Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія медицини та фармації України скачати онлайн-> 9.2 Клінічні дисципліни

9.2 Клінічні дисципліни


Досягнення медико-біологічних, технічних наук та природознавства сприяли розвитку клінічних дисциплін, прискоренню їхньої диференціації і вузької спеціалізації, виникненню концепцій щодо діагностики, лікування і попередження хвороб, розробці і впровадженні нових лікувальних засобів.

Розвиткові клініки внутрішніх хвороб сприяла їхня зростаюча технічна озброєність. Після другої світової війни в медичну практику впроваджуються мічені атоми. Поширюється електронна діагностична апаратура. З клініки внутрішніх захворювань відпочкувався дочірній розділ – кардіологія. Призвідцями кардіології вважаються англійський клініцист Дж. Маккензі (1853- 1925) та німецький терапевт Ф. Краус (1858-1936), що описав основні показники електрокардіограми здорового і хворого серця.

Арсенал діагностичних засобів і методів лікування в кардіології суттєво розширився. З’явилося нове покоління електрокардіографів з мікропроцесорним управлінням, комплексні системи для поліклінік і стаціонарів, які дозволяють проводити ехокардіографію з автоматичним розрахунком показників. Створені кардіомоніторна техніка, комп’ютери для оцінки роботи серця, магнітнорезонансна томографія, що дозволяє бачити серце, його стінки, перетинки і порожнини. Нові обрії в діагностиці відкрили ехокардіографія, радіонуклідні методи тощо.

З-поміж серцевої патології вельми широке розповсюдження має аритмія. Раптова смерть від фібріляції або неузгодженого скорочення м’язевих волокон серця хвилює вчених всього світу. Для дефібріляції спочатку був створений препарат – етмозин, потім ще більш ефективний препарат – етазіцін. Завдяки йому стало можливим лікувати тяжкі форми аритмій, які раніше не піддавались медиментозній терапії.

Вагому роль для своєчасного лікування серцевих захворювань мають впроваджені в практику спеціальні діагностичні програми для полікдінічної служби. Вони включають мінімальне коло досліджень, спрямованих на виявлення перших ознак серцевої недостатності з наступним ефективним лікуванням.

В ХХ ст. була вирішена проблема очищення крові та інших рідин організму від токсичних речовин, які через паталогію нирок і печінки не могли бути нейтралізовані. Цьому сприяло відкриття і синтез т. з. сорбентів, які поглинають токсичні речовини. Сконтруйована та удосконалюється спеціальна апаратура, яка виконує функції печінки або нирки (“штучні печінка і нирка”).

Знайшов застосування новий діагностичний метод – теплобачення. З допомогою спеціальних оптико-електроних приладів – тепловізорів – можна вловити навіть початкові стадії запальних процесів, пухлин і судиних ушкоджень. Це обумовлено тим, що, залежно від підвищення чи пониження місцевої температури, на фоні звичайних обрисів органа чи кінцівки, посилюється чи, навпаки, ослаблюється яскравість світіння на місці патологічного процесу. Цей метод наближається до ідеального, оскільки він нешкідливий, безкровний і неболючий. Теплобачення дозволяє одночасно отримати анатомо-топографічні та функціональні дані про уражену зону.

Велике розповсюдження в клінічній медицині отримав метод гіпербаричної оксигенації, тобто утримання хворого в атмосфері з підвищеним тиском кисню. Тоді в крові пацієнта кисень переносять не тільки звичайні носії – еритроцити, але й сама плазма. Це зменшує кисневе голодування тканин, властиве багатьом захворюванням, особливо серцево-судинним. В окремих випадках такі операції, як реконструкція клапанів чи судин серця, виконуються в бароопераційній. При цьому насиченість киснем організму хворого настільки може бути високою, що дозволяє проводити операцію з припиненням кровообігу протягом певного часу.

Останні десятиріччя також характеризуються широким впровадженням в практику ендоскопічних методів діагностики, зокрема, з використанням гнучких фіброендоскопів. Зростає і лікувальна роль фіброендоскопії в зупинці кровотеч, видаленні патологічних утворень.

