Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> § 3. Види цивільно-правових відносин

§ 3. Види цивільно-правових відносин



Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб’єктним складом, змістом та підставами виникнення. Наукою і практикою розроблено певні критерії, за якими всі цивільно-правові відносини поділяються на види. Розглянемо їх.
Регулятивні та охоронні відносини. В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення.
Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність громадян та організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.
Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору схову (ст. 413 ЦК України). За цим договором, одна сторона (охоронець) зобов’язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Діяльність охоронця є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок, а набувач зобов’язується утримувати відчужувача (ст. 425 ЦК України). Тут також діяльність сторін є правомірною і взаємовигідною.
Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами (ст. 549 ЦК України), що породжують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності.
Порушення правових норм і відповідного суб’єктивного права громадянина або організації є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідносин у правопорушника з’являються обов’язки, які він виконує на користь потерпілого. Зазначені правовідносини в юридичній літературі називаються охоронними. ‘ Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, пов’язані із застосуванням засобів державною примусу.
До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України “Про власність”), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (статті 440 і 469 ЦК України).
Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.
Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов’язаних осіб і ступінь їх конкретизації. Громадяни та організації, що мають суб’єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо) і при цьому безпосередньо не пов’язані з діяльністю інших суб’єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад, власника з володіння і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.
До таких цивільних правовідносин слід віднести: відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов’язані з майновими (статті 86, 472 і 517 ЦК України), особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, з приводу таких духовних благ, як житія, здоров’я, честь, гідність, недоторканність особистого життя (наприклад, ст. 7 ЦК України).
Цивільно-правове врегулювання вищезазначених суспільних відносин полягає в наданні власникам, авторам творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріальних духовних благ суб’єктивних прав і в покладенні на всіх інших громадян та організації суб’єктивного обов’язку утримуватися від порушення їхніх суб’єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб’єктивні права та обов’язки в цих відносинах.
Абсолютний суб’єктивний обов’язок покладається на кожного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб’єктивного права — в його охороні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.
Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов’язана сторона — це кожен, чий обов’язок полягає в утриманні від порушення суб’єктивних прав, тобто невизначене коло осіб — кожен і всі.
Загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін — кожен і всі.’ Наприклад, цивільно-правові відносини, пов’язані із здійсненням права на здоров’я, на здорове навколишнє середовище, є загальнорегулятивними. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров’я.
У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони — уповноважену і зобов’язану. Відносними правовідносинами є зобов’язальні (статті 151, 224, 256, 332, 413, 425 тощо ЦК України). Сторони в них цілком конкретні — кредитор і боржник. В окремих видах зобов’язальних відносин сторонами є: продавець і покупець — у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник — у відносинах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник — у відносинах із договору позики (статті 224, 371 і 374 ЦК України). Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.
Активні та пасивні цивільні правовідносини. Вони різняться характером поведінки зобов’язаної сторони. Якщо на останню у правовідносинах покладено обов’язок активної поведінки, то суб’єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб’єктивного права (у разі невиконання обов’язку). При цьому суб’єктивне право покликане забезпечити виконання обов’язку, тобто досягнення активної діяльності зобов’язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов’язальні відносини. В них боржник зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо (ст. 151 ЦК України).
У пасивних правовідносинах змістом суб’єктивного обов’язку є пасивна поведінка: зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права уповноваженої сторони.
Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має, так би мовити, повноцінне суб’єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб’єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб’єктивне право набуває головного і самостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо.
Речові та зобов’язальні відносини. Вони різняться об’єктом правовідносин. Об’єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності (статті б— 9, 12—18 Закону України “Про власність”). У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії (статті 332, 395 і 413 ЦК України).
Майнові та особисті немайнові відносини. У майнових відносинах об’єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об’єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство (статті 7, 472 і 517 ЦК України).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)