Головна Головна -> Підручники -> Підручник Народні методи лікування дітей (Б. Г. Скачко, Г. О. Орещук) скачати онлайн-> Розділ 4. ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ДЕЯКИХ ЛІКУВАЛЬНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ

Розділ 4. ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ДЕЯКИХ ЛІКУВАЛЬНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ


Обтирання водою з оцтом

Розчин столового оцту (2 — 3 столові ложки 4 — 6 % розчину оцтової кислоти на 0,5 л води) сприяє охолодженню. Його використовують для обтирання шкіри дитини під час високої температури тіла. Обтирання супроводжується незначним подразненням пгкіри, стимулює її видільну функцію. Процедуру повторюють доти, доки не знизиться температура тіла.
При головному болю у поєднанні з високою температурою тіла ефективні компреси з розчину оцту на лоб і скроні.
Розчин оцту у співвідношенні 1:2, 1:3, іноді 1:5 використовують для компресів, обгортання при головному болю, менінгіті, крупі, дифтерії, грижі, екземі, кровотечах з носа тощо.
У народній медицині оцет застосовують разом із лікарськими рослинами. В лікарських порадниках XVII —XVIII століть можна зустріти такі рекомендації: “Якщо болить голова, чорнобилю з коренем посікти дрібно і з оцтом варити дві години; мити голову у теплому відварі”.
Діти легко переносять зовнішнє застосування оцту.

Гірчичники

Дія гірчичників грунтується на подразненні ефірною гірчичною олією рецепторів шкіри, що зумовлює приплив крові і сприяє розсмоктуванню запального процесу та зменшенню болю.
Гірчичники ставлять на ділянки спини, верхньої частини грудної клітки, на потилицю, кінцівки.
Гірчичники змочують у теплій воді (до 40 °С). Якщо вода надто гаряча, подразнювальна дія на шкіру ефірної гірчичної олії зменшується. Гірчичники прикладають не безпосередньо до шкіри (гірчицею вниз), а через чистий папір (але не газету), накривають рушником. Хворого укривають ковдрою.
Дитині першого року життя гірчичники кладуть до шкіри зворотним боком. Треба стежити за реакцією шкіри (кожні 2 —3 хв оглядати). Після появи стійкого почервоніння гірчичники знімають. Ватним тампоном, змоченим у теплій воді, змивають залишки гірчиці. Дитину одягають і вкутують ковдрою.
У разі потреби гірчичники можна зробити самому: 1 столову ложку сухої гірчиці змішати з 1 столовою ложкою пшеничного борошна або крохмалю, підливаючи гарячу воду, до одержання кашкоподібної маси. Через 30 хв кашку шаром завтовшки 0,5 см нанести на подвійний шар марлі або смужку іншої натуральної тканини, накрити другим таким самим шаром. Гірчичник накласти на шкіру. Дитину обгорнути рушником та ковдрою. Домашні гірчичники діють сильніше, ніж готові, а тому тримати їх треба не довше 5 — 7 хв.
Гірчичники належать до відтяжних засобів.

Припарки

Припарки — лікувальна процедура, що полягає у тривалому прикладанні до певної ділянки тіла нагрітої сипкої або кашкоподібної речовини.
Припарки з рослин використовують для лікування шкірних хвороб, запальних процесів у м’язах та суглобах, застудних захворювань верхніх дихальних шляхів тощо.
Припарки з насіння готують так: у 2 торбинки насипають приблизно однакову кількість насіння і опускають у киплячу воду на 1—3 хв. Торбинки по черзі накладають на ушкоджені ділянки шкіри (до охолодження). Загальна тривалість процедури 30 — 40 хв.
Якщо для припарок використовують траву, квітки, листки висушених рослин, їх добре подрібнюють, змішують з невеликою кількістю гарячої води або кип’ятять кілька хвилин. Гарячу “кашку” загортають у тканину і накладають на хворе місце, накривши зверху бавовняним рушником. Припарку тримають до охолодження. Процедуру повторюють кілька разів на добу.
Ефективнішим є використання для припарок свіжих рослин. їх обливають окропом і через кілька хвилин прикладають до ураженої ділянки.
Під дією припарок розширюються судини і діючі речовини, що входять до складу лікарських рослин, проникають крізь шкіру. Поліпшуються кровообіг і живлення прилеглих тканин, виводяться шкідливі продукти обміну речовин.
При хронічних захворюваннях внутрішніх органів (холецистит, гастрит, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки тощо) припарки накладають на відповідні зони Захар”їна — Геда. У поєднанні з внутрішнім введенням препаратів з лікарських рослин одержують стійкий терапевтичний ефект.

Банки

Медичні банки можна ставити дітям віком після 3 років.
Банки виявляють сильний вплив на шкіру, сприяють розсмоктуванню вогнищ патологічного процесу та зменшенню болю.
Не можна ставити банки на ділянку серця, лопатки, хребетний стовп, ділянки шкіри з пігментацією.
Банки ставлять на спину, боки, крижі, під ключицями, на передню поверхню грудної клітки. Пораду щодо цього дасть лікар.
Перед процедурою шкіру змазують вазеліном. Це забезпечує краще прилягання банок та запобігає опікам. На тонку металеву паличку намотують вату, змочують квачик спиртом і запалюють. У суху банку на 1—2 с уводять палаючий квачик (не торкатися стінок банки) і міцно притискають банку до шкіри. Поставивши всі банки (від 3 до 7 на кожну половину грудної клітки), дитину накривають ковдрою.
Якщо банка накладена правильно, шкіра втягується в неї і стає яскраво-рожевою або багровою (темно-червоною або криваво-червоною). Тривалість процедури 10 — 20 хв.
Знімаючи банку, треба однією рукою трохи нахилити її вбік, а пальцем другої руки натиснути на шкіру біля краю з протилежного боку. Банка швидко відпаде. Шкіру обережно обтерти сухим рушником, хворого тепло вдягти і залишити у постелі, накривши ковдрою.
Банки протипоказані при кровотечах, туберкульозі, підвищеній чутливості шкіри та крихкості кровоносних судин, виснаженні хворого, гепатиті, у стані різкого загального збудження з судомою.
Ефективнішим є масаж банками: 1 або 2 банки через кожні 30—40 с переміщують на нове місце (в середньому на 1/2 внутрішнього діаметра банки). При цьому лікувальний вплив поширюється на всю оброблювану площу. Його рекомендують дітям старшого віку.

Клізми

Основне призначення клізми — очищення кишечнику. За допомогою клізми механічно спорожнюють товсту кишку від скупчення калових мас, рефлекторно посилюють перистальтику товстої і тонкої кишок. Окрім того, за допомогою клізми можна вводити в організм живильні та лікарські речовини.
Клізми використовують при запорі, проносі, млявості перистальтики кишечнику, припливах крові до голови, дизентерії, холері, інтоксикаціях.
Після дефекації хворому часто ставлять ще одну невелику (50 мл) клізму з води температури 18 — 22 °С. Вода повинна всмоктатися кишечником. Під час високої температури тіла такі клізми виявляють відтяжну дію.
Для клізм використовують переварену воду температури 28 — 30 °С для дітей раннього віку та 23 — 35 °С для старших дітей. При спастичному запорі температуру води підвищують до 37 — 38 °С, оскільки під впливом тепла розслаблюються гладенькі м’язи кишок. При атонічному запорі, навпаки, температуру води знижують до 22 — 24 °С (і навіть до 20 °С), тому що прохолодна вода посилює тонус гладеньких м’язів і перистальтику товстої кишки.
Очисна клізма сприяє звільненню товстої кишки від калових мас та газів. Для очисної клізми для новонароджених треба взяти 30 мл води, для дітей перших місяців життя — 60 мл, у віці від 3 до 6 міс — 90 — 100 мл, у віці до 1 року — 150 мл, 1 —2 років — 200 мл, від 2 до 6 років — 300 мл, від 6 до 9 років — 400 мл, від 10 до 14 років — 500 мл, після 14 років — до 1 л води.
Дітям віком до 5 років для клізм використовують грушу з м’яким наконечником. Дітям старшого віку очисну клізму роблять за допомогою кварти Есмарха, яку заповнюють 1 —3 склянками теплої води (26 — 33 °С). Така вода розріджує калові маси, сприяє перистальтиці кишечнику. Холодніша вода може зумовити спазм кишечнику і затримати випорожнення.
Дитина лягає на край ліжка на лівий бік, зігнувши коліна і притиснувши їх до живота для розслаблення черевного преса. Клізму можна ставити і в положенні хворого на спині, якщо йому протипоказано рухатися. Наконечник змазують вазеліном. Великим і вказівним пальцями лівої руки розводять сідниці. Правою рукою, трохи повертаючи, вводять наконечник у анальний отвір — спочатку на 3—4 см у напрямку до пупка, а потім паралельно куприку. Рідину слід уводити повільно, без тиску, а після виймання наконечника на кілька хвилин стиснути сідниці, допомагаючи затримати позив до дефекації.
Послабні клізми призначають для подразнення товстої кишки та регуляції перистальтики. З цією метою використовують олійні і гіпертонічні клізми.
Олійні клізми призначають при спастичному запорі і запаленні слизової оболонки товстої кишки. Беруть 30 — 100 г (100 г — це приблизно 5 столових ложок) соняшникової, маслинової, льняної олії температури 37 — 38 °С. Клізму ставлять увечері перед сном. Звичайно випорожнення відбувається через 1—2 год, іноді відразу.
До послабних клізм належить і гіпертонічна. Для неї готують розчин кухонної солі (1 десертна ложка солі на 1/2 склянки води). Розчин підігрівають до температури 37 °С. Такий розчин подразнює слизову оболонку кишечнику, сприяє видаленню зі складок кишки калових мас, очищенню слизової оболонки. Приблизно через 30 хв з’являються випорожнення.
Лікувальні клізми використовують для місцевого впливу з метою зменшення подразнення, запалення, загоювання ерозій, умертвіння та вигнання гельмінтів. Лікувальна клізма сприяє розслабленню гладеньких м’язів товстої кишки, підвищує її тонус, посилює перистальтику.
Спочатку роблять очисну, а через 10 — 20 хв — лікувальну клізму. Дітям перших років життя вводять 20 — 30 мл розчину, від 5 до 10 років — 75 мл, старшим за 10 років — 100 мл. Після введення розчину сідниці стискують і утримують їх у такому стані 10-15 хв.

Газовідвідна трубка

За значного здуття живота користуються газовідвідною трубкою. Це гумова трубка завдовжки 40 — 50 см з діаметром просвіту 5—10 мм. Один кінець трубки заокруглений і має один або два бічних отвори. II застосовують після очисної або послабної (олійної) клізми.
Змазану вазеліном трубку обережно, щоб не пошкодити слизову оболонку, вводять у пряму кишку на 10 — 20 см. Під сідниці підкладають гумовий круг. Трубку залишають доти, поки не відійдуть гази.

Свічки

За потреби лікарські засоби можна вводити у пряму кишку у вигляді свічки. Дитину кладуть на правий бік, зігнувши ноги у кульшових і колінних суглобах. Пальцями лівої руки розсувають сідничну складку, а правою рукою вводять свічку через анальний отвір до відхідника, де вона розчиняється. Стискають сідниці і утримують їх так 1 — 2 хв.

Інгаляції

Найраціональнішим методом уведення лікарських речовин при лікуванні захворювань бронхів та легенів є інгаляційний.
Аерозолі швидко всмоктуються в кров і часто виявляють лікувальний ефект швидше, ніж у разі прийому препаратів усередину.
У домашніх умовах найчастіше роблять парові інгаляції- У посуд із 4 — 5 склянками киплячої води додають певні лікарські засоби, наприклад, 5 — 10 крапель настоянки плодів ганусу звичайного, 1—2 чайні ложки сухих листків евкаліпту кулястого. Для проведення інгаляції можна згорнути з щільного паперу лійку, її широким кінцем накрити посудину з окропом, а через вузький отвір вдихати пару.
Дітям зручніше робити інгаляції таким чином: чайник наповнити на третину відваром лікарських трав, на носик чайника одягти соску з відрізаним кінцем або гумову трубку, через яку дитина має дихати. У деяких випадках віддають перевагу інгаляції пари над каструлею, накривши голову рушником.
Проводити інгаляції можна дітям з дво-трирічного віку, але обов’язково під наглядом дорослих (мал. 13).
Тривалість інгаляції для дітей молодшого віку — до 5 хв, старшого — 5 — 15 хв.
Категорично забороняють дихати парою, низько нахилившись над киплячим розчином. При хворобах носа та приносових пазух вдих і видих треба робити через ніс, без напруження. При захворюваннях глотки, гортані, трахеї та бронхів після вдиху слід затримати дихання до 2 с, після чого зробити видих.
Інгаляції проводять у спокійному стані, одяг не повинен стискати шию та утруднювати дихання. Не можна проводити інгаляції безпосередньо після їди, оскільки в цей час спостерігається підвищена збудливість слизової оболонки глотки. Після інгаляції доцільно відпочити протягом 20 — 40 хв.

Мал. 13. Методика проведення інгаляції для дитини молодшого віку

При інгаляції водні лікарські розчини безпосередньо впливають на слизову оболонку та тканину легенів. Окрім того, розчинені у воді речовини, всмоктуючись, надходять у кров та лімфу, справляючи загальний вплив на організм.
Тому інгаляції призначають не лише при захворюваннях органів дихання, але й при інших недугах, зокрема, при деяких хворобах серцево-судинної системи, вегетативно-судинній дистонії, неврозі.
Лікувальний ефект парових інгаляцій досягається за рахунок впливу пари на слизову оболонку органів дихання, що сприяє посиленню крово- та лімфообігу, поліпшенню обміну речовин. Парові інгаляції використовують для лікування гострого ларингіту, трахеїту, бронхіту, тонзиліту.
Інгаляції протипоказані при гострих гнійних процесах, набряку слизової оболонки, серцево-судинній недостатності, активних формах туберкульозу легенів та гортані, схильності до кровотечі.

Масаж

Масаж є важливою складовою частиною фізичного виховання дитини. У віці до 1 року масаж поєднують з гімнастикою.
Робити масаж треба теплими й чистими руками. Холодні руки викликають негативну реакцію на процедуру.
Застосовують такі способи масажу: погладжування, поплескування, розминання.
Основним способом масажу у дітей першого року життя є погладжування. Воно сприяє розширенню судин, поліпшенню циркуляції крові та лімфи, знижує збудливість нервової системи, нормалізує функцію серцево-судинної системи і дихання, окисно-відновні процеси в тканинах. Погладжуванням починають і закінчують масаж.
Розминання проводять короткими рухами. При цьому підвищується тонус м’язів.
З чотиримісячного віку застосовують поплескування тильною поверхнею пальців: спочатку одним, потім двома, трьома, чотирма. Це поліпшує дихання, кровообіг, а також живлення та розвиток сухожильно-м’язової системи.
Вібруючий масаж виконують долонею і пальцями. Цей прийом масажу стимулює функцію нервово-м’язового апарату. Його застосовують у дітей з надмірною масою тіла для прискорення процесів обміну.

Мал. 14. Масажні лінії

Напрям рухів під час масажу повинен збігатися з напрямом руху венозної крові та лімфи — від периферії до центру (мал. 14).
Масаж у вигляді погладжування, розминання чи поплескування має виконуватися разом із пасивними згинаннями та розгинаннями кінцівок.
Тривалість комплексу масажу і гімнастики для дітей віком до 3 міс — 4 — 5 хв, від 3 до 6 міс — 6 — 8 хв, після 6 міс — 8 — 10 хв.
Масаж має різнобічний вплив на організм і передусім на центральну нервову систему: м’які та плавні погладжування, розтирання та розминання посилюють гальмівні процеси — заспокоюють нервову систему; інтенсивне посмикування та щипкоподібне розминання посилюють процеси збудження.
Великий вплив має масаж на циркуляцію лімфи. Рух лімфи у лімфатичній системі відбувається в одному напрямку — від тканин до серця. Масаж, прискорюючи рух лімфи, збільшує надходження поживних речовин до тканин масажованої ділянки і сприяє виведенню з клітин продуктів обміну речовин.
Під виливом масажу периферична капілярна сітка розширюється, що проявляється незначним почервонінням шкіри. Масаж стимулює функцію потових та сальних залоз, очищає шкіру від злущених клітин епідермісу. Погладжування та інші способи масажу поліпшують скоротливу функцію шкірних м’язів, сприяючи еластичності та пружності шкіри.
Під впливом масажу поліпшується скоротливість, зростає м’язова сила, збільшується рухомість зв’язкового апарату.
Масаж живота треба проводити особливо обережно, аби не травмувати печінку та статеві органи. Під час поплескування в ділянці спини слід пам’ятати, що занадто інтенсивний рух може призвести до ураження нирок.
Під час масажу нижніх кінцівок слід уникати поштовхів колінних суглобів, обминати колінну чашечку зовні та не зачіпати передню поверхню гомілки.
Масаж проводити за 0,5—1 год до годування дитини або через 45 — 60 хв після нього.
Варто пам’ятати, що у немовляти шкіра у перші місяці після народження суха, тонка, надто вразлива. Тому прийоми масажу мають бути щадними. Інтенсивність та тривалість процедури збільшують поступово.
Масаж верхніх кінцівок проводять з першого місяця життя дитини. Дитину кладуть на спину ногами до того, хто проводить масаж. Вкладають великий палець своєї руки в кисть дитини, праву руку дитини притримують лівою рукою, ліву — правою. Масажують кисть, передпліччя, плече. Погладжування проводять у напрямку від кисті до плеча та до пахвової ділянки. Для кращого розслаблення рук дитини погладжування виконують головним чином по внутрішній (згинальній) поверхні. Процедуру повторюють 6—8 разів.
Наступний прийом — кільцеподібне розтирання. Притримують кисті дитини (лівою рукою — праву, правою — ліву), вкладаючи в них свої великі пальці. Великим та вказівним пальцями вільної руки обхоплюють, як кільцем, руку дитини в ділянці зап’ястка. Роблять енергійні кільцеподібні розтирання з акцентом на зовнішній поверхні руки. Таким чином за 3—4 оберти просуваються до ліктя, потім за 5 —6 обертів — до плеча. Повторюють цей прийом 2 — 3 рази. Шкіра має порожевіти. Закінчують масаж рук погладжуванням, струшуванням.

Мал. 15. Поздовжнє розминання ніг

Масаж нижніх кінцівок роблять спочатку у положенні на животі, а потім на спині. Під коліна та гомілковостопний суглоб кладуть валик. Праву ногу дитини притримують правою рукою, ліву — лівою. Спочатку масажують задню поверхню обох кінцівок: стегно, гомілку, підошву однієї ноги, потім другої. Передню поверхню масажують у зворотному напрямку: тил стопи, гомілковий суглоб, гомілку, стегно. Погладжування виконують по задній зовнішній поверхні ноги у напрямку від стопи до стегна, обминаючи колінну чашечку та не торкаючись передньої поверхні гомілки. У кінці процедури руку спрямовують до пахової ділянки (мал. 15). Процедуру повторюють 6 — 8 разів.
Кільцеве розтирання виконують таким чином: великим та вказівним пальцями обох рук обхоплюють кільцями гомілку дитини в нижній її частині. Роблять енергійні розбіжні кільцеві розтирання та за 3—4 оберти просуваються до коліна по задній зовнішній поверхні гомілки. Важливо не зачепити підколінної ямки. Зовнішню поверхню стегна розтирають подушечками пальців. Процедуру повторюють 5 — 6 разів. Закінчують масаж нижніх кінцівок погладжуванням, струшуванням.
Масаж стоп. Притримують ногу дитини однією рукою в ділянці гомілки. Вказівний та середній пальці другої руки кладуть на тильний бік стопи. Коловими рухами великого пальця енергійно погладжують підошву (можна “малювати” вісімку або спіраль). Потім масажують другу стопу, змінюючи відповідно руки.
Розтирання також роблять подушечкою великого пальця коловими рухами або у вигляді вісімки. Потім розтирають зовнішній та внутрішній краї стопи у напрямку від п’яти до пальців.
Поплескування стоп виконують таким чином: тильним боком пальців (вказівного та середнього) правої руки наносять легенькі ритмічні удари по стопі дитини. Повторюють ці рухи 8—10 разів у напрямку від п’яти до пальців та назад. Масаж стопи закінчують погладжуванням.
Масаж живота роблять у положенні дитини на спині. Під коліна кладуть валик або згинають ноги, під поперек можна покласти невелику подушку. Починають масаж з колового погладжування долонею правої руки послідовно навколо пупка, а потім всієї поверхні живота за ходом годинникової стрілки, не натискаючи на ділянку печінки — праве підребер’я (мал. 16).
Спочатку роблять поверхневе погладжування, поступово збільшуючи тиск долонею на передню черевну стінку. Що сильніше колове погладжування, то більше розслаблюються м’язи. Можна робити рухи за ходом товстої кишки (П-подібні), починаючи з правої ділянки вгору, впоперек, донизу з посиленням притискання у лівій клубовій ділянці. Погладжування проводять повільно, плавно. Це сприяє розслабленню м’язів черевного преса та нормалізації функцій кишечнику.


Мал. 16. Колове погладжування живота

Для проведення зустрічного погладжування (мал. 17) кладуть руки на живіт дитини. Долоня правої руки — угорі на лівій половині живота, тильний бік пальців лівої руки — внизу на правій половині живота. Одночасно погладжують долонею в напрямку вниз, а тильним боком пальців — угору. Потім долоню лівої руки пересувають донизу, а тильну поверхню правої кисті — знизу догори (руки працюють, як малярні пензлі). Масажують м’язи живота 5 — 6 разів. Окрім того, підводять обидві долоні під поперек дитини. Спрямовують їх назустріч одна одній, пальці з’єднують над пупком. Повторюють 5 — 6 разів. Закінчують масаж 2 — 3 коловими погладжуваннями.
Розтирання проводять подушечками пальців, проте не треба сильно натискати на живіт. Для розтирання використовують прийоми накочування, ритмічного натискання за ходом товстої кишки.
У положенні дитини на боку, коли прямі м’язи живота досить розслаблені, можна провести поперечне розминання обома руками. Закінчують масаж коловим погладжуванням.
Масаж живота ефективний при запорі та болісному відходженні газів. У цьому разі рухи повинні бути повільними та плавними, з незначним посиленням тиску в лівій нижній частині живота. Розтирання виконують подушечками ледь зігнутих пальців. На завершення масажу повторюють погладжування.


Мал. 17. Зустрічне погладжування живота


Мал. 18. Погладжування спини

Масаж грудної клітки. Дитина лежить на спині. Починають з погладжування обома руками (долонями або тильними поверхнями пальців). Погладжують у напрямку від груднини за ходом великих грудних м’язів до пахвових лімфатичних вузлів. Від мечоподібного відростка груднини за ходом реберної дуги — до бічних поверхонь тулуба. Одночасно рухи руки спрямовують від середини груднини вгору та в боки до пахвових западин. Погладжування бічних поверхонь грудної клітки проводять у напрямку від груднини донизу та в бік пахвових ямок. Потім, обхопивши грудну клітку, швидкими рухами дуже обережно натискають на неї. Такий прийом вібраційного масажу рефлекторно зумовлює глибокий вдих. Вібраційний масаж трохи ускладнюють: легкі, ритмічні натискання пальцями на грудну клітку дитини роблять одночасно з рухом рук від середини до бічних поверхонь її. Не натискати сильно на ребра. Процедуру повторюють 3 — 4 рази. Закінчують масаж погладжуванням.
Масаж спини. Під час масажу спини дитина лежить на животі, руки трохи зігнуті в ліктьових суглобах. Верхню та середню ділянки спини рекомендують масажувати у напрямку до пахвових лімфатичних вузлів з відповідного боку. Поперекову та крижову ділянки спини масажують у напрямку до пахвинних лімфатичних вузлів (мал. 18, 19, 20).
Погладжують спину дитини від сідниць до голови тильним боком кисті, а у зворотному напрямку, від голови до сідниць, — долонею. Процедуру повторюють 4 — 5 разів. У віці до 1,5 — 2 міс, коли дитина ще нестабільно зберігає положення на животі, краще робити масаж однією правою рукою, а лівою притримувати ноги. Згодом погладжування можна буде робити обома руками. Після погладжування роблять
Використовують ще один прийом розтирання —”пиляння”. Його виконують краєм кисті. Кисті ставлять долонями одна до одної на відстані 1—2 см. “Пиляють” у протилежних напрямках, пересуваючись по спині. Спину дитини масажують до незначного почервоніння, а потім переходять до розтирання сідниць. Поплескування сідниць проводять тильним боком зігнутих у кулак пальців. Рухи повинні бути ритмічними та швидкими. Цей прийом можна замінити пощипуванням. Поплескування забороняють робити в ділянці попереку (ділянка проекції нирок). Закінчують масаж погладжуванням.


Мал. 19. Розминання м’язів спини


Мал. 20. Розтирання спини тильним боком зігнутих пальців

Масаж сідничної та крижової ділянок проводять у положенні на животі. Під го-мілковостопні суглоби кладуть валик, під живіт можна покласти невелику подушку. Поверхневе погладжування роблять коловими рухами. Глибоке погладжування краще робити, починаючи від кульшових суглобів до середини міжсідничної складки, потім убоки, спрямовуючи рухи до пахвинних лімфатичних вузлів. Закінчують масаж погладжуванням.
Точковий масаж застосовують як метод рефлекторної терапії при спастичному паралічі (дитячий церебральний параліч, травми головного та спинного мозку тощо). Цей вид масажу використовують у разі зниження рефлекторної збудливості м’язів, що перебувають у спастичному стані, для одночасного зміцнення паретичних м’язів, поліпшення в них кровообігу, відновлення рухових функцій. Вибір точок для масажу залежить від того, яка група м’язів уражена.
Подушечкою І, II або НІ пальця виконують циркулярні рухи у відповідній точці. Спочатку ці рухи поверхневі, потім вони посилюються до появи у хворого особливих відчуттів (розпирання, тяжкості, відчуття проходження електричного струму, заніміння тощо). Після цього тиск послаблюють і переходять до поверхневих легких рухів.
Загальним називається такий масаж, коли масажують усе тіло. Дитина лежить на животі, руки вздовж тулуба. Масаж проводять у такому напрямку: спина та поперекова ділянка, шия, сідниці та тазостегнові суглоби, стегна, гомілки та підошви. Спочатку масажують повністю одну кінцівку, а потім — другу.
Дитина перевертається на спину, під колінні суглоби підкладають валик. Масаж по передній поверхні здійснюють у такій послідовності: стопа та гомілковостопний суглоб, гомілка та колінний суглоб, стегно спочатку однієї, потім другої кінцівки. Потім обробляють передню поверхню грудної клітки та верхні кінцівки: плечові суглоби, плечі, ліктьові суглоби та передпліччя, променевозап’ясткові суглоби та кисті разом із пальцями.
Загальний сеанс закінчують масажем ділянки живота. Після масажу рекомендують відпочинок протягом 15 — 30 хв.
Масаж протипоказаний: 1) при гострих захворюваннях, що супроводжуються високою температурою тіла; 2) при гострих запальних ураженнях шкіри, підшкірної основи, лімфатичних вузлів, м’язів, кісток; 3) при захворюваннях, що супроводжуються ламкістю та болісністю кісток, при рахіті у період розпалу; 4) при природжених вадах серця, що супроводжуються ціанозом, різних формах геморагічного діатезу, особливо при гемофілії; 5) при гострих нефриті, гепатиті та активних формах туберкульозу; 6) при великих грижах з випадінням органів черевної порожнини або схильності до защемлення.



Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Народні методи лікування дітей (Б. Г. Скачко, Г. О. Орещук)