Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович) скачати онлайн-> 4.2.2Місце інституту латентності злочинів у інфраструктурі детінізації економіки

4.2.2Місце інституту латентності злочинів у інфраструктурі детінізації економіки




За результатами перевірок, проведених податковою міліцією, до бюджету донараховано 1 114 721 тис. грн., із них стягнуто 1 122 903 тис. грн., що відповідно на 20,8 % і 100,5 % більше, ніж за аналогічний період 1997 року [22]. Разом з тим, за оцінкою фахівців, держава щорічно не одержує від 40 до 60 % надходжень у бюджет, що стають надбанням тіньової економіки [59, 46].
Дані про зареєстровані податкові чи економічні злочини та правопорушення у зв’язку з високим рівнем їх латентності ще не повною мірою відображають масштаби таких злочинів. Разом з тим, вище наведений аналіз показує, що ці прояви набули масового характеру і вкрай негативно впливають на ефективність економічної діяльності держави, виконання соціальних програм та забезпечення соціально-економічного розвитку країни.
Кількість виявлених злочинів і встановлення інших правопорушень, пов’язаних з неповним і несвоєчасним обчисленням та сплатою податків, показує, що в більшості випадків (близько 70 %) справляння податків, зборів і обов’язкових платежів відбувається під впливом органів державної податкової служби. Виконання платниками податкових обов’язків усе частіше супроводжується застосуванням відповідних фіскально-репресивних заходів, спрямованих на забезпечення податкових надходжень до бюджету.
Аналіз практики виявлення і розслідування економічних злочинів і кримінальних ухилень від сплати податків свідчить про постійне удосконалювання правопорушниками механізмів і способів учинення таких злочинів. Цьому сприяє, перш за все, криміногенний причинно-детермінаційний потенціал, що міститься в сфері сучасних суспільно-економічних відносин в цілому і в системі оподаткування зокрема. Щодо першої категорії злочинів, тобто тих, що скоюються у сфері економіки, то основними кримінальними умовами їх зростання є, перш за все, змодельований державою курс на первинне накопичення капіталів будь-яким, у тому числі, і злочинним шляхом (Декрети Кабінету Міністрів України про трасти, прорахунки в правовому регулюванні банківської діяльності, впровадження анонімних (зараз кодованих) валютних рахунків тощо), а також можливість використання злочинними угрупованнями легітимних економіко-правових технологій, інститутів і фінансово-господарських інструментів та офіційних форм підприємницької діяльності. Причинно-мотиваційний потенціал податкових злочинів закладено в економічній моделі чинної системи оподаткування. Все це потребує детального науково-дослідного аналізу, а також розробки методології визначення й усунення причин та умов, що сприяють скоєнню сучасних економічних злочинів, у тому числі і кримінальних ухилень від оподаткування. Необхідна також відповідна підготовка співробітників правоохоронних органів, у тому числі підрозділів Державної податкової служби, здатних чітко уявляти весь комплекс економічних, правових і кримінологічних аспектів виникнення мотивів і механізмів скоєння таких протиправних діянь, досконалого знання сучасних економічних технологій, фінансових інструментів, техніки бухобліку, встановлення недоліків у процедурі реєстрації підприємств, обліку в процесі визначення, виготовлення, реалізації, отримання, збереження, використання та списання бланків документів суворого обліку та суворої звітності, ідентифікаційних документів, що засвідчують особу чи факт здійснення нею тієї чи іншої юридично значимої операції щодо цивільного обороту речей, прав, дій. Вище означені проблеми свідчать про дуже широкий діапазон цивільно-правових, у т. ч. фінансово-господарських операцій, у межах яких можуть здійснюватись, на перший погляд, безвинні легітимні угоди, а насправді – це найнебезпечніші, завуальовані під легітимні операції тіньові оборудки, що лежать в основі латентних економічних і податкових злочинів.
Повна характеристика різноманітних аспектів економічної та податкової злочинності як явища може бути отримана також виходячи із всебічного аналізу різних економіко-кримінологічних та наведених нами вище загально-кримінологічних, процесуальних, кримінально-правових категорій, у тому числі і загально-кримінологічної категорії “латентність”. Визначене нами поняття “латентна злочинність” є універсальним як для загально-кримінальних, так і для економічних, у тому числі податкових злочинів, оскільки процедура їх виявлення, реєстрації, порушення кримінальної справи, розслідування і розкриття злочину, з погляду організаційно-реєстраційної та процесуально-правової процедури, є однаковою. Правда, деякі особливості в технологічній природі економічних і податкових злочинів мають місце. А звідси рівень потенціалу латентності для різних видів злочинів неоднаковий. Щодо злочинів проти особи чи її майнових прав (посягання на життя чи здоров’я особи, її житло, майно і т. ін.), рівень латентності, порівняно з економічними і податковими злочинами, є мінімальним. Однак в останні роки певних трансформаційних змін щодо набуття ними потенціалу латентності зазнали і злочини проти особи. У 1991– 96 роках, а певним чином і зараз, такі злочини, як рекет (вимагательство ст. 144 КК), порушення трудових прав громадян та деякі інші скоїлися через недовіру до правоохоронних органів, боязнь перед злочинцями і депресивний стан з цієї причини потерпілих, які також дуже часто не звертаються у правоохоронні органи з заявою про скоєння проти них злочинів. Причому, це не одиничні явища. Під злочинний контроль взяті не тільки окремі особи, а й цілі підприємства, які, врешті-решт, під виглядом їх охорони та широкомасштабним тиском на засновників та акціонерів повністю переходять у власність організованих злочинних угруповань. У змодельованих державою суцільнокриміногенних за своєю суттю умовах безробіття, незаконної затримки виплат заробітної плати, протизаконного звільнення з роботи, розбазарювання і руйнації цілих галузей економіки набули масового характеру. У таких діяннях відповідних посадових осіб, принаймні, має місце такий склад злочину, як халатність.
Усе більше набуває актуальності також проблема латентності економічних і податкових злочинів. На відміну від очевидних і деяких неочевидних злочинів, економічні злочини, крім елемента неочевидності, характеризуються відсутністю “прямо зацікавленої у виявленні злочину потерпілої сторони”. Якщо при пограбуванні, крадіжках особистого майна громадян, присвоєнні отриманих кредитів та інших очевидних або неочевидних злочинах, що посягають на особисті чи майнові або пов’язані з ними немайнові права конкретних фізичних, а в певних, зазначених вище, випадках, і юридичних осіб, завжди наступає конкретна реакція потерпілого у вигляді звернення до правоохоронних органів щодо захисту та поновлення порушених прав, то при економічних та деяких інших, пов’язаних з економічними злочинами, протизаконних діянь (наприклад, посадові злочини і т. д.), потерпілу сторону – державу чи іншого власника, представляє саме правопорушник, якому власник довірив своє майно в оперативне управління.
При податкових злочинах потерпілою стороною є держава, але не як власник, а як отримувач податкових надходжень, і суб’єкт ухилення від оподаткування за природою своїх інтересів теж не звертається із заявою до правоохоронних органів, оскільки, на відміну від економічних злочинів, він не представляє отримувача податкових надходжень і в цьому контексті є взагалі відокремленим від потерпілої сторони. Тобто при таких видах правопорушень держава, як спеціальна потерпіла сторона, повинна для захисту своїх порушених прав створювати спеціальну комплексну систему протидії зростанню латентності цієї категорії злочинів. При цьому слід враховувати, що саме податкові злочини є основною складовою тіньової економіки і саме мотив ухилення від оподаткування став головною причиною глобалізації криміногенних процесів, що трансформувались у таку специфічну економічну категорію як тіньова економіка. Тому, в цьому контексті, зниження латентності податкових та інших податкових злочинів залежить, перш за все, від усунення причин тінізації економіки, чому може, безумовно, сприяти розвиток методологічного інструментарію в межах інституту латентності. Але у співвідношенні з методологічним інструментарієм інституту детінізації економіки інструментарій протидії латентності має допоміжний, мікрорівневий характер. Полягає він: по-перше – у створенні належної системи обліку і звітності, а також у створенні організаційно-технічної та процесуально-технологічної інфраструктури, яка б утворювала на підприємстві механізм виявлення підозрілих операцій, ідентифікації контрагентів за угодами, попередньої перевірки законності джерел надходження коштів, інформування правоохоронних органів у контексті механізмів інституту протидії відмиванню коштів незаконного походження. По-друге, за основною частиною економічних злочинів проти приватної, колективної чи державної власності, як і при податкових злочинах, правоохоронні органи повинні створювати відповідну інфраструктуру аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, спрямованої на виявлення неочевидних економічних, у тому числі і податкових злочинів, що за своєю природою мають латентний характер. По-третє, інфраструктуру виявлення реєстрації цієї категорії протизаконних діянь необхідно будувати на засадах, які б враховували й усували специфічні мотиви приховування економічних і податкових протиправних діянь під час їх виявлення, реєстрації, порушення і розслідування кримінальної справи, тобто включення таких діянь у поле дії кримінальної юстиції по всій інфраструктурі попередження, виявлення, розслідування і розкриття злочинів, а також винесення вироку і виконання покарань злочинців.
І, нарешті, четверте. Враховуючи, що латентні злочини практично віддзеркалюють схожі і тісно пов’язані з ними процеси криміногенного (як криміналізовані, так некриміналізовані) тіньового капіталообороту, то вище наведені складові системи протидії зростанню латентності злочинів повині узгоджуватись і стати невід’ємною складовою організаційно-правової інфраструктури комплексної державної програми детінізації фінансово-господарського обороту та суспільно-економічних відносин в цілому. Крім того, складові інфраструктури протидії латентним злочинам разом з інфраструктурою, напрацьованою у межах інститутів “режимно-облікові бланки”, “протидії відмиванню доходів незаконного походження”, повинні утворювати мікрорівневу частину програми детінізації економіки. Мікро- і макрорівнева частини програми повинні взаємоузгоджуватись і синтезуватись у єдину комплексну організаційно-правову систему протидії тінізації економіки та зростанню латентності злочинів.
Податкова як і сучасна економічна, злочинність характеризується високим рівнем професіоналізму, тісними міжрегіональними та міжнародними зв’язками, високою оплатою учасників злочинних груп, поєднанням легальної діяльності з нелегальною. Досконала технічна оснащеність, завуальованість, а інколи і конспіративність дій злочинців та залучення до таких діянь організованих злочинних угруповань, корумпованих представників різних рівнів влади ще більше ускладнюють можливість успішного протистояння правоохоронних, у т. ч. податкових органів, злочинним посяганням. Тому злочини у сфері економічних відносин і оподатковуванні мають високий ступінь латентності. Насамперед, латентність протиправних діянь зумовлюється внутрішньою неузгодженістю, комулятивністю системи оподаткування, а звідси – складністю і непрозорістю механізмів нарахування і сплати податків, а відповідно – високотехнологічною специфікою вчинення податкового злочину, можливості двоякого тлумачення законів, підміни документів або їх знищення, а також інших видів приховування слідів ухилення від оподаткування. До вказаного належить і виведення частково чи повністю фінансово-господарських операцій у тінь з метою уникнення виявлення факту ухилення від оподаткування (етап протидії виявленню і реєстрації скоєного злочину). Елементом зазначеної системи захисту правопорушників є також максимальне надання діям щодо ухилення від оподаткування видимості легітимних, тобто таких, які відповідають правовим нормам використання фінансово-господарських інструментів при здійсненні підприємницької діяльності.
Економічна й податкова злочинність, як правило, старанно планується. Злочинцями виконується значний обсяг дій щодо приховування слідів злочину. Першим з таких заходів є створення фіктивних підприємств, псевдорозрахункові операції, псевдолізинг, витратні оборудки, переуступка прав вимог, перевод боргу іншому платнику, забалансові кредитні портфелі, проведення фінансово-господарських операцій в тіні і т. д. Рівень латентності економічних злочинів, у тому числі і злочинів у сфері оподатковування, значно вищий, ніж у загальнокримінальній злочинності. Дослідження окремих вчених показують, що загальнокримінальна злочинність в офіційних обліках статистики відображається практично до 85 – 90 %, тоді як дані про економічну злочинність відображаються у статистиці на рівні 5 – 10 % від фактичних [61, 59–60].
Проблема появи податкових злочинів для України є відносно новою. Вона з’явилась разом з нововведеною, “цивілізованою” системою оподаткування. Оскільки складні, дезінтеграційно руйнівні механізми цієї системи детермінували глобальну тінізацію суспільно-економічних відносин, а відповідно, і зростання латентних ухилень від оподаткування, тому виникла необхідність у багатократному збільшенні податкової служби країни. У міру збільшення податкової служби збільшувалось також і виявлення податкових злочинів. Залежність латентності податкової злочинності від чинної системи оподаткування України поки що прослідкувати неважко, оскільки історія цієї змодельованої державою злочинності ще не стара, а динаміка зростання стрімка, а отже – й наглядна.
Як приклад, можна розглянути дані про кількість виявлення і динаміку порушення кримінальних справ про ухилення від сплати податків (ст. 148-2 КК) в останні найбільш “продуктивні” 5 років на шляху зростання криміногенного потенціалу в суспільстві. Так, виявлення даної категорії злочинів, порушення кримінальних справ, у тому числі і провадження, за протокольною формою судочинства має таку динаміку: 1990 рік – 0; 1994 рік – 1 077; 1995 рік – 3 300; 1996 рік – 5 909; 1997 рік – 8 973; 1998 рік – 10 378.
Це період, коли інтенсивно нарощувався апарат податкових органів та проходило його становлення.
Виходячи з аналізу наведених даних, можна зазначити, що оскільки діапазон виявлення податкових злочинів так різко змінюється, то значна їх частина з моменту введення діючої системи оподаткування і до створення сучасної податкової служби, а в її складі – податкової міліції, залишалась невиявленою, тобто латентною. Поряд з цим, первинна причина виникнення латентності податкових злочинів залежить, перш за все, від наведених прорахунків в економічній політиці держави при запровадженні сучасної економічної моделі системи оподаткування, а потім – від наявності чи відсутності тих чи інших органів держави. Останні створені для того, щоб вести боротьбу із криміногенними податковими відносинами, що склалися (після введення чинної системи оподаткування). Тобто саме з появою таких злочинів виникла необхідність створення органів, покликаних виявляти ці злочини. Пізніше така злочинність “дорослішає”, переростає у глобальні тіньові процеси. Суб’єкти її скоєння набувають досвіду в питаннях ухилення від оподаткування, створюють спеціальні фіктивні “підприємницькі” структури (конвертаційні центри тощо), які на професійній основі виконують функції обслуговування тіньового капіталообороту, розкрадань, ухилень від оподаткування, відмивання доходів незаконного походження. Безумовно, півтори тисячі податківців, що успішно забезпечували адміністрування податків до введення чинної системи оподаткування, новий, не зовсім продуктивний, податковий документооборот і пов’язаний з ним багатократно збільшений фронт непродуктивних робіт, і глобалізований тіньовий капіталооборот уже обслужити не могли. Це призвело до створення самостійної Державної податкової служби (далі ДПС) України, переведення до її складу податкової міліції, створення слідчих та багатьох інших підрозділів у складі податкової міліції, що дало можливість за період 1994–1998 років більш динамічно (у десять разів) виявляти латентні злочини у сфері оподаткування. Безумовно, кількість виявлених ухилень від сплати податків викликана як збільшенням кількості зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності, так і збільшенням чисельності співробітників ДПС та рівнем зростання професіоналізму її особового складу.
Разом з тим, приведені дані кримінальної статистики також не повною мірою відображають криміногенну ситуацію та латентність злочинів, що склалися у сфері оподаткування. Тобто тільки за даними статистики не завжди можна достовірно судити про наявну кількість проявів ухилень від сплати податків, а також про рівень латентності даної категорії злочинів. Водночас тенденції криміногенної обстановки та тенденції рівня обсягів латентності в сфері оподаткування при такій динаміці виявлення злочинів, пов’язаній із становленням ДПС, є наглядними. Тому кримінальну статистику з цих питань слід враховувати, оскільки в нашому випадку вона більш реально, ніж будь-які інші методи оцінки рівня латентності податкових злочинів, віддзеркалює тенденції з цих питань у сфері податкових відносин. З цього приводу необхідно наголосити і на тому, що в природі не існує методів, які б з достовірністю до конкретної одиниці злочину дали можливість визначити кількість латентних злочинів, навіть якщо за допомогою непрямих методів макрорівневого розрахунки фінансових показників було б можливо встановити реальні обсяги коштів, що не надійшли до бюджету від несплати податків, то розмежувати їх на кількість випадків фактів ухилення від оподаткування неможливо, бо в одному випадку ухилення складе мільйони, а в іншому – 1 000 чи 10 000 гривень. Врешті-решт, ми маємо чітко усвідомити, що можна затратити багато коштів, сил і засобів для визначення кількості латентних злочинів, але ці відомості, з одного боку, будуть все одно індикативними, а головне – за своєю природою ніколи не зможуть стати засобом чи доказом для розкриття конкретного злочину. Такі відомості, як правило, можуть стати у нагоді для прийняття управлінських рішень щодо вдосконалення: економіко-правових конструкцій податкової системи чи її складових – системи оподаткування та структури чи діяльності податкової служби, або для вдосконалення інших організаційно-управлінських, технічних, технологічних правових питань. В основу таких організаційно-управлінських рішень необхідно покладати саме інформацію про ті чи інші криміногенні тенденції у всіх сферах суспільно-економічних відносин, у тому числі в такому сегменті відносин, як сфера оподаткування. Принаймні, обсяги тіньової економіки (які різними фахівцями на період 1994–1997 рр. визначалися 50–60 % від обсягів легального сектора економіки і, безумовно, тісно пов’язані з феноменом “латентність”) свідчать про те, що в країні існують об’єктивні причини та умови, які детермінують тінізацію економіки, а відповідно, стимулюють скоєння податкових злочинів, значна частина яких в умовах глобалізації тіньових відносин залишається латентною. На аналізі зазначених причин та умов необхідно сконцентрувати свої зусилля, оскільки це і є “діагноз хвороби”, без якого неможливо визначити “лікування”. На цій проблемі ми зупинимося нижче. А перед тим доцільно розглянути ряд специфічних питань, пов’язаних з проблемою латентності податкових злочинів.
Як відзначалося, кримінальна статистика, крім розкритих злочинів, відображає також реєстрацію нерозкритих злочинів. У зв’язку з дослідженням проблем щодо латентності економічних та деякої причинно-мотиваційної відмінності латентності податкових злочинів необхідно розглянути також поняття розкритого та нерозкритого злочину та співвідношення останнього з категорією “латентність”. Як було показано у попередньому параграфі, до вказаної проблеми як учені, так і практики ставляться по-різному. Це викликано різними підходами та різним рівнем пізнання авторами суміжних питань з даної проблеми. Тим паче, розгляд її необхідний, оскільки через призму цієї проблеми ми повинні розкрити зміст причинно-мотиваційних алгоритмів та співвідношення нерозкритих і латентних ухилень від сплати податків.
Розкрити злочин – означає встановити і процесуально закріпити інформацію про особу і обставини вчинення злочину, а також зафіксувати джерело інформації, яке, згідно з кримінально-процесуальним правом, повинне бути процесуально-легітимним у кримінальному судочинстві.
