Головна Головна -> Підручники -> Підручник Народні методи лікування дітей (Б. Г. Скачко, Г. О. Орещук) скачати онлайн-> Розділ 2. ЛІКУВАЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ (частина 1)

Розділ 2. ЛІКУВАЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ (частина 1)



Лікувальне харчування — важливий компонент природного методу лікування. Без нього не може бути раціонального лікування.
Слушні слова видатного лікаря Давньої Греції Гіппократа: “Ваша їжа має бути ліками, а ліки — їжею”.
Роль лікувального харчування при різних захворюваннях неоднозначна.
При деяких захворюваннях у дітей (природжені порушення обміну, ензимопатії) лікувальне харчування є єдиним методом терапії.
При харчовій алергії, цукровому діабеті, ожирінні лікувальне харчування — один із основних методів лікування.
Повноцінне харчування з перших днів захворювання сприяє швидкому одужанню, зменшує ризик розвитку ускладнень і рецидивів.
Насамперед дитину треба забезпечити достатньою кількістю білка.
При остеомієліті, ревматизмі в активній фазі, хронічному гепатиті, тяжкій формі екземи доцільно збільшити кількість білка порівняно з фізіологічними потребами за рахунок уведення в раціон сиру, м’яса, риби, яєць, молока.
Кількість білка в дієті зменшують, наприклад, при гломерулонефриті.
У харчовому раціоні має бути достатня кількість жирів за рахунок олії, вершкового масла. Кількість жирів зменшують при панкреатиті, цукровому діабеті, ожирінні, гострих кишкових інфекціях. Залежно від захворювання змінюється і кількість вуглеводів. Зменшення їх показано хворим на ожиріння, цукровий діабет, алергічні захворювання; збільшення — хворим із хронічними захворюваннями нирок.
Для лікувального харчування дітей велике значення мають забезпечення вітамінами, регулювання мінерального складу дієти.
При захворюваннях травного каналу правильне харчування служить основою лікування, адже саме в цих органах відбуваються первинна обробка та засвоєння харчових продуктів, що надходять у організм.
При захворюваннях печінки, шлунка, кишечнику, підшлункової залози лікувальне харчування призначають на певний період. Воно повинно бути динамічним, що досягається призначенням щадної дієти під час гострих та загостренні хронічних захворювань з поступовою відміною початкових обмежень за поліпшення стану дитини з метою переходу на режим повноцінного харчування. У період загострення з харчового раціону вилучають продукти з гострим смаком, м’ясні, рибні, грибні бульйони, копчення, такі, що містять грубу клітковину, тощо.
Дітям із захворюваннями нирок рекомендують різноманітне харчування. В меню вводять варене нежирне м’ясо (хоча білка із сечею при цьому виділяється трохи більше), але вилучають з нього м’ясні та рибні бульйони. Корисні вершкове масло, маслинова олія, молочні продукти, вегетаріанські супи, тушковані овочі, особливо страви з гарбуза. У разі посилення набряків або зниження діурезу обмежують кількість солі чи готують страви без солі.
Харчування дитини з серцевою патологією у стадію компенсації має бути фізіологічно повноцінним. До раціону вводять продукти з достатньою кількістю білка. Рекомендують варене м’ясо, адже в ньому менше екстрактивних речовин, що збуджують нервову систему та стимулюють функцію серця. Кількість солі зменшують, бо вона посилює спрагу та може призвести до утворення прихованих тканинних набряків. Кількість рідини обмежують до 1 — 1,2 л на добу (з урахуванням супів, молока, компоту, киселю тощо). Забороняють міцні м’ясні, рибні бульйони, які можуть спричинити прискорене серцебиття. Збільшують кількість продуктів, що містять вітаміни С та В,.
Характер харчування при гострих інфекційних захворюваннях залежить від загального стану дитини та стадії хвороби ( період розвитку хвороби, пік хвороби, період одужання). У перші дні недуги, коли висока температура тіла, дитина найчастіше відмовляється від їжі, проте через 2 — 3 доби апетит поліпшується. Годувати дитину краще тоді, коли температура тіла знижується. їжу слід давати невеликими порціями, не перегодовувати, навіть якщо дитина не скаржиться на брак апетиту. При запорі в раціон уводять продукти, які розріджують калові маси ( овочеві та фруктові соки, мед, цукор), а при проносі вилучають з нього молоко, обмежують кількість цукру. З раціону вилучають бульйони, міцний чай, каву. Хворий повинен одержувати достатню кількість рідини, вітамінів та мінеральних солей. На них багаті соки, журав-линовий морс, настій плодів шипшини, смородини чорної, бульйони із овочів, овочеве пюре з невеликою кількістю олії. В період одужання дієту розширюють, проте треба пильно стежити за функцією кишечнику.
Дітям старшого віку раз на 7 —8 діб замість основної дієти призначають розвантажувальні дні, зокрема молочні (3 — 4 склянки молока на добу), сирно-молочні (З склянки молока та 300 г сиру), яблучні (до 1,5 кг яблук на добу, краще у перетертому вигляді), овочеві та фруктові (по 300 г овочів або фруктів 5 разів на добу).
Наприклад, у разі підвищення в крові вмісту білкових шлаків (велика кількість залишкового азоту, сечовини) рекомендують цукрові дні: 5 склянок води або слабкого чаю з лимоном та 100 г цукру на добу. Вони досить ефективні при захворюваннях нирок та печінки.
Проведення розвантажувальних днів у хворих на цукровий діабет з ожирінням або без нього сприяє відпочинку інсулярного апарату. З цією метою використовують овочеві, вівсяні або рисово-фруктові дні.
Під час проведення розвантажувальних днів дитині призначають постільний режим та забороняють посилену розумову працю.
Характер харчування впливає на реактивну здатність організму та схильність його до запальних процесів.
Будь-яка дієта, якщо її дотримувати тривалий час, нерідко призводить до недостатності харчування, тобто дефіциту в організмі певних речовин. Під час складання раціону, особливо в період хронічних захворювань, треба вводити в достатній кількості продукти, що містять вітаміни, мінеральні солі, а також велику кількість води. Вода сприяє очищенню організму від токсичних речовин. Окрім того, інтоксикація часто супроводжується блюванням та проносом, унасідок чого організм втрачає багато рідини і зневоднюється.
Кількість води збільшують у раціоні також при інфекційних та інших захворюваннях, що супроводжуються високою температурою тіла, сечокам’яній хворобі та пієлонефриті, при сильному проносі й блюванні. Протипоказаннями до цього є ослаблення серцевої діяльності, порушення видільної функції нирок, скупчення великої кількості рідини у порожнинах. За відсутності протипоказань треба вводити продукти, що багаті на клітковину. Важливо враховувати й смаки та бажання дитини, якщо це не суперечить медичним показанням.
Неабияку роль у лікувальному харчуванні відіграють рослини. Знаючи, які корисні речовини містяться у рослинах та при яких захворюваннях їх використовують, можна регулювати надходження до організму необхідних біологічно активних речовин. Це збереже здоров’я, а за потреби допоможе вилікувати різноманітні хвороби. Рослини — основні джерела вітамінів та мікроелементів, дефіцит яких призводить до порушення процесів обміну, особливо в організмі дитини.
Сирі овочі, фрукти та ягоди поліпшують процеси травлення, підвищують засвоєння їжі тваринного походження. Це не лише їжа, але й ліки.
Рослинна їжа з великим вмістом клітковини сприяє посиленню перистальтики та регулює спорожнення кишечнику. Якщо у дитини запор, їй рекомендують їсти огірки, капусту, буряки, чорнослив, інжир, виноград, ізюм, фініки, аґрус тощо. Лимони, смородина, сливи, журавлина, горобина, суниці, яблука, банани теж поліпшують травлення.
Незамінні у лікувальному харчуванні яблука. Вони містять фруктозу, глюкозу, вітаміни, яблучну та лимонну кислоти, досить багато солей калію та заліза. Пектини (особливо печених яблук) адсорбують отруйні речовини, знешкоджують та виводять їх із організму. А завдяки великій кількості солей калію і таніну (такі яблука швидко темнішають на зрізі) затримується утворення в організмі сечової кислоти. Тому яблука особливо корисні хворим на подагру та сечокам’яну хворобу. Завдяки вмісту калію яблука призначають хворим з ураженням печінки, при вадах серця з набряками. Дуже потрібні вони взимку, коли доводиться харчуватися “важкою”, багатою на білки їжею.
При захворюваннях серця корисні гранатовий сироп та яблучний джем. Добре їсти також свіжі гранати, яблука, виноград.
Активно стимулюють кровотворення банани. До речі, їх використовують в Індії при анемії у дітей. Протианемічними сильнодіючими “ліками” вважаються і апельсини, які видаляють з організму або зв’язують шкідливі речовини.
Харчові рослини — джерело багатьох мікроелементів, зокрема міді, марганцю, цинку, кобальту, йоду тощо. За нестачі в організмі міді нерідко розвивається недокрів’я у дітей. Мідь містять сушені яблука та груші, вишні, марганець — яблука та сливи. Багато цих мікроелементів є у бобових, листяних овочах, картоплі, буряках, кабачках.
У разі розумової перевтоми та перенапруження очей корисні яблука, чорниці, банани, волоські горіхи, інжир, які містять легкозасвоювані цукри.
Якщо ослаблена пам’ять, рекомендують волоські горіхи, інжир та ізюм, а також мигдаль, яблука, які багаті на легкозасвоювані форми фосфору.
Завдяки наявності летких антимікробних речовин — фітонцидів, що діють подібно до антибіотиків, чимало харчових рослин використовують як протизапальні та протигрипозні засоби. Особливо багаті на фітонциди цибуля, часник, хрін, гірчиця, брусниця. Фітонциди стимулюють захисні сили організму хворого.
Від рівня імунітету, стану захисних сил організму залежить не лише схильність до простудних захворювань, але й таких, як цукровий діабет, алергія, інфекційні захворювання, рак.
Імунологічна недостатність — неминучий супутник хронічних процесів. Вона посилюється при проживанні в екологічно забруднених районах.
Не існує єдиного засобу, “панацеї” для нормалізації внутрішнього середовища організму, імунітету. З метою стимуляції імунобіологічних механізмів призначають вітамінні чаї з плодів шипшини, горобини, смородини чорної, трави та плодів суниць лісових, листків кропиви дводомної; кукурудзяну, соєву та обліпихову олію. Ефективні також продукти, що містять цинк (морська капуста, гречка, овес, квасоля, горох, журавлина, чорниці, виноград, горіхи). Добре діють апікомплекс, до складу якого входять мед, пилок та маточкове молочко, а також сік подорожника великого з медом (1:1), молоді паростки злаків.
Злаки — основа життя. В лікувальному харчуванні широко використовують зернові культури — пшеницю, ячмінь, рис, кукурудзу, гречку, просо. З пророщених зерен можна готувати густі та рідкі каші, киселі, напої тощо.
Страви з цілісних зерен корисно поєднувати з фруктами, овочами, медом, але не бажано вживати їх разом із яйцями, м’ясом, рибою, бобовими. Є сотні рецептів народної медицини, де різні злаки використовують як ліки. Проте при целіакії — хворобі, що виникає у дітей за нестачі ферментів, які перетравлюють глютен, злакові (борошно, пшеничні, ячмінні, вівсяні крупи , жито) вилучають із раціону, бо вони містять білки, до складу яких входить глютен. Хворим рекомендують страви із гречаних, рисових, кукурудзяних круп, соєвого борошна.
Найпростішим та легкодоступним методом підтримання здоров’я дитини є правильне харчування, а найкращими ліками — натуральні продукти харчування у тих збалансованих пропорціях, якими забезпечила їх Природа.

Овес у лікувальному харчуванні

Овес — найпопулярніший лікувальний злак. Тривалий час у давнину він був основним хлібним злаком у німців, скандинавів та галів.
Оптимальне співвідношення вуглеводів, білків, жирів, вітамінів у зернах вівса робить його незамінним дієтичним та лікувальним засобом, що має й радіозахисні властивості. Овес містить макро- та мікроелементи, в ньому більше, ніж у інших злаках, заліза, немало сірки, кремнію, калію, фосфору.
Овес має загальнозміцнювальну, протизапальну, обволікальну, жовчо-, сечогінну, заспокійливу, протисклеротичну та м’яку проносну дію. Поліпшує склад крові, нормалізує обмін речовин, знижує рівень холестерину та ліпідів у крові, видаляє з орга-нізму харчові токсини. Допомагає при нервових розладах, підвищує імунітет та здатність організму до самоочищення.
Для очищення організму беруть 150 г вівсяного борошна, варять його у 3 л води, бажано без солі. їдять протягом дня, розділивши на 5 порцій. Це доза для дітей, що старші за 12 років.
У разі гострого отруєння свинцем, ртуттю, грибами призначають дієту з вівсяної каші. Вівсяні крупи вводять до харчового раціону й тих, у кого хронічне отруєння свинцем.
Хворим на туберкульоз страви з вівса призначають як джерело кальцію та фосфору.
Гіппократ для відновлення сил радив пити відвар вівса як чай. Відвар вівса з медом — чудовий загальнозміцнювальний засіб.
Страви з вівсяних круп (каша, відвар або ріденький кисіль) рекомендують при гепатиті, запаленні сечового міхура, затримці сечі у дітей, при цукровому діабеті, жовтяниці, запаленні підшлункової залози, захворюваннях органів травлення, туберкульозі легенів, гарячкових станах, при енурезі, безсонні, розумовій перевтомі.
Суп із вівсяних крупів — корисна дієтична страва для дітей, що хворі на скрофульоз, туберкульоз легенів. У оболонках вівса міститься речовина, яка сприяє зниженню вмісту цукру в крові хворих на цукровий діабет.
У народі “вівсяне молочко” використовують як замінник материнського молока.
Як загальнозміцнювальний засіб дітям готують вівсяну кашу з молоком: до 3/4 л спряженого молока всипати 1/2 склянки вівса, поставити у духовку на 1,5 — 2 год. Або до 3 склянок молока додати 1 склянку вівсяних пластівців, варити 15 хв, присмачити олією, медом.
Навесні як імуномодулятор використовують вівсяний напій: 1 склянку вівса настояти на 2 л води температури 50 °С (але не вище за 52 °С) 12 год у термосі. Процідити, на кожні 0,5 л настою додати 0,1 г аскорбінової кислоти. Пити по 1/2—1 склянці 2 — 3 рази на день протягом місяця. Дітям молодшого віку призначають у менших дозах.
Для приготування слизистого відвару 100 г вівсяних круп або пластівців замочити на кілька годин у 1 л холодної води, потім варити доти, поки не загусне. Вживати протягом дня.
Вівсяна каша: 1 склянку вівса залити 5 склянками води, варити до загустіння. Додати близько 2 склянок молока, прокип’ятити, покласти 4 чайні ложки меду і знову проварити. їсти теплою.
У народі з вівса готують вівсяну киселицю. Зерна вівса товчуть, заливають гаря-чою.водою і ставлять у тепле місце. Настій п’ють при кашлі, астмі, туберкульозі.
Куліш з вівсяних крупів — корисна дієтична страва, особливо при рахіті й золотусі, туберкульозі легенів. Діє як зміцнювальний та освіжаючий засіб.
Вівсяний кисіль готують так: вівсяні крупи намочують на ніч, уранці зливають воду і кип’ятять — виходить кисіль. З вимочених круп варять кашу.
Хворим на панкреатит дуже корисна така страва: 1 склянку зерна вівса промити, пропустити через м’ясорубку, варити протягом 20 хв у 1 л води, настояти, процідити. Пити по 1/4—1/2 склянки за 30 хв до їди. При панкреатиті, цукровому діабеті, виразці шлунка та дванадцятипалої кишки, легеневих хворобах добре діє відвар вівсяних паростків. їх треба промити, висушити та спорошкувати. 15 г борошна розвести холодною водою, залити склянкою окропу і кип’ятити 1—2 хв на малому вогні. Настояти 20 хв, процідити. Пити по 30 — 70 мл 3 рази на день.
Універсальний засіб, що його використовують для лікування багатьох захворювань кишечнику, печінки та нирок: 100 г насіння вівса залити 800 мл води, уварити до 400 мл на малому вогні. Коли відвар охолоне, процідити й додати по 2 столові ложки свіжого соку листків подорожника великого та трави шавлії лікарської (їх можна замінити 3 столовими ложками міцного відвару цих трав) і меду. Пити відвар по 50—150 мл двічі на день. Першу порцію бажано випити натще.
Хворим з ураженням печінки, особливо після хвороби Боткіна, корисна така суміш: змішати 1 склянку зерна вівса з 1 столовою ложкою бруньок берези бородавчастої та 1 столовою ложкою листків брусниці звичайної. Суміш залити 2 л холодної води, настояти 24 год, варити протягом 15 хв на малому вогні. До відвару додати 2 столові ложки трави споришу звичайного та 1 столову ложку приймочок зі стовпчиками кукурудзи звичайної. Знову прокип’ятити 15 хв на малому вогні. Крім того, в емальованій каструлі протягом 10 хв проварити 0,5 склянки подрібнених плодів шипшини коричної в 500 мл води, настояти 24 год у прохолодному місці. Обидва відвари процідити, змішати й зберігати у холодильнику в посуді з темного скла не довше 5 діб. Приймати 4 рази на день за 30 хв перед їжею теплим. Дітям віком від 2 до 5 років давати по 15 мл, від 5 до 10 років — по 25 мл, після 10 років — по 50 мл на прийом. Курс лікування — 10 діб. Після двадцятидобової перерви повторити.
Крупи, вівсяні пластівці та толокно — здорова їжа для дітей і дорослих. Це дієтичні та лікувальні засоби при хронічних запальних процесах органів травлення, зокрема при диспепсії у дітей. Заспокійливо діють при гіпертиреозі, знижують вміст глюкози в крові та сечі при цукровому діабеті, значно поліпшують стан хворих на туберкульоз.
Страви з вівса традиційно готують на сніданок у багатьох країнах світу.

