Головна Головна -> Підручники -> Підручник Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов) скачати онлайн-> § 2. Види методів державного управління

§ 2. Види методів державного управління


Сукупність методів державного управління розподіляється на види (групи) за різними критеріями. Така класифікація охоплює розмежування методів економічних, адміністративних (або організаційно-розпорядчих, що розглядаються часто як синонім адміністративних), правових, соціальних (соціально-психологічних), політико-виховних. Розрізняють також методи одноосібні (єдиноначальні) і колегіальні.
Найбільш поширене розмежування таких універсальних видів методів, як методи переконання і примусу, а також методи прямого та непрямого (опосередкованого) впливу. При цьому дві останні групи методів збігаються в цілому з широковідомими визначеннями адміністративних і економічних методів управління.
Універсальність цих видів пояснюється тим, що в основу їх виокремлення покладено найбільш вагомий критерій — характер впливу на дії, поведінку керованих об’єктів. Водночас різниця між наведеними парами видів методів полягає в тому, що:
– перші два види розрізняються залежно від ступеня використання в управлінському впливі юридичної обов’язковості повноважень керуючого суб’єкта;
– інші два види розмежовуються залежно від ступеня врахування в управлінському впливі інтересів і правових можливостей керованих об’єктів.
Позаяк державне управління так чи інакше спирається на владу, то воно в необхідних випадках не може бути реалізоване без застосування примусу. Тому переконання і примус посідають центральне місце серед видів методів управління.
Переконання охоплює основну групу методів діяльності держави, яка має проводити систематичну роботу з формування суспільної свідомості, переконання населення в обґрунтованості й необхідності встановлених державою правил і здійснюваних нею заходів. Роз’яснення завдань держави, проектів законів, намічених заходів тощо необхідне тому, що вони виражають інтереси більшості громадян. Переконання виступає як засіб і профілактики правопорушень, і зміцнення державної дисципліни. Серед методів переконання — роз’яснення, навчання, обґрунтування, заохочення, пропаганда кращих прикладів управління і багато чого іншого, що дістає відображення у категоріях і методах соціальної психології і педагогіки.
Опора на методи переконання у здійсненні державного управління не виключає того, що переконання має поєднуватися з методами примусу, коли в цьому виникає необхідність. Вжиття до осіб, що вчиняють (або намагаються вчинити) протиправні дії, примусових заходів є не тільки правом, а й обов’язком відповідних органів та посадових осіб.
При цьому в сфері адміністративно-правового регулювання методи примусу реалізуються переважно через інститути дисциплінарної відповідальності державних службовців та адміністративного примусу щодо фізичних і юридичних осіб. Дані інститути окремо розглядаються у наступних главах підручника.
Щодо адміністративних та економічних методів, то їх виділяють зазвичай при розгляді державного управління у сфері економіки.
Адміністративні методи управління виражають прямий вплив на керований об’єкт і передбачають, як правило, однозначне вирішення відповідної господарської ситуації, що має обов’язкову силу для виконавця.
“Адміністративність” методу означає, що приписи держави мають не рекомендаційний, а обов’язковий (імперативний) характер. З допомогою адміністративних методів використовується система централізованих показників, які плануються і в яких дістають вираження загальнонародні інтереси: державні завдання по основній номенклатурі продукції, її кількості, якості, капітальним вкладенням, впровадженню нової техніки, постачанню, збуту та ін.
Проте важливо не допускати абсолютизації ролі адміністративних методів управління. Як відомо, у радянську добу переоцінка можливостей адміністративних методів стала основною причиною волюнтаризму в управлінні економікою, багатьох економічно необгрунтованих заходів. Було порушено пропорції між різними галузями економіки, знизилися результати господарювання. Надмірна регламентація роботи підприємств, обмеження їх самостійності у визначенні планових завдань і шляхів їх виконання стримували ініціативу керівників і колективів підприємств у підвищенні ефективності виробництва.
Проте подібні негативні моменти не є неминучим наслідком застосування адміністративних методів, вони спричинені неправильним їх використанням. Ці методи об’єктивно необхідні для управління економікою, але в розумних межах: вони виправдовують себе лише тоді, коли є науково обґрунтованими, базуються на достовірних уявленнях про стан керованих об’єктів.
Інакше кажучи, науково обґрунтоване застосування в управлінні адміністративних методів не має нічого спільного з так званою “адміністративно-командною системою”, яка означає волюнтаризм і суб’єктивізм у прийняті управлінських рішень, відсутність науковості в організації, методах і стилі управління.
Адміністративні методи досить різноманітні. Це встановлення обов’язковості вчинення певних дій; заборона певних дій; видача різноманітних дозволів; здійснення реєстраційних дій; проведення контролю і нагляду; застосування економічних санкцій; одностороннє вирішення спорів між учасниками управлінських відносин; встановлення стандартів; визначення державних замовлень тощо.
Адміністративні методи в певних випадках дають змогу швидко досягти результатів. Іноді без них неможливо обійтися, наприклад в армії, на транспорті. Без адміністративних методів практично неможливо забезпечити в економічній сфері подолання монополізму, захист прав і законних інтересів учасників економічної діяльності, відповідальність суб’єктів ринку за порушення законодавства, реальний контроль за законністю підприємництва. Але віра у всемогутність наказу, директиви, ігнорування інтересів підлеглих — основна причина перетворення системи адміністративних методів на адміністративно-командну систему управління.
Водночас в управлінні народним господарством велике значення мають економічні методи управління, для яких характерні такі особливості:
а) управлінський вплив на керовані об’єкти здійснюється з урахуванням їх матеріальних інтересів, через створення ситуацій, що зацікавлюють у необхідній поведінці виконавців;
б) акти суб’єктів управління уповноважують на визначені дії;
в) у керованих об’єктів існує можливість вибору одного з декількох або багатьох варіантів поведінки;
г) правовими нормами закріплений належний механізм стимулювання (одержання прибутку, пільг і т. ін.);
д)  розвинений механізм вирішення спорів, що забезпечує захист законних інтересів громадян і юридичних осіб, раціональні процедури розв’язання суперечок.
Відтак економічні методи передбачають порівняно з адміністративними значно вищий рівень саморегуляції діяльності господарюючих суб’єктів.
Загалом же адміністративні та економічні методи управління є вираженням свідомого використання державою об’єктивних економічних законів і мають єдині економічні цілі. У цьому значенні економічні методи, як і адміністративні, є методами централізованого управління економікою.
Співвідношення адміністративних і економічних методів характеризується тим, що:
– ці методи використовуються з єдиною кінцевою метою — реалізації управлінського впливу суб’єкта управління на поведінку керованого об’єкта;
– ці методи практично використовуються одними й тими ж, а не різними суб’єктами управління;
– вони застосовуються щодо одних і тих же керованих об’єктів; практично немає таких об’єктів, щодо яких застосовувався б якийсь один метод впливу.
– для реалізації і тих, й інших методів потрібна, як правило, правова форма. Проте при розмежуванні адміністративних і економічних методів нерідко виходять з того, що перші регламентовані правом, а другі базуються безпосередньо на об’єктивних економічних закономірностях суспільного розвитку. Подібна аргументація помилкова — обидва ці види методів управління потребують правової регламентації, без чого неможливо взагалі здійснювати державне управління.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Адміністративне право України (В.Б. Авер'янов)