Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> Розділ II. Особисті немайнові права Глава 15. Поняття та види особистих немайнових прав § 1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими

Розділ II. Особисті немайнові права Глава 15. Поняття та види особистих немайнових прав § 1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими



Однією із найважливіших у цивілістиці є проблема особистих немайнових прав особи, громадянина. Реальне забезпечення прав людини і громадянина є ознакою правової держави, результатом побудови демократичних відносин.
Повага до кожної людини як до особистості повинна стати в Україні нормою повсякденного життя, знайти свій вияв у визнанні її єдиною цінністю первісного порядку, відносно якої визначаються всі інші цінності, включаючи право.
Цінність і мету закону слід розуміти як забезпечення всебічного розвитку особистості, охорону її життя і свободи. Закон повинен існувати для особистості, а не вона для закону. Людина ні в якому разі не може розглядатися лише як засіб для досягнення будь-яких цілей.
Права людини є важливим інститутом, за допомогою якого визначається і регулюється правовий статус особи, визначаються засоби впливу на неї, встановлюються гарантії реалізації та захисту прав і свобод.
Прагнення створити демократичне суспільство, необхідність всебічного забезпечення прав і свобод людини виявилися у Декларації про державний суверенітет України.
Задовго до цієї події вперше цивільно-правовий захист честі і гідності було врегульовано в ст. 7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік у 1961 p. Таким чином, було не лише започатковано правове регулювання особистих немайнових відносин, що не пов’язані з майновими, а й надавалася можливість для подальшого розвитку цього напряму цивілістичної науки. Дослідження проводилися з урахуванням прийнятих Загальної декларації прав людини (1948 p.). Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 p.), інших міжнародно-правових документів з питань прав людини.
Визнання та захист прав і свобод сьогодні є спільною турботою держав, які розглядають їх як загальнокультурну цінність, об’єкт міжнародно-правового регулювання. Україна зобов’язана додержуватися загальноприйнятих міжнародних принципів у галузі прав людини, які закріплено в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 p., Загальній декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., у Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. та Декларації глав держав-учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов’язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 p., Законі України “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р. та Постанові Кабінету Міністрів України “Про уповноваженого у справах дотримання конвенції про захист прав і основних свобод людини” від 23 квітня 1998 p.. Ці зобов’язання відповідають членству України в міжнародному та європейському співтоваристві, зокрема Раді Європи.
Важливим законодавчим актом у названій сфері є також Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7 і 11 до конвенції” від 17 липня 1997 p..
Це, у свою чергу, відкриває перспективи розвитку України як держави, основаної на цінностях прав людини, зобов’язує до перебудови своєї правової системи. Для цього вже існує конституційне підґрунтя, але потребує вдосконалення і чинне законодавство.
Інституту прав і свобод людини належить центральне місце в Конституції України 1996 р., в якій значну кількість статей становить розділ II “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. Значної уваги потребує також цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Зміни, що відбулися протягом останніх років в Україні, дали можливість розробити проект ЦК України, в якому спеціальній книзі “Особисті немайнові права фізичної особи” обрано належне місце у структурі кодексу: після книги 1 “Загальні положения”. Такий підхід цілком відповідає Конституції України і сприятиме формуванню людини перш за все як особи, а потім як власника чи підприємця.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 1 ЦК України, цивільне право регулює три види суспільних відносин: 1) майнові; 2) особисті немайнові, пов’язані з майновими; 3) особисті немайнові, не пов’язані з майновими.
Чинний ЦК поділяє особисті відносини на дві групи: особисті немайнові, не пов’язані з майновими, та особисті немайнові, пов’язані з майновими. В ньому міститься зауваження, що особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, регулюються тільки в тих випадках, коли це передбачено законом. Це призвело до того, що сьогодні особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, регулюються практично двома нормами — нормами ст. 7 ЦК України і статтею в авторському праві про захист права на власне зображення. Таким чином, немайнові відносини, не пов’язані з майновими, регулюються чинним законодавством дуже обмежено і сьогодні майже не захищаються ЦК України.
Поява ст. 7 у ЦК України зумовлена тим, що, по-перше, ця стаття не могла бути віднесена до жодної із спеціальних галузей права у зв’язку з відсутністю специфічних для цих галузей ознак. По-друге, слід зазначити, що поява цивільного права відбувалася на грунті приватного права, яке охоплювало всі випадки захисту інтересів особистості, що існували на тому чи іншому етапі розвитку цього права; по-третє, адміністративно-правовий і кримінально-правовий захист, що існував раніше, не міг забезпечити охорону інтересів особистості всебічно і повністю.
А втім поява цих статей породила дискусію щодо взаємозв’язку цивільного права та особистих немайнових відносин. Проблема галузевої належності особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими, давала підстави для дискусії протягом не одного десятка років.
У юридичній літературі висловлювалися різні думки з приводу можливості і необхідності включення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права.
Так, на думку О. С. Йоффе, цивільне право повинно регулювати тільки першу групу особистих немайнових відносин, тобто тих особистих відносин, які пов’язані з майновими. Що стосується другої групи цих відносин, то цивільне право здійснює лише їх охорону.
Те, що особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими, входять до предмета цивільного права, сумніву не викликає, а от стосовно другої групи особистих немайнових відносин, — вважає він, — то тут стверджувати однозначно не можна.
Обґрунтовуючи свої висновки, прихильники такої позиції вказують на відсутність безпосереднього зв’язку з майновими відносинами і на зовсім інші, невіддільні від особистості об’єкти, що вказує на неможливість належності даних відносин до цивільного права.
На думку В. А. Тархова, “відносини з приводу немайнових благ, невіддільних від особистості, утворюють самостійний предмет правового регулювання, проте ні за питомою вагою відносин, пов’язаних з особистими немайновими благами, ні за питомою вагою норм регулювання цих відносин не може розраховувати на виділення в самостійну галузь.
Між тим ряд авторів, а саме С. Н. Братусь, С. С. Алексеев, А. В. Дозорцев дали переконливе обгрунтування того, що відносини, які виникають з приводу особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими, є частиною предмета цивільно-правового регулювання, тому що ці відносини за своїм абсолютним характером тяжіють до відносин власності. Кожна людина має право на матеріальні блага і кожна людина має право на особисті блага такі, як життя, здоров’я, честь, гідність, ділова репутація та інші. Тут можна побачити багато спільного. І тому з 1 січня 1964 p., а саме з моменту набрання чинності ЦК України, особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, хоч і в обмеженому вигляді, але регулюються.
Сьогодні, як ніколи, актуальним є питання про усунення обмежень у регулюванні особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими, враховуючи безумовне значення, якого набувають духовні якості індивідів.
Питання про можливість регулювання або лише захисту зазначених відносин набуло свого часу дискусійного змісту. Так, висловлювалась думка про те, що цивільне право може регулювати лише особисті немайнові відносини, які виникають з приводу результатів інтелектуальної творчості. Що стосується інших особистих немайнових відносин, то закон може лише охороняти їх, а саме — застосовувати правові санкції.
З цього приводу ряд авторів висловлювали обгрунтовані заперечення. Це зумовлено тим, що в наш час нормами ЦК може і повинен здійснюватися не лише захист особистих немайнових прав, а й так зване позитивне регулювання, тобто конкретне визначення змісту цих прав і водночас змісту обов’язків, які їм кореспондують.
Цивільно-правове регулювання особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими, означає регулювання не тільки відносин, які виникають у разі порушення особистих прав, а й тих, які складаються на стадії їх нормального здійснення.
Виправданість такого висновку випливає із ст. 1 ЦК України, в якій наголошується саме на регулюванні немайнових відносин.
Регулюються особисті немайнові відносини різними підрозділами цивільного права. Так, авторське, патентне право та інші правові інститути регулюють відносини, пов’язані з майновими. Предмет їх становлять майнові та пов’язані з ними немайнові відносини.
Особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, а саме — суспільні відносини, що складаються з приводу нематеріальних благ таких, як життя, здоров’я, особиста недоторканність, честь і гідність, повинні також утворювати предмет самостійного структурного підрозділу цивільного права.
3. В. Ромовська пояснює включення особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими до предмета цивільно-правового регулювання наявністю характерних спільних ознак, які притаманні майновим та особистим немайновим відносинам. До них належать: 1) рівне становище сторін, тобто відсутність між суб’єктами особистих немайнових та майнових відносин ознак підпорядкування; 2) у разі порушення особистих та майнових прав вони можуть бути захищені за допомогою методів цивільного права.
Таким чином, аналіз особистих немайнових відносин дав змогу виділити властиві їм ознаки:
по-перше, вони не мають економічного або майнового змісту, тобто мають єдину неекономічну природу і утворюються у духовній сфері життя суспільства. Виникають у людини з народження, одні — внаслідок самого факту фізичної появи на світ, інші — в результаті того, що людина, яка народилася, існує в певному соціумі;
по-друге, мають абсолютний характер. Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб’єктивні особисті права та відповідні обов’язки. Цим правам ( на ім’я, честь, гідність) відповідають обов’язки інших осіб не порушувати, поважати ці права;
по-третє, складаються з приводу особливої категорії об’єктів — немайнових благ, які неможливо відокремити від конкретної особи, а тому мають особистий характер, що визначає їх єдину функціональну властивість — нетоварність.
Переважна більшість дослідників цивільного права визначає особисті немайнові відносини як такі, що не пов’язані безпосередньо з майновими відносинами, які виникають з приводу немайнових благ невіддільних від конкретної особи і в яких відбувається індивідуалізація особистості.
Л. О. Красавчикова підкреслює, що особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, — це суспільні відносини, які складаються з приводу нематеріальних благ, що мають позаекономічну природу, є самостійною цінністю для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій та від неї невіддільні.
В рамках відповідних правовідносин виникають особисті немайнові цивільні права, які надають управомоченій особі юридичне забезпечену можливість вимагати від оточуючих утримуватися від будь-яких дій; що заважають вірно оцінювати її індивідуальні особливості. Як уже підкреслювалося, дані правовідносини є абсолютними.
Певну специфіку має суб’єктний склад особистих немайнових правовідносин.
Так, зобов’язані особи можуть бути поділені на дві категорії — загальну і спеціальну. До загальної категорії належать практично всі суб’єкти права — як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі сама управомочена особа. Кожна особа виступає носієм обов’язку не порушувати особисте немайно-ве право. Спеціальна категорія зобов’язальних суб’єктів включає всі організації, працівників цих організацій, які в межах, встановлених законом, мають причетність до здоров’я, особистого життя тощо.
Відправним моментом у з’ясуванні юридичного змісту особистих немайнових правовідносин, є визначення суб’єктивного особистого немайнового права управомоченої фізичної особи та кореспондуючого йому суб’єктивного цивільного обов’язку всіх інших осіб. Специфікою суб’єктивного особистого немайнового права є те, що його реалізація передбачає в першу чергу можливість вчинення певних дій самою управомоченою особою.
Закон встановлює лише певні межі можливості особи діяти на свій власний розсуд, де вони не заважають здійсненню інтересів інших осіб. У цих юридичних межах свободи кожен має можливість діяти на свій власний розсуд.
“Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя,” — зазначено в ст. 262 проекту ЦК України.
Крім того, особисте немайнове право полягає в можливості управомоченої особи вимагати від інших осіб утримуватися від дій, які порушують це право.
Таким чином, управомочена особа виступає носієм свободи як щодо своїх власних дій, так і свободи від стороннього втручання, а суб’єктивне особисте немайнове цивільне право являє собою право на свободу визначення своєї поведінки в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, яке виключає можливість будь-якого втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. Важливо підкреслити, що кожен випадок такого можливого втручання має базуватися на певних підставах, а саме: по-перше, сама можливість обмеження індивідуальної свободи має бути передбачена законом; по-друге, особа, яка здійснює таке обмеження індивідуальної свободи повинна мати спеціальні документально підтверджені повноваження; по-третє, може здійснювати обмеження індивідуальної свободи лише в своєму, вузько спеціалізованому аспекті.
Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що неповне регулювання особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими, перешкоджає охороні особистих прав та інтересів громадян. У цих питаннях цивільне законодавство відстає від конституційного, яке проголошує такі особисті немайнові права, як право на недоторканність особи, право на недоторканність особистого життя, право на життя та охорону здоров’я, право на таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, право на особисту свободу тощо. Важливим кроком на шляху подолання такого відставання стала розробка нового ЦК України. З прийняттям нового кодексу не тільки захищатимуться особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, а й вони регулюватимуться у нормальному, непорушеному стані. І тому, за проектом ЦК України, складовою частиною предмета цивільного права дійсно є особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)