Паростки пшениці – їжа XXI століття

Зерно пшениці використовують з давніх часів. У Біблії пшениця згадується як найважливіша та корисна хлібна рослина.
Пшениця містить всі елементи в тій пропорції, яка потрібна для побудови тканин. Зерна пшениці виявляють загальнозміцнювальну, пом’якшувальну, заспокійливу, протизапальну, в’яжучу, послабну дію, підвищують імунітет, прискорюють гоєння ран.
Клітковина зерен — грубоволокниста частина, що складається з целюлози, пектинових речовин та лігніну. Вона адсорбує продукти життєдіяльності тканин, збуджує рецептори кишечнику, сприяючи перистальтиці, запобігає захворюванням кишечнику.
Вітаміни А, Е, групи В — стимулятори життєдіяльності організму, в достатній кількості містяться в пророслій пшениці. Окрім вітамінів, у зародках пшениці є речовини, що стимулюють ріст, а також ферменти, олії, незамінні амінокислоти, солі кальцію, заліза, цинку, магнію, селену, клітковина. У пророслих зернах міститься в 300 разів більше вітамінів, аніж у рослинах.
Проросле зерно — продукт, який організм чудово засвоює. Проросла пшениця та олія з її зародків підвищують витривалість, стимулюють функції серцево-судинної та дихальної систем, поліпшують пам’ять та підвищують гостроту зору, зміцнюють зуби й кістки, нормалізують обмін речовин і мікрофлору кишечнику, виводять з організму продукти життєдіяльності тканин, підвищують імунітет.
За умови правильного застосування проросле зерно допомагає практично всім. Введення до щоденного раціону протягом 1—2 міс каш і киселів з пророслої пшениці супроводжується значним поліпшенням загального стану організму та прискорює одужання, сприяє виліковуванню багатьох хронічних захворювань у дітей.
50—100 г зерна пшениці промити холодною водою, воду злити. Зерна розікласти у посудині так, щоб кожне зернятко лежало ніби окремо. Після цього долити воду, аби вона ледь вкривала верхній шар пшениці. Посудину поставити в тепле місце, накривши полотняною або паперовою серветкою. Через 24 год мають з’явитися паростки завдовжки до 1 мм. Пророслу сировину промити водою кілька разів, подрібнити на м’ясорубці або іншим шляхом. Свіжу масу додати до гарячого молока у пропорції 1:1, накрити і охолодити до бажаної температури. За смаком додати сіль, цукор (краще мед), вершкове масло або олію (1 чайну ложку). Одразу з’їсти. Не кип’ятити! Не готувати заздалегідь!
З профілактичною метою пророслу пшеницю корисно їсти восени та, особливо, навесні, коли організм дитини змушений пристосовуватися до різких змін погоди, які призводять до загострення або появи захворювань органів травлення, дихання, шкіри тощо.
Дітям корисно давати страви, приготовані на основі паростків пшениці. Наводимо кілька рецептів таких страв.
1. Паростки пропустити через м ‘ясорубку разом із курагою та ізюмом (1:1:1). До одержаної маси додати за смаком молоко. Можна додати ще й волоські горіхи.
2.Намочити 50 г будь-яких сушених фруктів (інжир, ізюм, фініки, яблука, груші). Пропустити через м’ясорубку та змішати з 100 г подрібнених паростків пшениці.
3. До 4 — 5 столових ложок паростків додати 2 — 3 столові ложки подрібнених волоських горіхів, 70 г натертої моркви та дрібно порізану зелень петрушки або селери. Суміш добре перемішати.
4. Натерти 100 г червоного буряка, змішати з 100 г нарізаних яблук та додати 4 столові ложки паростків пшениці і 200 г кислого молока.
5. Склянку пророслої пшениці пропустити через м’ясорубку, додати 0,5 склянки соку моркви та 2 подрібнених волоських горіхи. Вважають, якщо на сніданок щоденно давати дитині цю страву, ймовірність простуди різко знижується.
Народна медицина використовує зерна пшениці як загальнозміцнювальний засіб. Його готують за таким прописом: 1 склянку зерна прокип’ятити віл води протягом 1 год. Процідити й додати 2 столові ложки меду. Пити по 1/2 склянки 3 — 4 рази на день. Напій особливо корисний після перенесених тяжких та виснажливих хвороб.

Висівки – не баластні речовини

Висівки — оболонки зернових культур, які містять комплекс вітамінів, ферментів, мікроелементів. Вони допомагають організму краще засвоїти поживні речовини, що є у зернах.
Що вищий відсоток відсіву висівок, то вищого гатунку борошно, проте вищий і рівень захворюваності тих, хто споживає його. Яскравий приклад: бері-бері — хвороба, що уражає людей, які харчуються очищеними від оболонок рисовими зернами.
Введення в раціон висівок сприяє зниженню кількості холестерину у крові, запобігає утворенню жовчних каменів.
Для стимуляції кровотворення застосовують такий засіб. Житні висівки запарюють окропом, витримують у духовці, охолоджують. До суміші додають мед. Залежно від віку дитини дають по 1 чайній — 1 столовій ложці 3 рази на день.
Пшеничні висівки використовують для регуляції функції товстої кишки, ліквідації дивертикулів та запобігання їх виникненню. Висівки облити окропом і додати до готової рідкої їжі (супу чи каш). Спочатку висівки приймають по 1/2 чайної ложки 3 рази на день з метою адаптації організму. Через 2 тиж дозу збільшують до 1 столової ложки. їх вживають доти, поки не нормалізуються випорожнення. Для збільшення маси випорожнень вдвічі приймають до 40 г висівок на день. Аналогічний ефект одержують у разі прийому 680 г вареної моркви, 770 г вареної капусти або 1,5 кг сирих яблук.
За відсутності ефекту дітям старшого віку дозу висівок поступово збільшують до 3 — 4 столових ложок на день, поки випорожнення не стануть м’якими. Після цього дозу поступово протягом 3 — 4 тиж зменшують до 2 —3 чайних ложок на добу.
Рекомендують вживати хліб з висівками — “Бородинський”, житній тощо. Його треба потримати день-два або підсушити перед їдою.
Відвар пшеничних висівок використовують як вітамінний напій. 50 г висівок треба залити 300 мл окропу, варити 30 хв на малому вогні, процідити. Приймати по 1/3 — 1/2 склянки 2 — 3 рази на день перед їдою. Іноді відвар додають до супів або з нього готують квас (до 250 мл відвару додають 10 г цукру та 2 г дріжджів).
Відвар висівок з медом п’ють теплим при виснажливому кашлі, захворюваннях органів дихання, а також використовують як проносне у вигляді клізм.
При деяких захворюваннях, наприклад, при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, висівки протипоказані.

Рис – цінний продукт харчування

Рис — давня хлібна культура Сходу. Зерном рису харчується понад 1 млрд населення Південно-Східної Азії. Вживання полірованого (без лузги) рису часто призводить до тяжкої форми авітамінозу В,, що має назву бері-бері. Очищений від оболонок рис втрачає вітаміни групи В, мікроелементи, ферменти.
Серед хлібних злаків рис містить найбільше крохмалю. Він багатий на вітаміни. Основна маса вітамінів, розчинених у жирах, міститься в зародку. За хімічним складом жир рисових зерен схожий на олію арахісу та бавовника. У неполірованому рисі калій та натрій містяться у співвідношенні 5:1, що підтримує кислотно-основний стан у організмі людини на належному рівні.
Рис широко використовують у дитячому харчуванні, особливо для посилення енергетичної цінності їжі. Його промивають, кладуть у окріп, варять до напівготовності. Потім додають кипляче молоко і варять до готовності. В рисову кашу можна додати фрукти, подрібнені горіхи.
Готують рисову кашу на вершковому маслі чи олії. В каструлю наливають 4 склянки води, кладуть 2 столові ложки вершкового масла або олії. Коли вода закипить, солять та засипають 1,5 склянки рису. Варять до загустіння на малому вогні і залишають мліти на 30 хв.
Відновлює сили після тяжкої хвороби, особливо при захворюваннях печінки, нирок та сечового міхура, поліпшує апетит рисова каїна з гарбузом. Гарбуз треба очистити та нарізати невеликими шматочками, залити 1 л молока і варити до напівготовності. Потім покласти 1 склянку промитого в гарячій воді рису та посолити. Каструлю з гарбузом та рисом накрити кришкою і варити до готовності. Додати за смаком вершкове масло, мед.
Страви з рису вирізняються високими смаковими якостями, легко засвоюються та мають дієтичні й лікувальні властивості.
Рисовий відвар пригнічує моторну функцію кишечнику. Його призначають при розладах травлення, дизентерії. Слизистий відвар рису здавна використовують при проносі.
Рисовий відвар з м’ятою та цибулиною використовують як потогінний, антитоксичний, жарознижувальний засіб, а також для лікування ангіни, грипу, пневмонії.
Завдяки адсорбуючим властивостям рис сприяє очищенню організму від шлаків, передусім від солей. Дітям віком понад 10 років рекомендують таку страву: 3 столові ложки рису промити, залити водою та залишити до ранку. Вранці варити без солі 25 хв, помішуючи. За цей час воду треба 1—2 рази поміняти. Зварений рис промити перевареною водою. З’їсти теплим натще за 3 год до сніданку. Давати на сніданок щоденно протягом 2 — 3 тиж. Разом із солями та шлаками рис виводить і калій, що вкрай потрібний для нормальної роботи серця. Аби запобігти дефіциту калію, під час лікування рисом до харчового раціону слід уводити продукти, що багаті на калій (курагу, ізюм, печену картоплю, пшоно, петрушку, дині). Для посилення ефекту очищення треба їсти печені яблука. Під час лікування варто відмовитися від м’яса, копчень, гострих страв.
Рисові висівки здавна використовують для лікування авітамінозу В,, що супроводжується запаленням периферичних нервів.
На жаль, у нас у продажу є лише очищений від оболонок рис.
Рис не слід використовувати при ожирінні та схильності до запору.

Застосування гречки в дієтичному харчуванні

Гречка — добре відома медоносна рослина. Походить з Індії. Батьківщина її — Гімалаї.
Гречані крупи — цінний дієтичний продукт. Зерно гречки містить до 16 % білків, до 80 % крохмалю, 0,4 % цукру, жири, яблучну та лимонну кислоти, макро- і мікроелементи (залізо, кальцій, фосфор, мідь, цинк, бор, йод, нікель, кобальт), вітаміни В,, В2, Р, РР.
Білки гречки за поживними якостями близькі до білків бобових, жири стійкі до окислення, тому гречані крупи довго зберігаються. Завдяки високоенергетичному, добре засвоюваному білку зерно гречки може бути повноцінною заміною м’яса.
Завдяки вмісту фолієвої кислоти та рутину гречка підвищує опірність організму до багатьох хвороб, стимулює кровотворення. Вона зміцнює кровоносні судини, поліпшує обмін речовин.
Особливо корисна гречка при захворюванні органів травлення, анемії, хворобах нирок, печінки, цукровому діабеті.
Гречана каша з молоком містить незамінні амінокислоти, які не синтезуються в організмі. Вона потрібна дітям, особливо виснаженим. Є таке народне прислів’я: “Не страшний мороз, що на дворі тріщить, коли гречана каша у печі стоїть”. II готують так: у каструлю влити 3 склянки води і посолити. В окріп всипати 1,5 склянки круп та варити до загустіння (15 — 20 хв), періодично помішуючи. Коли каша загусне, каструлю щільно закрити кришкою і поставити на 2 год у духовку або піч . Перед вживанням додати вершкове масло або олію.
Корисна запіканка з гречаних круп: підсмажити на олії цибулю, моркву та цвітну капусту. Додати трохи води, посолити. Перекласти овочі у неглибоку каструлю, зверху тонким шаром насипати гречані крупи та запікати в духовці до готовності.
Для приготування гречаних биточків 100 г гречаних круп треба підсушити на сковороді та засипати у окріп. Помішуючи, варити на малому вогні до загустіння. Одержану масу поставити на 50 — 60 хв у духовку, потім трохи охолодити, додати збите яйце та перемішати. Масу розділити на порції, обкачати у сухарях, підсмажити на сковороді на олії. Перед вживанням додати сметану.
Зелені паростки гречки — чудове джерело хлорофілу, вітамінів А, С, кальцію та лецитину, який сприяє виведенню з організму холестерину.

