Головна Головна -> Підручники -> Підручник Організація роботи та управління органами ДПС (Касьяненко) скачати онлайн-> 1.1.3. Виникнення і розвиток поглядів на управління

1.1.3. Виникнення і розвиток поглядів на управління



Якщо розглянути науку “управління” в широкому аспекті, то окремі відомості про неї зустрічаються у працях вчених Давньої Греції.
Сократ (470–399 рр. до н. е.) проголосив принцип універсальності: знання, законність, справедливість, людські доброчесності, які він відніс до основ управління.
Платон (428–348 рр. до н. е.) висунув важливу ідею про розподіл єдиного на частини (елементи) та про об’єднання частин в єдине ціле, тобто заклав основи системного підходу. Він створив вчення про “ідеальну державу”, де керують філософи, тобто “управлінці”. Їх завдання – керувати справедливо, на основі знання та закону.
У Аристотеля зустрічаються окремі замітки про організацію спільної діяльності людей, а також управління у грецьких полісах (місто, держава). Автор рухався від практики управління до її узагальнення та оцінки. Значна увага приділялась співвідношенню влади та управління.
В епоху Відродження (XVII та XVIII ст.) зустрічаються деякі описи, що належать до питань управління, у більшості – до управління виробництвом. Їх можна знайти у працях англійських, німецьких, французьких, італійських учених. Проте це були лише окремі штрихи, що не представляли цілісної системи поглядів і не могли називатись наукою “управління”.
Перші наукові дослідження проблеми управління починаються у другій половині XIX ст., коли бурхливий розвиток промисловості зумовив потребу у виникненні такої науки. Засновником її вважається американський інженер Ф. Тейлор (1856–1915). Він уперше заявив про те, що управління (підприємством) повинно стати системою, яка базується на наукових принципах, та здійснюватись за допомогою спеціально розроблених та експериментально перевірених методів.
Ф. Тейлор розробив і використав в управлінні виробництвом методи визначення працівником конкретних напружених завдань – норм виробітку.
Ним було запропоновано визначати тривалість виконання завдань за елементами операцій на підставі хронометражних даних, а також відбирати працівників для виконання конкретних операцій з урахуванням їх можливостей та здібностей, визначати різний розмір оплати праці залежно від ступеня виконання завдання та карати робітника оплатою за низькими розцінками за всю роботу при невиконанні норм.
Одним із найбільш вагомих результатів діяльності Ф. Тейлора є створення функціональної структури управління, згідно з якою контролювати хід роботи в цеху та давати вказівки кожному робітнику повинен не один майстер, а декілька – кожен у межах своїх вузьких функцій.
На відміну від Ф. Тейлора, що фактично досліджував його фізичні можливості робітника й розробляв способи, щоб змусити працювати з максимальною інтенсивністю, американський підприємець Г. Форд (1863–1947) створив систему управління на основі досконалої технічної організації виробництва. Створений
Г. Фордом ритм виробництва змушував працівника працювати із заданою (як правило максимальною) інтенсивністю. Його система спрямовувалась на усунення найменшого нераціонального витрачання сил. Основними принципами ефективності системи Г. Форда є: уніфікація та стандартизація деталей, вузлів; максимальна механізація виробництва, мінімізація ручної праці, розподіл праці з розділенням технологічного процесу на найпростіші операції; типізація і уніфікація машин та обладнання; сувора підготовка виробництва, що забезпечує своєчасну подачу на робочі місця сировини й матеріалів, а також точне розміщення робітників і обладнання відповідно до технологічного процесу.
Французький інженер А. Файоль (1841–1925) сформулював “адміністративну доктрину”, відповідно до якої основна причина низької ефективності виробництва полягає у слабкій системі керівництва на підприємстві. Досліджуючи процес виробництва, він розподілив усі операції, що мають місце на виробництві, на шість груп:
– технічні (виробництво, виготовлення, переробка);
– комерційні (купівля, продаж);
– фінансові (управління капіталами);
– охорони майна;
– облікові (баланс, статистика);
– адміністративні.
Основну увагу він приділив останнім, до яких включив передбачення (прогноз), організацію, розпорядництво, узгодження і контроль. Таким чином Файоль сформулював п’ять загальних функцій управління, які визнаються і сьогодні: планування, організація, активізація, координація та контроль.
З’явившись на межі 20–30 років минулого сторіччя, широке розповсюдження отримала теорія “людських відносин” спочатку у США (40-ві роки), а на початку 50-х – у Західній Європі.
Основними положеннями теорії управління, заснованої на “доктрині людських відносин”, є:
– пропаганда необхідності встановлювати дружні відносини між адміністрацією і робітниками, для чого адміністрація повинна відмовитись від зовнішніх ознак своєї переваги;
– підвищення зацікавленості робітників у справах виробництва, виховання у робітників почуття шанобливого ставлення до фірми;
– залучення на сторону адміністрації профспілок, особливо її лідерів, а де це не вдається – створення різного роду неформальних груп, що підривають профспілкову дисципліну;
– заохочення критичних висловлювань з боку робітників, подання ними скарг на ім’я адміністрації, що дозволяє їй завчасно прогнозувати настрій робітників, а також знімати небезпечні внутрішні напруження у трудових колективах;
– надання працівникам ряду дрібних соціальних і комунальних послуг (харчування за зниженими цінами, будівництво спортивних споруд тощо).
Потреба у розвитку теорії і узагальнення передового досвіду управління зберігалась завжди, а після Другої світової війни стала особливо відчутною. Так, лейбористський уряд Великобританії розглядав управління як силу, що здатна відродити британську економіку.
Проблема управління займала центральне місце у плані Маршала – економічної і соціальної реконструкції економіки Західної Європи.
У колишньому СРСР та в Україні інтерес до науки управління то підвищувався, то вщухав під впливом змін у політичних курсах.
Якщо у 20-х роках пропагувались ідеї управління і видавалась відповідна література з цих питань, у т. ч. і зарубіжна, то у наступні 30–40 роки ці питання були майже забуті.
До найбільш відомих шкіл у галузі управління належать школи лауреата Нобелівської премії Л.В. Канторовича, В.В. Новожилова, українського вченого В.М. Глушкова (1923–1982), що працювали над розробкою і застосуванням математичних методів в управлінні.
Особливий інтерес до науки управління з’являється в Україні у кінці 80-х – на початку 90-х років, який в умовах ринкових відносин сприяє оволодінню наукою управління, основними положеннями її теорії, методології та практики.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Організація роботи та управління органами ДПС (Касьяненко)