Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович) скачати онлайн-> 2.2.3. Спеціально-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія”

2.2.3. Спеціально-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія”



Спеціально-правові чинники виділення “економічної кримінології” в окрему підгалузь кримінологічної науки полягають, перш за все, у тому, що в структурі тіньової економіки, поряд з багатьма іншими криміногенними, але не криміналізованими потужними джерелами тіньової економіки, є і такий сегмент джерел, як “економічна злочинність”. Технологічна структура, детермінаційно-причинний комплекс останньої, суттєво відрізняється від відносно простих способів і більш прозорих, або навіть очевидних причин здійснення загальнокримінального блоку злочинів.
Так, багаточисельні теорії причин злочинності, що виникли у дев’ятнадцятому столітті і пізніше як ті, що базуються на концепціях зростання злочинності “з причин бідності”, так і ті, що “причинами поширення злочинів вважають зростання благополуччя”, пояснюють тільки мотиваційно-причинний комплекс, притаманний загальнокримінальним корисливим злочинам. Наприклад, на думку бельгійського кримінолога й соціолога Кетле (1835 р.), погіршення життєвого рівня призводить до зростання злочинності. До цієї думки приєднались британці Джозеф Флетчер (1849 р.) і Річард Хассей Уоми (1857 р.). І навпаки, Джон Клей (1855 р.) доводив, що злочинність зростає зі зростанням економічної кон’юнктури та благополуччя, оскільки населення може більше вживати алкоголю. Сучасні теорія депресії (кризові явища в економіці сприяють зростанню злочинності) і теорія експансії (зростання в економіці викликає зростання злочинності і навпаки) за своєю суттю повторили основні мотиви теорії Кетле та Клея (Phillips, Votey 1981 р.).
Можна впевнено сказати, що не бідність, не пияцтво в результаті зростання благополуччя не є основою або прямою причиною зростання економічної злочинності, а тим більше тінізації економічних відносин чи тінізації цивільного обороту речей, прав, дій у цілому. Бо, як відзначалось вище, бідний, а тим більше особа, що зловживає спиртними напоями, як правило, не має доступу до фінансово-господарських інструментів, за допомогою яких здійснюються серйозні економічні злочини або некриміналізовані, але криміногенні тіньові операції [72, 194–277].
Причинно-детермінаційний комплекс криміногенної тінізації відносин або одне з багаточисельних, але значних джерел тіньової економіки – економічну злочинність, особливо в перехідний період до ринкових відносин, необхідно розглядати як віддзеркалення конкретної криміногенно-зумовлюючої субстанції, яка на рефлекторному рівні (теорія рефлективності) [64, 117] діє як першопричина відтворення тіньових процесів у конкретних умовах України [79, 71–86].
Більш детально на цих проблемах ми зупинимося нижче при розгляді вчення про детермінацію та причинність тінізації суспільно-економічних відносин в економічній кримінології.
Має місце також і певна відмінність передумов, що сприяють скоєнню економічних злочинів чи некриміналізованих суспільно-небезпечних діянь, які є надпотужними джерелами поповнення “підпільного” (криміногенного) сектора тіньової економіки.
У кримінологічній літературі в основному висвітлюються обставини вчинення економічних злочинів, але детермінаційно-причинний, об’єктний, суб’єктний склад та комплексний склад умов, що сприяють відтворенню криміногенних тіньових процесів, практично не розроблено. Як відомо, умови – це явища, необхідні для того, щоб настала та чи інша подія, але самі по собі вони її ніби не викликають. Разом з тим, сучасні економічні, морально-політичні, організаційно-управлінські та правові умови щодо можливості скоєння криміногенних тіньових операцій є не менш впливовими відносно тінізації суспільно-економічних відносин, як і самі причини, що виступають як детермінанти відтворення тіньових процесів. Стан суспільства, коли “явища-умови” набувають якості детермінант, є катастрофічним, бо це та межа, коли економічна злочинність переростає в криміногенну тіньову економіку на рівні процесів саморегулятивного розширеного відтворення. Усі ці проблеми потребують нагального вивчення, причому не тільки з боку юристів. Фінансово-господарські технології, що використовуються у проведенні глобальних за своїми розмірами фінансових оборудках, шахрайствах з фінансовими та іншими цінностями, потребують залучення до розробки заходів протидії цим негативним процесам різних фахівців економічного блоку спеціальностей та через поєднання зусиль юристів і фахівців економічних спеціальностей, саме через інтеграцію їх спеціальних знань з управління економічними процесами та правового забезпечення управлінської діяльності можна створити економіко-правові, організаційно-технічні та технологічні механізми, здатні призупинити глобальну криміногенну тінізацію економічних і цивільно-правових відносин у цілому.