В ХХ ст. досягла розвитку педіатрія – наука про здорову дитину, дитячі захворювання та заходи щодо боротьби з ними. Відкрито спеціальні лікарні для дітей. Була створена потужна система охорони здоров’я дітей. Особливих успіхів у зниженні смертності немовлят досягли Японія та скандинавські країни.

В галузі дитячої інфекційної патології чільне місце належить австрійському патологу і педіатру К. Пірке (1874-1929). Його праці присвячені вивченню алергічних явищ і туберкульозу у дітей. Ним розроблена діагностична шкірна реакція на туберкульоз.

Видатних успіхів в ХХ ст. досягла хірургія. Удосконалення наркозу, антисептики і асептики, застосування штучного знекровлення, дозволили проникати в різні ділянки людського тіла, подовжити оперативне втручання. Розвинулась оперативна хірургія. У витоків новітної хірургії стоїть видатна постать Т. Кохера (1841-1917). Він важав, що всяка операція, якою б вона не була ефективною, повинна служити лише засобом, а не метою лікарського втручання. Ця концепція, однак, не завадила Т. Кохеру бути високим майстром оперативної техніки, автором деяких хірургічних операцій та прийомів і винахідником нових інструментів. Він вніс значний внесок у вивчення ролі щитовидної золози та хірургічне лікування її захворювань.

Плідний розвиток хірургії в першій чверті ХХ ст. пов’язаний з іменем німецького хірурга Ф. Тренделенбурга (1844-1924). Він вніс багато нового в розробку хірургічної діагностики і техніки. Багато із запроваджених ним методів, симптомів та ознак війшли в хірургію під його іменем.

Французький хірург-експериментатор А. Каррель (1883-1944) значно збагатив практичну хірургію і теоретичну медицину. Він є автором методики судинного шва “кінець в кінець”, що сприяло збереженню кровоносних судин і органів та пересадці органів із збереженням їхніх функцій.

Розвиток нейрохірургії пов’язаний з іменем Г. Кушінга (1869-1939). В 1912 р. він провів першу операцію на мозку, видаливши внутрішню пухлину. В 1932 р. він опублікував дані про проведення ним біля 2000 операційних втручань у мозок.

В 40-50 р.р. сформувалась як самостійна наука анестезіологія. Запровадження інтратрахеального наркозу, т. з. керованого дихання, мало важливе значення для прогресу хірургії.

Особливих успіхів сягнула хірургія серця. В 1914 р. парижський хірург Т. Тюфьє провів першу операцію при стенозі аорти. Тепер операції на серці здійснюються для лікування вад серцевих клапанів, закриття боталової протоки, лікування інфаркту міокарду, стенокардії та інших захворювань. Розвитку серцево-судинної хірургії сприяло застосування штучного медикаментозного зниження температури тіла хворого, що підвищує стійкість до шоку і кисневого голодування.

Епохальною подією стала пересадка серця від померлої людини іншій з тяжким ураженням серця, яку здійснив в 1968 р. південноафриканський хірург Х. Бернард (1922-2001). Тепер пацієнти з пересадженими серцями живуть десятки років. Однак ця операція не отримала етико-юридичного обгрунтування і її проведення залежить від випадку і дозволу видалити серце у загиблої людини. Подальше впровадження в практику цієї операції пов’язується зі штучним серцем, перше з яких пересаджено пацієнту в США в 2001 р. Правда, поки-що результати пересадки штучного серця невтішні.

Американський хірург Денеді Куль здійснив імплантацію штучного серця людині, а потім замінив штучне серце на натуральне. Операція закінчилася смертю пацієнта. Вчені вважають, що штучне серце, вживлене людині, буде реагувати лише на зміну фізичного навантаження. Його чутливість до психічних настроїв людини буде дорівнювати нулю. В майбутньому, вірогідно, буде створена найтонша електронна система, через яку штучне серце зможе реагувати і на емоції. Ця проблема має відношення до нової галузі хірургії – реконструктивної. Вона об’єднує пластичний метод, реплантацію, гомопересадку тканини і органів, введення в організм різних протезів судин, серцевих клапанів та інших складних конструкцій з полімерів і металів. Їхнє введення в організм викликає т. з. імуногенну реакцію – відторгнення. Подолання бар’єру несумісництва є важливим завданням сучасної світової медицини. Для цього хімія та фармакологія мають відкривати відповідні засоби та речовини.

