Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович) скачати онлайн-> 3.1.2. Поняття, структура та методи оцінки обсягів тіньової економіки в наукових розробках вітчизняних та західних вчених

3.1.2. Поняття, структура та методи оцінки обсягів тіньової економіки в наукових розробках вітчизняних та західних вчених



Увага вчених і практиків до тіньових економічних процесів на Заході виникла у 70-х роках на тлі зростання загальнокримінальних і економічних злочинів, упровадження отриманих від їх скоєння доходів у легальний фінансово-господарський оборот та з усвідомленням громадськістю, фахівцями й урядами найбільш уражених цими проявами країн того, що злочинність досягла таких рівнів, коли нелегальні доходи злочинного походження стали засобом скоєння нових, нерідко більш небезпечних злочинів.
Однією з перших праць, пов’язаних з вивченням проблем розповсюдження тіньової економіки, у науковій літературі [60, 135] відзначається стаття американського економіста П. Гутмана “Підпільна економіка”, надрукована у 1977 році, де здійснено аналіз тіньових процесів і зроблено висновок, що неврахованою економічною діяльністю більше нехтувати не можна. З приводу визначення поняття, структури тіньової економіки та макро- і мікрометодів розрахунку обсягів тіньових капіталів слід відзначити наукові праці таких учених, як Фейг, Блейдс, Фрей, Век-Ханнеман, Вейсрод, Гершуні, Баделт, Норман, Ділкот, Морис, Хігінс, Макафі, Парк, Патерсен та інші [60, 8; 135, 298–300]. Як зазначалось вище, в наукових працях різних авторів у поняття “тіньова економіка” часто вкладається різний зміст [135, 27–60]. Серед фахівців, що займаються розробкою цих проблем найбільш прийнятним вважається поняття “тіньової економіки”, визначене Е. Фейгом. Останній у тіньову економіку включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту. Звідси Фейг та інші західні вчені виділяють дві основні складові тіньової економіки:
1) економічну діяльність, що є легальною, не прихованою, але й такою, що не підлягає оподаткуванню і з різних причин не враховується офіційною статистикою;
2) протизаконну діяльність, свідомо приховувану економічну діяльність.
До першої найчастіше належить виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на епізодичній основі, невеликі підробітки (ремонт будинків за участю родичів, сусідів, знайомих, власними силами; догляд за дітьми; прибуток, що отримується з присадибних ділянок тощо). Ця діяльність, як правило, не оподатковується і не враховується при розрахунках валового національного продукту, оскільки здійснити її облік практично неможливо. Даний сектор тіньової економіки в багатьох наукових роботах отримав назву “неформальна економіка”.
Друга складова, що традиційно в згаданих працях називається “підпільною економікою”, включає до себе як протизаконну діяль-ність, заборонені в державі види економічної діяльності, так і діяльність, яка повинна враховуватися і контролюватися державою, але суб’єкти такої діяльності умисно її приховують з метою ухилення від сплати податків або в інших протиправних цілях. До такої діяльності більшість дослідників відносять отримання прихованих доходів, нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, розкрадання, відмивання доходів злочинного походження тощо [60, 6].
Стосовно складових елементів тіньової економіки дещо відрізняється думка американського економіста Блейдса. За його концепцією до тіньової економіки входять:
1) виробництво цілком легальної продукції, яке приховується від влади у зв’язку з небажанням сплачувати податки;
2) виробництво заборонених товарів і надання заборонених послуг;
3) приховувані доходи в натуральній формі.
Як видно із структури запропонованих Блейдсом складових тіньової економіки, він взагалі не включає в це поняття “неформальний” сектор тіньової економіки, а “підпільний” сектор “тіньової економіки” обмежує ухиленням від сплати податків та виробництвом заборонених товарів і наданням заборонених послуг. На думку Блейдса, саме несплата податків від незабороненої економічної діяльності формує найбільший внесок в оборот тіньової економіки. Ним запропоновано враховувати обсяги доходів від незаконної діяльності в системі національних рахунків [60, 8].
