Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> § 4. Захист суб’єктивних прав

§ 4. Захист суб’єктивних прав



Права і свободи людини, інших учасників цивільних відносин, забезпечують кожному можливість бути самостійним суб’єктом суспільного життя. Держава зобов’язана забезпечити реалізацію і захист суб’єктивних прав. Стосовно громадянина Конституція України визнає право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від посягань, у тому числі посягань від представників влади або посадових осіб.
В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист. Суть правового захисту в правовій літературі трактується неоднозначно.
На думку Г. М. Стоякіна правовий захист включає в себе три моменти:
— видання норм, які встановлюють права та обов’язки, визначають порядок здійснення їх, захисту та застосування санкцій;
— діяльність суб’єктів із здійснення і захисту своїх суб’єктивних прав;
— попереджувальна діяльність держави і громадських організацій, а також діяльність з реалізації правових санкцій.
В. І. Тертишніков захистом права називає таке здійснення права та перетворення правовідносин, яке можливе лише з допомогою спеціального державного органу. При цьому він посилається на ситуацію, яка складається при розірванні шлюбу в органах ЗАГСУ (нині в Україні діють РАГСи — органи реєстрації актів громадянського стану) за заявою обох дружин.
М. С. Малеїн вважає, що, правовий захист — це система юридичних норм, які спрямовані на запобігання правопорушенню та ліквідацію його наслідків.
С. С. Алексеев додержується думки, що правовий захист — це державно-примусова діяльність, спрямована на поновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку.
3. В. Ромовська вважає, що “правовий захист — завжди акт, що вже відбувся”. У деяких випадках для реалізації заходу державного примусу достатньо винесення судового рішення. Оскільки в рішеннях про визнання права чи розірвання договору відповідач не примушується до певної активної поведінки, акт правосуддя і правовий захист збігаються у часі. Якщо ж відповідач присуджується до певної поведінки (повернути майно, сплатити неустойку) — реалізація державного примусу органічно пов’язана з виконанням рішення, без чого правовий захист не можна вважати таким, що відбувся.
Для досягнення правового захисту необхідна певна процедура. Тому особливе значення має результат цієї діяльності, який виражений в акті відповідного державного органу.
Правовий захист нерозривно пов’язаний з правовою охороною. Проте, це різні категорії. Різниця цих понять визначена в законі. Так у ст. 5 ЦК України йдеться про охорону цивільних прав, а у ст. 6 — про захист та способи захисту цивільних прав.
Всяка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим ст. 6 ЦК України. Зазначена стаття встановлює такі способи захисту цивільних прав:
— визнання цих прав;
— відновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право;
— присудження до виконання обв’язку в натурі;
— компенсація моральної шкоди;
— припинення або зміна правовідносин;
— стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Наприклад, відповідно до ст. 47 Конституції України житлові права громадян України охороняються законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом. Якщо громадянин без належно встановленого порядку у відсутність власника житла поселяється в нього, останній має право відповідно до ст. 5 і на підставі ст. 6 ЦК України захистити своє право таким способом, як відновлення його становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право. Тобто він може пред’явити позов до суду про усунення перешкод користування жилим приміщенням шляхом виселення. Приймаючи відповідний акт захисту порушеного суб’єктивного права, суд має зобов’язати порушника не перешкоджати користуватися власникові жилим приміщенням та виселити порушника з жилого приміщення.
Як всяке суб’єктивне право, право на захист включає як засоби матеріально-правового характеру, так і засоби процесуально-правового характеру, що взаємодіють. З точки зору матеріально-правового змісту право на захист надає уповноваженій особі три групи можливостей: самозахист майнових прав та інтересів; застосування до порушника цивільних правових засобів оперативної дії; звернення до компетентного державного чи громадського органу за захистом свого права з вимогою застосувати до правопорушника засобів державно-примусового характеру.
Самозахист цивільних прав — це здійснення управомоче-ною особою не заборонених законом дій фактичного порядку, спрямованих на охорону його особистих або майнових інтересів. Він завжди здійснюється після вчинення правопорушення.
Засоби фактичного характеру, спрямовані на охорону прав громадян та організацій, можуть бути як передбачені законом (у вищенаведеному прикладі), так і випливати зі звичайно прийнятих у суспільстві заходів такого роду. Проте тут слід застосовувати загальне правило: застосування засобів самозахисту допускається, якщо це не суперечить закону і відповідає звичайно прийнятим правилам.
Під засобами оперативної дії розуміються такі, юридичні засоби правоохоронного порядку, які застосовуються до порушника цивільних прав та обов’язків безпосередньо управомоченою особою без звернення за захистом права до відповідних уповноважених органів. Зазначені засоби застосовуються лише у випадках, зазначених у законі.
Можливість звернутися до компетентного державного чи іншого органу за захистом своїх прав — належне управомоченій особі право на захист. Саме цей вид реалізації управомоченою особою права на захист є одним із основних.
Суб’єктивне право на захист включає і засоби процесуально-правового порядку. Це певна процедура (порядок) звернення за захистом порушеного права, безпосередньо визначена законом. Сюди входить перш за все право на звернення за судовим захистом, і носієм цього права є кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка інша заінтересована особа.
Право на звернення за судовим захистом включає не тільки подання до суду позовної заяви (чи скарги), а й можливість подання до суду зустрічного позову чи заперечення проти нього брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальними правами, вимагати винесення рішення та право вимагати примусового виконання судового рішення. Кожен з цих елементів існує за наявності певних передумов, у певних часових межах і реалізується у певній специфічній формі.
Матеріальні та процесуальні норми, які регулюють способи, форми та порядок захисту, мають єдину мету — забезпечити повний, всебічний, швидкий захист суб’єктивного права і становлять єдиний комплексний інститут правового захисту.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)