Головна Головна -> Підручники -> Підручник Українське цивільне право (Заіка Ю.О.) скачати онлайн-> 36.9. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю

36.9. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю



Життя і здоров’я фізичної особи є матеріальним благом, яке не підлягає грошовій оцінці. Тому в цьому підрозділі йдеться не про відшкодування збитків, які виникають у зв’язку з каліцтвом особи чи її смертю, а про сплату певного відшкодування у зв’язку з тим, що вона втратила заробіток, понесла додаткові витрати, пов’язані із лікуванням, протезуванням тощо.
Життя та здоров’я фізичної особи є абсолютним благом, тому будь-яке заподіяння шкоди здоров’ю чи заподіяння смерті є протиправним. Як виняток законодавець дозволяє заподіювати шкоду життю та здоров’ю, коли особа змушена вчиняти дії в стані необхідної оборони або коли таке заподіяння шкоди зумовлене злочинними діями потерпілого.
Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати:
– заробіток (дохід), втрачені потерпілим внаслідок зменшення професійної або загальної працездатності;
– додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;
– моральну шкоду незалежно від її вини.
Особливості відшкодування шкоди залежать від обставин та умов, за яких вона була заподіяна:
а) під час виконання особою договірних зобов’язань;
б) джерелом підвищеної небезпеки;
в) під час виконання трудових обов’язків;
г) фізичній особі-підприємцю;
д) малолітній або неповнолітній особі.
Розмір відшкодування, яке підлягає виплаті, залежить від таких обставин:
– розміру заробітку потерпілого;
– ступеня втрати професійної працездатності;
– вини потерпілого.
Розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) визначається виходячи із:
– середнього місячного заробітку, який потерпілий мав до каліцтва;
– ступеня втрати професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.
Розрізняють професійну працездатність, тобто здатність виконувати певну роботу, яка потребує кваліфікаційних навичок, та загальну працездатність — здатність до некваліфікованої праці. Відсоток втрати професійної працездатності встановлюється медико-соціальною експертизою. При частковій втраті професійної працездатності загальна працездатність не враховується, оскільки потерпілий може працювати за своєю професією. Ступінь втрати загальної працездатності обраховується в разі повної втраті професійної працездатності.
Для визначення середнього заробітку загальна сума доходу, який отриманий потерпілим за останні дванадцять або за три останні календарні місяці, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, ділиться відповідно на 12 або на 3.
Так, якщо середній заробіток потерпілого за місяць становить 1000 гривень, а втрата професійної працездатності — 50 відсотків, то розмір втраченого заробітку складе: 1000 (гр.) х 50% = 500 гривень щомісяця.
Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку обчислюється виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Вина потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню чи збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування:
– додаткових витрат (ліки, протезування, додаткове харчування);
– шкоди, завданої смертю годувальника;
– витрат на поховання.
Потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, що була на момент присудження розміру відшкодування.
Особливостями визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи-підприємця, є те, що розмір відшкодування визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на 12. Якщо особа отримувала дохід менш як 12 місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
Розмір доходу визначається на підставі даних органу державної податкової служби.
Відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю малолітньої особі, має свої особливості, оскільки вона не працювала і заробітку не втрачала.
У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я малолітньої особи заподіювач шкоди зобов’язаний відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.
Після досягнення потерпілим 14 років йому необхідно відшкодувати також шкоду, пов’язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи із розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають його утриманці, а також дитина, яка народилася після його смерті (протягом 10 місяців).
Шкода відшкодовується:
1) дитині — до досягнення нею 18 років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років);
2) чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного пенсійного віку, встановленого законом — довічно;
3) інвалідам — на строк їх інвалідності;
4) одному із батьків (усиновлювачам), або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за малолітніми дітьми, братами, сестрами, внуками померлого — до досягнення ними останніми 14 років;
5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого — протягом п’яти років після його смерті.
Порядок відшкодування шкоди у випадку втрати працездатності або загибелі внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, яке призвело до втрати працездатності, визначається Законом України від 23 вересня 1999 р. “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Українське цивільне право (Заіка Ю.О.)