Ячмінь – їжа пращурів

Ячмінь — давня зернова культура, яку широко використовують у лікувальному харчуванні. По-справжньому першим хлібом і, до речі, тривалий час єдиним у Європі та Західній Азії, був не пшеничний, а ячмінний. Ісус Христос роздавав ячмінний хліб під час Нагірної Проповіді та Тайної Вечері.
За поживними якостями ячмінь перевершує овес, пшеницю та жито.
Зерно ячменю містить велику кількість крохмалю, білкових речовин, є в ньому ферменти, жири, вуглеводи, вітаміни, мікроелементи. З ячменю одержують ячну, перлову та інші крупи, готують сурогат кави.
У народній медицині відвар ячменю використовують як пом’якшувальний та об-волікальний засіб при запальних процесах травного каналу та верхніх дихальних шляхів, сильному кашлі. Готують слизистий відвар так: 30 г круп заливають 500 мл гарячої води, настоюють 4 — 5 год, кип’ятять 10 хв на малому вогні, охолоджують та проціджують. П’ють по 1/4 — 2/3 склянки перед їдою.
Відвар ячмінного борошна має очисні властивості. Ще Авіценна використовував ячмінну воду як незамінний охолоджувальний та зволожувальний засіб при гарячкових станах. Для одержання ячмінної води ячмінь треба прокип’ятити у великій кількості води, процідити. Використовують при різних захворюваннях, що супроводжуються підвищенням температури тіла. Його рекомендують також як загальнозміц-нювальний засіб після тяжких хвороб.
Відвар коренів солодки голої на ячмінній воді допомагає при кашлі, кровохарканні, туберкульозі легенів, ангіні.
Ячмінні каші та супи корисні дітям з надмірною масою тіла. Клітковина, що міститься в крупах, подразнює слизову оболонку кишечнику та стимулює пересування їжі, зменшуючи її засвоєння.
Ячмінний солод використовують як протизапальний, пом’якшувальний засіб при кашлі, захворюваннях органів травлення, геморої, хворобах нирок та сечовивідних шляхів. Свіжий відвар ячмінного солоду має глистогінну дію, тому його призначають при аскаридозі.
Для одержання солоду зерна ячменю змочують і кладуть у тепле місце для проростання. Пророслі зерна сушать, подрібнюють. Солодове борошно — корисна добавка до салатів, соусів, приправ. Якщо порошок засипати в склянку з киплячим молоком або окропом, буде каша. До неї можна додати 1 чайну ложку меду і вершкового масла.
Для приготування настою 2 — 3 столові ложки солоду залити 1 л окропу, настояти 1—2 год. Пити по 1/3—1/2 склянки кілька разів на день.
Відвар ячмінного солоду п’ють при захворюваннях печінки, жовчного міхура, нирок та сечовивідних шляхів. Він має також протипухлинні властивості.
Відвар ячмінного солоду та ячмінних круп (перлової) використовують для підгодовування дітей грудного віку, додаючи до коров’ячого молока. Дітям віком 1 —2 міс до 1 частини незбираного молока додають 3 частини ячмінного відвару. Так підгодовують до 8—9 міс, поступово зменшуючи кількість відвару та збільшуючи кількість молока.
При цукровому діабеті призначають екстракт ячмінного солоду, який знижує рівень глюкози у крові.
Для виготовлення сурогату кави ячмінні зерна трохи підсмажують на сковороді, подрібнюють та знову підсмажують. Кавовий напій готують з розрахунку 1 чайна ложка на склянку окропу, кип’ятять 1—5 хв.
За тривалого зберігання солод втрачає лікувальні властивості.
У медичній промисловості з ячменю одержують антибіотик гордеїн.

Кукурудза – хліб богатиря

Батьківщина кукурудзи (маїсу) — Америка. Вона була основою харчування корінного населення Америки, де шанувалася як “їжа богів”.
На Північному Кавказі існує легенда про богатирське плем’я нартів — пращурів осетинів, які харчувалися винятково кукурудзою. По-осетинськи кукурудза називається нартхор, що означає хліб богатирів.
Кукурудзяне зерно містить значну кількість білка зеїну, 18 амінокислот, у тому числі триптофан та лізин, солі калію, фосфору, магнію, кальцію, сірки, натрію, заліза, алюмінію, міді. Є в ньому нікель та кобальт, бром та золото. В кукурудзі містяться каротин, вітаміни групи В, Е, ферменти, жир, крохмаль. Фітин кукурудзи корисний при анемії, захворюваннях нервової системи, перевтомі. Кукурудзяний білок містить глутамінову кислоту, що живить клітини мозку.
Із зерна кукурудзи виготовляють крупи, борошно, солодкі пластівці, сурогат кави, олію, яка має дієтичні та лікувальні властивості.
Кукурудза зміцнює серцево-судинну систему, знижує рівень холестерину в крові, виявляє жовчогінну, заспокійливу, в’яжучу дію. Корисна вона при захворюваннях печінки та жовчного міхура, підшлункової залози, при порушенні обміну речовин, нервових розладах, ожирінні.
При епілепсії призначають відвар качанів кукурудзи молочно-воскової стиглості, які варять разом із листоподібними піхвами та стовпчиками. Приймають по 1/2 — 1 склянці 3 рази на день.
Екстракт подрібнених зерен кукурудзи гальмує ріст ракових клітин.
Зварена у початках і присмачена вершковим маслом кукурудза корисна при запорі, хворобах печінки, подагрі, нефриті та при захворюваннях серцево-судинної системи.
Каша з кукурудзи за калорійністю переважає манну, рисову, перлову та гречану. Готують її на воді з додаванням солі. У готову кашу покласти вершкове масло або кукурудзяну олію.
Для приготування млинців кукурудзяне борошно треба підсмажити на олії, щоб воно трошки потемнішало. Розвести водою. З рідкого тіста зробити тонкі млинці і смажити їх доти, поки ке почнуть хрумтіти. їсти разом із тушкованими овочами.
Чудовою стравою з кукурудзи вважається мамалиґа. У глиняний горщик або каструлю з вузьким дном налити 2 склянки води, довести до кипіння, посолити та засипати кукурудзяне борошно. Варити, помішуючи, 10 — 20 хв (страва повинна бути густою). Зняти з вогню, одразу поставити в холодну воду, щоб мамалиґа легко відокремилася від форми. Розрізувати дерев’яним ножем або білою ниткою. їсти з олією.
З зернівок кукурудзи одержують олію. Нерафінована кукурудзяна олія регулює обмін холестерину, запобігаючи відкладанню його на стінках судин. Рекомендують для профілактики та лікування атеросклерозу, ожиріння, хвороб печінки, а також при цукровому діабеті. Дітям кукурудзяну олію додають до страв. Сприяє поліпшенню загального самопочуття, настрою та сну.
У тих, хто постійно вживає кукурудзяні страви, рідше бувають серцево-судинні захворювання.
На Кавказі вважають, що той, хто харчується переважно кукурудзою, буде сильний, квітучий,здоровий.