Відгалуження мікрохірургії створило нові можливості оперативного втручання, перш за все, в травматології. Це реплантація (приживлення на пошкодженому місці) пальців китиць, всієї кінцівки тощо. Серцево-судинна хірургія, трансплантація органів і тканин, пластична і щелепно-лицева хірургія, урологія, гінекологія сьогодні не можуть існувати без мікрохірургії.

Завдяки мікрохірургії отримали друге народження майже всі традиційні операції на очах. Вони стали набагато ощадливішими та ефективнішими. Відкрились принципово нові можливості впливу на мікроструктуру очей, розробку нездійснених раніше втручань.

Довгий час заповітною мрією хірургів була безкровна операція. Це сталося з впровадження в хірургію винаходу ХХ ст. – лазерного променя.

Лазерний скальпель розсікає тканину і одночасно зупиняє кровотечу. Крім того, промінь забезпечує ідеальну стерильність розрізу, чим виключає можливість виникнення набряків і запалень. Лазерний промінь виявився перспективним в хірургії паренхіматозних органів завдяки його здатності “запаювати” кровоносні та лімфатичні судини, жовчні протоки і протоки підшлункової залози.

Під сучасну пору для хірургії немає заборонених зон в людському тілі. Вона стає гуманнішою, постійно нарощуючи фізіологічну обгрунтованість, терапевтичну доцільність, функціональну спрямованість, косметичне удосконалення.

Невирішеною проблемою в ХХ ст. залишилася проблема раку, що не мала собі рівних за складністю. Онкологічні захворювання займають друге місце серед причин смертності в розвинених країнах. Наступ на рак іде багатьма шляхами. Один із ключових – рання діагностика захворювань. Створено десятки методів, багато з яких володіють високою точністю ( до 80 %) виявлення пухлин на ранній стадії. Для лікування використовуються хірургічні методи, променева терапія і, певною мірою, ефективні ліки. Значна роль в боротьбі з пухлинами належить створенню нових ефективних ліків. Одна із ідей для їхнього пошуку – це ідея використання згубних для ракових клітин речовин. Отримано препарат – сарколізин. Співпрацею хіміків, біологів та фармацевтів створені нові препарати рослинного походження, як ханерол, хризомалін, антибіотик дактиноміцин тощо. Важливими шляхами є вивчення канцерогенезу та епідеміології раку. Можливо, перше століття нового тисячоліття стане вирішальним у вирішенні проблеми раку. Особливі перспективи пов’язуються з генною інженерією. Вже сьогодні розроблені “генетичні” методи лікування раку. Французські вчені ввели в уражені тканини клітини-вбивці, які знищують гени-носіїв хвороби. Потім спеціальний вірус, який не порушує здорової тканини, доставляє клітини-відновлювачі. Визначено більше 30 генів, що “програмують” спадкову схильність до тих чи інших ракових захворювань. Заміна “хворих генів” здоровими, скоріше всього, визволить людство від онкологічних захворювань. З’являються ліки для паралізованих внаслідок травм хребта. Вони впливають на ген, який паралізує клітини спинного мозку, недаючи можливості їм відновлюватися.

Метод клітинної терапії має велике майбутнє у лікуванні захвороювань. Він дає позитивні результати навіть тоді, коли діагноз звучить як вирок: цироз печінки, хвороба Дауна, СНІД, рак. Клітинна терапія буде використана як засіб відновлення життєво важливих функцій організму, зокрема, для продовження молодості. Вчені вважають, що ця технологія збереже життя мільйонам людей третього тисячоліття.

Завдяки новітнім вакцинам буде повністю переможено поліомієліт, а діти перестануть хворіти кором. Поступово щезатимуть інші інфекційні хвороби. Вакцини нового покоління врятують людство від СНІДу і гіпертонії. Новітнє досягнення – клонування – допоможе медикам вирощувати людські “запчастини” – органи для трансплантації, що дозволить відмовитися від донорських органів.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія медицини та фармації України