницькими ризиками в цілому.
Декілька слів слід сказати про фіктивні векселі. У світовій практиці вексельного обігу відомі “дружній”, “зустрічний”, “дутий чи бронзовий” види фіктивних векселів.
Небезпека обігу фіктивних векселів характерна тим, що, з одного боку, платіжний оборот насичується нічим не забезпеченими фіктивними платіжними сурогатами, що підриває платіжну систему країни, а з іншого – за допомогою таких платіжних засобів злочинні формування викрадають кредитні кошти банків і майно суб’єктів підприємництва.
Так у загальних рисах виглядають економіко-кримінологічні аспекти управління ризиками у сфері вексельного обігу і кредитних відносин у цілому. Але подібні проблеми мають місце практично стосовно всіх товарних, фінансових, кредитних і розрахункових операцій. Їх розробка повинна тісно погоджуватися з технологіями тієї чи іншої операції. Більше того, типові системи і підсистеми управління кредитними ризиками конкретного банку дуже часто вимагають серйозної доробки з урахуванням структури і специфіки пасивних і активних операцій у кредитному портфелі банку, а також рівня концентрації в портфелі тих чи інших видів ризиків. Зважаючи на загострену криміногенну ситуацію у сфері фінансово-господарських відносин України, економіко-кримінологічні аспекти управління кредитними ризиками чи інститут ризик-менеджменту в цілому повинен зайняти центральне місце в організаційно-правовій інфраструктурі детінізації економіки.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович)