Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> § 4. Вексель як об’єкт цивільних прав

§ 4. Вексель як об’єкт цивільних прав



Джерела вексельного законодавства. В господарському обороті широко застосовується вексель. Введений в обіг для заміни готівки, коли шляхи були малонадійними, а гроші — тільки металевими, вексель пройшов кілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахунків. Йшлося, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав своєму банкові. Останній доручав своєму банку-кореспонденту, який знаходився в іншому місті, виплатити суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім’я якої зазначено у векселі. З 18 ст. вексель почав виконувати функцію кредитування. Векселедавець, складаючи вексель, вказував у ньому віддалений термін платежу, в результаті чого з’являлася можливість продати товар, який був придбаний в обмін на вексель.
У сучасних умовах у світі існує дві основні системи вексельного законодавства. Одна з них основана на Женевській вексельній конвенції від 7 червня 1930 р. № 358, яка встановила “Одноманітний закон про переказний і простий вексель” (далі — Женевський вексельний закон). Країни, які входять у Женевську систему вексельного законодавства, уніфікували свої законодавство на основі названої конвенції або прийняли закони, змістом відповідні цій конвенції.
Друга світова система вексельного законодавства основана на англійському Законі про переказн! векселі 1882 р. До неї належать країни, які входять до загального права.
Самостійну групу становлять країни, вексельне законодавство яких не входить у жодну з названих систем і врегульоване національними нормами права.
Україна входить до першої із названих систем вексельного законодавства. Верховна Рада України 17 червня 1992 p. прийняла Постанову “Про застосування векселів у господарському обороті України”, згідно з якою запроваджено вексельний обіг з використання простого і переказного векселів відповідно до Женевського вексельного закону.
Відповідно до Закону України від 6 липня 1999 p. Україна приєдналася до Женевської вексельної конвенції 1930 р. про переказний і простий вексель.
Керуючись Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”1 та враховуючи, що Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1937 p. № 104/1341 2, розроблялося відповідно до Женевського вексельного закону, вексельний обіг на території України здійснюється з додержанням вимог цього Положення.
Слід зазначити, що Положення про переказний і простий вексель відтворює зміст Женевського вексельного закону.
Крім того, постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 жовтня 1992 р. № 528 підтвердила дію в Україні зазначеного Положення. В Україні прийнято також ряд інших законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють деякі питання вексельного обігу. Серед них закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про заставу”, “Про підприємства”, укази Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, “Про сплату державного мита за вексельні бланки”. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5.
Законодавством встановлено спеціальний правовий режим щодо складання і форми векселя, терміну платежу для пред’явлення векселя до оплати, пролонгації векселя, протесту на випадок несплати, терміну позовної давності.
Поняття та види векселя. Векселем є документ, який складений за встановленою законом формою і містить безумовне зобов’язання або вказівку векселедавця сплатити власникові векселя (векселеутримувачеві) у встановлений термін вказану суму грошей.
Як цінний папір вексель визначає взаємовідносини особи, яка його склала, особи, яка повинна здійснити платіж, і особи, на користь якої має бути здійснено платіж.
Зобов’язання або вказівка векселедавця не пов’язані з виконанням яких-небудь договірних зобов’язань векселеутримувачем. Права добросовісного векселеутримувача не можуть заперечуватися умовами угоди, на підставі якої складено вексель.
У Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” (ст. 21) вексель визначений як “цінний папір, який свідчить про безумовний обов’язок векселедавця сплатити після настання терміну вказану суму грошей власникові векселя (векселеутримувачеві).
З наведеного визначення випливає, що вексель засвідчує безумовний обов’язок векселедавця виконати зазначені в ньому дії. Але аналіз вексельного законодавства дає достатні підстави для висновку про те, що вказане поняття відображає ознаки, властиві тільки одному із видів векселів — простому. Особливих ознак переказного векселя наведене поняття не відображає.
Крім того, викликає сумнів вказівка на термін платежу, яка наведена у визначенні, а саме: “сплатити після настання строку”.
Векселеві властиво обмеження можливих вказівок про термін виконання зобов’язання. Обмеження встановлюються не тільки вказівкою про можливі терміни платежу, а й забороною сторін у договірному порядку обумовлювати які-не-будь інші терміни платежу.
Відповідно до Женевського вексельного закону (статті 2, 33 і 74) у векселі може бути вказаний термін платежу: за пред’явленням; у такий-то час від пред’явлення; у такий-то час від складання; на визначений день.
Векселі, які містять іншу вказівку на термін платежу або послідовність терміну платежу є недійсними. Термін платежу, вказаний або визначений векселем, є сталим: ніякі зміни ні законом, ні судом не допускаються (статті 2, 33 і 74).
Проект ЦК України, врахувавши всі істотні ознаки векселя, визначив його як “цінний папір, що посвідчує нічим не зумовлене зобов’язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого векселем строку певну суму власникові векселя (векселеутримувачеві).
Залежно від того, хто є платником за векселем — сам векселедавець чи третя особі, вексель може бути простим або переказним. У простому векселі міститься зобов’язання сплатити грошову суму, а в переказному — пропозиція сплатити грошову суму.
У простому векселі векселедавець є платником; він дає обіцянку сплатити грошову суму на користь векселеутримувача. Зміст простого векселя може бути таким: “Вексель. Виробничо-торговельна фірма “Амаль-сервіс” зобов’язується сплатити 10 квітня 1997 року за цим векселем грошову суму дві тисячі гривень юридичній фірмі “Право”. Місце платежу — місто Київ. Складено четвертого січня одна тисяча дев’ятсот дев’яносто сьомого року у місті Бориспіль Київської області. Підписи керівника і головного бухгалтера фірми “Амаль-сервіс” скріплені печаткою”.
У переказному векселі векселедавець пропонує іншій особі здійснити платіж грошової суми відповідно до вимог змісту вексельного документа на користь третьої особи.
У переказному векселі векселедавець іменується трасантом, а платник, який приймає переказний вексель — трасатом. Особа, на користь якої здійснюється платіж за переказним векселем, називається ремітентом.
Зміст переказного векселя може бути таким: “Вексель. Акціонерно-комерційному банку “Гарант” сплатити за цим векселем чотирнадцятого липня одна тисяча дев’ятсот дев’яносто сьомого року відповідно до наказу виробничого об’єднання “Континент” грошову суму двадцять тисяч гривень. Місце платежу — місто Одеса. Складено дев’ятого січня одна тисяча дев’ятсот дев’яносто сьомого року у місті Києві. Підписи керівника і головного бухгалтера акціонерно-комерційного банку “Україна” скріплені печаткою”.
В даному разі векселедавцем (трасантом) є АКБ “Україна”, який склав наведений вексель. Пропозиція сплатити відповідну грошову суму адресована АКБ “Гарант”, який виступає платником (трасатом). Виробниче об’єднання “Континент”, на користь якого має бути здійснений платіж, у наведеному векселі є першим векселеутримувачем (ремітентом).
Слід зазначити, що відповідно до ст. З Женевського вексельного закону переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця і на самого векселедавця. Тобто в одній особі збігається трасант і трасат або трасант і ремітент.
Таким чином, за формою документ складається як переказний вексель, а за змістом наявного в ньому зобов’язання він є простим векселем. Вирішення питання, яким є вексель — простим чи переказним — тягне за собою істотні наслідки. До переказного векселя застосовуються правила про акцепт, тобто згода платника сплатити за векселем. На перший погляд, пред’явлення такого векселя до акцепту є зайвим, оскільки на ньому вже є підпис векселедавця і платника, які збігаються в одній особі. Але у разі наявності за таким векселем регресних боржників, порушення правила про акцепт не дає можливості притягнути Їх до регресної відповідальності.
Форма векселя. Особливістю векселя є його стійкий формальний характер. Формалізм при складанні векселя поширюється не лише на його форму, а й на зміст, який передається у реквізитах, визначених законом. Г. Ф. Шершеневич з цього приводу зазначав: “Встановлена форма є суттю вексельного (а не взагалі) зобов’язання як з боку стилю, так і з боку змісту”.
Реквізити переказного і простого векселя визначені Женевським вексельним законом (статті 1, 2, 75 і 76).
Переказний вексель має містити: найменування “вексель”, яке включене до тексту самого документа і подане тією мовою, якою цей документ складений (у юридичній літературі цей реквізит прийнято називати вексельною міткою); простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму; найменування того, хто повинен сплатити (платника); зазначення строку платежу; зазначення місця, де має здійснитися платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця складання векселя, підпис того, хто видає вексель (векселедавця).
Переказний вексель, у якому немає будь-яких з названих реквізитів, не має сили, за винятком таких випадків: переказний вексель, строк платежу в якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред’явленням; за відсутності особливого зазначення, місце, позначене поряд з найменуванням платника, вважається місцем платежу і разом з тим місцем проживання платника; переказний вексель, у якому не вказане місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поряд з найменуванням векселедавця.
Простий вексель має містити такі реквізити: “вексельну мітку”, просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити певну суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений; зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Питання про юридичну силу простого векселя, що не має будь-якого з названих реквізитів, вирішується аналогічно до переказного векселя.
Складання векселів в Україні має ряд особливостей, які визначені постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 1992 р. № 528. Використовувати векселі, а також бути векселедавцями, акцептантами (особами, які здійснюють передаточний напис на векселі про перехід прав на вексель до іншої особи), а також авалістами (особами, які гарантують виконання вексельних зобов’язань іншої особи) можуть лише юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України. Вексельний банк заповнюється друкованим способом. Сума платежу за вексель обов’язково заповнюється цифрами і літерами. Вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та завіряють печаткою.
Відповідно до ст. 92 Закону України “Про нотаріат” протест векселів про несплату, неакцепт або недатування акцепту проводять нотаріуси відповідно до законодавства України про переказний і простий вексель.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)