Головна Головна -> Підручники -> Підручник Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов) скачати онлайн-> § 4. Об’єднання громадян та їх адміністративно-правовий статус

§ 4. Об’єднання громадян та їх адміністративно-правовий статус


Об’єднання громадян
Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.
Діяльність зазначених об’єднань громадян різноманітна. Вона може бути спрямована на участь у розробці державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв’язання соціальних проблем окремих категорій та груп громадян, розвиток благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, зумовлюватися спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо.
Одним з найпоширеніших варіантів класифікації об’єднань громадян є застосований у Законі України “Про об’єднання громадян” від 16.06.1992 р. розподіл об’єднань громадян на політичні партії та громадські організації.
Політичною партією визнається зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має за мету сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
На відміну від політичної партії громадською організацією є об’єднання громадян, створене для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.
Найбільш розгорнуту характеристику об’єднань громадян можна дати з допомогою їх класифікації за організаційно-правовими властивостями на:
– масові об’єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо);
– органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);
– органи громадського самоврядування (ради і колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети тощо).
Особливе місце серед об’єднань громадян займають професійні спілки. Відповідно до Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” професійна спілка (профспілка) — це добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).
Об’єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити спільні ознаки, характерні для всіх об’єднань громадян, а також специфічні ознаки, притаманні тим чи іншим об’єднанням громадян.
До спільних для всіх об’єднань громадян ознак слід віднести:
– добровільність об’єднання, що виражається у добровільності вступу та виходу з об’єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення певної мети внутрішньоорганізаційними методами, в особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення з об’єднання громадян;
– засоби внутрішньої самоорганізації, якими в діяльності об’єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;
–  відсутність у об’єднань громадян державно-владних повноважень, за винятком випадків, коли держава делегує їм окремі повноваження і закріплює їх законодавчо (наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення).
Специфічними ознаками, характерними для окремих об’єднань громадян, є:
– інститут членства в об’єднанні та відносини членства, пов’язані з цим інститутом; 0 обов’язкова участь членів об’єднання громадян в його роботі та створенні матеріальної бази об’єднання шляхом внесення членських внесків;
– наявність статуту об’єднання громадян. Як правило, в діяльності об’єднань громадян відсутні комерційні цілі або цілі одержання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об’єднань громадян, але виключно для виконання їх статутних завдань та цілей. Основу взаємовідносин держави та об’єднань громадян становить законодавчо закріплений правовий статус об’єднань громадян (закони України “Про об’єднання громадян”, “Про політичні партії в Україні”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”). Діяльність деяких об’єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюється відповідними законодавчими актами.
Взаємовідносини держави і об’єднань громадян значною мірою регулюються нормами адміністративного права. Ці норми визначають адміністративно-правовий статус об’єднань громадян, а саме: сукупність прав та обов’язків, які реалізуються в адміністративних правовідносинах, що виникають між об’єднаннями громадян і державними органами, органами місцевого самоврядування.
Передусім це стосується питань легалізації об’єднань громадян. Інакше кажучи, держава офіційно визнає об’єднання громадян і оформляє їх правове становище. Офіційне визнання об’єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Для реєстрації об’єднання громадян його засновники подають заяву про це, а також документи, перелік яких визначається законодавством. Крім того, громадські організації можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення про це відповідних державних органів.
Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов’язковій реєстрації Міністерством юстиції України, а легалізація громадських організацій здійснюється відповідно Міністерством юстиції, місцевими органами виконавчої влади, а також виконавчими органами місцевого самоврядування. Відмова в реєстрації об’єднання громадян може бути оскаржена в судовому порядку.
Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян охоплює також встановлення державою обмежень щодо створення та діяльності цих об’єднань. Так, не підлягають легалізації такі об’єднання фомадян, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їх метою є: зміна насильницьким шляхом конституційного ладу та в будь-якій протизаконній формі порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки; незаконне захоплення державної влади; пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі; посягання на права і свободи людини, здоров’я населення; створення воєнізованих формувань.
Держава не втручається в діяльність об’єднань громадян, надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об’єднань громадян. Так, органи, що проводять легалізацію об’єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Законом закріплено право представників цих органів бути присутніми на заходах, які проводять об’єднання громадян, вимагати необхідні документи та одержувати у необхідних випадках пояснення.
Фінансові органи та органи податкової служби здійснюють контроль за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень, а також за правильністю сплати об’єднаннями громадян податків. Зі свого боку, об’єднання громадян повинні представляти фінансовим органам декларацію про свої прибутки та витрати.
Контроль за виконанням об’єднаннями громадян чинних норм і стандартів може здійснюватися екологічними, пожежними, санітарно-епідемічними та іншими органами державного нагляду і контролю.
За порушення законодавства об’єднання громадян несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Так, до них можуть бути застосовані такі види стягнень, як попередження, штраф, тимчасове припинення їх діяльності. У випадках, передбачених законом, об’єднання громадян може бути примусово розпущене (ліквідоване) на підставі рішення суду.
Релігійні організації
Здійснення громадянами гарантованої ст. 35 Конституції України свободи світогляду і віросповідання породжує суспільні відносини, значна частина яких має правовий характер. Так, закріплене у цій статті право громадян на відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, на релігійну діяльність зумовлює створення та діяльність різних релігійних організацій — релігійних товариств, управлінь, центрів, монастирів, релігійних братств, духовних навчальних закладів тощо, що являють собою стійкі організаційні утворення із специфічними цілями та конкретними способами їх досягнення.
На відміну від правового регулювання об’єднань громадян основним законодавчим актом, який визначає правове становище релігійних організацій, а також їх взаємовідносини з державою, є Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”.
Сутність правового регулювання стосунків держави і релігійних організацій полягає в тому, що держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються у релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вона не порушує законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких державних функцій. Водночас держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійних організацій та право віруючих на відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації.
У свою чергу, релігійні організації позбавлені права втручатися у справи держави, брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади. Ці організації займаються винятково питаннями, пов’язаними із задоволенням релігійних потреб громадян. Водночас релігійні організації мають право на участь у суспільному житті та використання засобів масової інформації нарівні з об’єднаннями громадян.
Для одержання релігійною організацією права юридичної особи необхідна її державна реєстрація. Засновники релігійної організації — віруючі повнолітні громадяни у кількості не менше 10 осіб подають заяву про реєстрацію та статут релігійної організації до відповідного державного органу, який зобов’язаний у місячний термін прийняти рішення про реєстрацію.
Суб’єктами відповідальності за порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації, поряд з посадовими особами державних органів, можуть бути також особи, які займають відповідне становище в ієрархії релігійних організацій, та громадяни. Припинення діяльності релігійної організації можливе лише за рішенням її членів або за рішенням суду в разі порушення законодавства України.


Загрузка...

Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов)