Головна Головна -> Підручники -> Підручник Економічна історія України і світу (Лановик) скачати онлайн-> 4.2. Нова економічна політика в Україні

4.2. Нова економічна політика в Україні



Становище України на початку 20-х років було надзвичайно важким. Українські землі знову потрапили під іноземне панування. На основній їх частині була утворена Українська РСР, народ якої пережив небачені в історії людства страхіття тоталітарного режиму. Було створено апарат насильства у вигляді ЧК (“чрезвьічайная комиссия”), будувалися концентраційні табори. Велася безкомпромісна боротьба з “контрреволюцією”. У 1920 p. Л. Троцький пропонував всю країну перетворити на гігантський концентраційний табір, створивши “трудові армії”, в яких кожен повинен був вважати себе солдатом праці. Репресивна машина почала застосовуватися повним ходом проти селянства.
Така антинародна політика, а також літня засуха 1920 p. довели економіку України до катастрофи. Почався голод. Міські робітники, денний пайок хліба яких не перевищував 100 г, змушені були оголошувати страйки. На початку 1921 p. вони спалахнули в Катеринославі, Харкові, інших містах України. Проти продрозверстки збройне виступило селянство. Цей рух поширився на Донеччині, Кременеччині, Полтавщині, Катеринославщині. Офіційна пропаганда називала селянські виступи “куркульським саботажем”, “політичним бандитизмом”. Очолив боротьбу проти цього “бандитизму” голова Раднаркому УРСР Г. X. Раковський і командуючий збройними силами України М. Ф. Фрунзе. Придушували повсталих селян регулярні армії В. К. Блюхера, П. Ю. Дибенка, І. Н. Дубового, Г. І. Котовського, О. Я. Пархоменка, численні загони ЧК тощо. Так мстила радянська влада тим, хто відкидав грабіжницьку продрозверстку. Від голоду, який охопив в 1921 p. південні губернії України, загинуло близько 1 млн чол.
Політика “воєнного комунізму”, яка історично була першою формою командно-адміністративної системи, призвела більшовицьку Росію, а отже, і Україну до катастрофи.
Невдоволення широких верств населення країни, особливо сільського, економічною політикою більшовиків і примусило В. І. Леніна визнати повний крах політики “воєнного комунізм” і перейти до нової економічної політики (непу).
Запровадження непу повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу. Головна увага в новій економічній політиці приділялася заходам щодо піднесення продуктивності сільського господарства на основі заінтересованості селянина в своїй праці. З цією метою в країні запроваджувався натуральний податок, значно менший від продрозверстки, розміри якого доводилися до селянина навесні (перед посівною), хоча ці розміри протягом року могли збільшуватися. Всі надлишки зерна після внесення податку залишалися селянинові, якими він міг вільно розпоряджатися.
Натуральний податок розглядався як частина відрахувань від виробленої продукції з урахуванням розмірів урожаю, матеріального становища, кількості членів сім’ї та інших показників, що характеризували господарство. Бідні селяни повністю звільнялися від податку. На 1923—1924 pp. і на наступні роки був запроваджений єдиний сільськогосподарський податок, який замінив численні натуральні податки. Після проведення грошової реформи (1924 p.), яка зміцнила грошову систему, податок сплачували в основному грошима.
Для реалізації надлишкової продукції, що залишалась у селян, необхідно було відновити вільну торгівлю, яка була заборонена в період “воєнного комунізму”.
Перехід до свободи “обороту” було зроблено, хоча командні важелі економіки (важка промисловість, банки, транспорт, зовнішня торгівля) залишались у віданні держави.
Відновлення торгівлі в країні давало змогу оживити господарство, дістати продукти харчування і сировину, необхідну для відбудови промисловості.
Щоб зберегти владу в своїх руках, більшовики змушені були піти на поступки селянству, відмовитися від продрозверстки і перейти до натурального, а згодом до грошового податку, дозволивши вільну роздрібну торгівлю, дати змогу громадянам виявити певну особисту ініціативу. Здійснення нової економічної політики почалося в надзвичайно несприятливих умовах. Нестача палива призводила до загострення транспортної кризи, викликаної цілковитою зношеністю вагонів і паровозів. У містах з’явилося багато безробітдих. У країні панував голод.
