Головна Головна -> Підручники -> Підручник Соціальний розвиток (Гавриленко) скачати онлайн-> Глава 1. Поняття соціального розвитку і його передумови

Глава 1. Поняття соціального розвитку і його передумови



Загальний зміст категорії “розвиток” – незворотна, спрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів, тоді як звичайні зміни характеризуються зворотністю, циклічністю, відтворюваністю. Часто зміни бувають випадковими, безсистемними, поодинокими, що свідчить про відсутність закономірності. Якщо зміни не мають спрямованого характеру, то це показник відсутності попередньо накопичених передумов. Тому такі процеси позбавлені внутрішнього взаємозв’язку, властивого саме розвиткові. Отже, під розвитком розуміється процес виникнення нового стану об’єкта, якісного перетворення його будови чи структури. Іноді під розвитком розуміють якісну зміну основи існування об’єкта – перетворення світоглядної основи свідомості (Г. Гегель, І. Кант) або способу виробництва (К. Маркс).
Сутнісною ознакою розвитку є час. Залежно від інтерпретації часу розуміється й поняття розвитку. Античні мислителі тлумачили час як циклічний процес, тому й розвиток постає у них як вічний кругообіг, де вихідна і кінцева точки збігаються. Християнський світогляд стверджував ідею лінійного спрямування часу, тому історія подається ним як рух від вихідного начала до кінцевої мети. Вперше завершену всебічну концепцію розвитку запропонував Гегель. Його теорія поєднує античну ідею циклічності і християнську ідею лінійної спрямованості часу. Розвиток тут розуміється як повернення до висхідної точки, але не буквальне її повторення, а з набуттям відповідного позитивного досвіду. Марксизм, що вважає себе теоретичним спадкоємцем гегелівської діалектики, розуміє розвиток як універсальну властивість матерії і водночас як визначальний принцип її пояснення. Джерелом розвитку утверджується боротьба протилежних начал, яка модифікується стосовно форм існування матерії (у суспільстві – це класова боротьба); механізм розвитку вбачається у кількісних і якісних змінах, а напрям – у подвійному запереченні.
Щодо суспільства, категорія розвитку конкретизується у понятті “історичний прогрес”, однак соціологи розуміли його по-різному. На думку О. Конта (“Курс позитивної філософії”), поступ – це постійне гармонійне вдосконалення різних сторін людської природи відповідно до законів еволюції. Маркс і марксизм у цілому розглядають прогрес як поступальну зміну суспільно-економічних формацій у результаті соціальних революцій. Токвіль вбачає в історичному процесі вдале поєднання соціальної рівності і політичної демократії, що запобігає переродженню соціальної рівності у політичну деспотію. Для Дюркгейма прогрес полягає у зростанні рівня соціальної злагоди. Тьонніс, Зіммель і фон Візе розуміють його як двобічний процес соціальної диференціації та інтеграції, їх узгодженість, органічний взаємозв’язок. Наприкінці XIX – початку XX ст. ряд соціологів (Гумплович, Тард, Бугле) вважали, що історичний прогрес полягає у зростанні економії та збереженні сил, тобто у підвищенні ефективності соціальних дій. Деякі інші мислителі (Уорд, Михайловський) пов’язували соціальний прогрес із збільшенням людського щастя або зменшенням страждань. М. Ковалевський і С. Бугле прагнули поєднати різні ознаки. За критерій прогресу вони брали зростання солідарності, соціабельності та рівності. Де-Роберті вважав, що в основі прогресу лежить нагромадження знань та їх практичного застосування. П. Сорокін ідею прогресу тлумачив як об’єктивне удосконалення всіх сторін суспільного буття і відповідно – зростання суб’єктивного задоволення людини своїм існуванням.
У сучасній соціології проблематика дещо втрачає колишню загостреність. Мікросоціологічні концепції (інтеракціонізм, теорія обміну, феноменологія) взагалі уникають її. Довгий час і структурний функціоналізм ігнорував проблему прогресу і звернувся до неї лише у відповідь на гостру критику власних методологічних засад представниками інших напрямів, насамперед, конфліктуалізму, та й то переважно для того, щоб показати широкі евристичні можливості своєї методології.
Пересторога і деяке упередження з боку переважної більшості соціологів до проблеми розвитку зрозуміла: у її постановці і у способах її розв’язання присутній сильний філософський акцент, що потенційно утримує будь-які можливості для підміни позитивного, емпіричного чи експериментально верифікованого знання умоглядними і спекулятивними міркуваннями універсалістського характеру. Проте цілком ігнорувати її недоцільно. Історичний досвід свідчить, що в різні історичні періоди мали місце якісні зрушення у характері суспільних відносин, у соціальній структурі, інституційних, соціальних процесах. У результаті порушувалася безперервність еволюційного ланцюга, утворювалися якісно нові соціальні порядки. Такі моменти супроводжувалися особливим напруженням, гостротою і невизначеністю соціальної ситуації, кризами і катастрофами. Соціологія не може уникнути розгляду таких історичних трансформацій; вона повинна запропонувати своє тлумачення розв’язання цієї складної проблеми.
У суто соціологічному контексті на особливу увагу заслуговує розгляд чинників і механізмів розвитку. Саме на цьому й буде зосереджено подальший виклад проблеми. Під розвитком у загальному його значенні ми розуміємо всю сукупність економічних, соціальних, політичних і духовних процесів, наслідком яких є якісні перетворення в суспільстві. У вузькому значенні – це, насамперед, принципові зміни в соціальній сфері: суспільних відносинах, соціальній структурі, інституціях і процесах. Тобто – це якісні перетворення, що ведуть до зміни даного типу суспільства, основ соціального порядку і соціальної системи в цілому.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Соціальний розвиток (Гавриленко)