Разом з тим, якщо розглянути структуру традиційних вузівських програм з навчальної дисципліни “Кримінологія”, то ми побачимо, що основний масив матеріалу присвячено саме вивченню загальнокримінальних проблем. Коли такий масив матеріалу присвячується розробці цих проблем, то відповідно розвиток отримують саме вони, тобто розробляються загальнокримінальні проблеми. Це і віктимологія, і суїцид та ін. Якщо звернути увагу на зміст глав підручників, присвячених загальній частині кримінології, то вони теж базуються саме на матеріалі загальнокримінального значення. Технологічні взаємообумовлення відносин “злочинець – жертва” (віктимологія) розроблені лише щодо порушення прав фізичної особи і практично не розроблялись стосовно учасників економічних злочинів чи тіньових відносин. Можливість застосування інституту “Віктимології” стосовно відносин між тіньовиками й державою з приводу створення нею умов для ви-користання фінансово-господарських інструментів як засобу скоєння злочину, до останьнього часу не вивчалась в Україні навіть у плані коректності постановки такого питання. Те ж саме можна сказати щодо розробки інших аспектів кримінологічних категорій: “політичні причини та умови глобалізації економічних злочинів”, “специфіка особи злочинця у сфері економічних відносин”, “методи попередження тіньових відносин та економічних злочинів” і т. ін. Як зазначалось вище, у кримінологічній літературі ще й зараз зустрічаються твердження, що основна причина скоєння крадіжок, грабежів, хуліганств та ін., високотехнологічних розкрадань, скоєних матеріально-відповідальними та посадовими особами, є пияцтво [36, 191]. Але стосовно такого високотехнологічного складу злочину, як “розкрадання”, пияцтво не є першопричиною, і навіть не умовою, оскільки для скоєння технологічно-насиченого розкрадання фінансових ресурсів, або здійснення емісії фіктивних грошових коштів шляхом емісії різноманітних платіжних сурогатів (векселі, інші цінні папери та ін.) за допомогою псевдорозрахунків та фальшивих авізо чи застосування інших способів “намивання” фіктивних грошових коштів злочинцю треба мати не тільки тверезу голову, а й знання і доступ до відповідних фінансово-господарських інструментів, документації, предмета злочину та ін.
Незначна частина матеріалу, присвяченого в традиційних програмах особливої частини навчальної дисципліни “Кримінологія”, ніяк не відповідає сучасним потребам розвитку економічної кримінології. Водночас необхідність такої розробки в умовах, коли окреме некриміналізоване діяння стає глобальним, макрорівневим джерелом тінізації економіки, є очевидною (шахрайство з авізо, фінансові піраміди трастів, неповернення протягом останніх десяти років понад 50 відсотків наданих у країні кредитів та ін.) [76, 232–257].