Горіхи – хліб майбутнього

Батьківщина волоського (грецького) горіха — Балкани. До нас ця культура потрапила з Греції давнім торговим шляхом “із варягів у греки”. До речі, звідси й назва пішла.
Горіхи містять у 5 разів більше поживних речовин, ніж яйця, у них більше жирів, ніж у олії, більше білків, ніж у м’ясі. Білок горіхів містить багато незамінних амінокислот. 400 г очищених волоських горіхів за своєю харчовою цінністю відповідають 1,6 кг м’яса. У горіхах є магній, який бере участь у більшості процесів, що відбуваються в організмі.
Дуже корисна горіхова суміш, яку можна приготувати в домашніх умовах: 100 г подрібнених горіхів додати до 100 г вершкового масла, 100 г твердого сиру та 50 г петрушки городньої. Використовують для приготування бутербродів.
Дітям з підвищеною кислотністю шлункового соку протягом 3 тиж радять з’їдати щоденно по 25 — 30 г горіхів.
При цукровому діабеті доцільно готувати таку страву: змішати 5 частин гречаного борошна та 1 частину ядер волоських горіхів. Увечері 1,5 столової ложки суміші залити 1/4 склянки кислого молока (не перемішувати). З’їдати по 1—2 столові ложки натще з яблуком, а протягом дня ще по 1 столовій ложці суміші 2 рази за 30 хв перед їдою протягом 3 міс. Особливо корисно дітям.
При запорі дуже помічний такий засіб: 100 г ядер горіхів подрібнити, прокип’ятити в 1 л молока. Процідити і додати 10 г цукру для смаку. Приймати по 1/3 склянки 5 разів на день теплим після їди.
При туберкульозі легенів корисно їсти горіхи з медом.
Для профілактики простудних захворювань, відновлення сил після тяжких хвороб ефективний такий засіб: взяти порівну ядра грецьких горіхів, часник та мед. Подрібнити, покласти в посуд з темного скла. Приймати по 1/2 — 1 чайній ложці вранці та ввечері.
Оскільки горіхи містять солі заліза та кобальту, їх рекомендують при анемії.
У недозрілих плодах горіхів багато йоду. При захворюваннях щитовидної залози з них готують варення.
Зелені волоські горіхи, зібрані до 24 червня, треба подрібнити на м’ясорубці, змішати з медом (1:1), покласти в пляшку з темного скла та щільно закрити. Настояти місяць у темному прохолодному місці, періодично струшуючи. Приймати по 1/2 — 1 чайній ложці 2 — 3 рази на день перед їдою при хворобах печінки, щитовидної залози, інфекційних захворюваннях. Препарат стимулює імунну систему, очищає кров.
При анемії, лейкемії застосовують такий препарат: 1,5 кг меду змішати з 2 склянками недозрілих подрібнених волоських горіхів. Настояти в темному місці 3 тиж, щоденно перемішуючи. Приймати по 1 чайній —1 десертній ложці 2 — 3 рази на день перед їдою.
У давнину волоські горіхи рекомендували як засіб від отруєння. Пропонували натще з’їдати по 2 горіхи з 2 плодами інжиру та сіллю.
Як дієтичний продукт горіхи вживають при гіпо- й авітамінозах, дефіциті солей заліза і кобальту, після виснажливих захворювань. Горіхи — незамінний продукт при променевій хворобі.

Мед – чудовий харчовий та лікувальний засіб

Мед — один із дорогоцінних скарбів Природи.
Це солодка в’язка рідина з приємним запахом, одержана медоносними бджолами з нектару квіток. Користь меду відома ще з часів сивої давнини. Протягом століть мед був єдиним доступним людині солодким продуктом.
Гіппократ вважав мед надзвичайним продуктом харчування, в якому чудово поєднуються лікувальні та профілактичні властивості.
Цілющі властивості меду зумовлені його складом. Основними компонентами є вуглеводи глюкоза, фруктоза, сахароза, які добре засвоюються організмом. За кількістю ферментів мед займає одне з перших місць серед продуктів харчування. Він містить майже всі мікроелементи, що входять до складу крові: залізо, магній, фосфор, сірку, кальцій, хлор, калій, натрій, цинк, фтор, а також бор, вісмут, барій, кобальт, кремній, марганець, молібден, стронцій, хром. Мед темного кольору містить більше мінеральних солей, головним чином заліза, міді, марганцю.
Наявність вітамінів групи В та каротину, а також його протимікробні властивості посилюють лікувальний ефект. Мед містить яблучну, винну, лимонну, молочну органічні кислоти, а також білки, амінокислоти, пігменти, біогенні стимулятори, речовини, що прискорюють ріст.
Ще в Давній Греції мед використовували як “напій молодості”, його давали атлетам під час Олімпійських ігор.
Болгарський учений С.Младенов писав: “Мед зберігає харчові та лікувальні властивості рослин, з яких він зібраний, і кожний сорт меду має свою терапевтичну дію”. Він радив при риніті, трахеїті, бронхіті використовувати гірський, липовий та чебрецевий мед, при нефриті, циститі, пієліті — мед польового різнотрав’я, плодових культур, при хворобах органів травлення та печінки — степовий, м’ятний, кульбабовий, чебрецевий, соняшниковий. Степовий, лісовий, а також лавандовий та м’ятний мед ефективний при серцевих захворюваннях, а гречаний — якщо уражені кровотворні органи.
Мед використовують при патологічних процесах у верхніх дихальних шляхах та легенях, туберкульозі легенів, хворобах нирок та сечового міхура, захворюваннях органів травлення, печінки й підшлункової залози. Він допомагає при серцевих захворюваннях, у тому числі при природжених та набутих вадах серця, добре діє при неврозі.
Вживання меду по 50 г на день протягом 1 —2 міс сприяє поліпшенню загального стану організму, нормалізації складу крові, підвищенню вмісту гемоглобіну, тонізує серцево-судинну систему, відновлює сили, підвищує імунітет.
Мед надзвичайно корисний дітям. Його дають по 1 чайній ложці 3 рази на день (дітям віком до 3 років дозу треба зменшити). Це сприяє росту та розвитку.
Мед не подразнює слизову оболонку органів травлення, добре засвоюється організмом, відновлює витрачену енергію.
Для збагачення природного бджолиного меду флавоноїдами, каротиноїдами та іншими біологічно активними речовинами можна безпосередньо перед вживанням змішувати його з овочевими та фруктовими соками (буряковим, морквяним, виноградним, лимонним, обліпиховим).
Під час простуди мед є універсальним засобом: його приймають як у чистому вигляді, так і з теплим молоком (1 столову ложку меду на склянку молока), соком лимона (сік одного лимона на 100 г меду).
Гіппократ писав, що медовий напій стимулює виділення харкотиння та заспокоює кашель. Авіценна вважав, що лісові горіхи з медом допомагають від хронічного кашлю та сприяють відкашлюванню харкотиння. Він також радив у початковій стадії туберкульозу легенів вживати суміш меду з пелюстками троянд.
При туберкульозі легенів мед приймають з молоком або внутрішнім свинячим жиром (здором) як загальнозміцнювальний засіб. З цією метою використовували собачий, борсучий, ведмежий жир. При кровохарканні рекомендують мед із соком моркви.
Під час грипу корисно вживати медово-часникову кашку (співвідношення компонентів 1:1). їдять по 1 чайній — 1 столовій ложці перед сном, запиваючи перевареною водою.
При гострих та хронічних захворюваннях верхніх дихальних шляхів і легенів мед приймають не лише всередину. Призначають також аерозольні та парові інгаляції, полоскання горла розчином води з медом (1 столову ложку меду на склянку води), а також аплікації на уражені ділянки.
Народна мудрість свідчить: “Мед — найкращий друг шлунка”.
Певно, з огляду на це при гастриті з підвищеною кислотністю шлункового соку призначають мед із водою — 1 столову ложку меду на склянку теплої води за 1,5 — 2 год до їди, а зі зниженою — у тій самій дозі, але вода має бути кімнатної температури, а приймають за 5 — 10 хв до їди.
При запорі до меду додають екстракт кори крушини ламкої або рекомендують варення з ягід бузини чорної, зварене з медом. їдять по 1 чайній ложці 2 рази на день. Можна приготувати відвар молодих листків на меду або розвести мед у їх відварі (1 столову ложку меду на 1 склянку відвару).
Мед дають дітям як легкий проносний засіб, що не спричинює метеоризму. Для дітей молодшого віку з меду готують свічки та розчини для клізмочки.
При дизентерії призначають мед одночасно з лікарськими препаратами.
При виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки мед сприяє швидкому гоєнню виразки слизової оболонки та виявляє загальнозміцнювальну дію. Мед дають за 1,5 — 2 год до сніданку та обіду і через 3 год після вечері.
При захворюваннях печінки мед стимулює її функції, підвищує запаси глікогену, поліпшує процеси тканинного обміну. Дітям корисно давати мед з нежирним свіжим сиром, гречаною, вівсяною, гарбузовою кашами, яблуками. При захворюваннях печінки та жовчних шляхів рекомендують мед із олією (горіховою, маслиновою, мигдальною).
Мед активізує роботу серцевого м’яза за рахунок легко засвоюваної глюкози. Суміш меду з подрібненими плодами журавлини або волоськими горіхами, ізюмом та курагою дають по 1 чайній —1 столовій ложці 2 — 3 рази на день перед їдою.
Мед із соком моркви, редьки чорної, буряка, хрону корисно приймати при гіпертонічній хворобі, а з соком цибулі — при атеросклерозі, особливо склерозі мозкових судин.
При захворюваннях крові, анемії рекомендують темні сорти меду, які містять більше заліза.
Ефективність меду при ниркових захворюваннях зумовлена тим, що він містить мало білків та майже не містить солей — речовин, кількість яких треба обмежувати при таких хворобах. Окрім того, мед сприяє виведенню токсинів із сечею. Рекомендують чай з плодів шипшини з медом, мед із соком чорної редьки. При утворенні в нирках піску призначають маслинову олію з медом та лимонним соком (по 1 чайній — 1 десертній ложці 3 рази на день).
При безсонні, нервовому збудженні дають мед або теплу переварену воду з медом за 30 хв до сну.
Професор Цандер писав: “Не існує нешкідливішого снодійного засобу, аніж склянка медової води, яка завжди виявляє заспокійливу та зміцнювальну дію”.
Дітям, що хворі на енурез, дають 1 чайну ложку меду перед сном. Мед приносить подвійну користь: заспокоює нервову систему, а завдяки своїй гігроскопічності утримує рідину в організмі дитини під час нічного відпочинку, зменшуючи таким чином навантаження на нирки та запобігаючи сечовипусканню у постіль.
Мед поліпшує зір при прогресуючій короткозорості у дітей.
При запаленні очей закапують стерильний (стільниковий) мед. Евкаліптовий мед використовують для лікування виразок рогової оболонки ока.
Інфіковані рани, що погано гояться, лікують маззю з меду та риб’ячого жиру. При фурункулах прикладають мед з пшеничним борошном. Винятково корисний мед під час лікування ран та наривів у ротовій порожнині.
Народна медицина здавна, використовує мед при опіках шкіри. Він ослаблює больове відчуття та запобігає утворенню пухирів.
Медові маски, креми та розчини надають шкірі свіжості. Рекомендують маски, до складу яких уходять мед, яєчний жовток та сметана. Мед чудово впливає на шкіру завдяки високим живильним та бактерицидним властивостям.
Лікар Д.Мор писав: “Бджола дає можливість виліковувати всі наші хвороби. Це найкращий маленький приятель людини”.
Бджола була зображена на гербі міста Тамбова, а вулик — на гербі міста Сімферополя. У часи Наполеона зображеннями бджіл було прикрашено завісу Паризької опери.
Емблема бджоли завжди свідчила про працьовитість, добросовісність, високу гідність.
Щоб зібрати 1 кг меду, бджоли облітають приблизно мільйон квіток.
У старовинному російському довіднику міститься таке визначення меду: “Мед єсть сок росм небесной, которьій пчельї забирают во время доброе с цветов благо-уханньїх, и оттого имеет в себе силу многу и угоден бьівает к лекарству от многих болезней”.
Мед — чудовий поживний та лікувальний засіб, який навіть за тривалого зберігання не втрачає своїх властивостей.
За кольором, ароматом та смаком можна визначити сорт меду.
Зберігають мед у закритому посуді в темному місці. У разі тривалого зберігання мед кристалізується. Не кристалізується акацієвий мед. Якщо для лікування потрібен рідкий мед, його підігрівають на водяній бані.
Не слід забувати, що мед, як і інші продукти бджільництва, може бути алергеном, і використовувати його в цьому разі треба вкрай обережно, після консультації лікаря.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Народні методи лікування дітей (Б. Г. Скачко, Г. О. Орещук)