Рішення про перехід до нової економічної політики дали ефект не відразу. Проте країна повільно почала виходити з економічної кризи. Поступово ліквідовувалися дефіцит, “підпільна торгівля”, “тіньова економіка” тощо. З 1921 p. вільна торгівля знову почала виконувати органічно притаманну їй функцію наочного і безстороннього “зважувача” всіх товарів, що надійшли на ринок, за їхньою ціною для споживача.
4 грудня 1921 p. було прийнято Декрет про денаціоналізацію дрібних ремісничих майстерень, а також середніх підприємств, їх повернули колишнім власникам. З 1921— 1922 pp. було дозволено оренду засобів виробництва (приміщень та цілих підприємств в торгівлі й промисловості, землі й техніки — в сільському господарстві). Понад третину всієї кількості промислових підприємств (переважно дрібних і середніх) було здано в оренду, з них більшу половину одержали приватні особи (серед них і колишні власники). Частину підприємств, в основному харчової промисловості, взяли в оренду кооперативи. В Україні в оренду організаціям (кооперативам, артілям), приватним особам, не виключаючи і колишніх власників, було здано 5,2 тис. підприємств — більше половини всієї кількості. Було зроблено спроби залучити іноземний капітал. Виникли концесії (оренда державних підприємств зарубіжними підприємцями). Утворювалися й змішані підприємства із залученням коштів держави та іноземних фірм. Однак слід підкреслити, що значного розвитку ці концесії не одержали. Приватні підприємці (особливо іноземні концесіонери), як правило, не виявляли бажання вкладати кошти у відбудову і розвиток промислових підприємств на території більшовицької Росії, в тому числі України.
Політика непу не була прийнята однозначно і схвально керівними діячами компартії України. В окремих з них збереглася ностальгія за системою і методами “воєнного комунізму”. Так, в постанові лютневого пленуму ЦК ВКП(б) у 1921 p. йшлося про недоцільність для України заміни продрозверстки продподатком (очолював тоді компартію України В. Молотов).
Незважаючи на цю постанову, нова економічна політика почала запроваджуватися і в Україні. Для забезпечення селян посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом у 1922 p. було створено акціонерне товариство “Село-допомога”, а 6 лютого 1923 p. утворено Всеукраїнську спілку сільськогосподарських кооперативів “Сільський господар”, яка здійснювала всі позиково-продовольчі операції на селі.
Протягом 1921—1922 pp. посівні площі дещо збільшилися порівняно з роками продрозверстки, хоча у цілому становище залишалося ще важким. Починаючи з 1923 p. селяни освоїли землі, націоналізовані ще Центральною Радою (кожний селянин одержав ділянку, яку міг обробити силами власної сім’ї). Площа ділянки в малоземельних районах була меншою, в багатоземельних — більшою. Загалом українські селяни мали в своєму користуванні 31 млн десятин землі, що становило 92 % земельного фонду республіки.
Працюючи в нових умовах, селяни України почали швидко підвищувати продуктивність праці в своїх господарствах. У 1927 p. в Україні обробляли на 10 % більше землі, ніж у 1913 p., а виробництво зерна д осягло довоєнного рівня, хоча урожайність залишалася невисокою. Причинами низьких урожаїв були відстала культура землеробства, екстенсивне рільництво. Товарність рільництва також була невисокою внаслідок того, що більшовицька влада знищила високотоварні поміщицькі та міцні (куркульські) селянські господарства, які в основному постачали на ринок велику кількість зерна.
Неп сприяв розвитку кооперації. Вона почала відроджуватися як розгалужена система самодіяльних господарських організацій. Поширився добровільний кооперативний рух, розгорталася діяльність промислової, споживчої, сільськогосподарської, кредитної кооперації.
В Україні формувалась єдина система кооперації, яка об’єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Великих успіхів досягла кооперація в справі заготівлі та збуту продукції.
У жовтні 1921 p. з єдиної системи споживчої кооперації відокремилася сільськогосподарська кооперація, в якій було створено машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, цукробурякові, меліоративні та інші товариства.
Після ліквідації непу діяльність кооперації була різко обмежена. Споживчій кооперації була відведена роль організатора торгівлі, громадського харчування на селі, а діяльність її повністю контролювалася партійно-державним апаратом.
У роки непу було частково відбудовано шахти Донбасу. У 1925/26 господарському році видобуто майже 20 млн т вугілля, що становило 78 % довоєнного рівня. Почалася відбудова металургійних заводів. У квітні 1925 p. запрацював Дніпровський металургійний завод, а у вересні — Петровський завод. Йшло будівництво Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської ГЕС. Видавали продукцію заводи сільськогосподарського машинобудування.
Кращих результатів, ніж у важкій промисловості, було досягнуто у легкій і харчовій, які уже в 1926 p. перевищили довоєнний рівень випуску продукції. Так, шкіряна промисловість давала виробів в 1,5 раза більше, ніж до війни, текстильна — на 24 %, цукрова — на ЗО %. Успішно розвивалися м’ясна і хлібопекарська галузі.
Отже, як видно із наведених даних, в умовах непу довоєнного рівня досягло виробництво предметів споживання, яке перебувало в руках так званих непманів, дрібних підприємців, проте відставала більшість галузей важкої промисловості, що були під контролем держави.
Досить швидко відбудовувався транспорт і налагоджувалась його робота. Переборювалась інфляція, зміцнювалася грошова система. Велика мережа бірж, ярмарків, різноманітних торгових підприємств встановлювала зв’язок державної промисловості з селянством. Було відкрито ряд банків — Банк споживчої кооперації, Торгово-промисловий банк та ін.
Важливе значення для відбудови народного господарства, оздоровлення фінансів і ліквідації бюджетного дефіциту мала грошова реформа, проведена в 1922 p. Суть її полягала в тому, що на основі закону від 11 жовтня 1922 p. в країні були випущені десятикарбованцеві банкнотичервінці, які прирівнювалися до десятикарбованцевої старої золотої -монети (уряд тодішньої Української РСР ніякої самостійної грошово-фінансової політики не проводив). Червінці випускалися не для покриття бюджетного дефіциту, а для забезпечення потреб нормального господарського обігу, обслуговування клієнтури банку.
Протягом 1923 p. першого кварталу 1924 p. в обігу перебували як нові стійкі червінці, так і старі грошові знаки, купівельна спроможність яких знижувалася. Поступово старі знаки витіснялися з обігу, зміцнювалася роль червінця. Однак таке одночасне перебування в обігу різних грошових знаків негативно впливало на господарське життя СРСР, у тому числі України. Повністю грошова реформа була завершена в 1924 p. В обіг були випущені, крім червінців, так звані казначейські білети вартістю 1, 2 і 5 крб. Співвідношення між казначейськими білетами і червінцями було встановлено на твердому паритеті: 1 червінець дорівнював 10 крб. в казначейських білетах. Старі грошові знаки більше не випускали, а ті, що перебували ще в обігу, було вилучено викупом їх за курсом 1 крб. казначейського білета за 50 тис. крб. грошових знаків старого зразка.
Однак і другий ленінський експеримент — неп — в Україні, як і в СРСР в цілому, не було завершено. Наприкінці 20-х років Сталін поклав край новій економічній політиці. Безпосереднім приводом до демонтажу непу стала хлібозаготівельна криза 1927—1928 pp. У січні 1928 p. почали застосовувати адміністративний тиск на тих селян, які не бажали продавати “надлишки” зерна державі за низькими закупівельними цінами, їх оголошували куркулями, притягували до суду, звинувачуючи в спекуляції, а хліб конфісковували. Це нагадувало продрозверстку.
Неп було остаточно відкинуто. Зміна політики потребувала застосування інших методів управління економікою.
Неп з його спрямованістю на госпрозрахунок, матеріальні стимули, розвиток ініціативи й ентузіазму людей підмінявся командно-адміністративною системою керівництва.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Економічна історія України і світу (Лановик)