Безумовно, в основі більшості корисливих злочинів перший рівень мотивів є однаковим – це користь, але може бути і голод, і бідність, і пияцтво, при яких корисливий мотив не завжди є присутнім, що детально відпрацьовано в кримінології. Але далі причинно-мотиваційні передумови дій суб’єкта економічних, у тому числі і податкових злочинів, а тим більше делінквента-тіньовика, суттєво відрізняються. Ця проблематика далі загальних гасел у особливій частині кримінології практично не відпрацьована. Щодо розробки змісту даної проблематики через призму інститутів загальної частини кримінології, то до неї ще не приступали. Певним обмеженням у цьому є те, що частина юристів не вважає за необхідне вникати в об’єктно-технологічні, суб’єктні та причинно-детермінаційні тонкощі тіньових економічних процесів, вважаючи це проблемами економістів і фінансистів. Інша – знаходячись на верхньому зрізі пізнання злочинності – сформувала стереотип про повну завершеність розробки методологічних основ загальної частини кримінології, тобто відсутність, із зазначених причин, об’єктивної необхідності у виділенні окремих підгалузей з кримінологічної науки. Але з цього приводу, з одного боку, слід сказати, що якщо від змісту предмета залежить методологія, конкретно-наукові методи й методики пізнання, то, пройшовши шлях досліджень через призму окремої підгалузі кримінології, скажімо, економічної кримінології, буде встановлено, що схеми й інтерпретація методів і методик, тобто система знань чи методологія, можуть доповнитись новими як гносеологічними, так і практичними синтезованими знаннями. Більш детально на цих питаннях ми зупинимося при розгляді елементів економіко-кримінологічного моніторингу. З іншого боку, можна навести приклад того, що і зараз є фахівці, які вважають кримінологію соціологією злочинності, а не самостійною наукою [31]. Однак, на щастя, це не стало перепоною на шляху об’єктивного становлення кримінології як самостійної загальнотеоретичної науки для кримінально-правового блоку дисциплін.
Сучасний стан криміногенної тінізації відносин природно зумовлює розробку як високотехнологічних різнорівневих і різнопрофільних причинно-детермінаційних чинників та передумов тіньових процесів, так і відповідну характеристику (відмінної за кримінологічними оцінками від суб’єкта крадіжки, грабежу, хуліганства та ін.) такої кримінологічної категорії, як “особа тіньовика-делінквента”. Зміст висвітлення питань формування особи грабіжника, хулігана, вбивці та ін. (загальна кримінологія) і формування особи шахрая фінансовими ресурсами (бізнесмена, банкіра та ін.) на першому етапі вивчення цих проблем певною мірою має щось спільне. Однак подальша розробка зазначених проблем показує, що причинний склад і шляхи їх вирішення є, безумовно, різними [60]. Тут повинні розроблятися причинно-детермінаційні передумови, притаманні формуванню особи “білокомірцевої” злочинності. У контексті економічної кримінології має розроблятися своя психокібернетика тіньовика, його еволюціографія, органографія та ін. Якщо пройти цей шлях у загальній частині економічної кримінології, то проблематика, віднесена до особливої частини системи підгалузі науки “економічна кримінологія”, отримає реальне теоретичне підґрунтя для проведення подальших досліджень та перманентного моніторингу тіньових відносин.
Саме нерозробленість як “загальних”, так і “спеціальних” економіко-кримінологічних проблем на конкретно причинно-технологічному рівні та економіко-правових і організаційно-управлінських засобів їх вирішення стала підґрунтям трансформації звичайної економічної злочинності, притаманній кожній економічній системі, до рівня офіційної криміногенної економічної діяльності. Причому ознака рівня офіційності у контексті тіньових діянь належать як до обсягів обороту злочинних і офіційних капіталів, так і до форм їх отримання. Скажімо, трасти, у контексті декретів Кабінету Міністрів, що регулювали їх діяльність, набули свої капітали хоч і протиправним, але повністю офіційним шляхом. Незаконні емісії фіктивних грошових коштів (шахрайства з авізо) кваліфікувати як злочин закон не дозволяє і сьогодні. Кваліфікація дій “розкрадача” сотень гривень чи “особливо небезпечного пенсіонера-спекулянта” ніяких проблем не викликала, тоді як глобальні криміногенні оборудки з фіктивними фінансовими ресурсами [66, 77] на мільярди карбованців і досі залишаються за полем дії закону. Саме нерозробленість економіко-кримінологічних аспектів цих проблем та інструментарію їх пізнання і розв’язання завели в глухий кут кримінально-правову політику держави. Про це свідчать наведені вище незначні криміналізовані діяння та глобальні економічні оборудки, які закон не дає можливості кваліфікувати як злочини, у той час як останні є вкрай суспільно небезпечними, оскільки здатні зруйнувати фінансову систему й підірвати економічну безпеку держави. Якраз економіко-кримінологічні проблеми протидії економічної злочинності як складового елементу тіньової економіки повинні стати предметом вивчення такої підгалузі кримінологічної науки, як економічна кримінологія. Саме ці розробки мають стати підґрунтям для розвитку не тільки кримінологічної науки, а й таких наук, як кримінальне право, криміналістика, екосестейт, судова бухгалтерія, а також інструменти вдосконалення економіко-правових механізмів з проблем ризик-менеджменту, валютного регулювання, банківської справи, ринку цінних паперів, проблем податкового законодавства та ін.
Технологія способів скоєння тих чи інших економічних злочинів, причинно-наслідкові та інші ознаки можуть стати предметом вивчення і засобом розвитку таких наук, як криміналістика, судова бухгалтерія, бо, не визначивши всебічну технологію сучасних економічних злочинів, не можна розробляти проблеми їх попередження, документування та розкриття. Усі ці прояви за своєю технологією кардинально відрізняються від загальнокримінальних злочинів. Саме економіко-кримінологічна розробка складових тіньової економіки повинна стати базою для розвитку, ризик-менеджменту в межах фінансового права, бухгалтерського обліку, удосконалення механізму валютного контролю та ін. У свою чергу, інтеграція знань про діапазон і зміст криміногенних чинників дасть змогу розробляти, у межах згаданих наук, суспільно-корисні схеми й методи використання тих чи інших фінансово-господарських інститутів, які б сприяли розвитку легальної, а не тіньової економіки. Саме така методологія має стати підґрунтям для розробки економіко-правових засобів щодо створення відповідних передумов подолання системної економічної кризи, детінізації економіки, корекції таких складових економічної політики, як податкова, кредитно-фінансова, зовнішньоекономічна та монетарна політика, український варіант виконання яких на сучасному етапі тінізації відносин став першопричиною пригнічення процесів економічного відтворення та глобальної тінізації всіх сфер цивільного обороту речей, прав, дій з усіма деградаційно-руйнівними, у тому числі і криміногенними наслідками у сфері суспільно-економічних відносин.
Наприклад, технологія скоєння, виявлення і розкриття вимагань, крадіжок, вбивств, шантажу та ін. суттєво відрізняються від усіх видів розкрадань. Юридичний аналіз цих питань показує, що при крадіжках, вимаганнях та ін. суб’єктом злочину є стороння особа, яка не має доступу до предмета посягань, тоді як при розкраданні суб’єктом злочину є матеріально-відповідальні або посадові особи, які мають доступ до предметів розкрадання. Засобами попередження крадіжок є насамперед технічне укріплення об’єкта. Засобом попередження розкрадань, перш за все, є розв’язання організаційно-управлінських питань – добір і розстановка керівних та матеріально-відповідальних осіб, удосконалення системи та предмета управління, документального контролю, обліку, руху, списання матеріальних цінностей. Крадіжка, як правило, не є латентною. Її розкриття здійснюється за схемою – від завжди зареєстрованого факту злочину до злочинця, тоді як факт розкрадання практично завжди вуалюється, носить латентний характер. Його розкриття, як правило, здійснюється за схемою – від особи злочинця до факту злочину.
Відрізняються також методи розкриття таких злочинів.
По-перше, у першому випадку здійснюється пошук і процесуальне та криміналістично-технічне закріплення слідів на місці злочину. У – випадку аналізуються різні економічні нормативи та взаємозалежні показники фінансово-господарської діяльності, проводяться інвентаризація, документальна ревізія, судово-бухгалтерська експертиза та ін. Ще більше потребують уваги ці особливості в сучасних умовах, коли тіньові операції, окремі економічні злочини, у тому числі і розкрадання, набули глобальних криміногенних процесів, спрямованих на стрімке накопичення кримінальних капіталів.
По-друге, у наведених умовах, починаючи від чинників формування психології, інтелекту, ментальності та ін., має певні відмінності типологія особистості тіньовиків, у тому числі і суб’єктів “білокомірцевих злочинів”. Визначення зазначених та деяких інших особливостей змісту кримінологічних категорій, пов’язаних з економічною злочинністю, має важливе значення для практичного вирішення багатьох аспектів проблем боротьби з економічною злочинністю.
По-третє, усі ці відмінні особливості форм, способів і видів тіньової діяльності, її одного з джерел – економічної злочинності – в прогнозованих умовах планової економіки були не настільки загострені. Економічна й загальнокримінальна злочинність не мали ні правового, ні матеріального підґрунтя для інтеграції. Рівень її зростання був невисокий, прогнозований та підконтрольний [88]. Доходи, отримані за рахунок скоєння злочинів чи правопорушень, як правило, носили споживчий і тільки інколи епізодично-відтворювальний характер. При цьому рівень відтворення протиправних доходів був спрямований зловмисниками на підтримання джерел споживання і практично не впливав на зростання криміногенної потужності цих джерел. Дані джерела протиправних доходів мали природні внутрішньотехнологічні обмеження (створення відносно невеликих лишків сировини за рахунок порушень технології переробки та ін.). Безперечно, ці доходи складали для тих часів значні суми, але вони не могли і близько порівнюватись з обсягами обороту капіталів у легальній економічній діяльності. Це була звичайна економічна злочинність з іншою технологічною, суб’єктивною і причинно-мотиваційною природою та наслідковими ознаками, певною організованістю на рівні групової змови з приводу часу, техніки та способу здійснення конкретного злочину чи правопорушення.
Разом з тим, рівень таких відносин, обсяги й доля криміногенних доходів у загальній масі легальних оборотних капіталів у сфері суспільно-економічних відносин навіть умовно не дозволяли співставляти ці діяння на рівні економічних процесів, що притаманні феномену ”тіньова економіка”.
При таких рівнях та обмежених технологічних, правових, морально-етичних можливостях злочинного світу (злочинні угруповання чи “елітарні” клани практично не мали можливості привласнити завод, магазин та ін., як і не мали широкого доступу до легітимних фінансово-господарських інструментів, не кажучи про те, що таких впливових злочинно-кланових угруповань, що володіють цілими галузями (нафто, газо, метало комплекси та ін.), взагалі не було. У тих практично некриміногенних умовах загальнокримінологічні методи в цілому забезпечували технічний, технологічний та правовий інструментарій, необхідний для боротьби з економічною злочинністю. У той час з оперативною обстановкою успішно справлялися три тисячі працівників служби боротьби з економічною злочинністю країни. Зараз тіньовою економічною проблематикою займаються понад 100 тисяч співробітників, але результат відомий.
До 1986 року – початку глобальної трансформації криміногенних процесів у СРСР – у практиці боротьби зі злочинністю фактично не зустрічалось випадків неможливості кримінально-правової кваліфікації тих чи інших суспільнонебезпечних діянь. У правозастосовницькій практиці на рівні окремих цивільно-правових казусів інколи можна було зустрічати колізію норм, але про “війну законів” суспільство та фахівці не мали уявлення [72, 15–17, 234].
Створивши політичні умови щодо привласнення фабрик, заводів, банків, підприємств торгівлі тощо, держава тим самим спровокувала творче мислення – “мозковий штурм” – осіб з добре розвиненими “хватальними” рефлексами та заснувала саморегулятивний, високооборотний, відтворювально-прогресуючий криміногенний механізм, який за короткий час зумовив не тільки зростання обсягів загальнокримінальної та економічної злочинності, а змінив її природу, характер і динаміку відтворення. Відтворення криміногенного потенціалу зросло до рівня економічних процесів. Така діалектика виникнення і розвитку феномена “тіньова економіка”.
Поняття “економічне відтворення” з легального економічного процесу перейшло в тіньову економіку. Причому, як було показано у попередньому параграфі, у легальному секторі проходить повна деградація складових процесів економічного відтворення: занепад виробничого потенціалу, старіння засобів виробництва, знищення виробничого сектора економіки, продуктивних сил та ін., тоді як у тіньовій економіці спостерігаються процеси “відтворення”, причому в геометричній прогресії. Щоправда, саме “відтворення” прогресує лише в акумуляції корупційного та іншого криміногенного потенціалу, а не збільшення НВП чи інших позитивних економічно-відтворювальних процесів.
Як зазначалось вище, ці ж зміни в суспільно-економічних відносинах зумовили переміщення центру ваги всієї злочинності в економічну сферу. Навіть загальнокримінальні злочини (убивства на замовлення, шантаж, вимагання (рекет), розбійні напади, грабежі, крадіжки та ін.) здійснюються на професійній системній основі з метою стрімкого накопичення приватного капіталу, тобто з мотивів відтворювально-економічного, а не епізодично-споживчого характеру. Саме ця мотивація стала підґрунтям зростання економічної злочинності (основний підвид джерел підпільного сектора тіньової економіки) до обсягів легальних економічних оборотів.
На перший погляд, розподіл фінансових (у тому числі і бюджетних), енергетичних та інших ресурсних потоків та інформаційних каналів між елітно-клановими угрупованнями вже здійснився, що, за прогнозами теоретиків суспільно-економічних перетворень, повинно було ці елітно-злочинні клани підштовхнути до наведення правопорядку та стабілізації криміногенної обстановки. Разом з тим, як показує світова, а зараз і вітчизняна практика, процес накопичення та перерозподілу капіталів в антагоністично-конкурентному, вкрай віктимізованому, середовищі не має кінця. Причому динамічна трансформація суспільно-економічних відносин зумовила трансформацію способів економічних злочинів і некриміналізованих тіньових діянь, здійснення яких передбачає використання легальних високотехнологічних фінансово-господарських інструментів, комп’ютерних технологій, застосування яких призводить до накопичення глобальних обсягів тіньових капіталів злочинного походження, а разом з цим – відтворення криміногенного потенціалу і джерел отримання таких доходів. Окремі однопрофільні епізодичні злочини як джерела підпільного сектора тіньової економіки трансформуються в глобальний макрорівневий криміногенний процес – в однопрофільно-стабільні і супутні з ними різнопрофільно-стабільні прогресуючі джерела злочинних доходів відтворювального характеру. Як приклади такої трансформації злочинів, можна навести вже згадані нами кредитні відносини, коли окремі випадки шахрайства (неповернення кредитів) переросли в суцільне шахрайство з кредитними ресурсами. Як зазначалось вище, вже декілька останніх років більше половини отримуваних кредитних коштів позичальники кредиторам не повертають. При чому, якщо уважно вивчити ці кредитні справи на предмет дотримання самими “потерпілими” кредиторами правового режиму надання кредитів, додержання встановлених НБУ економічних нормативів та методологічних технологій щодо управління кредитними ризиками, то стане цілком ясно, що основну частину наданих у кредит коштів уже при їх отриманні ніхто не вимагав і не збирався повертати. Ці кошти були вкрадені позичальниками і нерідко у співучасті з самими посадовими особами (потерпілих кредитних установ), які приймали рішення про надання такого кредиту [76, 261].
Іншим прикладом трансформації фінансово-господарських відносин у глобальний криміногенний процес є: заволодіння коштами населення шляхом шахрайства трастових компаній; емісії фіктивних грошових коштів під прикриттям псевдорозрахункових операцій; розкручування інфляційної спіралі за допомогою підвищення курсу ВКВ стосовно національної грошової одиниці та ін.
Тому, на нашу думку, саме виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія” дасть змогу на методологічному рівні зосередити увагу неупереджених науковців і практичних працівників органів державної влади й управління на визначенні об’єктивних причин негативних тенденцій в економіці, а також на розробці методів кримінологічного моніторингу тих чи інших джерел тіньової економіки, визначенні їх потужності, методів протидії та ін.
Оскільки підґрунтям негативних соціально-економічних процесів є великий, криміногенно – насичений перерозподіл власності, то саме економіко-кримінологічні методи покликані показати динаміку, рівень, макро- і мікрорефлективні, взаємозалежні технології впливу криміногенних аспектів перерозподілу власності на зазначені деградаційні тенденції. Саме економічна кримінологія, як інтегративно-синтезуючий елемент теорії детінізації економіки, покликана стати підґрунтям для розробки та створення економічних передумов і організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки – одного з важливих важелів подолання сучасної економічної кризи.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович)