Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович) скачати онлайн-> Розділ III Феномен “тіньова економіка”: формально-логічний та економіко-кримінологічний інструментарій його дослідження 3.1. Діалектика виникнення, структура та теоретико-методологічний інструментарій дослідження тіньової економіки 3.1.1. Діалектика виникнення, ознаки й механізми глобалізації та діапазон розповсюдження феномена “тіньова економіка”

Розділ III Феномен “тіньова економіка”: формально-логічний та економіко-кримінологічний інструментарій його дослідження 3.1. Діалектика виникнення, структура та теоретико-методологічний інструментарій дослідження тіньової економіки 3.1.1. Діалектика виникнення, ознаки й механізми глобалізації та діапазон розповсюдження феномена “тіньова економіка”



Сучасна тіньова економіка є загальносвітовим негативним явищем, яке з розвитком національних і міжнародних економічних зв’язків та фінансово-господарських технологій набуває нових, все більш небезпечних властивостей. Сьогодні тіньова економіка з тією чи іншою послідовністю, інтенсивністю та обсягами проявляється у всіх країнах світу. Як за формами прояву, так і за рівнем усвідомлення сутності феномена “тіньова економіка” у тих чи інших країнах це відбувається по-різному.
Діалектика виникнення феномена “тіньова економіка” в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою має як спільні, так і відмінні ознаки.
Спільним є те, що одна зі складових тіньової економіки – злочинність перехідного періоду – в Україні досягла того рівня, що і в розвинених ринкових державах, коли накопичені капітали, у тому числі і протиправного походження, стали засобом скоєння нових, нерідко більш небезпечних злочинів. Отримані за рахунок скоєння таких правопорушень та злочинів доходи перестали носити споживчий характер, а трансформувались у базу відтворення незаконних капіталів і криміногенного потенціалу у всіх сферах суспільно-економічних відносин. Так, накопичення великих розмірів тіньових капіталів, їх кількісний масив зумовив зміну їх якісних ознак і форм використання. Залучений до економічного (як легального, псевдолегального, так і нелегального або суто кримінального) обороту великий масив капіталів протиправного походження детермінує стрімке зростання темпів і обсягів їх відтворення, а це, у свою чергу, передбачає безготівкові схеми трансферту (переміщення) і використання таких капіталів. Причому, проникаючи за рахунок цих капіталів у легальні схеми економічного обороту, злочинні угруповання через підкуп, шантаж, лобіювання своїх корисливих інтересів насичують різні сфери суспільно-економічних відносин потужним криміногенним потенціалом, суттєво впливають на правову й економічну політику державних і міждержавних органів. Отримавши доступ до легальних фінансових інститутів і заволодівши їх технологіями, злочинність, особливо у сфері фінансово-господарської як національної, так і міжнародної економічної діяльності, набуває організованих форм. Відтворення тіньових оборотних капіталів, отриманих за рахунок кримінального промислу, інших видів протиправної діяльності, досягають рівнів легальних форм фінансово-господарського обороту капіталів [72, 172–176]. Причинно-детермінаційний потенціал тіньового економічного обороту капіталів також набуває відтворювального характеру – стрімко зростає за рахунок зменшення обсягів легальних форм економічного обороту капіталів. Тіньові капітали продукують заміну легальних форм суспільно-економічних відносин на тіньові. Так виник і отримав свій розвиток сам феномен “тіньова економіка” в Україні.
Легальний сектор економіки наповнився різними організованими формами кримінального промислу, псевдоугодами, оборудками, псевдорозрахунковими операціями, пов’язаними із впровадженням у безготівковий платіжний обіг фіктивних платіжних засобів та капіталів злочинного походження, їх відмиванням, ухиленням від оподаткування тощо [66–68; 70; 74].
Тіньові криміногенні, але некриміналізовані діяння все більше набувають форм прямого продовження криміналізованих економічних відносин. Межа між псевдопідприємницькою діяльністю щодо “намивання”, “відмивання” і акумуляції незаконно здобутих капіталів та законною фінансово-господарською діяльністю стирається. Тому оборот таких капіталів через легітимний економічний оборот не означає, що вони працюють на економіку держави. Навпаки, вони її руйнують, бо, отримавши доступ до легітимних фінансово-господарських технологій, злочинні угруповання шляхом підкупу, погроз і шантажу залучають до своїх рядів найбільш талановитих фахівців з тієї чи іншої сфери суспільно-економічної діяльності, за їх допомогою напрацьовують усе складніші і небезпечніші схеми криміногенного фінансово-господарського обороту, який здійснюють через свої “підприємницькі” структури, створені аналогічно офіційним організаційно-правовим формам підприємницької діяльності. Діяльність суб’єктів, що скоюють злочини у сфері економіки, зростається з діяльністю кримінальних угруповань. Фіктивні фінансово-господарські операції таких організованих злочинних груп досягають макрорівнів [72; 79; 111, 18; 114, 38; 118, 20; 126, 14]. Крім того, технологія цих оборудок така, що чим ширше географія їх здійснення, тим складніше їх виявлення і розкриття. Тому економічна, а за нею і деякі інші види злочинності (наркобізнес, різні види фінансових злочинів, службові підлоги, хабарництво, заказні вбивства тощо), а також ті, що супроводжують кримінальні злочини (відмивання доходів незаконного походження, службові підлоги тощо) набувають транснаціонального характеру [74, 86–89].
Відмінним у процесах розвитку тіньової економіки в Україні від розвинених ринкових країн є те, що в Україні вона виникла стрімко, на підґрунті різкої зміни відносин власності та планових суспільно-економічних відносин на ринкові, без відповідної адаптації правового та організаційно-управлінського забезпечення цих трансформаційних процесів до сталого економіко-правового середовища країни. У ринкових країнах, у межах інститутів власності та ухилення від оподаткування, інфраструктура протидії процесам тінізації напрацьовувалась століттями, тобто задовго до усвідомлення суспільством самого феномена “тіньова економіка”.
Увага вчених, практиків та урядів, найбільш уражених тіньовими процесами країн, сконцентрувалась на цій проблемі в ході розробки механізмів протидії відмиванню доходів, отриманих від наркобізнесу, та усвідомленням того, що інші доходи злочинного походження мають не менш деструктивний і руйнівний потенціал. Вони є не менш суспільно небезпечними, ніж доходи від наркобізнесу, оскільки укріплюють матеріальну базу організованих злочинних формувань та насичують суспільно-економічні процеси різними формами кримінального промислу. Тому в цих країнах роками створювалась відповідна організаційно-технічна і правова інфраструктура, адекватна їх рівню тіньової економіки. Здійснювалось це в межах протидії ухиленням від оподаткування та іншим порушенням у сфері податкових відносин. Пізніше – у створенні механізмів протидії відмиванню незаконних доходів. В Україні ухилень від оподаткування, відмивання грошей і т. ін. не було. Відповідно ні правової, ні інших складових такої інфраструктури поки що не напрацьовано [79, 9–18].
Разом з тим, за останні роки суспільно-економічні процеси на тлі первісного накопичення приватних капіталів супроводжуються проникненням тіньовиків і злочинності у всі сфери нашого життя. Динамічно зростає криміногенний потенціал, віктимологізація суспільства, інтеграція загальнокримінальної злочинності з економічною та переміщенням центру ваги першої у сферу економіки. Економічна злочинність, поряд з різноманітними видами тіньової діяльності, все більшою мірою виступає як пряме продовження криміногенних, але з певних причин некриміналізованих економічних відносин. У цьому контексті слід ще раз зазначити, що діалектика трансформації злочинності перехідного періоду, її переростання в глобалізовані тіньові процеси відображає, принаймні, три етапи криміногенної тінізації суспільно-економічних відносин. На детальній характеристиці цих етапів ми зупинимося пізніше, тут лише зазначимо, що на останньому, третьому етапі тіньові прояви, їх криміногенний потенціал вийшов за межі фінансово-господарських відносин і фактично охопив увесь діапазон відносин, пов’язаний з цивільним оборотом речей, прав, дій [79, 72–86].
