Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> Глава 12. Строки (терміни). Позовна давність § 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві

Глава 12. Строки (терміни). Позовна давність § 1. Поняття та значення строків (термінів) у цивільному праві



Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного становища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності.
Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв’язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов’язках суб’єктів.
Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття “строк”, “давність”, “своєчасно”, “негайно” та інші, які відображають часові зв’язки, часто включаються до змісту правових норм (статті 67, 71, 72, 156 та інші ЦК України). У чинному ЦК України містяться лише норми, що регулюють дію позовної давності, але немає загальних положень про строки, які б стосувалися усіх інститутів цивільного права.
Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб’єктів з погляду її своєчасності тощо.
Строки звичайно розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб’єктивних прав та обов’язків у часі. Оскільки права та обов’язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов’язковими для суб’єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу.
Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб’єктів права строки мають на собі відбиток суб’єктивного, але будучи встановленими, вони існують об’єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил держави, у складі яких перебувають позивач або відповідач (ст. 78 ЦК); пред’явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов’язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст. 79 ЦК), тощо. Суд, арбітражний чи третейський суд занаявності поважних причин пропуску строку позовної давності можуть відновити цей строк і захистити порушене право (ст. 80 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, залежить від їхньої волі та свідомості.
Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб’єктивних прав та обов’язків, що становлять їх зміст. Суб’єктивне право та обов’язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями або діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.
Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма, час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв’язку з діями і подіями. Наприклад, пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв’язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не пред’явив позову до відповідача про захист порушеного права.
В українській правовій термінології поряд з поняттям “строк”, що відображає певний період (проміжок) у часі (наприклад, рік, місяць), часто вживається поняття “термін”, з яким пов’язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Тому у проекті нового ЦК України запропоновано окремо визначення строку і терміну. Відповідно до ст. 240 строком визнається період у часі, із закінченням якого пов’язана певна дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов’язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Визнанням строків (термінів) часовою формою перебігу подій або здійснення дій (бездіяльності) роль строків у цивільному праві зовсім не применшується. Як правова форма строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення цілей, поставлених ними.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)