Щодо оцінки обсягів тіньової економіки, то дискусії з цього приводу розгорілись з перших таких спроб, зроблених Гутманом і Фейгом. З тих пір було запропоновано багато різноманітних методик розрахунку обсягів тіньової економіки. Їх поділяють на дві основні групи: макрометоди (у цьому випадку – опосередковані методи) і мікрометоди (прямі методи) [60, 12].
До макрометодів належать:
1. Метод, оснований на виявленні розбіжностей різних статистичних баз даних, він полягає:
– у порівнянні доходів, розрахованих різними способами;
– у порівнянні зареєстрованих доходів і видатків.
2. Метод за показником зайнятості, який базується на припущенні, що зниження офіційного сектора економіки зумовлено переливом трудових ресурсів у неофіційний.
3. Монетарні (грошові) методи:
– аналіз попиту на готівку;
– питома вага позабанківського обігу готівки;
– аналіз та вивчення обсягів грошових операцій, угод.
4. Структурний метод, який базується на підрахуванні розмірів тіньової економіки в різних сферах виробництва з наступними зведеними підрахунками всієї долі тіньових доходів, неврахованих в національному валовому продукті.
5. Метод м’якого моделювання, що базується на врахуванні та співставленні таких факторів, як: рівень оподаткування; етика стосовно сплати податків і рівень державного регулювання (кількість зайнятих в адмінслужбах у % до загальної зайнятості); рівень зайнятості (кількість працюючих чоловіків у % до чисельності всього населення); тривалість робочого тижня; кількість іноземних робітників (у % до загальної кількості зайнятих).
Мікрометоди:
1. Аналіз записів в податкових книгах, що полягає у вивченні документації щодо обліку осіб, які ухилились від сплати податків.
2. Опитування населення та експертів з постановкою питань про участь у неформальній економіці, про оплату неофіційних послуг і т. ін.
Через наведені методи розрахунків автори роблять спробу оцінити весь обсяг тіньового капіталообороту, але кожен з цих методів є обмеженим, оскільки спрямований на обчислення одного чи двох джерел доходів тіньової економіки. Це або податки, або готівка, або показник зайнятості. Наголосимо на тому, що методологічно, більш-менш повно, врахувати весь спектр джерел тіньової економіки дає можливість тільки структурний метод, у базу обрахування якого є можливість включити більш-менш повний перелік потенційних джерел тіньової економіки.
Проблеми, пов’язані з тіньовою економікою (далі – ТЕ), в Україні та інших країнах СНД почали розроблятись на 15 років пізніше, ніж на Заході. До другої половини восьмидесятих років ученими-кримінологами колишнього СРСР усі ці проблеми на науковому рівні розглядались через призму боротьби із загальнокримінальною та економічною злочинністю. Перші спроби прямої розробки проблем, пов’язаних з тіньовою економікою, були здійснені у 1989 р. Т.І. Корягіною в роботі “Услуги теневые и легальные”, у якій автор показала, що надання населенню побутових послуг є більшим, ніж це враховано офіційною статистикою. Роком пізніше автор у роботах “Теневая экономика: что это такое?”, “Теневая экономика в СССР” поверталась до розробки цих проблем [39–42].
Як і в західних країнах в сімдесяті роки, у СРСР у другій половині восьмидесятих років на тлі стрімкого зростання загальнокримінальної та економічної злочинності, виникнення масових проявів рекету, зростання наркобізнесу, вбивств, посягань на індивідуальну, державну і колективну власність, зростання загальнокримінальної злочинності з економічною з’явилось багато публікацій як суто кримінологічного характеру, так і велика кількість публіцистичних досліджень, у яких усю цю масу невпинно зростаючого криміногенного потенціалу стали називати тіньовою економікою. Як і в Російській Федерації, бум цих публікацій в Україні припадає на 1990-97 роки [14; 79, 418–442].
Серед вітчизняних наукових видань з проблем тінізації економіки погляди на тіньові процеси в Україні найбільш повно відображено в роботі О.В. Турчинова “Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження” [135]. Цей автор виділяє чотири складові елементи тіньової економіки. Зокрема:
1) не приховувана від державних органів економічна діяльність, але через об’єктивні й суб’єктивні причини не врахована, не контрольована і не оподатковувана державою;
2) легальна економічна діяльність, у процесі якої відбувається повне або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів та інших обов’язкових платежів, а також порушення її державної регламентації (тобто суб’єкт тіньової економічної діяльності отримує додатковий дохід шляхом порушення чинного податкового та іншого законодавства, що регламентує економічну діяльність);
3) незаконна, навмисно приховувана від державних органів економічна діяльність;
4) діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
За визначенням О.В.Турчинова, тіньова економіка – це економічна діяльність, яка не враховується, не контролюється і не оподатковується державою і (або) спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства [135, 32].
Зазначений вітчизняний автор, на наш погляд, у цілому приєднується до визначення тіньової економіки, зробленого такими західними вченими, як Фейг, Гутман, Вейсрод та деякі інші. Разом з тим, визначення тіньової економіки О.В. Турчинова дещо відрізняється.
Як зазначалось вище, на думку зарубіжних вчених, і, перш за все, Фейга, “тіньова економіка включає всю протиправну та економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту, а за ознакою суспільної небезпеки джерела ТЕ поділяються на “неформальну” та “підпільну” тіньову економіку.
Для порівняння підходів вітчизняного й західного вченого до визначення і складових елементів тіньової економіки нагадаємо, що Е. Фейг до першої складової тіньової економіки (неформального сектора ТЕ) відносить виробництво в домашніх господарствах, надання послуг на епізодичній основі, невеликі підробітки (ремонт будинків за допомогою сусідів, родичів та власними силами, догляд за дітьми, дохід, що отримується з присадибних ділянок і т. ін.). Така діяльність не враховується при розрахунках валового національного продукту, а здійснити її облік практично неможливо, оскільки, з одного боку, він є занадто трудомістким, а з іншого – витрачені кошти на цю роботу не компенсуються, бо види діяльності, що є джерелами доходів неформального сектора тіньової економіки, не підлягають оподаткуванню.
Також нагадаємо, що друга складова тіньової економіки, у зазначених вище працях, традиційно називається “підпільною економікою”. Включає вона заборонену в державі економічну діяльність, злочинні діяння та всі інші види діяльності, які повинні враховуватись, оподатковуватись і контролюватись державою, але суб’єкти такої діяльності умисно її приховують з метою скоєння розкрадань виробленої продукції, ухилення від сплати податків або в інших протиправних цілях. Таким чином, до підпільної складової тіньової економіки більшість дослідників відносять отримання прихованих легітимних доходів чи доходів отриманих від заборонених видів економічної діяльності, нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, шахрайство, розкрадання, відмивання доходів злочинного походження тощо.
Порівнюючи наведені поняття (Турчинова і Фейга), можна дійти висновку, що в цілому вони практично схожі. Водночас доповненням щодо контролю неформального сектора ТЕ та відхилення її поділу на “підпільну” і “неформальну”, вітчизняний автор деякою мірою і погіршує зміст поняття Фейга, оскільки останній розуміє, що контролювати неформальний сектор тіньової економіки, з одного боку, неможливо, а з іншого – недоцільно, оскільки це непродуктивна та безповоротна, а відтак, і безперспективна трата людських і фінансових ресурсів. Більше того, діяльність сконцентрована в “неформальному секторі тіньової економіки” щодо її суспільної небезпеки, має соціально нейтральний або навіть соціально позитивний характер. Скажімо, неоподатковуване домашнє сільгоспвиробництво в наших кризових умовах для більшості населення є засобом виживання і зняття соціальної напруги. Про який контроль і про яке оподаткування цих мізерних трудових доходів може йти мова на фоні глобальних спекулятивних оборудок фінансовими, енергетичними та іншими матеріальними і нематеріальними ресурсами.
Вітчизняний автор вважає, що поділ тіньової економіки за ознакою “суспільна небезпека” – це емоції і бажає тотального “офіційного контролю”, причому, у “неформальному”, і, як правило, соціально нейтральному чи навіть соціально позитивному секторі тіньової економіки, який практично не впливає ні на наповнення бюджету, ні на криміногенний потенціал відносин, ні на будь-які інші негативні процеси у сфері суспільно-економічного обороту речей, прав, дій. Практично пропонується контроль заради контролю, на виконання якого необхідні додаткові непродуктивні ланки і без цього непомірно збільшеного державного апарату.
Не зовсім вдало доповнена також друга частина поняття “тіньова економіка”. Викладення цієї частини поняття без наголошення, що до неї належать і “інші види діяльності”, сприймається тільки як “економічна діяльність”, спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства. Але рекет, наркобізнес, вбивства на замовлення тощо не є економічною діяльністю, але є надпотужними джерелами накопичення тіньових капіталів у “підпільному” секторі тіньової економіки. У зв’язку з нашим зауваженням щодо цього та деяких інших тверджень зазначеного автора, з наведених проблем виникає питання: на підставі яких ознак загальнокримінальні злочини можна віднести до тіньової економіки? На чисто побутовому рівні це просто – взяти всі злочини та віднести, куди завгодно. Так часто і обґрунтовують віднесення загальнокримінальних злочинів до тіньової економіки. При цьому, як аргумент критики поділу даних діянь на загальнокримінальні й економічні злочини, автор, робота якого нами тут згадується, наводить, на перший погляд, “дуже аргументований” приклад пограбування банку з “нападом” і пограбування банку за допомогою фальшивого авізо [135, 29–31].
Не вдаючись до поглибленої юридичної деталізації цих питань, слід зауважити, що (за об’єктно-технологічним, суб’єктним і причинно-детермінаційним складом цих діянь) це дійсно докорінно різні речі. За допомогою фальшивого авізо не грабують, а здійснюють незаконну емісію фіктивних безготівкових коштів. У цих випадках ні банк-емітент, ні банк-отримувач фіктивних коштів не є потерпілим, оскільки, здійснюючи незаконну емісію фіктивних безготівкових коштів, відмиваючи і концентруючи їх на рахунках своїх підставних клієнтів, вони нарощують за рахунок фіктивних безготівкових коштів свої “фінансові мускули”. Тобто “пограбування” банку тут немає. Банк взагалі у даному випадку не є потерпілим. Більше того, скоїти таке діяння без представників банку-емітента, незабезпечених платіжних документів частіше всього не можливо. Такі діяння в Україні поки що взагалі некриміналізовані тобто, як у старому, так і новому Кримінальному кодексі України такий склад злочину, як “незаконна емісія фіктивних грошових коштів”, не передбачено [72, 234–248].
Але врешті-решт, на підставі яких ознак доходи від загальнокримінальних злочинів можна віднести до “підпільної” складової частини тіньової економіки? Нагадаємо, що кошти, отримані за рахунок скоєння зазначених вище діянь, включаються злочинними угрупованнями у легальний, псевдолегальний або нелегальний цивільний оборот. Тобто в таких випадках самі загальнокримінальні злочини – наркобізнес, вбивства на замовлення тощо – є одним із багатьох інших джерел доходів, що формують “підпільну” складову, оскільки капітали, отримані за рахунок вбивств на замовлення, пограбувань, наркобізнесу, інших загальнокримінальних видів злочинів з об’єктивної сторони скоєння цих діянь не є економічними злочинами, але з метою відмивання та акумуляції доходів, отриманих від їх скоєння, включаються в економічні процеси шляхом їх упровадження в легальний, псевдолегальний чи нелегальний економічний або цивільно-правовий оборот.
Дещо інакшою є ситуація при економічних злочинах. З об’єктивного погляду – останні є не тільки джерелом тіньової економіки, а і безпосереднім елементом її підпільної складової, бо технологія скоєння економічних злочинів є завуальованим тіньовим економічним оборотом, що здійснюється вже з самого початку безпосередньо в економічній сфері під виглядом і за технологіями легітимного фінансово-господарського обігу коштів.
Така класифікація наведених діянь має не тільки теоретичне, а і практичне значення для розробки заходів протидії тінізації економіки, бо, не враховуючи об’єктно-технологічний та суб’єктний комплекси цих діянь, кримінально-правову методологію і юридичну техніку з цих питань, не можна відобразити всі юридично значимі їх ознаки і сконструювати такі склади злочину, як “відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом”, “незаконна емісія грошових коштів” і т. ін. Разом з тим, саме криміналізація таких вкрай суспільно небезпечних діянь мала б стати одним із важливих засобів профілактики тінізації економіки та протидії проникненню кримінальних капіталів у сферу фінансово-господарських технологій.
Крім того, слід наголосити, що нехтування цими деталями, відхід з будь-яких мотивів від сталих кваліфікаційно-правових систем, зокрема щодо визначення поняття “тіньова економіка”, її структури і т. ін., є неприпустимим, оскільки не тільки не вирішує проблему визначення уніфікованого понятійного апарату щодо пізнання, моніторингу і протидії феномену “тіньова економіка”, а й руйнує правову систему країни, її правові інститути, сталий і перевірений роками понятійний апарат, дефініції, що склалися в результаті використання (притаманних будь-якій правовій системі) об’єктивних логіко-структурних методів систематизації (кодифікації) нормативно-правового матеріалу на підставі уніфікованої загальноправової техніки. Саме неврахування цих питань, ігнорування принципів і засад теорії права і юридичної техніки і є причиною колізій норм (так званої “війни законів”), правового нігілізму в Україні та в інших постсоціалістичних країнах. Це значною мірою впливає на виникнення кризових явищ у сфері регулювання соціально-економічних відносин, викликає суперечності у правозастосовчій практиці, чим об’єктивно сприяє кризовим процесам і поглибленню тінізації економіки та цивільного обороту речей, прав, дій у цілому.
Оскільки в Україні характерними є такі підходи і в інших фахівців, то доцільно також зупинитися на розгляді структурних складових тіньової економіки, визначених О.В. Турчиновим. За своєю суттю вони є спробою визначити перелік джерел доходів саме двох складових тіньової економіки, запропонованих Е. Фейгом.
Перша складова, запропонована вітчизняним автором, – “неприховувана від державних органів економічна діяльність, але з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин не врахована, не контрольована і не оподатковувана державою”, за джерелами надходження доходів фактично співпадає з аналогічною складовою, визначеною Фейгом, крім слів – “не контрольована державою з об’єктивних і суб’єктивних причин”.
Друга складова тіньової економіки за Е. Фейгом – “протизаконна діяльність і свідомо приховувана економічна діяльність” – поділяється О. Турчиновим на такі три складові:
1) легальна економічна діяльність, у процесі якої відбувається повне або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів і регламентації (тобто суб’єкт тіньової економічної діяльності отримує додатковий дохід шляхом порушення чинного податкового, економічного та іншого регламентуючого його господарську діяльність законодавства);
2) незаконна, навмисно приховувана від державних органів економічна діяльність;
3) діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність”.
Такий поділ протизаконної (або за Фейгом “підпільної”) складової тіньової економіки є просто більш роздрібненою, але далеко не повною деталізацією “джерел доходів”, що групуються у складовій, визначеній західним ученим. За своєю суттю деталізація складових, запропонованих вітчизняним автором, є не що інше, як спроба перелічити можливі джерела доходів підпільної складової тіньової економіки. Але ця спроба не може мати успіху щодо більш-менш повного визначення джерел доходів, оскільки здійснюється безсистемно. У зв’язку з цим слід відзначити, що “підпільна” і “неформальна” складові тіньової економіки є родовими, однорівневими, базовими категоріями відносно джерел доходів. Ці дві родові складові ТЕ весь час залишаються незмінними, тоді як їх зміст – джерела тіньових доходів як один з елементів цих складових – є різнорівневими та різнопрофільними і під впливом різних об’єктивних і суб’єктивних причинно-детермінаційних факторів, що виникають у ході сучасних соціально-економічних перетворень, можуть змінюватися. Наприклад, криміналізація чи декриміналізація тих чи інших діянь залежно від зміни такої юридичної категорії, як втрата діянням суспільної небезпеки в результаті зміни обстановки і т. ін. Більше того, поділ тіньової економіки на зазначені вище дві складові ТЕ є продуктивною основою для повного визначення структури тіньової економіки й подальшої розробки теоретико-методологічних засад пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович)