Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> § 3. Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим

§ 3. Визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим



Визнання громадянина безвісно відсутнім. Довготривала відсутність громадянина в місці проживання, якщо невідомо місце його перебування, небайдужа для організації і громадян, з якими він перебував у правових відносинах. Наприклад, якщо громадянин був боржником, то кредитори позбавлені можливості вимагати сплату боргу. Недієздатні особи, які перебували на утриманні громадянина, перестають отримувати від нього утримання, але не можуть звернутися за призначенням пенсії, оскільки вважається, що вони мають годувальника. У разі довготривалої відсутності громадянина може бути завдано шкоди його майну, яке залишилося у місці проживання без нагляду.
Щоб усунути юридичну невизначеність, яка спричинена довготривалою відсутністю громадянина, і зазначені небажані наслідки для його майна, закон передбачає утворення особливого юридичного статусу для такого громадянина, а саме — визнання його безвісно відсутнім. Безвісна відсутність — засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося встановити місце його перебування.
Для визнання громадянина безвісно відсутнім потрібна наявність таких умов:
1) громадянин відсутній у місці його постійного проживання протягом року;
2) згідно зі ст. 18 ЦК України громадянина в судовому порядку може бути визнано безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці, де він постійно або переважно проживає, немає відомостей про місце його перебування. День одержання останніх відомостей може бути підтверджено пред’явленням останнього листа відсутнього громадянина або іншим способом (наприклад, показання свідків). Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, наступного за тим, у якому були одержані останні відомості, а якщо неможливо встановити цей місяць — 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 18 ЦК України);
3) визнання громадянина безвісно відсутнім допустимо за умови, що встановити місце його перебування неможливо. Тому до розгляду справи у відповідні організації за останнім відомим місцем перебування громадянина, місцем роботи, місцем народження і т. п. надсилаються запити про існуючі відомості про нього.
Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його правоздатності та дієздатності. Громадянин, що перебуває живим, не перестає бути суб’єктом права.
Рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім є підставою для встановлення органом опіки та піклування опіки над його майном. Орган опіки та піклування має право і до закінчення річного строку за заявою заінтересованих осіб призначити опікуна для охорони майна відсутнього, а також для управління цим майном (ч. 2 ст. 19 ЦК України). Разом з тим у ст. 44 проекту ЦК України передбачається, що опіку над майном фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою, встановлює не орган опіки та піклування, а державний нотаріус, який за останнім місцем проживання особи описує належне їй майно.
З майна, що належить безвісно відсутньому, видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов’язаний за законом утримувати. За рахунок цього майна опікун задовольняє вимоги із сплати боргів за зобов’язаннями безвісно відсутнього (ч. 1 ст. 19 ЦК України).
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутнього, що не до-сягли 8 років, має право вимагати призначання їм пенсії у зв’язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім.
Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів громадянського стану (ст. 42 Кодексу про шлюб і сім’ю України; далі — КпШС України).
Припиняються зобов’язання, тісно пов’язані з особою безвісно відсутнього, зокрема чинність довіреності (пункти б, 7 ст. 69 ЦК України), договору доручення (п. З ст. 392 ЦК України).
Зазначені юридичні наслідки спрямовані на усунення невизначеності у правових відносинах за участю безвісно відсутнього громадянина.
Разом з тим визнання громадянина безвісно відсутнім не допускається у випадках, коли громадянин переховується від розшуку (наприклад, за кримінальною справою).
Не можна визнавати безвісно відсутнім громадянина, про якого вірогідно відомо, що він живий, але немає точних відомостей про його місце перебування.
Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з’явився або виявлено його місце перебування, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання і скасовує попереднє рішення (ст. 20 ЦК України;
На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутнього.
Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім є юридичною підставою для припинення виплати пенсій відповідним громадянам.
Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.
Але ті правовідносини, які були припинені на підставі раніше винесеного рішення, не відновлюються.
Оголошення громадянина померлим. Визнання громадянина безвісно відсутнім не ліквідує юридичну невизначеність, яка виникла, оскільки він залишається учасником ряду правовідносин. Між тим, під час довготривалої відсутності громадянина, якщо неможливо встановити місце його перебування, є підстави припустити, що він помер. Але з таким припущенням не можна пов’язувати юридичні наслідки, допоки факти, які його породжують, не будуть встановлені в офіційному порядку, оскільки помилка у вирішенні питання може викликати серйозні порушення прав та інтересів особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України громадянина може бути оголошено померлим у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо його було визнано безвісно відсутнім. Підставами оголошення померлим є:
1) відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, — протягом шести місяців;
2) неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина;
3) неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи.
Скорочений шестимісячний строк для оголошення громадянина померлим використовується, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку. Наприклад, якщо відомо, що громадянин був пасажиром або членом екіпажу морського судна, що затонуло, то для оголошення його померлим потрібно шість місяців, оскільки припущення його загибелі за таких умов не є безпідставним. Але суд у даному випадку визнає не факт смерті громадянина, а оголошує його померлим на підставі презумпції смерті під час нещасного випадку.
Окремо закон визначає умови оголошення померлим громадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в судовому порядку оголошено померлим не раніш, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій (ч. 2 ст. 21 ЦК України).
На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи ЗАГСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголошеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в законну силу цього рішення. У разі оголошення померлим громадянина, який пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті громадянина день його гаданої загибелі (наприклад, день катастрофи пасажирського літака, день землетрусу або іншого стихійного лиха).
Юридичним наслідком оголошення громадянина померлим є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов’язків, які належали йому, як суб’єкту права, тобто це такі самі наслідки, які тягне за собою смерть людини (припиняються зобов’язання, пов’язані з особою громадянина, оголошеного померлим; припиняється шлюб; певні особи набувають право на одержання пенсій).
Але оголошення громадянина померлим, на відміну від смерті, встановлює лише презумпцію, але не сам факт смерті. Тому в тих виключних випадках, коли громадянин, якого оголошено померлим, фактично живий, рішення суду жодною мірою не впливає на його правоздатність. Якщо ж громадянин дійсно помер, то його правоздатність припиняється з причини природної смерті незалежно від того, коли буде ухвалено рішення суду про оголошення його померлим.
Внаслідок того, що оголошення особи померлою, має підставою лише припущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування.
Ця обставина веде за собою ряд правових наслідків, які настають після скасування судом рішення про оголошення громадянина померлим.
Перший наслідок — поновлюється особисто-правовий статус громадянина.
Другий з них стосується майна, яке збереглося на момент появи громадянина і яке перейшло безоплатно до інших осіб після оголошення відсутнього померлим. Власник, який з’явився, може вимагати повернення свого майна від цих осіб.
Третій наслідок полягає у можливості повернути майно від осіб, до яких воно перейшло за відплатними угодами. Ці громадяни зобов’язані повернути майно власнику, який з’явився, якщо буде доведено, що, набуваючи майно, вони знали, що громадянин, оголошений померлим, перебуває серед живих, завдані при цьому збитки компенсуються особами, у яких майно набувалося за відплатною угодою.
Слід звернути увагу, що поверненню належить тільки майно, що його виявлено в натурі. Закон не дозволяє повернення вартості речей, які були придбані безоплатно, а потім відчужені за гроші. Наприклад, якщо спадкоємці громадянина, оголошеного померлим, продали отриманий у спадщину будинок, то від покупця, який не знав, що оголошений померлим є живим, не можна вимагати повернення цього будинку, але не можна стягнути і його вартість із спадкоємців.
Четвертий вид наслідків стосується майна, яке в порядку спадкування перейшло до держави. Якщо майно є в наявності, то воно повертається власникові; якщо ж воно було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення особи померлою, їй повертається сума грошей, виручених від реалізації цього майна.
Аналізуючи ст. 22 ЦК України, можна зробити висновок, що у разі з’явлення громадянина, оголошеного померлим, може йтися лише про відновлення тих його прав, які перейшли до спадкоємців. Права, які припинилися, тобто були анульовані у зв’язку з оголошенням громадянина померлим, не можуть бути поновлені. Так, не поновлюються зобов’язання особистого характеру (обов’язки з виконання певної роботи, здійснення юридичних дій, створення твору і т. д.)
У сфері сімейних відносин з’явлення громадянина, оголошеного померлим, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом нової реєстрації шлюбу.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)