§ 4. Законна сила рішення суду



За загальним правилом, рішення суду набирають законної сили не одразу, що надає сторонам можливість вжити, передбачених законом, заходів для недопущення виконання неправосудного рішення. Рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції, крім випадків подання апеляційної скарги поза межами строків, встановлених для апеляційного оскарження (ст.ст. 223, 294 ЦПК).
Законна сила рішення суду – це така властивість рішення суду, при яких воно набуває ознак загальнообов’язковості, незмінності, виключності, преюдиційності, реалізованості.
Загальнообов’язковість рішення суду закріплена у Конституції України (ст. 124), Законі України “Про судоустрій України” (ст. 11) та процесуальному законодавстві (ст. 14 ЦПК). Вона полягає у тому, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для усіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян. При чому рішення суду є обов’язковим не тільки для осіб, які брали участі у справі. Тому обов’язковість рішення суду не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси. Невиконання рішення суду тягне за собою відповідальність, в тому числі й кримінальну (ст. 382 КК).
Незмінність рішення суду полягає у тому, що суд, який постановив рішення не має право змінити рішення по суті справи, яку він розглядав. Тільки у деяких випадках, не пов’язаних із вирішенням справи по суті, суд може усунути незначні недоліки у судовому рішенні, які перешкоджають поновленню порушеного, оспореного чи невизнаного права. В окремих випадках (в ряді справ окремого провадження), як виняток, допускається скасування рішення суду.
Виключність рішення суду означає неприпустимість повторного звернення до суду з цією самою вимогою з тих самих підстав. Якщо до суду подається заява з вимогою, по якій існує рішення суду, яке набрало законної сили, то суддя при вирішенні питання про відкриття провадження у справі повинен постановити ухвалу про відмову у його відкритті (ст. 122 ЦПК). У разі, якщо суддя помилково порушив цивільну справу, то на будь-якій стадії цивільного процесу, провадження може бути припинено, про що постановляється ухвала про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК).
Відповідно до ст. 223 ЦПК якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Це положення не містить винятку із правила, а визначає можливість звернення до суду із матеріальною вимогою, однак вже з інших, нових підстав.
Преюдиційність означає обов’язковість фактів, які встановлені рішенням суду, для інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 61 ЦПК). Сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти.
Реалізованість (здійсненність) визначає можливість впровадження владного волевиявлення суду шляхом добровільного виконання, примусового виконання, обов’язком у діяльності органів та осіб, щодо яких звернене це рішення та ін.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільний процес (А.В.Андрушко, Ю.В.Білоусов, Р.О.Стефанчук, О.І.Угриновська та ін.)