Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович) скачати онлайн-> 3.1.3. Теоретико-методологічний рівень розробки проблем пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”

3.1.3. Теоретико-методологічний рівень розробки проблем пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”



Об’єктивне відображення феномена “тіньова економіка” вимагає, перш за все, дати відповідь, що таке економіка взагалі. В умовах, коли зовсім недавно всі економічні кафедри вузів країни, що викладають сьогодні економічну теорію, називались кафедрами політекономії, відповісти на це, на перший погляд, нескладне запитання не зовсім просто, оскільки буквально за короткий час усіх економістів охопило “просвітління”, у результаті якого всі вони відмовились не тільки від сталих методологічних засад, а навіть від назви своєї науки. Хоча для розкриття сутності, причин і економічних закономірностей розповсюдження тіньової економіки, проблеми визначення предмета економічної теорії відіграють немаловажну роль, залишимо цю полеміку для економістів. Для досягнення цілей, меж і засад інтерналізації економічних знань в елементах теорії детінізації економіки, а також для визначення економічної сутності тіньової економіки й основних напрямів детінізації економічних відносин ми можемо опертися на основні категорії, напрацьовані в економічній науці.
Термін економіка від грецького слова “oikonomike” означає – управління господарством. Аксіоматичним у різних школах економічної науки вважається, що процес управління складається з відносин, які виникають між суб’єктами економіки з приводу “виробництва”, “розподілу”, “обміну” та “споживання” вироблених благ. Сукупність елементів даного процесу утворює єдину систему економічних відносин. Тіньові економічні відносини, як і економічні відносини взагалі, виникають на підґрунті бажання людей задовольняти свої споживчі потреби. Разом з тим, як і легальні, так і тіньові економічні відносини супроводжують усі стадії процесу господарювання – з виробництва, розподілу, обміну та споживання. Таким чином, процес вивчення тіньової економіки повинен охоплювати всі сторони економічного обороту, а також враховувати, що це є лише загальна схема економічних відносин, яка містить значний масив підпорядкованих цим стадіям макро- і мікроекономічних технологічно насичених відносин. Без знання останніх неможливо визначити об’єктивну структуру тіньових відносин та організаційно-правову інфраструктуру детінізації економіки. Тобто тіньовий та легальний економічний оборот базується на застосуванні фінансово-господарських інструментів, що відображають товарно-грошові (а сьогодні – й натурообмінні) відносини, структуру яких у самому загальному вигляді можна позначити такими основними елементами, як: ринок сировини; ринок засобів виробництва; ринок робочої сили; ринок засобів платежу; розподілу, перерозподілу фінансових ресурсів; ринок предметів споживання тощо. Кожний з наведених і не згаданих тут ринків має свій макро- і мікрорівневий механізм та закономірності функціонування, а також властиві йому фінансово-господарські інструменти, ефективність і правомірне застосування яких значною мірою залежить від належної або незадовільної адаптації ринкових перетворень до економіко-правового середовища країни.
Водночас, як зазначалося вище, реформування економіки при відсутності науково обґрунтованих економіко-правових методик визначення наслідків і реальних перспектив упровадження тих чи інших концепцій соціально-економічних перетворень в економіко-правове середовище країни призвели до відволікання економіки від її основної мети – виробництва реальних ресурсів, необхідних для забезпечення життєдіяльності суспільства. У результаті всі зусилля активних членів суспільства сконцентровані не на формуванні відповідних передумов, необхідних для розвитку виробництва, а суто на перерозподілі створеної раніше власності з метою первісного накопичення приватного капіталу. При цьому проігноровано той факт, що в умовах правомірного накопичення первісного капіталу основним джерелом фінансування підприємницької діяльності є кредити, захищені відповідною організаційно-правовою інфраструктурою управління кредитними ризиками. Використовуючи кредитно-фінансові, інші економічні, правові та організаційно-управлінські технології як інструмент перерозподілу власності, реальний сектор економіки фактично залишився без кредитно-фінансового забезпечення. За останні 10 років від 89 % до 95 % кредитних ресурсів країни надавалось у вигляді короткострокових кредитів [21, 46], які за своїм строком можуть обслуговувати суто посередницький сектор економіки. У результаті за вказаний період втрачено до двох третин ВВП, зруйновано виробництво, проходить стрімка деградація продуктивних сил суспільства, межа між псевдопідприємницькою діяльністю щодо “намивання”, “відмивання” і акумуляції протиправних капіталів та законною фінансово-господарською діяльністю практично стирається. Як легальний, псевдолегальний, так і нелегальний або суто кримінальний оборот великих масивів капіталів протиправного походження супроводжується різними формами кримінального промислу – псевдоугодами, псевдорозрахунковими операціями, шахрайством з фінансовими ресурсами, їх відмиванням, рекетом, підкупом, шантажем, корупцією, вбивствами на замовлення, тобто зрощенням загальнокримінального злочинного промислу з економічною злочинністю, з переміщенням центру ваги в бік останньої. Так, кошти отримані від рекету, наркобізнесу, крадіжок, вбивств на замовлення та інших загальнокримінальних діянь, спрямованих на усунення конкурентів, заволодіння їх майном тощо, вкладаються в легальні та псевдолегальні торговельно-посередницькі операції, де вони акумулюються і водночас здійснюється їх відмивання [62; 72; 76; 78; 88; 89; 119]. Зростання таких коштів до великомасштабних розмірів зумовило виникнення їх надспоживчих лишків та вкладання у тіньовий чи псевдолегальний фінансово-господарський оборот, при цьому стали використовуватися не тільки готівкові, а і безготівкові схеми їх внутрішніх та зовнішньоекономічних трансфертів.
Економіко-кримінологічний аналіз економічних, правових та управлінських відносин показує, що в основі руйнації, тінізації, деградації того чи іншого сегмента фінансово-господарської діяльності або цивільного обороту речей, прав, дій у цілому вже лежать не тільки прорахунки, некомпетентність фахівців, або їх не виважені політико-кон’юнктурні ініціативи, а і корупційні та інші корисливі тіньові інтереси, які набули характеру саморегулятивного відтворення. Усе це призвело до глобальних масштабів тінізації всіх сфер цивільного обороту країни та відтворення потужного криміногенного потенціалу у всіх сегментах суспільно-економічних відносин.
Разом з тим, наведений вище поділ тіньової економіки на “підпільний” і “неформальний” сектори не відображає всю вертикаль її структури, а відтак – не дає можливості визначити причини, умови виникнення та механізми відтворення тих чи інших джерел ТЕ. Усі ці питання потребують осмисленої теоретико-методологічної розробки, оскільки ні в Україні, ні в міжнародній теорії та практиці на дані питання однозначної відповіді немає. Відсутній також узгоджений та загальноприйнятий уніфікований понятійний апарат, за допомогою якого можна відобразити не тільки верхній рівень, а і глибинну структуру і притаманну їй проблематику, яку охоплює феномен “тіньова економіка”. Від цього залежить чітка класифікація її різнорівневих та різнопрофільних джерел та можливо інші елементи, що містяться в складових елементах тіньової економіки. Саме на підставі визначення цілісної структури даного явища, економіко-правової класифікації його джерел по всій вертикалі та різнорівневій і різнопрофільній горизонталі можна визначити властиві цим джерелам методи оцінки та шляхи їх локалізації і інфраструктуру детінізації суспільно-економічних відносин.
Справа в тому, що, як вже зазначалось вище, кожна конкретна складова тіньової економіки, кожне конкретне джерело цих складових має властиву йому технологію, свій причинно-мотиваційний механізм, суб’єктний і причинний склад та криміногенний потенціал, притаманний специфіці відносин тих сфер життєдіяльності, у які проникла тіньова економіка. Тому пізнати це явище, відслідкувати як загальні, так і специфічні причини й механізми його відтворення та розробити засоби призупинення відтворювальних тіньових процесів, у тому чи іншому їх сегменті, можливо тільки взявши в конкретну розробку кожне окреме різнорівневе чи різнопрофільне джерело тіньової економіки, що містить конкретний, притаманний, йому специфічний сегмент тіньових відносин. Саме це і є завданням Особливої частини теорії детінізації економіки.
Підводячи підсумок щодо рівня методологічної розробки проблем, пов’язаних з тіньовою економікою, слід зазначити, що з приводу поняття та базових складових тіньової економіки, методів розрахунку обсягів тіньових капіталів ми відзначали наукові праці таких вчених, як Фейг, Блейдс, Вейсрод, Гершуні, Баделт, Норман, Хігінс, Патерсен та інші [60, 10–14; 135, 298–300].
Серед вітчизняних наукових видань, присвячених тіньовій економіці, найбільш фундаментальні за обсягом і науково-теоретичною значимістю можна відзначити такі роботи: “Тіньова економіка в Україні”, автори – науковці НДІ Мінекономіки України А.В. Базилюк, О. Коваленко [3]; “Теневая экономика и опыт криминологических исследований”, автори – науковці Луганського інституту внутрішніх справ А. Горщак, Э. Дидоренко, Іванов [17]; “Тіньова економіка як предмет економічної кримінології”, В.М. Попович [79]; “Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження”, О.В.Турчинов [135].
Однак, порівнюючи наведену інформацію, із зазначених проблем, викладену в зарубіжній і вітчизняній літературі, наголос слід зробити на наступному.
По-перше, усі розробки більш відомих західних учених, які досліджували проблеми виникнення та існування тіньової економіки, спрямовані, перш за все, на боротьбу з її криміногенним, тобто підпільним сегментом.
Складова тіньової економіки – “неформальна економіка” (дозволена неоподатковувана діяльність) згадується скоріше всього заради повноти й наукової чистоти визначення поняття та базових складових неврахованої економічної діяльності, а також заради того, щоб показати, що даний сегмент ТЕ не є суспільно небезпечним, виконує соціально нейтральні, а частіше – соціально позитивні функції і відволікати на нього фінансові й людські ресурси недоцільно, а тому його необхідно відокремити від “підпільного” сектора тіньової економіки.
У вітчизняних авторів важливість та науково-практична значущість поділу тіньової економіки на “підпільний” і “неформальний” сектори усвідомлюється не завжди, а в деяких наукових роботах і не визнається [135, 29–31]. У результаті підміни змісту юридичної термінології усувається сам методологічний інструментарій цього поділу, яким є загальновизнана юридична категорія – “суспільна небезпека діянь”. Вона є ключом до поділу тіньової економіки на “підпільний” і “неформальний” сектори. З цього приводу слід підкреслити, що такий поділ є неформальною справою у протидії тінізації економіки. Від нього залежить, куди будуть направлені людські та фінансові ресурси – на боротьбу з широкими верствами населення, яке знайшло у “неформальному” секторі тіньової економіки засоби самовиживання, чи весь науковий і фінансовий потенціал суспільства буде спрямований на боротьбу зі справжніми тіньовиками, що безперечно може поповнити бюджет і зупинити деструктивно-відтворювальні криміногенні процеси у сфері суспільно-економічних відносин. Крім того, такий поділ тіньової економіки закладає продуктивну основу для подальшого поглиблення розробки методологічних засад пізнання, моніторингу та протидії феномену “тіньова економіка”.
По-друге, у наукових роботах західних учених відсутня думка про доцільність залучення протиправних тіньових капіталів для інвестування легальної економічної діяльності шляхом амністії чи інших форм їх реабілітації. Навпаки, у цих країнах приймаються всі можливі правові заходи щодо протидії проникненню протизаконно здобутих капіталів у легальну сферу фінансово-господарської діяльності. У більшості країн такі діяння, як участь чи співучасть у відмиванні протиправних доходів, криміналізовані, тобто за їх скоєння встановлена кримінальна відповідальність [79, 158–191].
Спроба вирішити проблеми детінізації економіки за останні роки органами державної влади України робились неодноразово, але це, як правило, призводило тільки до створення додаткових правоохоронних інституцій і ще більшої тінізації відносин. Наприклад, у 1986 р. проблеми справляння податків на Україні вирішувало півтори тисячі податківців, зараз їх стало 65 тисяч. Боротьбу з економічною злочинністю здійснювало 3 тисячі працівників ВБРСВ (БХСС), а зараз – 15 тисяч співробітників податкової міліції, біля 15 тисяч працівників Державної служби боротьби з економічними злочинами, 11 тисяч співробітників Управління з боротьби із організованою злочинністю, сюди ж слід додати Управління “К” СБУ, НЦБ Інтерполу і це ще не все – створюється НБР, ведуться розмови про створення слідчого комітету, служби з боротьби із корупцією. У проекті закону “Про відповідальність за відмивання доходів злочинного походження” передбачається окреме агентство з цих проблем. Розроблялися програми посилення адміністративно- та кримінально-правового впливу на тіньовиків.
Усвідомивши безперспективність репресивних шляхів вирішення проблем детінізації економіки, як це часто водиться, висувається протилежна концепція – легалізації тіньової економіки шляхом амністії і т. ін [20].
Усі ці заходи, зокрема “легалізація тіньової економіки” чи інші разові акції, проблему детінізації відносин вирішити не в змозі. Легалізація тіньових капіталів, з одного боку, суперечить міжнародним принципам боротьби з протиправними доходами, а з іншого – є безперспективною, оскільки, з погляду юридичної техніки, базується на потенційно-локальних ідеях “амністії тіньових капіталів” (що стане амністією не тіньових капіталів, а виявлених і затриманих тіньовиків), дерегуляції шляхом “відміни правил” (розуміючи під правилами податкове, адміністративне чи кримінальне законодавство, яке ні в одній країні огульно не відміняли) чи “введенні податкових канікул на декілька років” (перспективність заходу коментарів не потребує) [83].
Не зменшуючи ролі адміністративного та кримінально-правового впливу на тіньовиків або припускаючи відміну чи реконструкцію правових норм, що дезінтегрують фінансові потоки й організацію процесів економічного відтворення або по-іншому негативно впливають на правомірну поведінку суб’єктів підприємництва, вирішення проблеми детінізації економіки знаходиться, насамперед, в усуненні причин, що виштовхують підприємницьку діяльність у “тінь”. Однак, щоб встановити конкретно цей великомасштабний, а без теоретико-методологічної класифікації розмитий до аморфності причинно-мотиваційний потенціал, об’єктно-технологічний і суб’єктний комплекси з урахуванням специфіки технологічних особливостей кожного окремого джерела тіньової економіки необхідне науково виважене теоретико-методологічне визначення цілісної структури складових елементів тіньової економіки, понятійного й термінологічного апарату, розробленого з урахуванням економічних і криміногенних аспектів субстанції ТЕ, а також на базі теоретичних засад, напрацьованих у науках “Економічна теорія”, “Теорія управління”, “Фінансове право”, “Цивільне право”, “Кримінальне та адміністративне право”, “Кримінологія”, а також інших дисциплінах, що діалектично пов’язані з технологічною специфікою фінансово-господарського капіталообороту в контексті конкретних джерел ТЕ.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович)