Головна Головна -> Підручники -> Підручник Українське цивільне право (Заіка Ю.О.) скачати онлайн-> 1.6. Цивільне законодавство

1.6. Цивільне законодавство



Цивільне законодавство — це сукупність нормативних актів, в яких містяться норми цивільного права.
За юридичною силою та органом, шо їх видавав, нормативні акти можна поділити на:
– закони;
– підзаконні нормативні акти (укази Президента України, постанови уряду, галузевих міністерств, відомств, органів виконавчої влади);
– нормативні акти СРСР та УРСР (ті, що не втратили силу).
В сучасному цивільному праві особливого значення набувають такі джерела права, як:
– міжнародні договори;
– корпоративні правила;
– принципи права;
– звичаї торговельного обігу;
– юридична доктрина.
Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції. Особливе місце в системі цивільного законодавства посідає ЦК. Він має вищу юридичну силу серед інших актів цивільного законодавства.Чинний ЦК — результат третьої республіканської кодифікації цивільно-правових норм, набрав чинності з 1 січня 2004 р. Перший ЦК УСРР був затверджений 16 грудня 1922 р. і введений у дію з 1 лютого 1923 р. Другий ЦК УРСР був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і набрав чинності 1 січня 1964 р. Зміст ЦК 2003 p. становлять такі книги: “Загальні положення”, “Особисті немайнові права фізичної особи”, “Право власності та інші речові права”, “Право інтелектуальної власності”, “Зобов’язальне право”, “Спадкове право”.
Закони в державі приймаються в різні часи, тому вони потребують відповідної систематизації. Зведення законів у ту чи іншу систему без зміни їх змісту називається інкорпорацією. Так, за останні роки видані збірники нормативних актів із страхового, транспортного, житлового законодавства, законодавства про інтелектуальну власність тощо.
Систематизація нормативного матеріалу, коли чинні правові норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії в правовому регулюванні і потім видається новий закон в систематизованому вигляді, називається кодифікацією, а її результат — кодексом. Кодекс — це законодавчий акт, в якому об’єднані і систематизовані норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин.
Підзаконні нормативні акти. Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств. З метою забезпечення законності актів відомчого законодавства, їх відповідності законам і підзаконним актам, Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів Міністерств та інших органів влади” введено державну реєстрацію нормативно-правових актів, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер. Державну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийнятих центральними органами, здійснює Міністерство юстиції України, а реєстрацію актів місцевих органів управління — управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.
Міністерства та інші органи державного управління видають нормативні акти у формі наказів, інструкцій та постанов. Нормативні акти міністерств та відомств, видані в межах їх компетенції та сфери діяльності, обов’язкові для всіх юридичних та фізичних осіб.
До підзаконних актів, в яких можуть міститися норми цивільного права, належать і рішення та розпорядження нормативного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які стосуються питань, пов’язаних з правилами ведення торгівлі в певній місцевості, оренди нежитлових приміщень тощо. В межах адміністративного району це розпорядження є обов’язковим для виконання.
Нормативні акти СРСР та УРСР. Згідно з Законом України від 12 вересня 1991 р. “Про правонаступництво України” і постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України, а акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, діють на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України за умови, що вони не суперечать Конституції та законодавству України.
Серед цих актів значний обсяг становлять підзаконні нормативні акти: Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Державного арбітражу СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6; Примірний статут житлово-будівельного кооперативу”, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. № 186, та ін.
Норми міжнародного права і міжнародні договори. Статтею 9 Конституції України встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори є невід’ємною частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Коли такий порядок не встановлено, пріоритет згідно з нормами міжнародного права мають норми міжнародних договорів.
Це положення прямо встановлене ч. 4 ст. 39 ГК: “Якщо чинним міжнародним договором згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору”.
Корпоративні правила. Важливою формою приватного регулювання цивільного обігу виступають корпоративні норми поведінки. Регулювання цивільного обігу шляхом прийняття норм, які є обов’язковими для певного кола осіб, здійснюється шляхом прийняття установчих документів господарських товариств, договорів про приєднання, статутів різноманітних громадських організацій та інших актів цивільно-правового характеру.
Такі акти приймаються відповідно до вимог цивільного законодавства і вимагають певної поведінки від осіб, на яких поширюється їх дія.
Звичай — це правила поведінки в цивільному обігу, які складалися тривалий час і які санкціонуються суспільством для правозастосовної практики.
В ЦК прямо передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Так, ст. 149 КТМ передбачає, що за відсутності угоди сторін тривалість вантажних робіт, розмір плати перевізнику за простій розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначаються відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту.
Юридична доктрина як джерело права становить собою наукові правові ідеї, офіційно визнані на практиці загальнообов’язковими положеннями. В сучасній теорії юридична доктрина втратила значення самостійного джерела права. Водночас не можна заперечувати практичне значення юридичної доктрини у формуванні понятійного апарату, тлумаченні правових норм, концептуальному обгрунтуванні проектів нормативних актів. Досить поширеними є випадки, коли юрисдикційні органи звертаються до фахівців (наприклад, з авторського права, винахідницького права) за роз’ясненнями у зв’язку з необхідністю кваліфікації того чи іншого юридичного факту.
Класифікація нормативних актів за сферою регулювання. Крім вертикальної системи зв’язку нормативних актів (тобто класифікації нормативних актів за їх юридичною силою) цивільне законодавство має і так звану горизонтальну систему. За цією ознакою можна виділити такі складові частини цивільного законодавства, як:
– транспортне законодавство. Це законодавство як сукупність нормативних актів визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності транспорту, правовий статус транспортних організацій, їх взаємовідносини з клієнтурою, умови перевезення, організацію безпеки руху на транспорті тощо.
Серед нормативних актів цієї категорії можна назвати: Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України; закони України від 10 листопада 1994 р. “Про транспорт”, від 4 липня 1996 р. “Про залізничний транспорт”, від 5 квітня 2001 р. “Про автомобільний транспорт”, від 6 квітня 2000 р. “Про перевезення небезпечних вантажів”, від 1 липня 2004 р. “Про транспортно-експедиторську діяльність”, а також Статут залізниць. На кожному виді транспорту діють окремі правила перевезення. Оновлюючи транспортне законодавство, Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 18 лютого 1997 р. № 176 Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (в редакції постанови від 29 січня 2003 р. № 141); Міністерством транспорту України затверджені Порядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом (наказ від 21 січня 1998 р. № 21); Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (наказ від 28 липня 1998 р. № 297). На авіаційному транспортні діють Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568; Правила повітряних перевезень вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 2003 р. № 793. Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 18 листопада 1997 р. № 22 затверджені Правила користування трамваєм і тролейбусом у містах України тощо;
– страхове законодавство регулює відносини між страховиками (страховими компаніями) і страхувальниками щодо захисту майнових прав і інтересів громадян та юридичних осіб у випадку
настання певних подій.
Основними нормативними актами цієї категорії є: закони України від 7 березня 1996 р. “Про страхування” (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 p.), від 1 липня 2004 р. “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та ряд підзаконних нормативних актів: Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 959; Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523; Порядок і правила проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535; окремі положення про порядок і умови окремих видів державного обов’язкового страхування — операторів ядерних установок, відповідальності володільців зброї тощо;
– торговельне законодавство. Крім Закону України від 12 травня 1991 р. “Про захист прав споживачів” (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.), згадаємо також: Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108; Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків України від 13 березня 1995 р. № 37; Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 липня 2003 р. № 185; Правила роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 31 липня 2002 р. № 228; Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. № 57/188/84/105; Правила торгівлі у розстрочку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від  I липня 1998 р. № 997; Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 березня 2004 р. № 98, окремі правила роздрібної торгівлі: алкогольними напоями, примірниками аудіовізуальних творів, нафтопродуктами та ін.;
– законодавство про інтелектуальну власність.
До цієї групи належать закони України від 23 грудня 1993 р. “Про авторське право і суміжні права” (в редакції Закону від II липня 2001 p.), від 15 грудня 1993 р. “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (в редакції Закону від 1 червня 2000 p.), від 15 грудня 1993 р. “Про охорону прав на промислові зразки”, від 21 квітня 1993 р. “Про охорону прав на сорти рослин” (в редакції Закону від 17 січня 2002 p.), від 15 грудня 1993 р. “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти України від 22 січня 2001 р. № 22, та ін.
Відповідні нормативні акти становлять зміст будівельного законодавства, законодавства про оренду, банківського, спадкового законодавства тощо.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Українське цивільне право (Заіка Ю.О.)