Головна Головна -> Підручники -> Підручник Українське цивільне право (Заіка Ю.О.) скачати онлайн-> 35.4. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи

35.4. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи



В житті мають місце випадки, коли людина, ризикуючи своїм здоров’ям, життям, рятує життя чи майно іншої особи. Якщо при цьому громадянину заподіяна шкода, вона підлягає відшкодуванню.
Інститут зобов’язань з відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок рятування, почав історично складатися в нашій країні ще в 30-х роках минулого століття.
Розглядаючи справу М. і Б., які “виконуючи свій громадянський обов’язок і керуючись почуттям патріотизму, здійснили спробу врятувати соціалістичне майно і при цьому понесли збитки”, суд за відсутності прямих вказівок закону, який би регулював такі відносини, виходячи із аналогії права, задовольнив позов про відшкодування збитків.
В ЦК 2003 p. порівняно з ЦК 1963 p. розширено підстави виникнення зобов’язань, пов’язаних із рятуванням. Якщо раніше норми цього інституту регулювали лише зобов’язання, які виникали у зв’язку з рятуванням державного чи колективного майна, то в чинному законодавстві ці зобов’язання виникають незалежно від форми власності майна, яке рятується.
Сторонами в цих зобов’язаннях виступають:
– фізична особа (рятувальник), яка понесла майнові збитки, отримала каліцтво чи ушкодження здоров’я, коли без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози:
а) життя чи здоров’я іншої особи;
б) майно іншої особи;
– держава або фізична особа, життя чи здоров’я якої рятувалося, або власник (володілець) врятованого майна.
У разі смерті рятувальника стороною виступатимуть його спадкоємці.
Дії рятувальника повинні мати добровільний характер і бути спрямованими на усунення як обставин, які можуть загрожувати чужому життю здоров’ю чи майну, так і негативних наслідків події, яка вже настала.
Зобов’язання, що виникають із рятування, не поширюються на дії осіб, які здійснюють рятування життя та здоров’я фізичних осіб, майна фізичних або юридичних осіб при виконанні своїх професійних (трудових) обов’язків наприклад, пожежники, лікарі, ветеринари, працівники органів міліції, Міністерства надзвичайних ситуацій та ін.
За об’єктом рятування зобов’язання можуть бути поділені на дві групи:
1) рятування життя та здоров’я фізичної особи;
2) рятування майна іншої особи.
Правові наслідки залежать не лише від об’єкта рятування, а й від об’єкта, якому була заподіяна шкода, тобто життя, здоров’я чи майна рятувальника. Враховуючи наведені критерії, можна розрізнити три групи зобов’язань, що виникають із рятування.
1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, смертю, чи шкода майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала життя та здоров’я іншої особи від реальної загрози, відшкодовується державою в повному обсязі.
Обов’язок держави відшкодувати шкоду виникає за таких умов:
а) реальність небезпеки, яка виникла для життя, здоров’я фізичної особи;
б) відсутність належних повноважень у особи, яка вчинила дії щодо рятування;
в) спрямованість дій особи на рятування життя і здоров’я фізичної особи чи майна;
г) наявність шкоди у рятувальника;
д) причинний зв’язок між діями громадянина щодо рятування здоров’я і життя фізичної особи чи майна і каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я рятувальника або шкодою, завданою його майну.
2. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.
В цьому випадку до наведених вище умов виникнення зобов’язання необхідно додати таку умову, як “істотна цінність майна, яке рятувалося”.
Майно істотної цінності — категорія оцінювальна, але безумовно, це поняття повинно охоплювати речі, які становлять історичне чи культурне надбання країни, є пам’ятками архітектури, історії, існують в єдиному екземплярі. Якщо на майно, яке рятувалося, поширюється режим “майна істотної цінності”, то заподіяна рятувальнику шкода відшкодовується в повному обсязі державою.
3. Шкода, завдана майну фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.
Обов’язок власника (володільця) майна відшкодувати шкоду, завдану громадянину при рятуванні його майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Розмір відшкодування не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.
Якщо особа зазнала шкоди, рятуючи чуже майно, незважаючи на владні заборони компетентних органів (наприклад, знищення худоби при епізоотії, епідемії), то права на відшкодування вона не набуває.
Рятувальник має право на відшкодування майнової шкоди лише у випадку, коли ним рятувалося майно, яке має “істотну цінність”. Виникає питання, які правові наслідки настануть, якщо рятується майно, що не становить істотної цінності. Вважаємо, що в цьому випадку, керуючись аналогією закону, рятувальник має право вимагати відшкодування понесеної ним шкоди, посилаючись на норми інституту вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (статті 1158— 1160 ЦК).
Зобов’язання, які виникають із рятування, зовні схожі із зобов’язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, але між ними існує й істотна відмінність.
Відшкодування шкоди у зобов’язаннях, які виникають у зв’язку із заподіянням шкоди, є цивільно-правовою відповідальністю, яка покладається законодавцем на особу, яка заподіяла шкоду або яка є відповідальною за заподіяння шкоди.
У зобов’язаннях, які виникають у зв’язку із рятуванням, шкода пов’язана з правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоров’ю та життю. Тому порядок і умови відшкодування шкоди такій особі не повинні регламентуватися нормами ЦК, які передбачають відповідальність за заподіяння шкоди.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Українське цивільне право (Заіка Ю.О.)