В основі даних процесів лежать дві групи мотивів. Перша – первісне накопичення приватних капіталів будь-яким шляхом. Друга – безробіття, невиплати заробітної плати, пенсій і т. ін., ряд інших факторів зубожіння населення. Перша група чинників зумовлює криміногенні тіньові процеси, друга – некриміногенну тіньову діяльність.
Діалектичну природу причинно-мотиваційного комплексу криміногенної і некриміногенної тінізації відносин у перехідний період в Україні ми наводимо як віддзеркалення конкретної криміногенно-зумовлюючої субстанції, яка на рефлекторному рівні (теорія рефлективності) [64, 117] діє як першопричина відтворення тіньових процесів у конкретних умовах України. Це не критиканство, не нігілізм або приниження держави, чи опозиція їй – це науковий метод дослідження, предметом якого є аналіз саме негативних явищ, а метою – об’єктивне пізнання саме негативних проявів у цілях визначення засобів, які б допомогли державі подолати ці негативні явища.
Економіко-кримінологічний аналіз кримінальної політики у сфері економічних відносин показує, що формування передумов розвитку сучасних масштабів тінізації суспільно-економічних відносин у СНД, у тому числі і в Україні, почалося на базі тіньової організаційно-правової політики в сфері економічних відносин, яка з’явилася ще в роки “перебудови”. Мета цієї політики є згадуване нами вище – стрімке накопичення первинних капіталів у кооперативному підприємництві, що з’явилось на першому етапі тінізації (1986–1999 рр.), розвинулось на другому етапі (1989–1991 рр.) і сформувало тіньову економіку в сучасному вигляді в період 1992–1998 років. Кооперативний рух – це перша спроба на шляху започаткування приватної власності. Ініціатори “перебудови”, поряд з легітимними формами накопичення приватного капіталу за допомогою кооперативного руху, не виключали також накопичення коштів кримінального походження, оскільки стрімка поява приватного власника мала стати підґрунтям (базою та опорою) трансформації планових суспільно-економічних відносин у ринкові. У даному контексті, поряд з іншими організаційно-управлінськими та правовими заходами, було прийнято ряд нормативно-правових рішень, які фактично блокували роботу правоохоронних органів щодо боротьби з певними видами економічних злочинів, з одного боку, створювали ситуацію, коли джерела накопичення таких капіталів водночас стали чинником формування криміногенного потенціалу в суспільстві – з іншого. З часом склалася така ситуація, коли джерелом відтворення тіньових капіталів і криміногенного потенціалу стала вся економічна, кредитно-фінансова, правова й організаційно-управлінська інфраструктура держави. У суб’єктний склад тіньових суспільно-економічних відносин було втягнено навіть некриміногенні за своєю природою верстви населення: від підлітків, працездатної частини населення до пенсіонерів – людей похилого віку [79, 71–85].
Якщо провести аналіз технологічних аспектів цих політично-правових акцій, то кожна з них готувала базу для поетапного накопичення первісного приватного капіталу будь-яким шляхом, що стало матеріальною базою до організаційно-правового започаткування наступного етапу тінізації відносин. Врешті-решт, усе це призвело до гіперінфляції, руйнації виробничого сектора економіки, деградації продуктивних сил суспільства, втрати значної частини національного валового продукту, глибокої економічної кризи та глобальної тінізації суспільно-економічних відносин. За розрахунками різних фахівців, уже у 1994–1995 роках обсяги тіньової економіки в Україні досягли від 50 до 65 відсотків загального економічного обороту країни [14].
Таким чином, у 1985–92 роки було створено економічні, правові та морально-психологічні передумови виникнення напівкримінальних олігархічних кланів у державі та стрімкої тінізації суспільно-економічних відносин. Кримінальні угруповання за допомогою створення напівкримінальних підприємницьких структур та реформування банківської системи отримали доступ до легітимних фінансово-господарських інструментів, за допомогою яких стали проникати в легальну сферу економічного обороту та насичувати різні підвиди суспільно-економічних відносин ще більш потужним тіньовим криміногенним потенціалом [111, 18; 126, 14].
Оскільки тіньові криміногенні процеси в розвинених країнах на цей час уже були сформовані, як і певна частина механізму протидії цим процесам, у цілях використання їх досвіду розглянемо питання подальшої розбудови в цих країнах інфраструктури детінізації економіки через призму створеної ними організаційно-правової інфраструктури боротьби з відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом.
Так, усвідомлюючи небезпеку тінізації економіки та проникнення капіталів злочинного походження в національні й міжнародні суспільно-економічні відносини, відзначаючи їх деструктивний і руйнівний потенціал, уряди й міжнародні організації почали, перш за все, розробляти організаційні та правові заходи щодо протидії “відмиванню” доходів злочинного походження, розуміючи під терміном “відмивання” процес легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, який включає вуалювання джерел протиправних доходів, конспірування ініціаторів і співвиконавців їх отримання та протизаконні способи впровадження в легальну чи псевдолегальну господарську діяльність. Спочатку проблема протидії легалізації незаконних доходів пов’язувалась з відмиванням коштів, отриманих від наркобізнесу. У контексті боротьби з розповсюдженням наркотиків розслідування таких справ правоохоронними органами країн з ринковою економікою показало, що злочинні угруповання почали активно вкладати готівкові кошти, отримані від наркобізнесу, у банки та інші фінансові установи, де здійснювалось їх відмивання і акумуляція. Ці схеми використання грошей, отриманих від наркобізнесу, з одного боку, посилювали матеріальну базу злочинних угрупувань, а з іншого — надавали їх структурам доступ до легітимних фінансово-господарських інститутів і сучасних технологій капіталообороту [71].
Разом з тим, з метою вуалювання джерел таких доходів ці діяння супроводжувались фальсифікацією документів як з боку власників злочинних коштів, так і з боку співучасників відмивання – працівників фінансових установ. На підставі розслідувань правоохоронних органів останнім у багатьох ринкових країнах вдалося домогтися того, що фальсифікація звітності та інших документів, пов’язаних з відмиванням коштів незаконного походження, стала переслідуватись у кримінальному порядку. З часом, у процесі розробки заходів щодо боротьби з відмиванням коштів, отриманих від наркобізнесу, у поле дії правового переслідування стали включатися діяння щодо відмивання всіх видів доходів, здобутих протизаконним шляхом, оскільки їх деструктивний і руйнівний потенціал виявлявся не менш суспільно небезпечним, ніж відмивання коштів, отриманих від наркобізнесу. Такі діяння виділені в самостійні склади злочину. Більше того, з метою попередження зрощування працівників кредитно-фінансових і підприємницьких структур на фінансові установи та деякі інші суб’єкти підприємницької діяльності покладено обов’язки під час прийому грошей ідентифікувати вкладника та перевіряти законність джерел походження його коштів. Якщо посадові особи фінансових та інших підприємницьких установ до такої перевірки поставились халатно, то вони несуть кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі та штрафів.
Зважаючи на наведені вище дані, які свідчать, що третина світового відмивання коштів злочинного походження здійснюється в США, то не випадково в плані відпрацьованості організаційно-правових механізмів з цих питань привертає увагу законодавство США [114, 38–41], де прийнято цілий ряд законодавчих актів з детальною розробкою процедури протидії “відмиванню” коштів злочинного походження. Головними в цьому плані є закони: “Про банківську таємницю” (1970 р.), “Про контроль за “відмиванням” грошей” (1986 р.), “Про боротьбу з наркотиками” (1988 р.), стаття 2532 Закону “Про контроль за злочинністю” (1990 р.), стаття 206 Закону “Про поліпшення діяльності органів федерального страхування вкладів” (1991 р.), розділ ХV Закону “Про розвиток житлового та комунального господарства” (1992 р.) та інші.
Таким чином, якщо феномен “тіньова економіка” глобалізувався на тлі зростання криміногенних процесів та обсягів обороту протизаконних доходів, то назва “тіньова економіка” виникла саме в процесі розробки організаційно-правових заходів щодо боротьби з легалізацією і відмиванням капіталів злочинного походження як деструктивного й руйнівного фактора суспільно-економічних відносин.
Учені та фахівці-практики (як юристи, так і економісти) прийшли до цієї назви певною мірою інтуїтивно в процесі поступового усвідомлення того, що корисливі злочини та отримувані від них доходи досягли таких розмірів, які стали співставними з оборотом капіталів у легальній сфері економіки. Але на етапі виникнення терміна “тіньова економіка” наукові розробки, як і методи розрахунків обсягів протизаконної діяльності злочинних угруповань, були відсутні, оскільки економічні та основна частина загальнокримінальних корисливих злочинів (наркобізнес, контрабанда та деякі інші), а також відмивання всіх видів доходів незаконного походження носять латентний характер, тому підрахувати точно їх обсяги практично неможливо і сьогодні. У поле обліку попадають, як правило, тільки кошти, отримані від злочинів, виявлених правоохоронними органами. Однак зрозуміло, що реальні обсяги латентної злочинності не співпадають з кількістю виявлення злочинів. Тому, на наш погляд, першою підставою формування назви “тіньова економіка” сприяло, перш за все, виявлення правоохоронними органами найбільш суспільно небезпечних за технологією здійснення економічних та деяких загальнокримінальних корисливих злочинів, пов’язаних з отриманням надвеликих доходів, а також викриттям великомасштабних оборудок щодо відмивання капіталів злочинного походження.
Другою підставою виникнення цього терміна стало те, що у багаточисельних публікаціях з приводу скоєння злочинів і відмивання капіталів незаконного походження така діяльність називалась тіньовою, підпільною, неофіційною, чорною, паралельною і т. ін., а доходи від такої діяльності називались тіньовими, підпільними, неофіційними, брудними, чорними і т. д. Як правило, у цих роботах автори не ставили собі завдання наукового визначення поняття та структури цього явища. Такі публіцистичні роботи були спрямовані, перш за все, на привернення належної уваги громадськості та урядів до необхідності приборкання злочинності та вирішення ряду соціальних, економічних, правових та деяких інших пов’язаних з цим явищем проблем. Якраз ці публікації небезпідставно сприяли формуванню назви такого явища, як “тіньова економіка”.
Разом з тим, зазначене вище зовсім не свідчить про те, що в цих країнах до появи перших публікацій з питань небезпеки тіньової діяльності чи іншого усвідомленого вживання назви даного феномена не існувало різноманітних неврахованих фінансово-господарських операцій, що здійснювались з метою ухилення від оподаткування чи з іншою протиправною метою. Безумовно, такі протиправні діяння та певний рівень неврахованої економічної діяльності практично був у всіх країнах, але століттями нікому не спадало на думку назвати ці прояви “тіньова економіка”. Принаймні (як буде показано нижче) фіксація феномена під назвою “тіньова економіка” в науковій літературі [4, 53] наявно не співпадає з фіксацією різноманітних криміногенних і некриміногенних проявів, що охоплені цією назвою з самого моменту її виникнення. То в чому тут причина, чи це просто побутовий або жаргонний термін, що виник спонтанно, чи формальна домовленість фахівців про позначення всіх видів неврахованої діяльності та отриманих від неї доходів назвою “тіньова економіка” для зручності спілкування, або ця назва виникла діалектично на підставі об’єктивних обставин, коли тіньові процеси і доходи, отримувані від них, дійсно досягли таких обсягів, які стало можливим порівнювати з реальним “економічним оборотом”, “часткою ВВП” або якоюсь суттєвою частиною економіки?
На нашу думку, найбільш реальною є остання версія поставленого запитання, яка полягає в тому, що сучасні схеми використання фінансових та банківських інструментів у поєднанні з інформаційними та економічними технологіями відкрили багатоваріантні нові, як правило, псевдолегальні схеми тіньового капіталообороту, у процесі якого здійснюється як відмивання доходів злочинного походження, так їх акумуляція. Одночасно всі ці операції можуть вуалюватись під витрати, формуючи таким чином тіньові доходи, що автоматично виводяться з-під оподаткування. При таких можливостях протиправні тіньові діяння та неврахована діяльність досягли таких обсягів, коли світове співтовариство в особі ООН змушене було їх включити в типову систему національних рахунків (далі – СНР ООН), що мали відображати макроекономічні розрахунки тіньової економіки в різних країнах світу.
В останню версію Системи національних рахунків ООН, прийняту в 1993 році, крім показників щодо доходів, отримуваних від невраховуваної економічної діяльності, були включені також розрахункові показники тіньових доходів з джерел кримінального походження, оскільки стрімке відтворення прибутків у сфері нелегального бізнесу і їх неврахування при розрахунках ВВП (що базувався на методі обліку та порівняння доходів і витрат) загрожувало підірвати напрацьовану роками міжнаціональну систему рахунків, рекомендованих як для учасників, так і неучасників ООН.
Іншими словами, як легальні, так і заборонені законом види, форми і способи діяльності (не завжди навіть економічного характеру, наприклад доходи від злочинів) були включені в систему національних рахунків ООН-93 в “межі виробництва”.
Так викристалізовуються родові ознаки, що пояснюють діалектику виникнення назви такого явища, як “тіньова економіка”.
Перша ознака. Обсяги тіньових капіталів стали співставними з економічними обсягами легального капіталообороту.
Друга ознака. Стабільність джерел тіньових оборотів та (або) отримання доходів від їх інвестування у бізнес.
Третя ознака. Здатність тіньових капіталів до акумуляції і розширеного відтворення (на рівні легітимних, інколи і значно інтенсивніше). Відмінність лише в тому, що тіньові капітали відтворюють також криміногенний потенціал як в економічних, так і інших сферах суспільних відносин. Саме тому, що під виглядом легітимних фінансово-господарських операцій часто здійснюються псевдолегальні тіньові операції, міжнародне співтовариство намагається взяти під контроль більш-менш значні за розмірами легальні трансферти коштів. Так, поряд з іншими ознаками, які дають підставу віднести ту чи іншу банківську трансакцію коштів до категорії підозрілих, зазначаються фінансові операції, що перевищують суму, еквівалентну 15000 ЕКЮ*.
Охарактеризувати в загальній частині теорії детінізації економіки всі аспекти такого різноманітного, всепроникаючого і глобального за обсягами явища, як “тіньова економіка” неможливо, тому подальше висвітлення його структури, ознак, взаємообумовлень і загальних механізмів виникнення, прояву і розповсюдження в контексті конкретних джерел тіньової економіки є завданням особливої частини теорії детінізації економіки.
Разом з тим, термін “тіньова економіка” не в усіх країнах знайшов свою прописку. Наприклад, у скандинавських країнах, де суми криміногенних тіньових проявів є відносно невеликими, це явище охоплюється поняттям “економічна злочинність” [117]. На нашу думку, це ще раз підтверджує викладену нами версію переростання економічної злочинності в глобалізований криміногенний тіньовий капіталооборот, що сприяло визначенню поняття “тіньова економіка”.
