Головна Головна -> Підручники -> Підручник Народні методи лікування дітей (Б. Г. Скачко, Г. О. Орещук) скачати онлайн-> Частина І. МЕТОДИ ПРИРОДНОГО ЛІКУВАННЯ

Частина І. МЕТОДИ ПРИРОДНОГО ЛІКУВАННЯ



Фармаколог Ю.К.Трапп учив студентів: “Друзі мої, знайте, що всі справді корисні засоби, які допомагають хворій людині, можуть бути занотовані на нігтьовій поверхні вашого великого пальця”. Ними є природні методи лікування.

Розділ 1. ЛІКУВАННЯ РОСЛИНАМИ

З природних методів лікування в народній медицині українців, як і багатьох інших народів, основним було й лишається лікування рослинами. Фітотерапія українського народу має свою специфіку.
Протягом століть вироблялися певні навички, традиції щодо збирання лікарських трав, їх сушіння, зберігання та виготовлення лікарських форм. У народі велику увагу приділяють часові збирання рослин. Заготовляють лікарські рослини у сухі, погожі дні, після того, як спаде ранкова роса, бажано у першу половину дня. Щоправда, деякі травознавці вважають, що найкращий час для збирання трав — нічний, бо саме вночі рослини вбирають з грунту більше вологи та корисних речовин і виділяють непотрібні компоненти. Тобто вночі рослини ніби самоочищаються.
У деяких районах, зокрема на Поліссі, певні види трав заготовляли при світлі місяця, бо нібито саме тоді вони набували особливої цілющої сили. До них належать тополя чорна, верба біла, осика, яловець, обліпиха та ін. Можливо, й мали рацію давні травознавці, які твердили, що надземну частину рослини треба збирати на молодику, бо саме він стимулює найбільшою мірою приплив соків до надземної частини рослин, а ось корені, навпаки, треба копати “на старому місяцеві” , бо тоді вони найсоковитіші.
Дотримували традиції збирати зілля там, “де не чути голосу півня”, “куди не доноситься собачий гавкіт”, тобто у відлюдних місцях, далеко від населених пунктів, у лісах, на високогірних полонинах. Подекуди, зокрема в Карпатах, збирають трави рано-вранці, “до схід сонця”, по росі, бо вважається, що після обіду вони вже не мають такої сили .
Здавна збирання лікарських рослин приурочували до дня Аграфе-ни Купальниці (6 липня) за новим стилем. Цей день ще називають “Аграфени — зле коріння”. Знахарі шанували його ще й тому, що за ним наставав славнозвісний день Івана Купайла — час, коли трави володіють властивістю чарувати. Напередодні свята Івана Купайла люди поспішали в гори та ліси, щоб перед сходом сонця назбирати різних трав. У ніч на Івана Купайла творяться дивні речі. Саме в цю ніч, за переказами, цвіте перунів вогнецвіт — один із видів папороті. Травам, зібраним у цей день, приписували особливо цілющу силу: нібито “плакун-трава”, зірвана у Купальську ніч, не тільки лікує, а й передає свої цілющі властивості іншим травам та квітам. На Івана Купайла збирали парило звичайне, звіробій звичайний, гадючник в’язолистий, лопух великий, полин гіркий та звичайний.
Збирання трав приурочували й до інших свят. На Маковея (1 серпня) збирали трави, в’язали їх у пучки, перевивали стеблами з жита й пшениці, окроплювали свяченою водою. Із зілля, зібраного в цей день, перевагу віддавали городнім культурам (мак, соняшник, морква, кріп, коноплі) та культивованим рослинам (м’ята, любисток, рута).
Збирали трави й на Семена Злата (10 травня), котрого вважали покровителем рослин, який дарував їм цілющі сили.
Зі Спасом (19 серпня) в народі пов’язують гарячі жнива, дозрівання городніх та садових культур.
Отож народ здавна обожествляв Природу, всіляке зело і шукав у них захисту від численних недуг.
Збирати треба лише здорові рослини у період максимального накопичення в них біологічно активних речовин. Не слід збирати забруднені рослини, наприклад, такі, що ростуть поблизу залізничних та автомобільних шляхів, промислових підприємств, а також уражені хворобами, шкідниками тощо.
Після заготівлі сировину не можна залишати в тарі довше ніж 3 — 4 год, а квітки глоду колючого, листки блекоти та дурману, траву горицвіту весняного — понад 1—2 год, адже вони пресуються та самозігріваються внаслідок виділення тепла при диханні ще не відмерлих частин рослин.
Траву збирають під час цвітіння, квітки — на початку розкриття пуп’янків, листки — після того як сформуються, до цвітіння рослини або на початку його.
Корені, кореневища та цибулини збирають восени, коли зів’яне надземна частина, або рано навесні, коли стебла та листки тільки починають відростати. Проте навесні період заготівлі дуже короткий (кілька діб).
Плоди та насіння збирають після того, як вони повністю достигнуть, але до того, як будуть готові впасти.
Бруньки заготовляють рано навесні, коли вони вже добре набубнявіли, але ще не розкрилися. Збирання припиняють, щойно верхівки бруньок починають зеленішати.
Кору збирають також навесні, у період інтенсивного руху соків, адже в цей час кора містить найбільшу кількість біологічно активних речовин та легко відокремлюється від деревини.
Бувають і винятки з загальних правил. Так, кореневища аїру тростинового заготовляють незалежно від пори року. Магічне зілля в Україні збирали протягом чи не цілого року. Траву нечуй-вітер волохатий шукали взимку, з 13 грудня по 1 січня, по берегах річок та озер. А зілля прикрить, знане як оберіг від чарів та зурочення під час весілля, збирали з 15 серпня по 1 листопада.
Після заготівлі сировину висушують у добре провітрюваному приміщенні, краще — на горищі під залізним або шиферним дахом, де в спеку температура піднімається до 40 — 50 °С. Сировина тут швидко висихає, зберігаючи природний вигляд, колір і запах. Для сушіння соковитих плодів оптимальна температура — 80 —90 °С.
Рослини розкладають тонким і пухким шаром на полотно або чистий папір (але в жодному разі не на газету). Під час сушіння та зберігання в рослинах ще деякий час відбуваються ферментативні процеси, які припиняються лише після повного видалення вологи. Рослини періодично перевертають. Що швидше висушується сировина, то краща її якість.
Корені перед сушінням обтрушують від землі і промивають холодною проточною водою. Корені деяких рослин (наприклад, лопуха великого) лише очищають від землі щіткою. Перед сушінням їх розрізують уздовж.
Правильне зберігання лікарської сировини є запорукою високої фармакологічної активності діючих речовин, що містяться в ній. Зберігають висушені рослини у паперових, бавовняних мішечках або ящиках. Ті рослини, що містять ефірні олії, потрібно зберігати окремо у герметичних дерев’яних ящиках. Рослинну сировину зберігають у добре провітрюваному сухому приміщенні, бо вбираючи вологу, вона пліснявіє, псується, втрачає специфічний запах і лікувальні властивості.
З лікарських рослин готують відвари на воді, оцті, молоці, сироватці, а також настої, настоянки, мазі, порошки. їх використовують для прийому всередину, а також для компресів, пластирів, клізм, свічок, ванн тощо.

Лікувальна дія лікарських рослин

Лікувальна дія лікарських рослин забезпечується завдяки схожості біологічно активних речовин, котрі використовуються в процесах обміну в клітинах рослин, тварин і людини.
У процесі тривалої еволюції тварини пристосовувалися до засвоєння різних хімічних речовин, синтезованих рослинами. За даними В.І.Вернадського та інших учених, налічується близько мільярда біологічно активних речовин. Вони легко включаються у процеси, які забезпечують життєдіяльність людини. Порівняно рідко спостерігаються випадки їх непереносності. За раціонального поєднання лікарських рослин терапевтичні можливості розширюються.
Лікарські рослини доцільно використовувати для профілактики та лікування більшості захворювань, а також для проведення підтримувальної терапії. Під час їх застосування в організм людини надходить цілий комплекс біологічно активних речовин, які добре засвоюються. Всмоктування, або резорбція, лікарських речовин у лімфу і кров відбувається крізь шар тканин.
У разі введення ліків через рот (рег оз) вже в ротовій порожнині вони зазнають впливу слини та частково всмоктуються. У кислому середовищі вмісту шлунка лікарські речовини загалом всмоктуються повільно. Більшість із них з шлунка переходить у тонку кишку, звідки вони головним чином потрапляють у судини через систему ворітної вени та надходять у печінку. Там вони можуть затримуватися, змінюватися та знешкоджуватися. З печінки лікарські засоби надходять у загальну систему кровообігу та транспортуються до тканин і клітин. Лікарські речовини тим швидше накопичуються в органі (або тканині), що краще кровопостачання його.
Якщо лікарські речовини вводять за допомогою клізми або свічки, вони потрапляють у загальний кровоплин, обминаючи печінку. При цьому їх дія виявляється звичайно раніше, аніж у разі введення через рот.
Нанесені на слизову оболонку дихальних шляхів, ліки швидко всмоктуються слизовою оболонкою та в альвеолах легенів. Альвеолярна тканина легко проникна, добре розгалужені легеневі капіляри забезпечують надходження біологічно активних речовин з легенів безпосередньо у кров. Діють ліки значно швидше, ніж у разі введення їх у шлунок. Дуже зручно через легені вводити лікарські засоби шляхом інгаляції.
Лікарські речовини всмоктуються і через шкіру.
Лікарські речовини або продукти їх перетворення з різною швидкістю видаляються з організму через нирки (найчастіше) та залозами травного каналу, а також через легені, шкіру (потові, сальні залози).
Лікарські речовини не спричинюють ніяких нових фізіологічних процесів, що не властиві організмові, вони лише посилюють або ослаблюють існуючі. Відповідно до цього їх поділяють на такі, що збуджують, стимулюють або пригнічують.
Під стимуляцією розуміють активізацію функціональної діяльності або процесів обміну речовин. Лікарські засоби активізують роботу центральної нервової системи, гемопоез, процеси відновлення тканин, секреторну функцію, ріст тощо. Багато які лікарські речовини пригнічують, тобто ослаблюють, певні функції (або процеси).
Причинами багатьох захворювань можуть бути розлади регуляторної функції нервової системи, ферментативних процесів, порушення обміну речовин.
Під час хвороби обмін речовин у клітинах змінюється, виникають різноманітні порушення їх функцій. Тому під час лікування хворого слід змінити надходження крові до ураженого органу, вплинути на обмін речовин у ньому. Це досягається насамперед уведенням з їжею необхідних для нормального перебігу обмінних реакцій незамінних амінокислот, вуглеводів, рослинних жирів, а також інших біологічно активних сполук рослин, через нестачу яких виникло порушення.По-друге, речовини, що входять до складу лікарських рослин, мобілізують захисні природні сили людського організму на боротьбу з хворобою, пригнічують хвороботворну мікрофлору, що спричинює запалення та порушення діяльності окремих органів і систем. По-третє, завдяки здатності рослин активізувати потогінний, проносний, сечогінний, жовчогінний, відхаркувальний та інші ефекти організм позбавляється відходів життєдіяльності, токсинів, що утворюються під час недуги.
Деякі рослини впливають на центральну й периферичну нервову систему, від стану якої залежить функціонування внутрішніх органів, а відтак і здоров’я. Цей вплив може бути заспокійливим (седативним) або збуджувальним, тонізуючим.
Седативні засоби (від лат. зесіа^іо — заспокоєння) використовують для лікування нервових хвороб. Вони посилюють процеси гальмування або зменшують процеси збудження в нервовій системі, полегшують настання сну та поглиблюють його. Заспокійливі засоби призначають у разі нервового збудження, виснаження нервової системи після перенесених стресів та потрясінь, для зменшення болю. З рослин переважно седативним впливом володіють валеріана лікарська, лаванда вузьколиста, меліса лікарська, м’ята перцева, хміль звичайний, синюха блакитна, собача кропива звичайна та ін.
Ослаблюють процеси збудження або посилюють процеси гальмування в центральній нервовій системі протисудомні засоби. їх використовують для лікування епілепсії, спазмофілії у дітей. При судомних явищах призначають настоянку кореня валеріани лікарської, шоломниці байкальської, півонії незвичайної, трави зайцегуба п’янкого, рути запашної, підмаренника справжнього, чебрецю звичайного, екстракт пасифлори рідкий тощо.
Збуджувальні засоби стимулюють роботу окремих органів чи організму в цілому. Вони активізують центральну нервову систему, сприяють роботі серця, органів травлення і дихання, підвищують гостроту зору, слух тощо. До них належать препарати женьшеню, аралії маньчжурської, елеутерокоКа колючого, лимонника китайського, родіоли рожевої, заманихи високої, тирличу жовтого, а також чай, кава, какао та ін.
Спазмолітична дія рослин виявляється у зниженні тонусу та знятті спазмів гладеньких м’язів бронхів, травного каналу, жовчних проток та жовчного міхура, сечоводів, сечового міхура й кровоносних судин. Призначають при виразковій , жовчнока-м’яній та сечокам’яній хворобах, спазмах шлунка, спастичному коліті, холециститі, гострому панкреатиті, бронхіальній астмі, при дисменореї, болю, зумовленому спазмом кровоносних судин. Виявляючи антисиазматичну дію, вони тамують біль. Як спазмолітичні засоби використовують плоди ганусу звичайного та аммі зубної, листки беладонни лікарської, траву рути запашної, перстачу гусячого, чебрецю звичайного, чистотілу звичайного, хвилівника звичайного, звіробою звичайного, м’яти перцевої та ін.
Основними лікарськими засобами, які виявляють кардіотонічну дію і використовуються для лікування серцевої недостатності, є препарати рослин, що містять серцеві глікозиди: листки наперстянки, трава горицвіту весняного, конвалії травневої, жовтушника сіруватого, олеандра звичайного, строфанту та ін. Після всмоктування серцеві глікозиди з кров’ю розносяться по організму, фіксуються в тканинах, накопичуючись переважно у серцевому м’язі. Вони тонізують його роботу, заспокійливо діють на центральну нервову систему, посилюють сечовиділення, зменшують набряки, що пояснюється головним чином поліпшенням кровообігу. Серцеві глікозиди, особливо ті, що містяться в листках наперстянки, повільно виводяться з організму і кумулю-ються (накопичуються). Тому треба суворо дотримувати дози. Залежно від перебігу хвороби та ускладнень дозу їх зменшують або повністю відміняють препарат.
У регулюванні процесів обміну в організмі важлива роль належить залозам внутрішньої секреції — підшлунковій, щитовидній, наднирковим, статевим та гіпофізу. Вони виробляють гормони — біологічно активні речовини, які надходять у кров і регулюють ріст та розвиток організму, всі види обміну речовин, сприяють підвищенню опірності до несприятливих чинників.
Деякі біологічно активні сполуки, що містяться в лікарських рослинах, впливають на організм подібно до гормонів тваринного походження.
Гормони кори надниркових залоз впливають на водний, мінеральний, азотистий, вуглеводний, жировий обміни, виявляють протизапальну, протиалергічну, антитоксичну дію. У разі зниження функції кори надниркових залоз як протизапальний засіб, що діє за типом кортикостероїдів, використовують препарати кореня солодки голої. їх призначають при системному червоному вовчакові, склеродермії, алергічних дерматитах, пухирчатці, екземі, нейродерміті та ін. Речовини, що містяться в солодці голій, нормалізують мінеральний обмін, порушений унаслідок хронічної недостатності кори надниркових залоз (хвороба Аддісона). Поліпшують функціональний стан, стимулюють роботу кори надниркових залоз також препарати трави астрагалу шерстистоквіткового, коренів алтеї лікарської, листків смородини чорної, трави хвощу польового, череди трироздільної тощо. Затримують процеси виснаження надниркових залоз препарати кореня родіоли рожевої.
Гормони щитовидної залози впливають на всі види обміну, активність ферментних систем, стимулюють ріст та розвиток організму. Дийодтирозин є складовою частиною тироксину — гормону щитовидної залози, який регулює загальний обмін речовин у організмі. Він міститься у дроці красильному, мосі ісландському, нетребі колючій, ламінарії цукристій тощо. Використовують його для лікування хвороб щитовидної залози та нирок, що супроводжуються підвищенням виділення оксалатів та фосфатів із сечею. Гальмує підвищену функцію щитовидної залози екстракт трави горобейни-ка лікарського.
Інсулін — гормон підшлункової залози, який регулює вуглеводний обмін. Нестача його в організмі призводить до тяжкої недуги — цукрового діабету. У багатьох рослинах виявлено інсуліноподібні речовини, які застосовуються для лікування цієї хвороби. Так, вони входять до складу трави козлятника лікарського, цикорію дикого, коренів кульбаби лікарської, оману високого, лопуха великого, листків горіха волоського, кропиви дводомної тощо.
У багатьох рослинах, зокрема в листках шавлії лікарської, шишках хмелю звичайного, траві суріпиці звичайної, талабану польового та інших, виявлено речовини, що діють подібно до гормональних сполук статевих залоз. Препарати шавлії лікарської та хмелю звичайного використовують у разі гііюменструального синдрому, що розвинувся на грунті естрогенної недостатності яєчників, альгодисменореї. Суріпиця звичайна посилює статеву діяльність та сприяє продукуванню сперми. Талабан польовий призначають при запаленні яєчників, для стимуляції статевої функції, активізації менструального циклу. Відвар трави діє абортивно.
З порушенням функцій ендокринних залоз у дітей часто пов’язано ожиріння. У дітей нерідко знижена секреція гормонів щитовидної та статевих залоз. Найбільшою мірою ожиріння виражене за порушення функцій гіпофіза. Для його нормалізації призначають відвар кореня солодки голої та женьшеню.
У деяких рослинах містяться речовини, які нормалізують функції багатьох ендокринних залоз. До таких рослин належать медунка лікарська, звіробій звичайний, родіола рожева, солодка гола, елеутерокок колючий, женьшень, мильнянка лікарська, вовчак польовий.
Численна група лікарських рослин впливає на обмін речовин, посилюючи сечогінний, потогінний, проносний, жовчогінний вплив, регулюючи функції ендокринних залоз. У народній медицині їх називають кровоочисними. Це пирій повзучий, береза бородавчаста, фіалка триколірна, хвощ польовий, кропива дводомна, хміль звичайний, крушина ламка, терен звичайний, подорожник великий, кукурудза звичайна, кульбаба лікарська та ін.
Сечогінні засоби стимулюють виділення сечі. Під їх впливом розширюються судини в нирках, посилюється приплив до них крові, знижується тонус сечовивідних шляхів і полегшується сечовиділення. Сечогінну дію виявляють трава споришу звичайного, хвощу польового, остудника голого, фіалки триколірної, дроку красильного, листки мучниці звичайної, берези бородавчастої, брусниці звичайної, деревію звичайного, корені оману високого, любистку лікарського, первоцвіту весняного, марени красильної, крайові пелюстки волошки синьої, приймочки зі стовпчиками кукурудзи звичайної тощо. їх призначають у разі затримки води в організмі, набряків, зумовлених серцево-судинною, нирковою або печінковою недостатністю, а також для видалення токсичних продуктів обміну та сечових каменів.
Жовчогінні засоби прийнято ділити на дві групи: засоби, що посилюють утворення жовчі, та засоби, які сприяють виділенню жовчі з жовчного міхура у кишечник. Жовч, що утворюється в печінці і нагромаджується у жовчному міхурі, виділяється в дванадцятипалу кишку. Вона містить ферменти, що розщеплюють жири, послаблює дію бактерій (навіть мікобактерій туберкульозу) і вірусів, посилює перистальтику кишок. За недостатньої секреції жовчі їжа не перетравлюється належним чином, а в жовчному міхурі відбуваються кристалізація жовчних кислот з утворенням піску і каменів, застій жовчі. Посилюють секрецію жовчі, сприяють відходженню її, очищають жовчні протоки препарати суцвіття цмину піскового, приймочок зі стовпчиками кукурудзи звичайної, коренів кульбаби лікарської, трави парила звичайного, коренів марени красильної, трави полину гіркого, деревію звичайного, хвощу польового, ласкавця золотистого та ін. Жирні олії, наприклад маслинова, соняшникова, кукурудзяна, також сприяють секреції жовчі, знімають спазм і розріджують власне жовч. Жовчогінні засоби поліпшують процеси травлення, видалення з жовчовивідної системи мікроорганізмів, слизу та піску, сприяють ліквідації застійних та запальних явищ у печінці й жовчному міхурі.
Проносні засоби посилюють перистальтику та секреторну функцію кишечнику, розріджують фекальні маси, прискорюють спорожнення кишечнику. їх призначають при запорі, гострому отруєнні, гельмінтозі. Сольові проносні (натрію сульфат, магнію сульфат, карловарська сіль) рекомендують при харчових отруєннях, коли треба швидко вивести отруту з органів травлення, а також для вигнання глистів. Під їх впливом накопичується вода у кишечнику, вміст його розріджується, перистальтика посилюється й калові маси швидко виводяться. Ефект звичайно настає через 4 — 6 год після прийому. Для прискорення дії сольових проносних їх запивають достатньою кількістю води.
Проносні рослинного походження (порошок та екстракт кореня ревеню, відвар та екстракт кори крушини ламкої, настій листків сени) призначають при запорі. Діючі речовини подразнюють рецептори кишечнику, посилюють його перистальтику, особливо товстої кишки, стимулюючи спорожнення. Проносний ефект настає через 8—10 год, коли у товстій кишці нагромаджується потрібна для послаблення кількість діючих речовин. Жирні олії, прийняті всередину, теж розріджують калові маси та прискорюють їх просування травним каналом. Рицинова олія пом’якшує, а в лужному середовищі тонкої кишки подразнює нервові закінчення та посилює перистальтику. Проносний ефект настає звичайно через 5 — 7 год.
Проносна дія морської капусти пов’язана зі здатністю її набухати та, збільшуючись у об’ємі, подразнювати рецептори слизової оболонки кишечнику. Призначають як легкий проносний засіб при хронічному атонічному запорі.
Для видалення шкідливих продуктів обміну речовин через шкіру використовують потогінні засоби. Популярними потогінними та жарознижувальними засобами справедливо вважаються липовий цвіт, квітки бузини чорної, плоди малини звичайної, трава материнки звичайної, підбілу звичайного, кора верби білої, кореневища оману високого тощо. Внаслідок підвищеного потіння розвантажуються нирки, поліпшується діяльність серця, активізуються кровообіг та обмінні процеси.
В’яжучими називають речовини, які зменшують чутливість до подразнення та проникність тканин. Вони, мов захисним панцирем, укривають певну ділянку слизової оболонки або шкіри. Ослаблення больових відчуттів, місцеве звуження судин, гальмування секреції, а також безпосереднє ущільнення клітинних мембран сприяють зменшенню запальної реакції. Вступаючи в контакт з білковими речовинами мікроорганізмів, в’яжучі речовини негативно впливають «а їх життєдіяльність, що має велике значення під час лікування запалення. В’яжучі речовини містяться в корі дуба звичайного, калини звичайної, вільхи сірої, кореневищах родовика лікарського, перстачу прямостоячого, коренях бадану товстолистого, траві водяного перцю, грициків звичайних, шавлії лікарської, листках мучниці звичайної, насінні щавлю кінського, плодах чорниць та черемхи звичайної. Вони захищають слизову оболонку органів травлення від подразнення, нормалізують випорожнення при проносі, зупиняють кровотечу. їх застосовують тоді, коли треба ущільнити шкіру та слизові оболонки, зменшити діяльність залоз. Ними обробляють свіжі подряпини, рани.
Слизисті речовини, що мають велику в’язкість, знижують чутливість нервових закінчень, прискорюють гоєння запального процесу. Введені всередину, зокрема при отруєнні, вони обволікають слизову оболонку, діють протизапально, головним чином у шлунку та початковому відділі кишечнику, а в подальшому — як легке проносне. Слизисті речовини містять корінь алтеї лікарської, насіння льону звичайного, слань ісландського моху, крохмаль.
Відхаркувальні засоби сприяють видаленню харкотиння (бронхіального секрету) з дихальних шляхів. Препарати приймають як усередину, так і у вигляді інгаляції. Під їх впливом у легенях відбувається утворення та розрідження харкотиння, нагромадження його у великих бронхах і трахеї, звідки воно легше видаляється під час кашлю. Кашель сприяє очищенню дихальних шляхів від продуктів запалення, мікробів тощо, які видаляються разом із слизом.
Але кашель має бути вологим, бо сухий тривалий кашель небезпечний, оскільки може сприяти розвитку емфіземи легенів, порушенню роботи серцево-судинної системи. Харкотиння, яке затрималося в легенях, може нагноїтися та призвести до тяжких ускладнень. Відхаркувальну дію мають препарати трави чебрецю звичайного, коренів солодки голої, синюхи блакитної, первоцвіту весняного, плодів ганусу звичайного та фенхелю звичайного, квіток дивини скіпетровидної, алтеї лікарської, трави деревію звичайного, ромашки лікарської, медунки лікарської, хвощу польового, споришу звичайного, термопсису ланцетовидного, подорожника великого, буквиці лікарської та ін.
Блювотні засоби дітям призначають рідко, адже блювання у них звичайно буває мимовільним. Подразнення задньої стінки глотки у дітей супроводжується блюванням, що у разі потреби й роблять, особливо з одночасним прийомом теплої води. У разі гострого отруєння, аби стимулювати блювання, призначають гірчичне борошно, порошок трави копитняка європейського.
Для поліпшення апетиту та шлункового травлення дітям у малих дозах призначають гіркі речовини. Подразнюючії смакові рецептори слизових оболонок ротової порожнини та язика, вони рефлекторним шляхом посилюють секрецію шлункового соку, підвищують апетит, поліпшують травлення. У разі прийому за 15 — 20 хв перед їдою препаратів з трави полину гіркого, золототисячника звичайного, коренів тирличу жовтого, цикорію дикого, кореневища аїру тростинового, оману високого, слані ісландського моху нормалізується апетит, усувається відчуття переповнення та тиснення у шлунку, припиняються печія, відрижка, бродіння та здуття живота, посилюється перистальтика кишок.
Адсорбенти призначають усередину в разі утворення газів унаслідок бродіння, при токсикозі, отруєнні, а зовнішньо — при мокнучій екземі, виразках тощо. Адсорбція — поглинання (вбирання у себе) газу або розчиненої речовини рідиною чи твердим тілом. Адсорбентами є активоване вугілля, порошок деревного вугілля, біла глина (каолін).
Антибактеріальними, протимікробними називають лікарські речовини, які різною мірою пригнічують життєдіяльність мікробів. Одні з них спричинюють загибель мікроорганізмів (бактерицидні, бактеріолітичні), інші лише затримують їх розвиток та раз-множення (бактеріостатичні).
Фітонциди — різноманітні за хімічним складом та дією сполуки, які гальмують розвиток та вбивають бактерії, найпростіші й гриби. Одночасно вони підвищують захисні сили організму, прискорюють регенеративні процеси, регулюють секреторну функцію травного каналу, стимулюють серцеву діяльність тощо.
Фітонциди часнику знищують стафілококи, стрептококи, бактерії, що спричинюють черевний тиф, дизентерійну паличку та багато інших мікробів. Леткі фітонциди хвої ялиці та багна звичайного згубно діють на стафілококи, стрептококи, дифтерійну та коклюшну палички. Фітонциди евкаліпту кулястого пригнічують вірус грипу, стафілококи, які витривалі до антибіотиків, мікобактерії туберкульозу, дизентерійні амеби, паличку черевного тифу. Широким спектром протимікробної активності володіє настоянка бруньок берези білої, тополі чорної та осики звичайної. Відомо близько тисячі рослин, що містять фітонциди.
Фітонциди використовують для лікування та профілактики грипу й аденовірусних інфекцій, ангіни, захворювань органів травлення, ротової порожнини, гнійних процесів різної локалізації тощо.
Протигельмінтними засобами називають лікарські речовини, що їх використовують для виведення з організму гельмінтів (глистів). Створюючи несприятливі умови для паразитів, вони зумовлюють їх загибель або заклякання (оглушення), і паразити намагаються активно вийти з кишечнику. Використання проносних засобів сприяє вигнанню глистів. Активними глистогінними засобами є трава пижма звичайного, золототисячника звичайного, корені тирличу жовтого, насіння гарбуза звичайного, корені папороті чоловічої та ін.
Більшість захворювань супроводжується інтоксикацією (отруєнням) організму. Це свідчить про різке посилення процесів білкового розпаду, зниження детоксикаційної функції печінки та нирок. Симптоми інтоксикації різноманітні: загальна слабкість, підвищена втомлюваність, зниження апетиту, нудота, блювання, блідість, сухість слизових оболонок, пітливість, гарячка, біль у м’язах, головний біль, розлад сну, анемія тощо.
Для зменшення інтоксикації треба знизити концентрацію токсичних речовин у крові та вивести їх із організму. З цією метою призначають проносні препарати, які очищають кишки та запобігають усмоктуванню токсичних речовин. Для зв’язування токсичних речовин у кишечнику дають препарати насіння льону звичайного, насіння та трави подорожника великого та ін. За допомогою сечогінних та потогінних засобів стимулюють виведення токсичних продуктів із сечею та потом. Наприклад, препарати квіток терну колючого очищують організм насамперед завдяки стимуляції роботи нирок, кишечнику й потових залоз.
Найважливіша роль у підтриманні динамічної сталості внутрішнього середовища та функцій організму належить імунній системі. Найкращими лікувальними препаратами вважаються ті, які стимулюють власні захисні сили організму — фагоцитоз (процес активного захоплювання та поглинання мікроорганізмів, зруйнованих клітин та сторонніх частинок фагоцитами), здатність спричинити специфічну імунну відповідь, антибіотичні та регенеративні процеси.
Стимулюють опірність організму фітонциди, вітаміни, полісахариди, мікроелементи (цинк, мідь, кобальт, селен). Вони містяться у паростках злакових культур, соку подорожника великого, настоянці кореня ехінацеї пурпурової та ін.
Адаптогени підвищують загальну опірність організму щодо дії багатьох травмів-них агентів, у тому числі й до іонізуючої радіації. До найефективніших адаптогенів належать препарати елеутерокока колючого, женьшеню, лимонника китайського. Біости-муляторами є сік алое деревовидного та каланхое пірчастого, апілак (суха речовина природного бджолиного маточкового молочка). Вони тонізують організм, нормалізують кровообіг, дихання і травлення, підвищують здатність організму людини пристосовуватися до стресових ситуацій.
Під час лікування більшості захворювань, особливо хронічних, ефективніше діють суміші рослин, які призначають на тривалий строк. У них містяться різноманітні біологічно активні речовини, що вкрай потрібні для нормалізації процесів обміну. Треба пам’ятати, що діючі речовини розподіляються в рослинах не рівномірно, а накопичуються в певних органах і в певну пору року.

Період максимального функціонування органів

У процесі лікування доцільно враховувати добову періодику функцій організму людини та його чутливість до терапевтичних заходів.
Згідно з висновками східної медицини, у кожного органа людини є період максимального функціонування: жовчний міхур — з 23-ї до 1-ї год, печінка — з 1-ї до 3-ї, легені — з 3-ї до 5-ї, товста кишка — з 5-ї до 7-ї, шлунок — з 7-ї до 9-ї, селезінка та підшлункова залоза — з 9-ї до 11-ї, серце — з 11-ї до 13-ї, тонка кишка — з 13-ї до 15-ї, сечовий міхур — з 15-ї до 17-ї, нирки з 17-ї до 19-ї, судини статевих органів — з 19-ї до 21-ї, ділянка сонячного сплетення — з 21-ї до 23-ї години. Саме в ці періоди лікувальні препарати справляють найбільший вплив.
Важливе значення мають форма виготовлення та метод застосування ліків.

Способи приготування лікарських форм з рослин у домашніх умовах

Багато лікарських рослин найефективніші у разі використання їх без обробки, тобто в нативному стані. Саме в щойно зірваній рослині містяться в активному стані всі діючі речовини, у тому числі й ферменти. Через деякий час після зрізування рослини ферментативні процеси змінюються. Ось чому досі не втратив значення спосіб використання свіжих, щойно зірваних рослин. Свіжі рослини використовують у їжу, жують під час запалення слизової оболонки ротової порожнини, прикладають до зуба або ясен у разі зубного болю, до уражених хворобливим процесом ділянок шкіри тощо.
Препарати із свіжих рослин мають чіткіше виражені терапевтичні властивості, ніж аналогічні препарати з висушених лікарських рослин.
Рослинні соки — ефективна лікарська форма. Для їх одержання свіжі частини рослин подрібнюють, загортають у льняне полотно і кладуть під прес, бажано з дубової деревини. М’ясорубки та металеві соковижималки використовувати не рекомендують, бо діючі речовини рослин можуть вступити в реакцію з металом і змінити свої лікувальні властивості. Якщо рослина містить невелику кількість соку або сік тягучий, то після подрібнення до сировини додають невелику кількість води і залишають на 6 —8 год; лише після цього вичавлюють сік. Для смаку та тимчасового консервування до соку додають цукровий сироп. З метою тривалого зберігання сік заливають тонким шаром олії, тримають у темній скляній посудині.
Консервувати соки можна і в такий спосіб: до 85 частин соку додати 15 частин спирту етилового, поставити на водяну баню при температурі 75 — 78 °С на 30 хв. Потім швидко охолодити посудину із соком під проточною водою. Проте лікувальні властивості соків у разі їх консервування значно втрачаються. У міру можливості дітям треба давати свіжоприготовані соки.
Для лікування застосовують суміші висушених частин рослин (корені, кора, листки, квітки, плоди, надземна частина) у вигляді дрібно нарізаних або спорошкованих препаратів.
Суміші належать до старовинних лікарських форм. Згадки про них зустрічаються у арабських авторів. Вони були відомі також у давньогрецькій медицині.
Для приготування суміші рослинну сировину подрібнюють за допомогою ручного різака до однакової консистенції, інакше більші частинки скупчуються угорі, а дрібні — внизу, що порушує однорідність. Потім суміш ретельно перемішують. Насіння льону звичайного додають до суміші цілим. Щільні листки мучниці звичайної, евкаліпту кулястого, розмарину справжнього товчуть. Суміші у вигляді настоїв або відварів призначають усередину або для введення в пряму кишку, використовують для компресів, припарок, присипок, ванн тощо. Інколи суміші лікарських трав настоюють на спирті етиловому.
Курильні суміші призначають для куріння. У гільзи набивають подрібнену рослинну сировину, найчастіше листки. Дим та пара “цигарок” , що містять леткі речовини, які утворюються під час згорання, безпосередньо надходять у легені.
Порошки — перетерта на дрібні сипкі частинки сировина лікарських рослин. Сировиною для порошків можуть бути листки, трава, кора, корені, плоди, висушені соки, органи тварин, глина тощо. Що краще подрібнений порошок, то більшою мірою він усмоктується та в максимальній кількості концентрується у крові. Під час приготування складних порошків особливо важливо домогтися однорідності, тобто співвідношення складових частин має бути однаковим у будь-якій порції суміші. Порошки рослинного походження —ефективна лікарська форма, адже під час подрібнення лікарський засіб не зазнає будь-якого хімічного впливу.
Багато хто з фітотерапевтів надає перевагу порошку з листків наперстянки пурпурової, вважаючи, що діючі речовини, які входять до її складу, меншою мірою змінюються, аніж у разі інших методів обробки. Порошки, що мають неприємний смак або запах, готують у облатках, які виготовляють з крохмалю. З одержаного крохмального клейстера роблять тонкі пластинки, і у крохмальну капсулу кладуть порошок.
Порошки приймають усередину, використовують як присипку, для вдування в ніс, вухо, носоглотку, для чищення зубів, виготовлення розчинів (полоскання, спринцювання), а також для присипання ран, виразок. Порошок звичайно насипають на язик і запивають водою. Нерідко його додають до їжі, особливо для лікування дітей молодшого віку.
Водні витяжки: настої та відвари. Ще в часи Галена, тобто близько 1800 років тому, намагалися шляхом обробки рослин рідинами одержати зручні для використання форми. Особливо наполегливо захищав ідею заміни цілісних рослин витяжками з них Парацельс, презирливо називаючи траву “супною приправою”.
Для приготування водних витяжок використовують дистильовану воду. Солі кальцію, що містяться у звичайній воді, можуть утворити з кислими речовинами, які входять до складу рослин, важкорозчинні сполуки, котрі утруднюють процес екстракції. Звичайна вода залежно від ступеня жорсткості її має, окрім того, слабко лужну реакцію. Лужна реакція сприяє розкладу багатьох цілющих речовин (таніди, глікозиди, солі алкалоїдів та ін).
Препарати з рослин готують у глиняному, фарфоровому або емальованому посуді. Для фільтрування використовують фільтрувальний папір, скляні фільтри, лійки, а для проціджування — вату, вату в комбінації з марлею, полотно.
Водні витяжки нестійкі, вони швидко псуються внаслідок розвитку мікроорганізмів та процесів бродіння. Тому їх готують щоденно, іноді на 2-3 доби, але зберігають у холодильнику.
Для приготування водних настоїв та відварів рослини подрібнюють. Таким чином руйнується клітинна оболонка, і розчинник краще проникає в клітини та витягає біологічно активні речовини.
Важливо враховувати хімічний склад оболонки: що більше в ній водонерозчин-них речовин (наприклад, у листках мучниці), які перешкоджають проникненню води, то тонше треба подрібнювати листки.
Листки та квітки подрібнюють до 5 мм (листки мучниці — до 1 мм), стебла, кору, кореневища, корені —до 3 мм, плоди та насіння — до 0,5 мм.
Настої та відвари готують з розрахунку 10 частин лікарської сировини на 100 частин води. Виняток становлять настої та відвари трави горицвіту весняного, кореневища з коренями валеріани лікарської, маткових ріжків тощо, які готують з розрахунку 1:30. Настої та відвари сильнодіючих речовин готують з розрахунку 1:400.
Водні витяжки можна приготувати за допомогою холодної (15 —25 °С), теплої (35—45 °С) води або окропу. Холодну воду використовують для витяжки летких речовин або таких, що легко змінюються під час кипіння води. Зважаючи на малу швидкість дифузії при низькій температурі, настоювати треба не менше 4 год (частіше 6 — 8 год).
Для приготування настою подрібнену рослинну сировину заливають холодною водою, витримують на водяній бані 15 хв, перемішуючи, після чого охолоджують 45 хв і проціджують. Якщо рослини містять ефірну олію (кореневища валеріани лікарської, листки м’яти перцевої, шавлії лікарської тощо), то процес нагрівання триває менше. Нагрівають у щільно закритому посуді.
У народній медицині для приготування настою лікарську сировину заливають окропом і всю ніч парять у духовці, поступово охолоджують. Уранці проціджують і використовують протягом дня.
Для приготування відвару подрібнену рослинну сировину заливають холодною водою, витримують протягом 30 хв на киплячій водяній бані або на малому вогні, після чого рідину фільтрують ще теплою. Відвари з листків мучниці, кори дуба звичайного, кори крушини ламкої, кореневища ревеню, що містять дубильні речовини, проціджують одразу після підігрівання.
Для одержання витяжок з лікарських рослин застосовують метод водяної бані. Беруть дві емальовані каструлі місткістю 1,5 — 2 л та до 1 л. У більшу каструлю наливають до 2/3 води, в меншу кладуть добову дозу подрібнених лікарських рослин, заливають відповідною кількістю води і накривають кришкою. У більшу каструлю з водою вставляють меншу з зіллям так, щоб рівень води в більшій не доходив до країв внутрішньої на 10 см, ставлять на вогонь. Для одержання настою кип’ятити воду 15 хв, для одержання відвару — 30 хв. Охолоджувати при кімнатній температурі настої не менше 45 хв, відвари — 10 хв. Після охолодження залишки лікарської сировини віджимають.
Для одержання витяжок з ефіроолійної сировини посуд обов’язково накривають кришкою, запобігаючи тим вивітрюванню ефірної олії. Рослини, що містять велику кількість слизу, заливають холодною водою або на нетривалий час окропом. Такі водні витяжки відрізняються від настоїв та відварів високою в’язкістю. Наприклад, насіння льону звичайного заливають окропом у співвідношенні 1:30, посуд закривають пробкою, струшують протягом 15 хв, після чого проціджують настій через марлю. Оскільки слиз міститься у зовнішньому шарі оболонки насіння, подрібнювати його не потрібно.
Настої та відвари п’ють охолодженими, а ті, що містять потогінні та сечогінні речовини, — теплими або гарячими.
Настоянка — спиртова витяжка з лікарської сировини. Для одержання настоянки подрібнену лікарську сировину заливають певною кількістю спирту етилового. Він є добрим розчинником багатьох біологічно активних речовин (алкалоїдів, глікозидів, ефірної олії, смол), які розчиняються у воді лише у незначній кількості. Спирт гірше за воду приникає через клітинну оболонку. Що нижча концентрація спирту, то легше він проникає в середину клітини.
Настоянки готують у такий спосіб: подрібнену рослинну сировину заливають 40 — 70 % спиртом етиловим, настоюють 7 — 14 діб, періодично струшуючи. Готують їх у добре закритій посудині з темного скла, яку тримають у захищеному від прямих сонячних променів місці при температурі 15 — 20 °С. Екстракція відбувається тим інтенсивніше, що частіше та енергійніше струшують посуд з рідиною. Проціджують через фільтрувальний папір, залишок сировини віджимають. Звичайно для одержання настоянки з несильнодіючої сировини (трава собачої кропиви серцевої, звіробою звичайного, кореневище з коренями валеріани лікарської тощо) беруть 20 г сировини на 100 г спирту етилового, а з сильнодіючої (трава конвалії травневої, корені переступня білого тощо) — 10 г сировини на 100 г спирту етилового. Приймають настоянку краплями, іноді чайними ложками. Застосовують її й для обробки уражених поверхонь.
Екстракт — рідка концентрована або згущена витяжка з лікарської рослинної сировини. Готують його шляхом водної або спиртової екстракції з подальшим частковим або повним видаленням рідини.
Для одержання водного екстракту подрібнену рослинну сировину заливають окропом у співвідношенні 1:10, доводять до кипіння та уварюють на малому вогні до 1/2—1/3 від початкового об’єму. Проціджують.
Рідкий екстракт у домашніх умовах можна приготувати на водяній бані під нещільно закритою кришкою. Температура нагрівання рослинної сировини не повинна перевищувати 100 °С. Густий екстракт одержують у разі упарювання рідини до 1/4—1/8 від початкового об’єму. Для одержання сухого екстракту відвар випаровують до стану губки, а після висихання перетворюють на порошок.
Рідкі екстракти готують на 70 % спирті етиловому, рідше — на 40-50 % (екстракт кори калини, трави деревію звичайного, кропиви жалкої) або на 20 — 30 % (екстракт трави чебрецю, кореневища бадану товстолистого).
Для приготування олійного екстракту, наприклад з верхівок трави звіробою звичайного, 1 частину свіжої подрібненої сировини змішують з 10 частинами олії і нагрівають 3 год при температурі 60 — 80 °С. Після цього витяжку зливають, траву віджимають, одержаний препарат фільтрують. Використовують зовнішньо для лікування виразок, перев’язування ран, при опіках, для втирання при ревматизмі.
Пілюлі — лікарська форма для внутрішнього вживання (маса— від 0,1 до 0,5 г, діаметр — до 8 мм). Це давня лікарська форма. Згадки про неї зустрічаються в творах давньоримських авторів.
Пілюлі готують на меду, воску, воді та борошні. Дітям пілюлі найчастіше готують на меду. Для цього рослинну сировину подрібнюють до порошку і висипають у череп’яну тарілку. Відповідну кількість меду нагрівають до кипіння, виливають у тарілку з порошком. Одержану масу вимішують до консистенції густого тіста.
З одержаної маси виготовляють пілюлі різного розміру. Шматок “тіста” кладуть між долонями й над столом розкачують так, щоб виходила рівна тонка смужка, товщина якої залежить від бажаної величини пілюль (часто 1/3 см). Потім відщипують маленькі шматочки однакового розміру і надають їм форми кульок.
Пілюлі виявляють свою дію після розпаду в органах травлення під впливом шлункового та кишкового соків. Лікарська речовина, що входить до складу пілюль, має бути точно дозована у кожній окремій пілюлі. їх не призначають дуже маленьким дітям, а також тим, що перебувають у стані непритомності.
Болюси — лікарська форма, яку готують подібно до пілюль, проте з м’якшої маси, що здатна деформуватися у стравоході під час ковтання, полегшуючи його.
Мазь — лікарська форма для зовнішнього використання, що має густу консистенцію. До складу мазі входять лікарський засіб, який зумовлює лікувальний ефект, і основа, тобто речовина або поєднання речовин, що забезпечують потрібний об’єм та консистенцію. Основа не повинна подразнювати тканини. Вона має швидко всмоктуватися шкірою або, навпаки, рівномірно вкривати її. Очна мазь повинна швидко й рівномірно розподілятися по роговій оболонці.
Однією з найкращих універсальних основ для мазі є свинячий жир, особливо внутрішній (здір). Свіжий жир не подразнює шкіру. Лікарські речовини в такій мазі легко вбираються шкірою. Мазь порівняно добре змивається мильним розчином.
Яловичий жир за своїми властивостями нагадує свинячий, але він густіший і гірше розмазується. Загальним недоліком жирів є те, що вони швидко гіркнуть на повітрі, особливо в присутності води. Згірклі жири подразнюють шкіру та слизові оболонки.
Як основу мазі використовують також ланолін та бджолиний віск.
Ланолін за хімічним складом близький до шкірного сала людини. Його одержують під час виварювання свіжої вовни. Ланолін плавиться при температурі 36 — 42 °С, добре всмоктується шкірою, не подразнює шкіру та слизові оболонки. За тривалого зберігання, особливо в присутності води, розкладається.
Недоліком ланоліну є його висока в’язкість та клейкість.
Бджолиний віск плавиться при температурі 63 — 65 °С. Білий віск одержують відбілюванням жовтого воску на світлі. Для приготування мазі використовують жовтий віск, бо білий віск подразнює шкіру або рану, тобто діє як згірклий жир. Він посилює в’язкість мазі, поліпшує просочування водних розчинів, хімічно стійкий.
Вазелін шкірою практично не всмоктується. Через це його використовують у мазях тоді, коли треба запобігти висиханню поверхні шкіри (рани) або нанести на шкіру лікарський засіб, що не призначений для впливу на глибші шари її. Вазелін використовують для приготування очних мазей, оскільки він не подразнює тканини.
Для приготування мазі рослинний порошок розчинюють у розплавленій основі. Мазі готують різної концентрації: 10 г порошку лікарської сировини на 100 г жиру (10 %) або 20 г на 100 г жиру (20 %).
Мазі використовують не лише для місцевого впливу, але й з метою забезпечення проникнення лікарських речовин через шкіру у кров’яне русло або лімфатичні судини для впливу на патологічні процеси у внутрішніх органах (загальна дія). Іноді свіжі чи висушені рослини (траву звіробою звичайного, квітки нагідок лікарських та ін.) відварюють у соняшниковій олії. Збагачену таким чином олію призначають усередину та зовні.
Пластир — лікарська форма для зовнішнього застосування. Він має консистенцію воску, липкий, при температурі тіла розм’якшується і прилипає до шкіри. Пластирем називають також тканину, на яку наносять пластирну масу. Пластирі використовують для фіксації, наприклад, руки у нерухомому положенні, для захисту певної ділянки шкіри від шкідливого впливу, для зближення країв рани, утримання на поверхні шкіри пов’язок, при грижі, що випадає. Виготовляють також пластирі, які містять лікарські речовини, котрі впливають на шкіру (мозольний пластир, пластир з травою буркуну лікарського). Деякі пластирі містять лікарські засоби, котрі через шкіру впливають на інші органи і навіть на весь організм (перцевий пластир). Пластирі зберігають у сухому прохолодному місці.
Супозиторії (свічки) — тверда лікарська форма, призначена для введення у пряму кишку чи піхву (песарії). Супозиторії, що тверді при кімнатній температурі, перетворюються на рідину при температурі тіла (37 °С). Вони виявляють як місцеву, так і загальну дію на організм. Усмоктуються лікарські засоби у разі їх уведення в пряму кишку через лімфатичну та венозну системи малого таза, причому медикаменти потрапляють безпосередньо в кров’яне русло через гемороїдальні вени. Окрім того, існує тісний зв’язок між нервами прямої кишки та матки. Завдяки цьому ліки, що потрапляють через пряму кишку в складі супозиторіїв, впливають і на матку. Якщо ж урахувати, що частина всмоктуваної з прямої кишки лікарської речовини обминає печінку, то стає зрозумілим, що діють вони інтенсивніше, аніж за призначення їх через рот.
Як основу для супозиторіїв використовують олію какао, яку одержують з насіння шоколадного дерева. Вона плавиться при температурі 30 — 34 °С. Як основу можна застосовувати сало з воском.
Виготовляють супозиторії в два етапи. Спочатку перемішують розплавлену основу з певною кількістю спорошкованої лікарської рослинної сировини, а потім ділять цю масу на окремі порції (дози) та надають їм певної форми. Для цього з пергаментного паперу роблять конічні форми, розплавлену масу виливають та залишають до охолодження. Для піхвових супозиторіїв кульці надають форми “язичка”.
Краплі — різноманітні розчини та суміші, призначені для відмірювання краплями. Очні краплі готують так: певну кількість лікарських речовин розчиняють у половині потрібного об’єму води. Пропускають через фільтр, промитий чистою дистильованою водою.
Потім до розчину додають воду до заданого об’єму _й знову фільтрують. Очні краплі не повинні містити будь-яких часточок речовин. їх наносять на кон’юнктиву та слизову оболонку повік. Під час приготування очних крапель треба дотримувати особливої чистоти.

Особливості всмоктування та дозування лікарських препаратів у дітей

Діти різного віку по-різному ставляться до ліків. Це треба враховувати під час призначення лікарської речовини. Чималу роль при цьому відіграє й спосіб приготування препарату.
У дітей грудного віку ліки всмоктуються в шлунку інтенсивніше, аніж у дітей старшого віку, бо слизова оболонка у них тонка і містить більше лімфатичних судин. З віком інтенсивність цього процесу знижується.
При розладах травлення, рахіті, зниженні артеріального тиску, гострих інфекційних захворюваннях, високій температурі тіла може порушуватися швидкість усмоктування ліків.
Прийом їжі часто погіршує всмоктування ліків із органів травлення, тому більшість препаратів дітям призначають за 20 — 30 хв до їди. Лікарські засоби, що подразнюють слизову оболонку шлунка, дають дітям безпосередньо перед їдою, під час їди або відразу після неї, хоча при цьому їх усмоктування та ефективність зменшуються.
За інгаляційного способу введення ліки діють як місцево, так і на весь організм, причому усмоктуються вони також і слизовою оболонкою носа. Не слід допускати впливу на слизові оболонки дихальних шляхів речовин, які дуже подразнюють їх. З великою обережністю треба призначати дитині аерозолі речовин, які розширюють бронхи.
Ректальний (через пряму кишку) спосіб уведення лікарських речовин характеризується швидким усмоктуванням препаратів у прямій кишці. У разі введення всередину деякі лікарські засоби спричинюють у дитини нудоту, блювання, що сприяє швидкому їх виведенню із організму. Ці прояви відсутні, коли ті самі ліки вводити у вигляді супозиторію. Проте у дітей, особливо раннього віку, спостерігається недостатність усмоктування, через що знижується ефективність препарату, збільшується імовірність виникнення ускладнень, аж до інтоксикації. У разі спазму сфінктера прямої кишки під час судом також неможливо ефективно використовувати цей спосіб уведення.
Вирішувати питання про спосіб уведення лікарської речовини та її форму повинен лікар, спираючись на особливості організму дитини.
Основним органом виведення лікарських речовин є нирки. У ранньому віці видільна функція їх розвинена недостатньо. У дорослої людини в нормі за 4 год виводиться 95 % від уведеної рідини, а у дітей лише — 35 — 45 %. Тому більшість ліків у дітей молодшого віку виводиться значно повільніше, ніж у дітей старшого віку та у дорослих.
Характерною особливістю функціонування нирок у дітей грудного та молодшого віку є та, що навіть вода і такі катіони, як натрій, калій, магній та кальцій, повільно виводяться з організму. Тому в разі введення за короткий період великої кількості рідини можуть виникнути набряк мозку, судоми.
Дуже важливо дотримувати інтервалів між прийомом лікарських препаратів. По досягненні лікувального ефекту дозу зменшують і визначають підтримувальну дозу. За тривалого лікування дитини слід робити перерви між окремими його курсами.
Про ефективність препаратів з лікарських рослин у дітей свідчить практика використання їх для боротьби з різними хворобами. Проте одним із найскладніших питань фітотерапії є дозування.
Критерії дозування ліків визначені науковою медициною досить чітко. Дози підбирають з урахуванням віку дитини. Дітям віком до 2 років призначають 1/12— 1/8 дози дорослого, у 2 роки — 1 /8— 1 /4, від 3 до 4 років — 1 /6—1 /4, від 4 до 7 років — 1/3, від 7 до 14 років — 1/2, від 14 та старшим — 2/3 дози дорослого.
Разом із тим немає стандартних організмів та стандартних реакцій на ліки. У кожному конкретному випадку доза повинна відповідати не лише віку та масі тіла, але й клінічному станові дитини. Точну дозу визначає лікар.
Рослини, що містять сильнодіючі речовини, призначають у значно менших дозах — відповідно до стану хворої дитини та першої реакції на них організму.
Окрім дозування препаратів краплями, у мілілітрах тощо, ліки з рослинної сировини часто призначають такими умовними мірками: “чайна ложка, “десертна ложка”, “столова ложка”. Чайна ложка приблизно містить 5 мл препарату, десертна — 10 мл, столова — 15 мл, чарка — 25 —30 мл, склянка — 200 мл.
Треба бути особливо обережним у разі використання сильнодіючих та отруйних рослин.
Лікарськими рослинами за потреби можна користуватися тривалий час (упродовж років) без побоювання заподіяти шкоду, але при цьому їх треба змінювати або робити перерву на 2 — 3 тиж через кожні 1—2 міс. Невиправдано тривале використання одного й того самого рослинного препарату може призвести до передозування його і появи патологічних проявів. Це може спостерігатися навіть у разі використання популярних рослин, котрі, як вважають досі, є зовсім нешкідливими (плоди шипшини коричної, квітки ромашки лікарськоі, кореневища з коренями валеріани лікарської тощо).
Лікування без небезпеки можливе лише тоді, коли ліки хворому призначає фахівець, враховуючи індивідуальні особливості організму дитини.

Зарядження енергією організму за допомогою дерев

Лікарські рослини — складний живий організм, що має багаті енергетичні компоненти.
Для зцілення, нормалізації енергетичного потенціалу можна звернутися по допомогу до дерев.
Для енергопостачання треба притулитися до дерева спиною, намагаючись створити максимальний контакт між хребтом і деревом.
Для зняття стресу або сторонньої негативної енергетики до дерева слід стати обличчям, притулитися до нього чолом. Ліву руку тримають на дереві, праву кладуть зверху на лоб. Ноги на відстані 30 см від дерева.
У давнину люди вважали, що дерева поділяються на такі, що поглинають енергію (вільха, осика, тополя, кактус), забираючи у хворого негативний її елемент, і такі, що віддають (береза, гіркокаштан звичайний, верба, дуб).
До наших часів зберігся календар друїдів, який стверджує, що знайти потрібне дерево можна відповідно до дати народження людини.

Січень

1 2-11

Козоріг — Водолій — береза Липень 1-4 5-14 Рак — Лев

—   клен

—   ялина

— ялина
12-24 — в’яз 15-25 — в’яз
25-31 26-31 — сосна
— кипарис
Лютий Водолій — Риби Серпень Лев — Діва
1-3

4-8

9-18

19-29

—  граб

—   горобина

1—4 5-13 14-23 — липа

—   тополя

—   сосна

—   кедр

—   сосна

24-31 — яблуня
Березень Риби  —  Овен Вересень Діва — Терези
1 —2 —  горіх волоський
1 – 10 — верба 3-12 — верба
11 -20 — лина 13-22 — лина
21 —  дуб 23 — слива
22-31 — ліщина 24-30 —  дуб
Квітень Овен — Тілець Жовтень 1-3 Терези  —  Скорпіон
— горіх волоський
1 -10 11-20 —   горобина

—   клен

4-13 14-28 —   горобина

—   клен

21-30 — горіх волоський 29-31 — горіх волоський
Травень Тілець — Близнюки Листопад 1-12 Скорпіон — Стрілець — ялина
1-14 — тополя 13-21 — гіркокаштан звичайний
15 — 24 —  гіркокаштан звичайний 22-30 — ясен
25-31 — ясен
Червень 1-3 Близнюки  —   Рак — ясен Грудень 1

2-11

Стрілець — Козеріг

—   кипарис

—   тополя

4-13 14-24 —   граб

—   інжир

12-21 22 —   інжир

—  бук

25-30 — інжир, клен 23-31 — береза

Дерево може допомагати людині під час хвороби і негативного енергетичного^ нападу. Його треба шукати у відлюдному місці.
Рослини, що оточують нас, мають споріднену із нашою енергію. Тому по свої ліки не варто далеко ходити.Не поспішайте до аптеки по заморські трави. Рослини з інших країн, можливо, й допоможуть, проте вони перебудовуватимуть вашу енергетичну структуру, змінюватимуть ваш стан. Приймаючи лікарські рослини з чужих країн, ми лікуємо тіло, проте калічимо душу.
Трави не можна мити перед висушуванням, бо вода змиває не лише фізичний бруд, але й убирає в себе інформацію про рослину, позбавляючи її неоціненної цілющої енергії.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Народні методи лікування дітей (Б. Г. Скачко, Г. О. Орещук)