Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> § 3. Позовна давність

§ 3. Позовна давність



Якщо відновлення порушеного суб’єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб’єктивне право або юридичний обов’язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб’єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.
У ст. 71 ЦК України позовна давність визначається як строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Словосполучення “позовна давність”, з одного боку, відображає зв’язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого — з тривалістю захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді, арбітражному і третейському суді. І хоч закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову (наприклад, у справах окремого провадження, при деяких інших формах захисту — товариським судом, профспілковим органом тощо).
За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб’єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 83 ЦК України).
По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у кредитні установи (зокрема, ощадний банк). Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред’явлення ‘такої вимоги не означає, що суб’єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте, якщо з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин, що розглядаються як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками.
По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення. Але для захисту честі й гідності громадян та організацій встановлено строк позовної давності в один рік (ст. 7 ЦК України).
По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, що передують пред’явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час. Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється.
У проекті нового ЦК України, крім вищезазначених вимог, на які позовна давність не поширюється, названо також вимоги власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають тривалий характер, то постійно відсувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця. Пропонується також не поширювати позовну давність на вимоги власника або інших осіб про визнання недійсними актів державних органів або актів органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном.
Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: а) загальні і б) спеціальні. Останні називають ще скороченими, оскільки за чинним ЦК України їх тривалість менша від тривалості загальної давності.
Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава тощо.
Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк.
Скорочені строки давності тривалістю шість місяців діють, зокрема, за такими вимогами (ч. 2 ст. 72 ЦК України): а) про стягнення неустойки (штрафу, пені); б) про недоліки проданих речей (ст. 237); в) про явні недоліки у роботі, виконаній за договором підряду (п. З ч. 1 ст. 343); г) про недоліки у роботі, виконаній за договором побутового замовлення (ч. З ст. 350); д) що випливають з перевезення і пред’являються перевізниками до відправників, одержувачів або пасажирів (ч. 2 ст. 366). До позовів про приховані недоліки у роботі, виконаній за договором підряду, застосовується скорочений строк давності в один рік, крім договорів підряду, які укладаються громадянами на спорудження будівель і споруд, для яких діє загальний трирічний строк позовної давності (ч. 1 ст. 343). Ще менші строки давності (двомісячні) встановлено для позовів, які випливають з договорів перевезення і пред’являються клієнтурою до перевізника (ч. 1 ст. 366), а також для позовів, які випливають з відносин з надання послуг зв’язку і пред’являються до підприємств зв’язку. Для позовів про переведення на учасника спільної власності прав та обов’язків покупця в разі продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі частки передбачено 3-місячний строк давності (ч. З ст. 114).
За проектом ЦК України (ст. 248) спеціальна позовна давність тривалістю в один рік буде передбачена для вимог: а) у зв’язку з недоліками проданого товару; б) про скасування договору дарування; в) щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду; г) що випливають із перевезення вантажу і деяких інших. На вимоги про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був вчинений під впливом насильства, погрози чи обману, позовна давність триватиме протягом п’яти років. У цьому разі перебіг позовної давності починатиметься від дня припинення насильства, погрози чи обману, під впливом яких був учинений правочин, або ж від дня, коли позивач довідався чи повинен був довідатися про ці обставини. Позовну давність тривалістю в 10 років передбачається встановити для вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання.
За чинним ЦК України встановлені законом строки позовної давності та порядок їх обчислення не можуть бути змінені угодою сторін (ст. 73), а суд, арбітражний або третейський суд повинен при розгляді спору застосовувати позовну давність незалежно від заяви сторін (ст. 75). Ці категоричні правила слід було б переглянути і встановити (як це має місце у зарубіжному законодавстві), що за угодою сторін не допускається лише скорочення позовної давності, а суд застосовує її лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності і в кінцевому підсумку — захист порушеного матеріального права.
Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня виникнення права на позов. За загальним правилом, воно виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила встановлюються законодавчими актами (ст. 76 ЦК України). У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об’єктивні, так і суб’єктивні моменти: об’єктивний — сам факт порушення права, суб’єктивний — особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов’язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Наприклад, ЦК України 1963 p. було встановлено, що строк договору безплатного користування майном, укладений між організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо відповідним законодавством не встановлено інше. У разі коли такий договір укладено без зазначення строку і кожен з учасників не заявив про відмову, він вважається припиненим по закінченні року (ст. 325 ЦК України). Тому перебіг строку позовної давності за позовами про повернення переданого у безоплатне користування майна починається з моменту припинення річного строку дії договору і неповернення користувачем майна власникові або органу оперативного управління. Саме в цей момент управомочена особа повинна знати про порушення свого права. За зобов’язаннями з визначеним строком їх виконання перебіг позовної давності починається із спливом строку виконання. У зобов’язаннях, у яких строк виконання не встановлено або визначено моментом витребування кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зобов’язання у будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов’язання, боржник зобов’язаний зробити це в 7-денний строк за умови, що із закону, договору або змісту зобов’язання не випливає обов’язок негайного виконання (ст. 165 ЦК України). Початок перебігу строку позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або до дня пред’явлення кредитором вимоги про виконання зобов’язання, якщо обов’язок негайного виконання випливає із закону або договору чи змісту зобов’язання, чи до моменту закінчення 7-денного строку, протягом якого боржник не виконав свого обов’язку за витребуванням кредитора. За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зобов’язання.
Відповідно до ст. 249 ЦК України для позовів, що випливають з договору поставки продукції неналежної якості, 6-мі-сячний строк давності починається з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої продукції. Оскільки порушення умов про її якість має бути підтверджене актом приймання за якістю, складеним у належному порядку і в певні строки, початок перебігу позовної давності за таких умов приурочується або до дня складання акта, якщо останній складено своєчасно, або до дня, коли акт мав бути складений, — при несвоєчасному оформленні результатів приймання товарів за якістю.
Особливість застосування позовної давності до вимог, які випливають з перевезень і пред’являються до перевізників, полягає у тому, що право на позов виникає не з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права, а з дня одержання від названих організацій відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді (ч. 1 ст. 366 ЦК України). Наведені випадки можна розглядати як винятки із загального правила про початок перебігу строків давності.
Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають управомоченій особі своєчасно пред’явити позов, або іншим способом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до: а) зупинення перебігу давності (ст. 78 ЦК України); б) переривання її (ст. 79); в) відновлення пропущеного строку позовної давності як загального, так і скороченого (ч. 2 ст. 80, ст. 81).
Перебіг позовної давності зупиняється у разі: а) коли пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); б) встановленої законодавчими актами відстрочки виконання зобов’язання (мораторію); в) коли позивач або відповідач перебуває у складі у Збройних Сил, переведених на воєнний стан. За проектом ЦК України (ст. 254) до обставин, що зумовлюють зупинення перебігу позовної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого правового акта, який регулює відповідні відносини.
Перебіг позовної давності зупиняється, якщо ці обставини виникли або продовжували існувати в останні 6 місяців строку давності, а якщо вказаний строк менший 6 місяців — протягом строку давності. Від дня припинення дії обставин, що спричинили зупинення давності, її перебіг триває. При цьому частина строку, яка залишається, продовжується до 6 місяців або до повного строку позовної давності, якщо він менший 6 місяців.
Крім зупинення, перебіг позовної давності може бути перерваний. За чинним законодавством переривання позовної давності допускається лише у двох випадках:
а) при пред’явленні позову у встановленому порядку. Пред’явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу позовної давності (ч. 4 ст. 79 ЦК). Зокрема, суд залишає заяву без розгляду, якщо заінтересована особа, яка звернулася до суду, не додержала встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього порядку не втрачена або заяву подано недієздатною особою, або заява від імені заінтересованої сторони подана особою, яка не уповноважена на ведення справи, та у деяких інших випадках (статті 229 і 230 ЦПК). Після усунення умов, які послужили підставою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа може знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку, що приведе до переривання позовної давності, якщо до цього моменту вона ще не спливла;
б) у спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається здійсненням зобов’язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу. Такими діями можуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочити стягнення боргу, часткове виконання зобов’язання тощо. Це положення ст. 79 ЦК України не було поширено на спори між організаціями. У проекті нового ЦК України передбачено, що вчинення зобов’язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого зобов’язання, є підставою для переривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) зобов’язання і, крім того, окремо сформульовано правило щодо перебігу позовної давності в разі залишення без розгляду позову, вчиненого у кримінальній справі. У цьому разі перебіг позовної давності, що почався до вчинення позову, зупиняється до набуття чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців (ч. 2 ст. 25 проекту ЦК України). Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при настанні вищезазначених обставин перебіг давності починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов’язанні, не впливають на перебіг позовної давності.
Позовна давність — інститут матеріального, а не процесуального цивільного права. Обмежене строком давності право на позов означає лише можливість одержати примусовий захист порушеного суб’єктивного права від юрисдикційного органу. Оскільки заінтересована особа може у будь-який час звернутися до суду, арбітражного, третейського суду або іншого органу за захистом порушених чи оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом, ст. 74 ЦК України передбачає, що вимоги щодо захисту порушеного права приймаються цими органами незалежно від закінчення позовної давності. Але якщо при розгляді спору буде встановлено, що позовна давність закінчилася до пред’явлення позову, то це є підставою для відмови в його задоволенні.
Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, поручительства тощо). Проте, якщо суд, арбітражний або третейський суд визнають поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (ст. 80 ЦК України). При цьому необхідно вказати, які саме обставини слугували підставою для поновлення строку. Не даючи хоч би приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, закон покладає розв’язання цього питання на юрисдикційний орган. І це цілком слушно, бо лише на підставі глибокого й уважного аналізу всіх обставин конкретної справи можна зробити висновок про поважність (чи неповажність) причин пропущення строку позовної давності. У судовій практиці такими визнаються тривала хвороба, перебування за кордоном тощо. Якщо позивач взагалі не довів обгрунтованість позовних вимог, суд відмовляє у позові саме з цих підстав, а не у зв’язку з пропущенням строку позовної давності.
Своєрідний спосіб захисту порушеного права по закінченні строку позовної давності закріплено у ч. 1 ст. 82 ЦК України: у разі виконання зобов’язання боржником по закінченні строку позовної давності він не може вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент виконання він не знав про закінчення строку давності. Це правило не поширювалося на відносини між державними організаціями та їхні відносини з кооперативними (крім колгоспів) та іншими громадськими організаціями (ч. 2 ст. 80 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 p., дебіторська заборгованість, щодо якої термін позовної давності минув, списується за рішенням керівника підприємства на результати фінансово-господарської діяльності, а установи — на зменшення фінансування.
Якщо початок перебігу строку давності визначений ст. 76 ЦК України, то порядок обчислення строків позовної давності та інших цивільно-правових строків регулюється статтями 86 і 87 ЦПК. У проекті нового ЦК вміщено кілька статей (статті 242—245), у яких визначено порядок обчислення строків, у тому числі позовної давності. Строк починається наступного дня після календарної дати чи настання події, якими визначено його початок. Строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то відповідного числа останнього місяця строку. Наприклад, якщо право на позов виникло 15 червня 1995 р., то 3-річний строк позовної давності обчислюється з 16 червня 1995 p. і закінчується 15 червня 1998 p., тобто через 3 роки. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. До строку, визначеного півроком або кварталами року, застосовуються правила для строків, які обчислюються місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спливає у відповідний день останнього тижня строку.
Іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певного строку. За загальним правилом, цей день триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або повідомлення здано до установи зв’язку до 24 години останнього дня строку. У разі коли кінець строку припадає на неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за ним робочий день.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)