Слід також зазначити, що кримінологи Швеції та інших скандинавських країн бачать проблему не в обліку і контролі за всіма складовими неврахованої економічної діяльності, оскільки розуміють, що ця робота стосовно некриміногенних джерел тіньової економіки (неформальний сектор ТЕ) відволікає значні людські та фінансові ресурси, а отримані результати, по-перше, як правило, не реальні, а по-друге, навіть близько не відшкодовують витрати, необхідні для проведення даної роботи. У цій групі країн розв’язання проблем детінізації економіки бачать у розробці заходів щодо протидії тим видам тіньової діяльності, які є протизаконними або законними, але отримані від них доходи укриваються від оподаткування, чи такі види діяльності сприяють відмиванню доходів, здобутих злочинним шляхом [117]. Такий підхід, з погляду практичного вирішення проблем боротьби з суспільно небезпечними проявами у сфері економічних відносин, є виправданим і доцільним навіть у тому плані, що не ставить на один щабель незаконні наддоходи різного роду організованих злочинно-кланових формувань і доходи цілих верств населення, у тому числі і безробітних, для яких не врахована державою діяльність є джерелом додаткових і найголовніше – трудових, а не злочинних і відповідно не суспільно небезпечних за своєю природою доходів. Такі доходи, як правило, мають суто споживчий характер. За своїми обсягами та природою вони не можуть виконувати функцію відтворення криміногенного потенціалу в сфері суспільних та економічних відносин. У слаборозвинених та постсоціалістичних країнах, доведених за останні роки до стану слаборозвинених, не враховані державою трудові доходи (неформальний сектор ТЕ) є засобом фізичного виживання громадян, чинником зняття соціальної напруги, тобто трудові невраховані доходи, як правило, несуть суспільно корисну чи суспільно нейтральну функції, а не деструктивно-руйнівну функцію відтворення криміногенного потенціалу в різних сегментах суспільних відносин.
Таким чином, для об’єктивізації подальшого дослідження феномена “тіньова економіка” нам слід врахувати, що за своєю семантикою і структурою складових цей термін охоплює не тільки доходи від злочинної діяльності, а й багато інших джерел. Він включає також невраховані трудові доходи громадян як ті, що з якихось причин (пільги і т. ін.) не оподатковуються, так і ті, що підлягають оподаткуванню. З метою визначення питань зайнятості населення, тенденцій щодо використання трудових ресурсів, розробки економічної, податкової, загальноправової та кримінальної політики щодо криміналізації та декриміналізації тих чи інших діянь – тактики і стратегії боротьби з ухиленням від оподаткування, іншою злочинністю у сфері економіки, відмиванням доходів злочинного походження, протидії тінізації суспільно-економічних відносин, а також вирішення інших проблем, пов’язаних з тіньовою економікою, їх дослідження доцільно вести у комплексі як на макро-, так і на мікрорівнях, включаючи до предмета дослідження всі структурні елементи складових такого різноманітного за джерелами походження явища, як “тіньова економіка”. Для врахування всього різноманіття проблем, пов’язаних з економічними, технологічними, криміногенними аспектами субстанції тіньової економіки, моніторингу процесів її трансформації, визначення обсягів та розробки системи заходів протидії, безсумнівно є необхідним комплексний підхід, заснований на засадах інтерналізації економічних, організаційно-управлінських і правових знань синтезованих у всіх елементах теорії детінізації економіки.
Виходячи з викладеного вище, можна висунути такі робочі гіпотези щодо причин глобалізації тіньових відносин в Україні:
1. Першопричинами стрімкої тінізації сучасних суспільно-економічних відносин в Україні є:
– тіньова економіко-правова політика ініціаторів і виконавців економічних реформ, спрямована на первісне накопичення приватних капіталів будь-яким шляхом з метою формування приватного власника – опори соціально-економічних перетворень;
– спонтанний перехід до насичених різноманітними ризиками ринкових відносин (підприємницькі, кредитні, валютні та інші ризики, зокрема і ризики криміногенного характеру) без належного організаційно-правового забезпечення;
– подальше впровадження ринкових відносин та фінансово-господарських інструментів здійснювалося без їх належної адаптації до економіко-правового середовища країни;
– слабке наукове, а відповідно, і організаційно-правове забезпечення економічних перетворень, що зумовлює прорахунки в кредитній, монетарній, податковій, зовнішньоекономічній та інших напрямах економічної політики держави.