До цього необхідно додати й те, що, розглядаючи категорії злочинів стосовно ухилення від сплати податків, розкритим буде вважатися злочин не з самого моменту встановлення обставин, що свідчать про вчинення його конкретною особою, а момент винесення постанови про притягнення особи до відповідальності в якості обвинувачуваного. Відомо, що таким є процесуально закріплений факт вчинення кримінально-караного правопорушення в сфері обчислення і сплати податків, який містить ознаки злочину, передбаченого ст. 148-2 КК. Відсутність у відповідних органів доказів, достатніх для притягнення конкретної особи до кримінальної відповідальності, не дозволяє нам говорити про більш ранні стадії розкриття злочинів, у тому числі, і стосовно ухилення від сплати податків, оскільки навіть після порушення справи може бути прийняте рішення про її закриття і припинення кримінального переслідування за недоказовістю вини зловмисника. Слід зазначити, що практика і процесуальний закон не виключає фактів закриття кримінальних справ і після притягнення (визначення) особи як обвинувачуваного або навіть при розгляді справи в суді.
Відповідно, саме факт порушення кримінальної справи про ухилення від сплати податків ще не вказує на те, що злочин розкритий. Як зазначалось вище, може виникнути така ситуація, коли доказів для притягнення особи до кримінальної відповідальності недостатньо, у зв’язку з чим справа припиняється. Кримінальна справа може бути припинена і з інших причин. Скажімо, факт ухилення має місце, але у зв’язку із зміною обставин (амністія; давність виконання вироку; втрата суспільної небезпеки…; заміна кримінальної відповідальності на адміністративне стягнення) справа припиняється. Тому як розкритий, так і не розкритий, але зареєстрований податковий злочин не може автоматично бути віднесеним до категорії латентних злочинів. Як уже зазначалось у попередньому параграфі, латентність, насамперед, характеризується тим, що протиправне діяння є невідомим, тобто не виявленим або відомим, але з протиправних причин не потрапило до кримінального статистичного обліку.
У цієї категорії злочинів, крім мотиву “важкого” доказування злочину, з’явився свій власний мотив, який сприяє укриттю податкових злочинів. Інколи кримінальна справа не порушується, тобто виявлений злочин не реєструється з тієї причини, що співробітник, який виявив злочин, завчасу не знає, буде чи ні можливість вилучити суму донарахованих податків. Якщо перспективи стягнення таких сум немає, то кримінальну справу намагаються не порушувати, оскільки це псує показники стягнення податків. Тобто ми маємо нове причинно-мотиваційне джерело поповнення латентної злочинності, яке криється в надмірній фіскальній спрямованості сучасної податкової політики і персональній відповідальності посадових осіб за відшкодування несплачених податків.
Таким чином, латентні податкові злочини є, безумовно, не розкритими, але не всі нерозкриті злочини можуть бути віднесені до категорії латентних, бо якщо кримінальні ухилення від сплати податків попали під статистичний облік, то вони хоч і не розкриті, але є врахованими і, відповідно, до латентних не належать.
Те ж саме можна сказати і стосовно очевидних і неочевидних злочинів. Вимагання, “грабіж”, “розбій” здійснюються в умовах очевидності. При рекеті найчастіше відомими є і особи вимагання. Разом з тим, з певних причин інколи ці злочини (чи з вини потерпілого, чи з вини працівників правоохоронних органів) можуть не потрапити під реєстрацію. Те ж саме можна сказати і стосовно таких неочевидних злочинів, як “крадіжка”, “шахрайство”, “розкрадання”.
Яке науково-практичне значення мають ці висновки? Говорячи про латентні злочини, у кожному конкретному випадку їх необхідно ділити на певні види за мотивами виникнення. Така класифікація має значення не тільки для визначення причинно-мотиваційних детермінант, а й містить суто конкретну організаційно-технічну і технологічну природу щодо розробки державних програм протидії таким проявам.
Одним із найважливіших питань проблеми, що розглядається, є розробка методик і механізмів, які дозволяють встановити структуру, рівень поширення латентності злочинів, у тому числі і ухилень від сплати податків з урахуванням причинно-мотиваційних детермінант їхньої латентності.
Як зазначалось, проблема латентності щодо загальнокримінальних злочинів виникає, в основному, тоді, коли потерпілий з відомих причин (недовіра правоохоронним органам), страх перед злочинцями (рекет, шантаж тощо)не звертається до правоохоронних органів, і факт злочину залишається не зареєстрованим. Може також виникнути ситуація, коли з якихось мотивів (регулювання рівня злочинності, високий процент нерозкритих злочинів, халатність, корупція і т. ін.) заява про злочин не реєструється правоохоронним органом. В інших випадках – при загальнокримінальних злочинах – проблема латентності практично не виникала, оскільки тут, як правило, присутня зацікавлена сторона – потерпілий, який ініціативно заявляє про скоєння стосовно нього злочину і вимагає його реєстрації, порушення і розслідування кримінальної справи.
Дещо іншою є ситуація при скоєнні злочинів, що скоюються у сфері економіки. Як зазначалось у попередньому параграфі, у цьому випадку суб’єкт їх скоєння дуже часто є водночас представником потерпілого – держави чи приватного або корпоративного власника. Найнятий власником адміністратор, інша посадова особа одночасно є офіційним розпорядником предметів свого ж злочинного посягання, у зв’язку з чим він зацікавлений у тому, щоб цей злочин був не тільки не розкритим, але й не зареєстрованим. Його реєстрація є передумовою того, що він потрапить у поле впливу кримінальної юстиції і над розкриттям злочину почнуть працювати, а це може призвести до його розкриття і притягнення (злочинця-розпорядника, ввіреного йому в управління майна) до відповідальності. Саме ці причинно-мотиваційні механізми зумовлюють високий рівень латентності вказаних злочинів.
Слід ще раз наголосити, що відмінною від вище наведеної є ситуація при податкових злочинах. Хоч суб’єкт їх скоєння, як і при загальнокримінальних злочинах, є відокремленим від потерпілого (не виступає його представником, як при економічних злочинах), але в цьому випадку потенціал латентності є не менш високим, оскільки, з одного боку, злочин скоюється в умовах неочевидності та глибокої конспірації, а з іншого – присутніми є високотехнологічність і непрозорість схем податкових відносин, документообіг та ряд інших причинно-мотиваційних механізмів, що детермінують високий рівень латентності таких злочинів, а відповідно, тінізацію економічних відносин.
Тільки визначивши різнорівневі і різнопрофільні фактори, які зумовлюють виникнення функціонування зазначених механізмів, можливо встановити засоби протидії зростанню латентності податкових злочинів.
Вирішення проблем попередження економічних та податкових злочинів, зниження їх кількості та потенціалу і механізмів латентності лежить, перш за все, в розробці методологічних основ пізнання, моніторингу й протидії феномена “тіньова економіка”, на підґрунті чого можливо визначити й усунути макрорівневі чинники, що зумовлюють тінізацію суспільно-економічних відносин і сприяють зростанню латентності зазначених категорій протиправних діянь.
Саме такий комплексний підхід може стати ефективним засобом детінізації суспільно-економічних відносин і зниження латентності економічних і податкових злочинів. Як аргумент цього висновку, необхідно ще раз звернутися до того часу, коли проблеми наповнення Державного бюджету України успішно забезпечували 1,5 тис. податкових інспекторів у фінвідділах, виконкомів місцевих рад, а боротьбу з економічною злочинністю здійснювали три тисячі працівників відділів боротьби з розкраданням та спекуляцією (ВБРСВ) МВС УРСР.
Безумовно, змінилися суспільно-економічні відносини, залежно від цього змінилася і криміногенна ситуація в країні, але якщо її не можуть подолати 65 тисяч податківців, 15 тисяч співробітників податкової міліції, 15 тисяч працівників Державної служби боротьби з економічними злочинами, 11 тисяч співробітників Управління з боротьби із організованою злочинністю, а до цього ще працівники Управління “К” СБУ, то очевидним є те, що подальшим механічним нарощуванням силових структур таких, наприклад, як НБР, слідчий комітет, агентств із боротьби з відмиванням доходів незаконного походження, служби з боротьби із корупцією і т. д., організаційно-правові проблеми протидії злочинності, детінізації економіки, наповнення державного бюджету і зменшення латентності злочинів не вирішити.
Вирішення цих проблем потрібно шукати не в подальшому збільшенні правоохоронних і контролюючих органів, а в науково обґрунтованому визначенні таких макрорівневих чинників тінізації економіки, як прорахунки в економічній, податковій, кредитно-фінансовій, монетарній, зовнішньоекономічній, нормативно-правовій, організаційно-управлінській політиці держави, їх усунення шляхом:
а) трансформації системи оподаткування з метою створення передумов:
− до зниження собівартості продукції, її ціни та конкурентоспроможності перед імпортом;
− усунення алгоритмів, що зумовлюють подвійне оподаткування та дезінтеграцію фінансових потоків у процесі фінансово-господарського обороту;
− підвищення платоспроможності юридичних осіб і купівельної спроможності фізичних осіб;
− підвищення динаміки товаро- і капіталообороту;
− продукування мотивацій виведення фінансово-господарської діяльності з тіні;
− стимулювання процесів розширеного економічного відтворення;
− спрощення системи оподаткування і створення на цій основі прозорих схем і механізмів оподаткування та здешевлення процедури справляння податків;
б) захисту законних економічних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності шляхом введення на ринкових засадах:
− стимулюючих виробництво кредитно-фінансових ставок і механізмів кредитування, лізингу, інвестування, відмову держави від іноземних кредитів, крім тих, що отримують конкретні суб’єкти підприємницької діяльності під свою відповідальність на придбання нових технологій, товарів критичного імпорту;
− стимулювання товарообороту і капіталообороту за рахунок оптимізації монетарної політики, тобто не насильницьке вилучення з обороту грошової маси, а доведення її до обсягів, які будуть ефективно обслуговувати капіталооборот шляхом виплати заробітної плати і спроможне придбавання продукції як основи процесів розширеного економічного відтворення, а звідси і збільшення податкових надходжень до бюджету;
− стимулюючих надходження валютної виручки з-за кордону з одночасним удосконаленням механізму контролю за каналами відтоку валюти в процесі експортно-імпортних операцій з відстрочкою платежів та поставок, інших зовнішньоекономічних операцій;
в) науковообґрунтованого проведення економіко-правових та кримінологічних експертиз концепцій, програм, законопроектів міждержавних економічних угод з питань фінансово-господарської або будь-якої іншої економічної діяльності.
Водночас, поряд із визначенням і усуненням макрорівневих чинників тінізації економіки, зростанням економічних і податкових злочинів, підвищенням рівня їх латентності, необхідно проводити роботу, спрямовану на встановлення і усунення мікрорівневих причин та умов, що сприяють скоєнню економічних і податкових злочинів.
У процесі розробки організаційно-правової інфраструктури усунення причин і умов нелегального обороту капіталів, ухилення від оподаткування і скоєння інших економічних злочинів у межах цієї інфраструктури необхідно розробити відповідні інформаційно-аналітичні системи, які повинні стати не тільки засобом попередження тінізації економіки, а й інструментом попередження різноманітних ризиків, викриття, розслідування, розкриття і виведення зі стану латентності економічних і податкових злочинів.
Безумовно, в межах завдань загальної частини теорії детінізації економіки неможливо визначити, а тим більше розкрити всі макро- і мікрорівневі чинники, що зумовлюють тінізацію економіки і зростання латентності економічних і податкових злочинів, оскільки вони тісно пов’язані з розробкою комплексу зазначених економіко-правових макро- і мікрорівневих заходів у межах державних програм, спрямованих на створення комплексної організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки.
Разом з тим, щоб довести перспективність і необхідність цієї роботи, у наступному параграфі ми зупинимося на аналізі чинної системи оподаткування, яка відіграє роль одного з ключових чинників тінізації економіки. Тому трансформація системи оподаткування має важливе значення в питаннях тінізації та детінізації економіки.
4.2.3. Причинно-детермінаційний комплекс переростання латентності податкових та інших злочинів у глобалізовані форми тіньового капіталообороту
Аналіз економічних показників країни підтверджують наші попередні висновки про наявність об’єктивних організаційних та правових причин, що зумовлюють подальшу глобалізацію дезінтеграційних процесів у сфері суспільно-економічних відносин.
Різке скорочення внутрішнього валового продукту є головним індикатором, що свідчить про вкрай негативні процеси у сфері економіки, пригнічення фінансово-господарського обороту, руйнацію виробничого сектора економіки, деградацію продуктивних сил суспільства.
За даними Інституту стратегічних досліджень України (наукова доповідь за 1997 рік), внутрішній валовий продукт (дані ВВП), порівняно з 1991 роком, зменшився наполовину. У наступні роки ця тенденція продовжувалась, скорочення ВВП досягло двох третин. Загальне виробництво продукції скоротилося більш ніж у два рази, а в окремих галузях – значно більше. Випуск промислової продукції скоротили три чверті підприємств України. Зібраний у 1996 р. врожай зернових був нижчим за останні 52 роки, тобто нижчим, ніж у передвоєнний 1940 рік. Тенденція зберігалась і в наступні роки [59, 35–41].
З року в рік спостерігається тенденція зростання кризи неплатежів. Так, на кінець 1996 року, порівняно з його початком, дебіторська заборгованість зросла у 262 рази і досягла 51,4 млрд. грн., кредиторська – у 2,4 раза і становила 76,8 млрд. грн. Загальна сума такої заборгованості станом на 1 грудня 1998 року відповідно становила 106,7 млрд. грн. та 148,2 млрд. грн., а на 1 січня 2000 р. подвоїлась і відповідно становила 223 048,8 і 172 020 млрд. грн. [21, 8]. За даними ДПА України, у минулому році 54 % працюючих підприємств не мали оподатковуваного прибутку, тобто спрацювали збитково. Пізніше цей показник сягнув до 60 % [22, 23].
Знижується купівельна платоспроможність населення. Середня заробітна плата становить лише п’яту частину заробітної плати 1991 року. Ситуація ускладнюється тим, що навіть така зарплата не завжди виплачується. Заборгованість з виплат заробітної плати на 10 січня 1999 року становила 6,5 млрд. грн, 19,2 % складають борги за 1997 рік та попередні роки. Невиплата пенсій на 10 січня 1999 року досягла 201,3 млн. грн., стипендій – 98,9 млн. грн. Усі ці категорії населення не стали покупцями, тобто перестали інвестувати товаро- і капіталооборотні цикли в економіці країни.
Неплатоспроможність фізичних і юридичних осіб пригнічує товарооборот і роботу підприємств та продукує безробіття. Чисельність тільки зареєстрованих працездатних безробітних громадян при стрімкому скороченні можливостей працевлаштування у 1995 р. становила 4,7 %. Водночас фактичне безробіття значно перевищує його офіційно зареєстрований рівень. Вибіркове обстеження домашніх господарств у жовтні 1995 року показало, що фактичне безробіття у 13 разів вище, тобто в службу зайнятості звернулось тільки 18,5 % безробітних, а скористалися цією послугою лише 3 % зареєстрованих безробітних. Причому 43,2 % незайнятого населення становила молодь віком 16–29 років [59, 54].
Серед причин, що зумовлюють зупинку роботи, є вимивання оборотних коштів підприємств, їх суцільна заборгованість, збитковість, зниження купівельної спроможності населення та платоспроможності юридичних осіб, а звідси – спад виробництва, зростання безробіття і т. ін. Як зазначалось, серед причин, наведених кризових явищ, значне місце, а в певних випадках і головне – займають прорахунки в реалізації податкової політики держави.
Причому, мова йде навіть не про високі ставки податків, про те, що фіскальна функція податків у зв’язку з кризою надходжень у бюджет переважає над регулятивною та прийняла екстенсивно-виснажливий шлях розвитку системи оподаткування.
Справа в тому, що існуюча система оподаткування являє собою сьогодні не прозору акумулятивно-стимулюючу, цілісну, регулятивно-відтворювальну економічну модель і наукововиважену правову конструкцію, а набір суперечливих, у багатьох випадках кумулятивних податків, які впроваджують у податкові відносини дезінтеграційні за своєю природою принципи: “Податки на податки”, “Податки на витрати”. Як уже зазначалось, це зумовлює багатократність оподаткування одних і тих же сегментів економічного циклу, лишає оборотних коштів підприємств – основи економічного відтворення, збільшує собівартість продукції, її ціну, знижує конкурентоспроможність перед імпортом, а відповідно пригнічує збут вітчизняної продукції, купівельну спроможність юридичних і фізичних осіб, стимулює подавлення процесів започаткування нового циклу виробництва, зростання заборгованості за сировину і матеріали, виникнення боргових зобов’язань щодо заробітної плати, відрахування в бюджет з усіма дезінтеграційно-руйнівними наслідками, що випливають з цього. Все це впливає на зниження обсягів податкових надходжень до бюджету, оскільки зруйновані елементарні умови для започаткування навіть простого економічного відтворення. Вітчизняний виробник фактично усувається з ринків власної країни на користь іноземного виробника [59,38].
Нагадаємо, у чому саме полягає дезінтеграційність економіко-правової конструкції існуючої системи оподаткування.
Насамперед у тому, що підприємство не встигає акумулювати наявні у нього (як правило, незначні) оборотні кошти і закласти новий цикл виробничого обороту – основу розширеного економічного відтворення і продуктивних засад наповнення бюджету, бо виробничі витрати вже на початковому етапі виробничого циклу супроводжуються відрахуваннями податку на додану вартість (далі ПДВ), податковими нарахуваннями на заробітну плату та деякими іншими податками. Тобто, з одного боку, йде кумулятивне вимивання оборотних коштів підприємств, а з іншого – для започаткування виробничого циклу, з урахуванням податкових платежів, коштів вимагається значно більше. Створено цю антагоністичну ситуацію саме введенням у систему оподаткування принципів “Податки на податки”, “Податки на витрати” шляхом включення в базу оподаткування всіх видів витрат виробничого циклу, в тому числі і основної частини податкових нарахувань. Це є перший податковий клин суперечностей, який не тільки пригнічує акумуляцію оборотних коштів підприємств, динаміку капіталообороту, а й знижує обсяги кінцевих податкових надходжень до бюджету з кожного циклу виробничого обороту. *
По-друге. Як відомо, ПДВ та акцизні збори при визначенні оподатковуваного балансового прибутку підприємств не включаються у валовий дохід, чим створюється ілюзія, нібито тільки ці податки перекладаються на споживача. Але хіба ПДВ, акцизи та всі інші податки і збори, як ті, що справляються з підприємств або ті, що утримуються через підприємства, у підсумку сплачують не споживачі? Науково-методологічні засади і прозорість такої класифікації податків та відображення нею інтересів бюджету є, м’яко кажучи, некоректними, бо в ціну продукції, за яку платить споживач, поряд з ПДВ, акцизом врешті-решт включаються і всі інші податки і збори. Тому ПДВ, акцизні збори та інші податки, що охоплюють і витратну частину економічного обороту, з одного боку, штучно збільшують собівартість продукції та її ціну, з іншого, знижують конкурентоспроможність вітчизняних товарів перед імпортом і купівельну спроможність фізичних і юридичних осіб-споживачів вироблених підприємствами товарів. Таким чином, закладений механізм пригнічення збуту товарів знову продукує не тільки збитковість і виникнення боргових зобов’язань підприємств, а й зменшення кінцевих податкових надходжень до бюджету. Більше того, некоректною є сама конструкція ПДВ, бо об’єктом оподаткування визначено операції “з продажу”, а платником податку “є покупець”, базою податкових нарахувань і відрахувань – субстанція усіх видів витрат, валового доходу, в тому числі і податків та чистого прибутку продавця. З точки зору етимології, прозорості й продуктивності схеми оподаткування, що утворюють ці терміни, – це є алогізм. З погляду теорії права – це є закладка колізії норми. У плані економічної моделі і правової конструкції – це системна закладка конфліктно-дезінтеграційного руху фінансових потоків. Саме ці дезінтеграційні чинники детермінують нестабільність законодавства з питань оподаткування, зумовлюють багаточисельні зміни і доповнення до нього, але такі суто декоративні зміни без комплексної, поетапної трансформації самої економічної моделі системи оподаткування стабілізації законодавства з питань оподаткування досягти не вдасться.
По-третє. Як бачимо, ПДВ за своєю природою (перш за все, у контексті світової практики оподаткування) виконує функцію стримання процесів перевиробництва шляхом штучного збільшення вартості продукції. Ця функція відображається у детермінації збільшення собівартості продукції і відповідному зростанні ціни. Знизити останню (з метою підняття конкурентоспроможності вітчизняної продукції, робіт, послуг) в умовах економічної експансії та після нарахування зазначеного та інших податків уже не можливо, бо ПДВ в матеріалах (та ряд інших податків з кумулятивною конструкцією) високу собівартість продукції вже сформували на початку оборотного циклу. Тому при реалізації продукції за зниженою до конкурентоспроможності ціни оборотний цикл стане збитковим. В умовах України ситуація щодо негативного впливу ПДВ погіршується ще й тим, що в нас перевиробництва немає, як відсутня і реальна купівельна спроможність юридичних та фізичних осіб. Тому механічне копіювання механізмів закордонних систем оподаткування без урахування стану економіки й наших умов ситуативно-кон’юнктурного “господарювання” призводить до пригнічення процесів економічного відтворення, особливо у виробничому секторі економіки.
По-четверте. Механізм справляння ПДВ, акцизів та деяких інших податків з кумулятивною конструкцією, з одного боку, і податку на прибуток – з іншого, утворюють ще один “податковий клин”, який через канал “Валові витрати” (за допомогою фіктивних валових витрат з метою зниження оподатковуваного балансового прибутку), поряд з продукуванням механізмів пригнічення виробництва і динаміки капіталообороту, виштовхує підприємницьку діяльність у “тінь”.
По-п’яте. Необхідно врахувати й те, що під час реалізації продукції замість отримання доходу, необхідного на відновлення понесених ви-робничих витрат, розрахунків з працівниками, партнерами і бюджетом, у підприємця виникає як дебіторська, так і кредиторська заборгованість, а також комплекс несплачених податкових зобов’язань з ПДВ, акцизів, ввізного мита, а після її реалізації – з деяких інших податків (на відновлення доріг, з реклами, гербового збору, інноваційного фонду і т. ін.). У зв’язку з цим з обороту підприємства на невизначений час виключається значна сума коштів, необхідних як для погашення старих боргів, так і тих податкових зобов’язань, що виникають із започаткування нового виробничого циклу. До того ж, як відзначалося, податкові нарахування здійснюються і на витратну частину доданої вартості, а не тільки на її приріст, що поглиблює дезінтеграційні і кумулятивні процеси по всій їх інфраструктурі: від вимивання оборотних коштів підприємств до ускладнення збуту продукції і започаткування нового циклу економічного відтворення. У результаті це веде не тільки до відсутності реального прибутку, а й до пригнічення капіталообороту і процесів економічного відтворення і зупинки роботи підприємств. Про це переконливо свідчать вище наведені дані про глобальне скорочення ВВП та збільшення кількості збиткових підприємств, а відповідно, і звуження бази податкових надходжень до бюджету.
Наявність вище зазначеної дезінтеграційно-руйнівної економічної моделі і правової конструкції системи оподаткування та, значною мірою, взаємозалежної від неї кризи платежів і пригнічення капіталообороту закладає нові цикли відтворення суто фіскальної спрямованості розвитку системи оподаткування – введення все нових і нових податків, зборів та обов’язкових платежів Указами Президента (на конвертацію валюти, гербовий збір, продаж автомашин і тощо). В умовах пригнічення процесів економічного відтворення, бажаючи хоча б тимчасово збільшити бюджетні надходження за рахунок ситуативно-механічного введення нових податків і зборів, їх ініціатори вза-галі забули про фактор кумулятивності при подвійному, а тим більше при багатократному оподаткуванні одних і тих сегментів обороту. Саме багаточисельність податків, кумулятивна природа і база оподаткування деяких з них та породжена ними дезінтеграційно-руйнівна конструкція системи оподаткування стали не тільки основними чинниками виштовхування підприємницької діяльності в “тінь”, а й фактором регресивно-відтворювального зменшення бази податкових надходжень до бюджету.
Підкреслюючи загрозливий, відтворювально-прогресуючий характер деградаційно-руйнівних процесів і пов’язаною з ними “тінізацією” суспільно-економічних відносин, ми виходимо з того, що чим більша кількість податків і зборів, тим більше стає непрозорою і некерованою система оподаткування, а у платника податків на морально-психологічному рівні виникає все більше мотиваційних алгоритмів (намірів) щодо ухилення від їх сплати.
Виходячи з того, що кожний окремий податок тягне за собою вилучення із обороту підприємства певної суми коштів (яких в умовах дезінтеграції фінансових потоків, суцільних неплатежів та штучно завищеної собівартості і так не вистачає), очевидним є те, що кожне окреме нарахування податкового платежу продукує у підприємця мотивацію нігілістичного ставлення до сплати податків і бажання частково чи повністю вивести фінансово-господарську операцію в “тінь”, і тим самим ухилитись від сплати податків.
В умовах системної економічної кризи, правового нігілізму (і перш за все стосовно сплати податків) спрацьовує психологічно-мотиваційна схема: кількість “несправедливих” і для платника незрозумілих податків дорівнює кількості алгоритмів ухилення від їх сплати. Багаторазовість цього алгоритму, а також бажання не залишити документальних доказів про факт ухилення детермінує виведення всієї капіталооборотної операції в “тінь”.
Змінити подібну податкову політику держави, усунути причини та умови, що детермінують виникнення наведених проблем, було б доцільно шляхом трансформації загальної конструкції чинної системи оподаткування в процесі кодифікації податкового законодавства.
Для пояснення цієї ситуації доцільно розглянути проблеми реалізації податкової політики держави в проекті Податкового кодексу України, підготовленого Кабінетом Міністрів України і прийнятого Верховною Радою у першому читанні. Але перед аналізом цього проекту ПК доцільно зробити деякі пояснення, які допоможуть нам більш глибше висвітлити проблему.
Основні положення податкової політики сформулював Адам Смітт у своїх знаменитих чотирьох принципах: “ефективність”, “справедливість”, “визначеність” та “зручність”.
Автори раннього етапу української податкової політики “розвили” наробки А. Смітта і задекларували її в одинадцяти принципах, які закріпили у Законі України “Про систему оподаткування” [145].
Оскільки в попередньому економіко-правовому процесі реалізувати задекларовані принципи податкової політики не вдалося, то при розробці Концепції проекту Податкового кодексу України народилось ще декілька нових принципів, які уточнюють податкову політику держави. Окремі з них – “усунення подвійного оподаткування”, “зниження податкового навантаження”, “захисту прав платників податків”, “прозорість адміністрування податків шляхом упорядкування механізмів контролю і стягнення податків”, “створення стабільної податкової системи” і т. ін.
На рівні Концепції визначені, безумовно, ключові проблеми чинної системи оподаткування і всі вони повинні бути розв’язані в процесі кодифікації податкового законодавства. Чи досягнута ця воістину доленосна для України мета, побачимо на економіко-правовому аналізі самого проекту Податкового кодексу.
Зважаючи на те, що проект Податкового кодексу у короткому узагальненні піддати всебічному науково-виваженому аналізу неможливо, зупинимось, перш за все, на змодельованій у ньому системі оподаткування, оскільки саме в ній можуть бути закладені продуктивно-відтворювальні механізми, спрямовані на концентрацію фінансових ресурсів у процесі формування виробничого циклу, що забезпечує розширене економічне відтворення, або технологічні закладки, що вимивають оборотні кошти підприємств, штучно збільшують собівартість продукції, чим зумовлюють пригнічення процесів навіть простого економічного відтворення.
Це алгоритми, які відображають економічну модель, тобто сутність системи оподаткування, а остання є головним інструментом реалізації податкової політики держави.
Серед переліку загальнодержавних податків і зборів ми не знаходимо цілої низки податкових зборів, що створює враження про зниження податкового тиску, а це в умовах кризового стану економіки можна було б вважати позитивним. Але не все так просто. Зупинимося лише на двох податкових зборах, таких як “збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” та “збір на обов’язкове соціальне страхування”. За своїми обсягами – це вагомі платежі. В економічній моделі чинної системи оподаткування вони знаходились у “собівартості виробничого циклу”. Тому їх виключення ніби частково знімає проблему штучного збільшення собівартості продукції, а відповідно, ніби до певної міри усуває пригнічувально-кумулятивний ефект, що існує у чинній системі оподаткування.
Разом з тим, насправді це лише гра, організаційно-правова казуїстика та самообман, бо ці податкові збори лише виключені з системи оподаткування, а як обов’язкові платежі, вони фактично залишились. Відповідно, й залишився кумулятивний ефект, що утворюється при нарахуванні податкових платежів, базою оподаткування яких є витратні складові (у т. ч. податкові) обороту, виручки чи вартості послуг або продукції. При такому “реформуванні” системи оподаткування юридичні особи-платники податків зниження податкового тиску, безумовно, не відчують. Більше того, якщо врахувати пропозиції про введення податку на нерухомість, місцеві акцизи і т. ін., то податковий тиск, фактично, збільшиться.
Крім цього, виведення пенсійних і страхових платежів з системи оподаткування виведе їх адміністрування з під юрисдикції ДПС, яке призведе до того, що найближчим часом у випадку прийняття такого рішення державний Пенсійний фонд змушений буде створювати власну фіскальну службу, що стане додатковою, непродуктивною складовою витрат державних коштів.
Стосовно кумулятивних закладок, що передбачають податкові платежі з обороту (ПДВ, акцизи та ряд інших податків і зборів) і включені у витратні сегменти собівартості (пенсійні, страхові збори і т. ін.), можна говорити багато. Проте слід зазначити, головне вирішення ключової проблеми – зниження податкового тиску, що виникає за рахунок кумулятивності системи оподаткування, неможливо шляхом косметичного зниження податкових ставок або обвального скасування, а тим більше суто умовного виключення реально існуючих тих чи інших податкових платежів із системи оподаткування.
Зняти проблему дезінтеграції фінансових потоків, вимивання оборотних коштів підприємств, штучного збільшення собівартості продукції, пригнічення капіталообороту чи інших складових, що формують феномен “кумулятивності”, у зв’язку з багатократним оподаткуванням одних і тих же сегментів виробничого обороту, можна лише за рахунок еволюційного, але докорінного й динамічного реформування системи оподаткування, а саме – виведення із сегмента “собівартість” усіх податків і поетапного (залежно від зростання динаміки капіталообороту) виключення з бази оподаткування тих податків, що утворюють в системі оподаткування принципи “податки на податки” й “податки на витрати”. Щодо механічного зниження ставок, чи такого ж саме механічного скасування тих чи інших податків, то такі організаційно-правові рішення призведуть лише до зменшення надходжень до бюджету та соціальних фондів, а це, в свою чергу, спровокує нестабільність податкового законодавства.
Необхідно зазначити, що Податковий кодекс ще не прийнято, а вже самі його розробники прогнозують зниження дохідної частини бюджету у сумі 5 млрд. грн. Це і є першою об’єктивною причиною, яка зумовить нестабільність введеної Кодексом системи оподаткування. А якщо враховувати, що різні суб’єктивні фактори та кризові явища в економіці призведуть до ще більшого зниження податкових надходжень, то зрозуміло, що доведеться знову або збільшувати ставки чинних податків, або вводити нові податки чи збори. Тобто нестабільність системи оподаткування, а відповідно, і Податкового кодексу (надалі ПК), закладається вже зараз в економічній моделі його проекту. Тому ніякі заборони, мораторії на внесення змін і доповнень до ПК результатів щодо стабілізації податкового законодавства не дадуть. Стабілізацію податкового законодавства необхідно шукати не в заборонах чи мораторії на зміни в законодавстві, а в науковому пошуку ефективної економічної моделі системи оподаткування. Тобто досягти стабілізації податкового законодавства можливо лише за умови, що в основу Проекту ПК, замість економічної моделі, що пригнічує капіталооборот і процеси розширеного економічного відтворення, буде закладена регулятивна, продуктивно-відтворювальна економічна модель системи оподаткування.
Стосовно місцевих податків і зборів, слід сказати, що включений у проект Кодексу перелік цієї категорії податків і зборів практично не покращує ситуацію місцевих бюджетів. Якщо прийнятий у першому читанні проект Закону “Про місцеві податки і збори” передбачав щорічне надходження до місцевих бюджетів понад 2,5 млрд. грн., що більш-менш могло забезпечити фінансову незалежність органів місцевого самоврядування, то запропонований проект Податкового кодексу передбачає такі надходження у межах 430 млн. грн. Тобто саме з цієї економічної причини даний законопроект також не стане підґрунтям щодо стабільності системи оподаткування, а відповідно і податкового законодавства.
Таким чином, економічна модель запропонованого проекту Податкового кодексу містить, практично, всі проблеми, що існують у чинній системі оподаткування – від дезінтеграції фінансових потоків у виробничому циклі обороту, подвійного оподаткування витрат, у тому числі і податкових, до вимивання оборотних коштів підприємств, штучного збільшення собівартості продукції, зниження її конкурентоспроможності перед імпортом, пригнічення динаміки капіталообороту, а відтак і зниження податкових надходжень до бюджету та дестабілізацію податкового законодавства.
Щодо правової конструкції і форми проекту кодексу, то перше, що впадає у вічі, це те, що документ дуже громіздкий і порушує низку принципів юридичної економії і законотворчої техніки.
Наприклад, чи дотримувались розробники проекту ПК принципу “простоти і зрозумілості закону”, коли визначали цифрове позначення статей кодексу. Навіть з приводу цього елементарного питання вони ускладнюють прозорість і розуміння закону пересічним платником податку. Навіщо громадянину потрібно “ламати” голову стосовно сімнадцяти тисяч штучно збільшеної кількості статей та якимись хоч і “високими”, але незрозумілими технічними задумками розробників стосовно такої нумерації.
Декілька пояснень стосовно конструкції проекту.
Поділяючи кодекс на “загальну” й “особливу” частини, розробники навіть приблизно не досягли мети цього поділу, тобто дотримання принципу економії термінів шляхом виключення повторів і дублювання загальних положень.
Вся “Особлива частина” проекту кодексу перенасичена тими ж алгоритмами, що і його “Загальна частина”, тобто “загальними положеннями”, “визначенням термінів”, повтореннями “об’єктів”, “суб’єктів”, “бази оподаткування” і т. ін.
Якщо не досягаються головні правові принципи законотворення – “простота”, “економія”, “системність” і “зрозумілість”, то який сенс у поділі кодексу на “загальну” й “особливу” частини та кодифікації взагалі?
У будь-якому іншому чинному Кодексі України, наприклад, цивільному, який регулює незрівнянно більший спектр суспільних відносин, такого дублювання практично немає.
Тобто і в правовому аспекті ми отримали фактично не кодифікацію податкових відносин, а інкорпорацію чинного податкового законодавства, лише ще більш штучно ускладненого, непрозорого, не прогнозованого і не зрозумілого для пересічного громадянина, який не завжди має вищу юридичну освіту.
Якщо залишити все без змін, то за що будуть притягуватись до кримінальної відповідальності платники податків – за злочин чи за те, що вони не розібрались у юридичній казуїстиці запропонованого проекту Податкового кодексу?
Припускаючи його безсистемність, а відповідно, і нестабільність, розробники законопроекту вирішують цю неординарну ситуацію не прийнятою в Українській правовій системі правовою новелою – вводять у проект резервні статті і навіть цілі глави. Про яку відповідність цього документа поняттю “система” або поняттю “кодифікація” може йти мова, якщо вже на рівні проекту закладається стільки як економічних, так і правових негативних факторів, що, безсумнівно, зумовлять руйнацію економіко-правових підвалин процесів економічного відтворення, а відповідно, і нестабільність самого запропонованого законопроекту. З одного боку, система оподаткування, змодельована в даному правовому документі, виштовхує платника податку у тіньовий сектор економіки, а з іншого – за таким незрозумілим законодавством держава буде притягувати платника податку до кримінальної відповідальності.
Таким чином, Податковий кодекс, безумовно, є документом необхідним, але це повинна бути не механічна інкорпорація нормативно-правової бази з питань оподаткування, а системно-відпрацьована кодифікація податкових відносин, спрямована на еволюційну, проте динамічну трансформацію системи оподаткування, яка б стимулювала детінізацію економіки і сприяла процесам розширеного економічного відтворення. Саме стимулювання динаміки капіталообороту за рахунок усунення чинників, що вимивають оборотні кошти підприємств і продукують обіг боргових зобов’язань між усіма учасниками економічного обороту може стабілізувати платоспроможність юридичних і фізичних осіб, а відповідно, стати фактором підвищення продуктивності бази оподаткування і збільшення податкових надходжень у бюджет.
Подібна економіко-правова модель реалізації податкової політики держави та зведення монетарної політики до надмірного обмеження грошової маси призводить лише до пригнічення виробництва продукції і консервації її обороту. За таких перекосів і однобокості в реалізації податкової, монетарної як і кредитної політики держави класична схема економічного обороту “товар-гроші, гроші-товар” функціонувати не може.
Розглянемо, як вирішуються питання кумулятивності в альтернативному кодексі, представленому групою народних депутатів України на чолі з Ю. Тимошенко.
Основним податком, що пропонується авторами проекту, є “Податок з реалізації”, яким, по суті, поєднує існуючі “Податок на додану вартість” і “Податок на прибуток підприємств”.
Безумовно, їх заміна “Податком на реалізацію” може бути оцінена тільки як позитивна, оскільки зі скасуванням схеми розміщення цих двох податків у конструкції системи оподаткування усувається визначений нами “податковий клин”. Останній є високо потенційним чинником, що виштовхує підприємницьку діяльність у тінь. Як це робиться зараз, усім відомо – через канал “фіктивні валові витрати”.
Разом з тим, об’єктом “податку з реалізації” залишається той самий “продаж”, що, в принципі, у нас не викликає заперечення, але базою оподаткування є фактично вся виручка, у т. ч. і витратна її частина, що міститься в циклі виробничого обороту. Це призведе до значного кумулятивного ефекту, до певної міри більш небезпечного, ніж того, що утворюється ПДВ, оскільки база оподаткування вихідного ПДВ зменшується на суму податку сплаченого за вхідним ПДВ на стадії започаткування виробничого циклу при придбанні сировини, матеріалів тощо. Запропонована конструкція “податку з реалізації” чи “податку з обігу” призводить до безповоротного вимивання обігових коштів. Тобто самі головні чинники “вимивання коштів”, “зростання ціни”, “зниження конкурентноздатності продукції” з системи оподаткування не усуваються. У ній залишаються неприпустимо дезінтеграційні принципи “податок на податки” та “податок на витрати”, які зумовлюють кумулятивне відтворення усіх вище наведених негативних чинників, що мають особливо руйнівний характер для виробництва, негативно впливають на платоспроможність як юридичних, так і фізичних осіб, усе більше знижують товарооборот, а відповідно, призводять як до руйнації економіки, так і до значних втрат надходжень до бюджету.
Таким чином, як в урядовому проекті Податкового кодексу України, так і в проекті ПК депутатів пропозиції щодо механічного зниження ставки ПДВ з 20 до 15 %, або дев’яти- чи п’ятивідсоткові ставки “Податку з реалізації” не знімають кумулятивності і не вирішують основну проблему – вдосконалення конструкції системи оподаткування. Крім того, зниження ставок оподаткування неминуче призведе до зниження податкових надходжень до бюджету, особливо на перших оборотах економічного циклу та початковому етапі впровадження цього податку. Це, безумовно, призведе до порушення принципу стабільності і змусить усіх шукати виходу.
А в чому автори сьогоднішньої системи оподаткування будуть бачити вихід з нової, ще більш складнішої ситуації? Зараз вирішення всіх податкових проблем бачать у зниженні ставок, а коли механічне зниження ставок призведе до обвального зменшення податкових надходжень, то всі знову побачать вихід у зміні ставок, але вже не в бік їх зниження, а навпаки – у підвищенні.
Чи можна дозволити собі, враховуючи вкрай складну кризову ситуацію, черговий експеримент над Україною? Відповідь очевидна – ні.
Вихід із цієї ситуації є не в грі зі ставками, а в еволюційній, але динамічній і докорінній зміні економічної моделі (бази оподаткування) і правової конструкції системи оподаткування, з попередньою її апробацією в окремих регіонах України та різних галузях народного господарства.
Безумовно, розробниками проектів кодексу проведена значна робота щодо інкорпорації чинного податкового законодавства, що, певною мірою, полегшить його використання в практичній діяльності суб’єктів податкових відносин. Але оскільки жодна з цілей, зазначених у концепції кодексу, не досягнута, то його прийняття призведе до консервації відтворювально-прогресуючих чинників системної соціально-економічної кризи.
Враховуючи викладене, Податковий кодекс може бути прийнятий за умов виключення перенесених у нього основних недоліків з існуючої системи оподаткування – усунення з нього принципів подвійного оподаткування одних і тих же сегментів обороту, спрощення системи оподаткування і реальної реалізації інших принципів податкової політики визначених самими авторами в концепції проекту ПК.
Навіть такий, далеко не повний, аналіз існуючої системи оподаткування дає нам підстави зробити висновок про об’єктивну необхідність:
− реформування економічної моделі і правової конструкції чинної системи оподаткування, зміни механізмів і бази нарахування ПДВ та податку на прибуток, а також деяких інших податків, перш за все, тих, що зумовлюють багатократне обкладання податками одних і тих же сегментів виробничого обороту;
− реорганізації засад формування валових витрат з метою оптимізації собівартості продукції, а відповідно, і її ціни.
Саме побудована на нових, прозорих, технологічно-стимулюючих (а не пригнічуючих виробництво) засадах система оподаткування з її механізмами формування собівартості продукції, інтегруючими алгоритмами розподілу валового доходу в процесі фінансово-господарського обороту покликана сформувати продуктивно-відтворювальні, прозорі й недорогі, в плані здійснення податкового контролю, акумулятивно-стимулюючі схеми обороту фінансових потоків.
Незважаючи на те, що причин системної економічної кризи є більше, слід наголосити, що в сучасних умовах ключовою ланкою в системі державних заходів, що можуть зупинити деградаційно-кризові процеси в сфері економіки, є трансформація чинної системи оподаткування, яка б продукувала саморегулятивні алгоритми “детінізації” суспільно-економічних відносин. Суто адміністративно-фіскальний або кримінальний тиск на платників податків без усунення причин та умов “тінізації” економіки та пригнічення процесів економічного відтворення призведе не тільки до зниження надходжень до бюджету, а й до зупинки роботи все більшого числа підприємств з усіма деградаційно-руйнівними наслідками, що випливають із цього.
4.2.4. Реформування системи оподаткування України як фактор детінізації економіки та засіб зниження латентності податкових злочинів
Політика економічної стабілізації у країні потребує докорінної зміни її ідеології. Одним з ключових питань в ідеології стабілізації економіки є здійснення податкової реформи. Її шляхи – зменшення кількості податків; еластична, безобвальна (без механічного зниження ставок та надходжень до бюджету) і водночас динамічна і докорінна реорганізація економіко-правової конструкції системи оподаткування; поетапна зміна режиму сплати і бази оподаткування деяких податків; спрощення і здешевлення механізму їх справляння.
Держава як головний суб’єкт визначення економічної політики через такий важливий ринковий інструмент регулювання економіки, яким є система оподаткування, повинна сформувати акумулятивно-стимулюючі правила роботи для суб’єктів підприємницької діяльності. Поряд з іншими ринковими важелями впливу на суспільно-економічні процеси, саме в системі оподаткування з її механізмами формування собівартості продукції, алгоритмами розподілу валового доходу в процесі фінансово-господарського обороту необхідно сформувати ефективну економічну модель і правову конструкцію продуктивно-відтворювальних і прозорих, а звідси і прогнозованих схем обороту фінансових потоків, які будуть мати комплексний характер і створювати технологічні передумови до:
· продуктивно-відтворювальної інвестиційної та кредитної політики;
· стимулювання процесів розширеного економічного відтворення у виробничому та інших секторах економіки;
· продукування антикриміногенного потенціалу, здатного до відтворення мотивацій виведення фінансово-господарської діяльності з тіні, а відповідно – розширення бази податкових надходжень у бюджет шляхом збільшення обсягів легального капіталообороту за рахунок детінізації економіки;
· збільшення податкових надходжень до бюджету за допомогою підвищення динаміки фінансово-господарського обороту за рахунок усунення механізмів вимивання оборотних коштів підприємств, створення алгоритмів концентрації фінансових потоків при започаткуванні циклу виробничого обороту і на основі цього – забезпечення таких потенційно-інвестиційних процесів відтворення, як платоспроможність підприємств і купівельна спроможність фізичних осіб, відповідно, збут продукції фінансування виробничих витрат, своєчасна виплата заробітної плати та здійснення відповідних відрахувань до бюджету;
· продукування відповідних передумов та економічних мотивів у виробника до зниження собівартості продукції, її ціни і відповідного підвищення купівельної спроможності населення, а в результаті – підвищення динаміки капіталообороту і стимулювання процесів розширеного економічного відтворення;
· поетапне, залежне від зростання динаміки капіталообороту, зменшення кількості податків як засіб спрощення системи оподаткування у плані прозорості і здешевлення механізму справляння податків.
1. Предмет реформування – економічна модель і правова конструкція системи оподаткування.
2. Мета реформування – еволюційна трансформація системи оподаткування в цілях усунення чинників тінізації економіки та створення економічних передумов детінізації економіки.
3. Ключові напрями трансформації системи оподаткування:
3.1. Усунути “податковий клин”, що утворюється за рахунок ПДВ, акцизу, з одного боку, та податку на прибуток підприємств – з іншого, як чинник “тінізації” підприємницької діяльності.
3.2. Усунути з системи оподаткування принципи “Податки на податки”, “Податки на витрати” як головні чинники: вимивання оборотних коштів підприємств; збільшення собівартості продукції, зростання її ціни; зниження конкурентоспроможності вітчизняної перед імпортною продукцією, плато- спроможності юридичних і фізичних осіб; а звідси – виникнення боргових зобов’язань в усьому циклі фінансово-господарського обороту, які, відповідно, на причинно-наслідковому рівні детермінують пригнічення капіталообороту та процесів економічного відтворення.
3.3. Переглянути механізм визначення валових витрат, що включаються в субстанцію “Собівартість продукції” (робіт, послуг) як чинник та основний інструмент (канал) виведення фінансових ресурсів у “тінь” шляхом оформлення фіктивних витратних фінансово-господарських операцій.
3.4. Поетапно зменшити кількість податків як психологічний фактор “тінізації” економіки та чинник: ускладнення і непрозорості системи оподаткування; вимивання оборотних коштів підприємств; дезінтеграції векторів фінансових потоків; штучного збільшення балансового прибутку, а відповідно, і податку на прибуток підприємств, який за наявності розбіжностей у бухгалтерському та податковому обліку створює видимість позитивних показників рентабельності при фактичній збитковості виробничого обороту, що зумовлює невиплати зарплатні, ненадходження коштів до бюджету та фактичну збитковість підприємницької діяльності.
4. Методи та принципи реформування системи оподаткування.
Пропозицій щодо шляхів реформування існуючої системи оподаткування є багато. Кожна з них, у тому числі і “десятина” Г.В. Балашова, мають певні позитивні аспекти.
Разом з тим, як було показано вище, усі ці концепції базуються на механічному зниженні ставок без урахування головних недоліків чинної системи оподаткування, її кумулятивності, що негативно впливає на весь спектр суспільно-економічних відносин, у тому числі і на діяльність тих чи інших державних органів.
Реформування системи оподаткування потребує відповідної поетапної експериментальної апробації останньої. Перехід до наступного етапу реформування системи оподаткування (надалі РСО) повинен базуватись тільки на позитивних результатах попереднього етапу РСО, а при необхідності – слід здійснювати відповідну корекцію окремих елементів запропонованої економічної і правової моделі системи оподаткування.
Таким чином, підхід до реформування системи оподаткування має базуватися на таких принципах:
4.1. “Простоти”, “компактності”, “правової економії”, прозорості, стимулюючої процеси економічного відтворення взаємодії, узгодженості економічної моделі і правової конструкції окремих податків та системи оподаткування в цілому.
4.2. “Прогностичного моделювання”:
4.2.1. Такої конструкції окремих податків, яка б: не пригнічувала відтворення оборотних коштів суб’єктів підприємництва; оптимізувала, тобто забезпечувала формування реальної собівартості; формувала конкурентоспроможну ціну і можливість її знижувати за рахунок реальної, не збільшеної штучно собівартості; підвищувала купівельну спроможність фізичних осіб, платоспроможність суб’єктів підприємницької діяльності; тим самим стимулювала динаміку капіталообороту і відтворювальні процеси в економіці.
4.2.2. Такої конструкції системи оподаткування, яка б формувала:
− збалансованість фіскальної та регулятивної функції податків;
− прозорість та саморегулятивно-відтворювальний рух фінансових потоків, здатний до стимулювання процесів розширеного економічного відтворення;
− ефективність податкового адміністрування та простоту контролю.
4.3. “Експериментальної апробації” змодельованої економіко-правової конструкції системи оподаткування на засадах:
4.3.1. Добровільної участі платників податків в експерименті щодо апробації проекту РСО.
4.3.2. Корекції положень проекту РСО залежно від результатів поетапної апробації нового режиму оподаткування.
4.3.3. Репрезентативності апробації з урахуванням специфічних галузевих регіональних чи інших особливостей учасників експерименту і на цій основі універсалізації правових конструкцій запропонованої системи оподаткування.
4.4. Принцип “еластичності” реформування існуючої економічної моделі і правової конструкції окремих податків та системи оподаткування в цілому передбачає:
4.4.1. Використання (в міру) можливостей окремих продуктивних елементів економічної моделі та правової конструкції, що є наявними у чинній системі оподаткування.
4.4.2. Неприпустимість різких змін правового режиму оподаткування, які б викликали зменшення надходжень до бюджету та зумовили соціально-негативні наслідки, у тому числі і на сам процес реформування системи оподаткування.
4.4.3. Неприпустимість руйнації системи й інфраструктури, що забезпечує формування дохідної і використання витратної частин бюджету. Трансформаційний характер реорганізації механізмів оподаткування, організаційно-управлінських та виконавчих органів зазначеної інфраструктури, їх еластичну адаптацію і реорганізацію залежно від результатів реформування системи оподаткування країни.
4.5. Принцип “поетапності” – передбачає перехід до наступного етапу РСО, тобто до скорочення кількості податків чи зниження їх ставок, тільки на підставі позитивних результатів, досягнутих на попередньому етапі впровадження проекту реформування системи оподаткування та корекції його положень залежно від потенціалу показників стабільності позитивних результатів, отриманих у процесі апробації.
5. Сутність, організаційно-технічне і технологічне забезпечення реформування системи оподаткування за етапами.
5.1. Сутність РСО – створення економічних передумов і організаційно-правової інфраструктури детінізації економіки. Тобто, поряд з іншими концептуальними напрямами РСО, сутність податкової реформи в Україні, що пропонується, полягає в розробці такої економічної моделі і правової конструкції податків та системи оподаткування в цілому, яка б, з одного боку, стимулювала у суб’єктів господарювання зацікавленість здійснювати свої фінансово-господарські операції у легальному секторі економіки, а з іншого – на детермінаційно-технологічному рівні різко обмежила технічні можливості приховувати доходи від оподаткування в тіньовому секторі економіки.
Усі інші цілі реформи (зниження собівартості продукції, її ціни, відповідне підвищення конкурентоспроможності перед імпортом, підняття купівельної спроможності фізичних і юридичних осіб, а в результаті – підвищення динаміки капіталообороту і стимулювання процесів розширеного економічного відтворення) будуть досягнуті саме за умов розробки такої економічної моделі системи оподаткування, яка б вирішувала завдання детінізації економіки.
5.2. Організаційно-технічне забезпечення РСО.
5.2.1. Прогнозування ефективної економічної моделі окремих податків і системи оподаткування у цілому в розрізі етапів апробації проекту реформи.
5.2.2. Моделювання, збір та аналіз предметно-аналітичної інформації, що підлягає моніторингу з метою перевірки ефективності нових конструкцій оподаткування в процесі експериментальної апробації проекту РСО.
5.2.3. Порівняльний аналіз та корекція запропонованої економіко-правової “конструкції системи оподаткування” та ставок податків залежно від отриманих результатів зростання динаміки капіталообороту в процесі експериментальної апробації РСО та збільшення податкових надходжень у бюджет.
5.2.4. Внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів з питань оподаткування, а також скасування і повна заміна деяких з них.
6. Технологічне забезпечення РСО.
Практика спілкування з фахівцями, які тією чи іншою мірою, займаються проблемами оподаткування, показує, що майже всі вони погоджуються з необхідністю усунення подвійного оподаткування, тобто виведення з системи оподаткування принципів “Податок на податок”, “Податок на витрати”, зменшення кількості податків та інших причин і умов, дезінтеграційних процесів, зазначених у п.п. 3 – 3.4.
Разом з тим, при підході до конкретних технологій щодо усунення зазначених чинників у деяких спеціалістів виникають сумніви та заперечення щодо доцільності поєднання чи скасування окремих податків або зміни технологічної конструкції системи оподаткування. Основним аргументом таких заперечень є те, що той чи інший податок діє у цивілізованих країнах.
При цьому до аналізу цілей такого податку, умов його застосування та місця і ролі в системі оподаткування так званої цивілізованої країни справа, як правило, не доходить, бо для опонентів найважливішим аргументом є те, що, скажімо, “ПДВ запроваджено в цивілізованих країнах”. Хоча, скажімо, у такій країні, як США, ПДВ немає, але це не є аргументом для апологетів ПДВ. Разом з тим, ПДВ вводиться вперше у 1968 році у Франції з метою штучного збільшення собівартості продукції і стримування, таким чином, перевиробництва. Між тим, у наших кризових умовах при відсутності перевиробництва, первісного накопичення капіталів, неплатоспроможності як юридичних, так і фізичних осіб ПДВ зумовлює вимивання оборотних коштів підприємств, пригнічення виробництва, а не стримування процесів перевиробництва, як це має місце у розвинених країнах.
Тому, виходячи з комплексного аналізу основних складових предмета реформування (п. 3 – 3.4), інших шляхів усунення зазначених чинників майже не існує.
Так, усунути “податковий клин”, що утворюється за рахунок ПДВ, з одного боку, та податку на прибуток підприємств – з іншого, і при цьому не знизити надходження до бюджету на першому етапі РСО, можна тільки шляхом поєднання окремих елементів і ставок цих двох податків у базу основних податкових відрахувань (далі БОПВ) за ставкою 50 % від приросту доданої вартості всіх учасників виробничого процесу з подальшим її поетапним зменшенням залежно від детінізації економіки, зростання динаміки капіталообороту і відповідного збільшення надходжень до бюджету.
Для того, щоб усунути кумулятивний ефект, що утворює ПДВ та інші, існуючі сьогодні, кумулятивні податки, з “бази оподаткування” як такої необхідно виключити обкладання податками всіх видів документально легалізованих витрат.
Тобто усунути із системи оподаткування принципи “податок на податок” та “податок на витрати” можливо тільки шляхом виключення з бази оподаткування “всієї витратної частини виробничого обороту”.
При цьому слід зважити й на те, що чинна конструкція ПДВ не менш небезпечна, ніж інші кумулятивні податки, бо породжує не тільки негативні наслідки, пов’язані з вимиванням обігових коштів, а й створює умови для нового способу розкрадання бюджетних коштів – “крадіжки” шляхом незаконного “відшкодування” ПДВ, а також стає потенційним причинно-мотиваційним фактором віктимізації та корупціонізації відносин щодо відшкодування ПДВ, що можуть виникати між окремими співробітниками контролюючих органів та отримувачами незаконно відшкодованих сум ПДВ.
Варіації дезінтеграційно-пригнічувального впливу та кримінологічних чинників, що містяться в окремих елементах конструкції існуючої системи оподаткування, можна продовжити, особливо якщо перейти з кримінологічного на криміналістичний рівень дослідження. Але мета цієї роботи – усунення макрорівневих чинників, що сприяють зростанню криміногенного потенціалу і латентності злочинів у сфері податкових та суспільно-економічних відносин.
Якщо ці чинники усунути, то можна не тільки створити умови виходу з соціально-економічної кризи, зменшити потенціал джерел тінізації економіки, латентності економічних і податкових злочинів, а й зняти за багатьма поетапно виключеними податками необхідність постійного виконання непродуктивних робіт щодо відслідковування все більш латентної природи податкових відносин, поширення інших криміногенних діянь, дослідження методів їх виявлення, розслідування і т. ін.
Саме наведений комплекс причин та умов, закладений в економіко-правовій конструкції системи оподаткування, є чинником того, що збільшені (з 1,5 тисяч у 1986 році до 65 тисяч зараз) податкові органи та створена в їх складі податкова міліція, збільшені в декілька разів інші правоохоронні органи практично не можуть вирішити проблеми ефективної протидії економічній злочинності та кримінальним ухиленням від оподаткування. Якщо не усунути весь цей причинно-детермінаційний криміногенний потенціал, проблеми детінізації економіки не вирішити, а отже, забезпечувати стабільне поповнення державного бюджету, не дивлячись на його постійне згортання (зменшення), буде все складніше. Очевидним є те, що вирішення проблем детінізації економіки, зниження економічної та податкової злочинності, її латентність знаходиться сьогодні більше в сфері податкової, монетарної, кредитно-фінансової, зовнішньоекономічної політики, ніж у сфері суто кримінальної чи кримінально-правової проблематики. Хоча визначення ефективних шляхів виходу з системної економічної кризи без урахування кримінально-правових та кримінологічних факторів сьогодні неможливе, оскільки прорахунки в економічній політиці держави призвели до того, що криміногенні чинники пронизують усі сфери суспільно-економічного життя країни.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки (монографія) (Попович)