Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> Глава 13. Представництво і довіреність § 1. Представництво

Глава 13. Представництво і довіреність § 1. Представництво



Поняття представництва. Представництво в цивільному обороті має широку сферу застосування. Це пояснюється причинами як юридичного, так і фактичного порядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності). Представництво може мати місце також тоді, коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії (наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживання), або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов’язки. Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без всебічного використання інституту представництва (праця продавців, касирів, представництво в суді, арбітражному та третейському суді).
ЦК України не містить визначення представництва. Проте зміст ст. 62 дає змогу визначити представництво як здійснення однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) через повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються цивільні права та обов’язки.
Проект ЦК України (ст. 227) визначає представництво як правовідносини, у яких одна сторона (представник) зобов’язана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.
Суть представництва полягає в діяльності представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Однак слід зазначити, що не всякі угоди можуть бути вчинені представником. Стаття 62 ЦК України передбачає, що не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених законі. Так, ст. 541 ЦК України зазначає, що заповіт має бути підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Мета представництва — здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Угоди, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов’язки у іншої особи — особи, яку представляють.
У відносинах представництва беруть участь три суб’єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа.
Особою, яку представляють, може бути будь-який суб’єкт цивільного права — громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.
Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як правило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, представниками можуть бути особи, які досягли трудового повноліття, тобто в основному І6-річного віку (ст. 188 КЗпП України).
Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не суперечить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні (ч. 1 ст. 26, ч. 2 ст. 64 ЦК України; ст. 2 Закону України “Про товарну біржу”; ст. 20 Закону України “Про об’єднання громадян”).
Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки, може бути будь-який суб’єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є.
Представництво є складними правовідносинами за колом правових зв’язків, які утворюються між його суб’єктами. Отже, при представництві складається три наступні кола відносин: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між особою, яку представляють, і третьою особою.
Представництво необхідно відрізняти від інших зовнішньо подібних до нього, але різних за правовою природою відносин, які складаються у цивільному обороті. Так, представника слід відрізняти від посередника. Хоч посередник, як і представник, вчиняє від свого імені певні вольові дії, спрямовані на укладення договору (наприклад, пошук контрагентів, проведення переговорів), але ці дії лише сприяють укладенню угоди. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов’язки.
Рукоприкладач — це особа, яка лише допомагає в оформленні угоди, підписує її за особу, яка не може це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, підписує заповіт). У цьому разі рукоприкладач не висловлює своєї волі, а лише підтверджує той факт, що громадянин висловив свою волю на укладення угоди. Саме за критерієм вияву волі він відрізняється від представника.
Діяльність представника дуже схожа на діяльність комісіонера, який укладає угоди в інтересах комітента. Однак комісіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента (ст. 385 ЦК України), представник же діє від імені особи, яку він представляє. Частина 2 ст. 227 проекту ЦК України зазначає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Повноваження представника. Як уже зазначалося, представник здійснює від імені особи, яку він представляє, певні юридичні дії внаслідок повноваження.
В юридичній літературі існують різні точки зору на правову природу повноважень представника. Більшість учених розглядає повноваження представника як особливе суб’єктивне право, яке реалізується представником у відносинах з третіми особами1. О. С. Йоффе вважає, що повноваження є юридичним фактом, який визначає межі приєднання до правоздатності особи, яку представляють, дієздатності представника.
За характером походження та своїм змістом повноваження є суб’єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов’язок якої-не-будь особи — ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов’язки особи, яку представляють. За ст. 62 ЦК України повноваження можуть грунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).
Наявність у представника повноважень є обов’язковою умовою будь-якого представництва.
Угода, укладена від імені другої особи, особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою (ч. 1 ст. 63 ЦК України).
Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Схвалення може бути здійснено як у письмовій формі (наприклад, у вигляді листа), так і шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про виконання угоди (наприклад, прийняттям виконання). Таке схвалення має бути зроблено в межах нормального необхідного строку або встановленого строку при здійсненні угоди.
Як свідчить судова та арбітражна практика непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. У роз’ясненні Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12 березня 1999 p. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена представником юридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов’язку перевіряти такі повноваження.
Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім’я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз’яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.
Підстави виникнення та види представництва. Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Згідно із ст. 62 ЦК України повноваження представника можуть грунтуватися на довіреності, адміністративному акті та законі. Обсяг та характер повноважень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.
Розрізняють такі види представництва:
1) представництво, яке грунтується на договорі;
2) представництво, яке грунтується на законі;
3) представництво, яке грунтується на адміністративному акті.
Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 386 ЦК України).
Різновидом добровільного є комерційне представництво. Відповідно до ст. 232 проекту ЦК України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.
Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта є обов’язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють.
Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни (статті 14 і 16 ЦК України; ст. 144 КпШС України). Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.
Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладенням угод.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)