– слабка науково-теоретична база щодо побудови превентивних механізмів організаційно-правового забезпечення інфраструктури детінізації економіки в нових економічних умовах та в контексті теорії управління ризиками (ризик менеджменту), теорії економічної безпеки підприємництва; удосконалення документооборотних технологій; створення необхідних інформаційно-аналітичних та контрольних баз даних, необхідних для мінімізації ризиків та попередження зловживань тощо;
2. Неусвідомлення держапаратом природи та катастрофічних наслідків наведених вище першопричин тінізації суспільно-економічних відносин, нерозробленість криміногенно-тіньової проблематики, а в результаті – відсутність відповідної економіко-кримінологічної теорії щодо методології превентивного усунення причин криміногенної тінізації економічних відносин. Тінізація стимулює системне пригнічення процесів економічного відтворення і на саморегулятивно відтворювальних засадах моделює нові системні закладки у сфері організаційно-правового регулювання економічних процесів, які на причинно-детермінаційному рівні продукують каскад все більш глибоких і великомасштабних підсистем відтворення деградаційно-пригнічувальних і криміногенно-руйнівних економічних відносин за такими алгоритмами:
– тінізація економічних відносин зумовлює віктимологізацію практично всіх сфер цивільного обороту речей, прав, дій і продукує весь спектр загроз економічної безпеки держави;
– тінізація економіки відображається, перш за все, як несплата податків, що зумовлює нестабільність наповнення бюджету з усіма такими деградаційно-руйнівними наслідками, як:
– згортання соціальних програм;
– невиплати пенсій, заробітної плати в бюджетній сфері, ненадходження різноманітних видів соціальної допомоги і т. ін.;
– неплатеспроможність фізичних і юридичних осіб;
– пригнічення капіталообороту;
– руйнація виробництва (якщо продукцію не можна збути, то немає ні потреби, ні коштів, щоб її виробляти);
– безробіття, втрата кадрового потенціалу, системи й інфраструктури його підготовки;
– деградація продуктивних сил країни;
– деморалізація особи, населення, суспільства.
3. Тіньовий капіталооборот супроводжується корупцією, проявами організованої злочинності, відмиванням доходів незаконного походження. Накопичені тіньові капітали стають матеріальною основою розвитку організованої злочинності, стрімкого зростання криміногенного потенціалу до рівня його саморегулятивного розширеного відтворення, появою нових способів ухилень від оподаткування, інших видів злочинів та некриміналізованих суспільно небезпечних діянь, деградацією відносин, управлінського апарату, особи та суспільства в цілому.
У результаті глобалізації тіньових процесів розширеного відтворення набувають проблеми у сфері соціальної, медичної, демографічної, ресурсної, фінансової, цінової, кримінальної, політичної та інших видів безпеки, що підривають економічну безпеку держави.
4. Попередження і призупинення процесів тінізації економіки, повернення відносин учасників цивільного обороту речей, прав, дій у сферу легального капіталообороту, а також девіктимізація суспільно-економічних відносин може мати успіх за умов розробки й застосування комплексного підходу до розв’язання проблем детінізації фінансово-господарських відносин, який повинен базуватись на створенні економічних передумов і превентивної організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки, побудованій на засадах, розроблених у спеціальній теорії детінізації економіки.
5. Усі управлінські, економічні та правові концепції з тих чи інших аспектів суспільно-економічних перетворень перед упровадженням у практику слід піддавати перманентному економіко-кримінологічному моніторингу та економіко-кримінологічній експертизі.
6. Сучасні поверхові невиважені підходи до питань протидії процесам тінізації відносин, наприклад, концепції “легалізації тіньової економіки” за допомогою амністії, дерегуляції економічних процесів, їх непродуманої лібералізації та інших поверхових непродуманих концепцій суспільно-економічних перетворень, розроблених на рівні декларативних, ситуаційно-кон’юнктурних гасел – це шлях до поглиблення кризових явищ, криміногенної тінізації відносин, самоізоляції України від світового співтовариства з питань боротьби з від-миванням доходів протиправного походження та підриву національної безпеки країни.
Таким чином, підтвердити висунуті вище гіпотези (розкрити їх технологічний зміст, об’єктний, причинний і суб’єктний склад, економіко-правові й організаційно-управлінські аспекти тіньових процесів, методологію їх пізнання, моніторингу та протидії) передбачається шляхом визначення алгоритмів вирішення зазначених проблем в процесі подальшої розробки загальної частини спеціальної теорії детінізації фінансово-господарських відносин.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович)