Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> § 3. Право на найменування місця походження товару

§ 3. Право на найменування місця походження товару



До цього часу такого інституту ні радянське цивільне законодавство, ні українське не знало. В Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 р. про цей інститут ще не згадується. Але вже в Законі Російської федерації “Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару” від 23 вересня 1992 p. він виступає як сформований цивільно-правовий інститут. У країнах з розвинутою ринковою економікою цей інститут відомий уже давно. Він згадується у Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 p. Конвенція, зокрема, проголошує, що вказівка на походження або найменування місця походження товару належить до об’єктів промислової власності і підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Ст. 10 Конвенції проголошує, що пряме чи побічне використання неправильного зазначення походження виробу або особи виробника, фабриканта чи комерсанта є правопорушенням, яке тягне за собою відповідальність за цивільним законодавством. Якщо при виробництві товару або торгівлі ним буде неправильно зазначено місце його походження чи місцевість, де розташований цей пункт, або неправильно вказано країну чи країну, де застосовується неправдива вказівка про походження, то це визнається порушенням прав фізичної чи юридичної особи, яка є виробником чи комерсантом цього товару.
Зміст цих статей Паризької конвенції про охорону промислової власності наведено для того, щоб підкреслити значення найменування місця походження товару в умовах ринкових відносин ще наприкінці минулого століття. Протягом цього століття значення і роль права на найменування місця походження товару не тільки не знизились, а навпаки, ще більше зросли. Свідченням цього є розробка і прийняття законодавства про місце походження товару в країнах СНД, де до цього часу його ніколи не було. Не було такого законодавства і в Україні. 16 червня 1999 p. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про охорону прав зазначення походження товарів”.
Розробка і прийняття зазначеного законодавства — це не данина моді ринкових відносин. Це гостра потреба нашого часу. Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають ще й інші фактори, які часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими факторами, що зумовлюють значною мірою якісні та інші характеристики товару, можуть бути певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори — вода, повітря, грунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. Так, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в такій-то місцевості, на виробництво пива впливають ряд властивостей саме даного географічного району — вода, ячмінь, хміль тощо. Тканина даного сорту може бути вироблена тільки з вовни овець певної породи, що вирощується у певній місцевості.
Це природні фактори географічного району, які можуть зумовлювати певні якісні показники вироблюваного товару (наприклад, мінеральної води). Але на якісні характеристики товару можуть впливати також і люди — виробники цього товару, наприклад гуцульські киптарики, мабуть, ніхто краще не зробить як самі гуцули. Виробництвом оптичних приладів прославив себе київський завод “Арсенал”, миколаївські та херсонські суднобудівники користуються авторитетом у світі. Таких прикладів можна навести багато, коли саме майстерність, професіоналізм виробника, технічний рівень виробництва зумовлюють більший попит товару і, отже, його конкурентоспроможність на ринку.
Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоспроможність товару — це поєднання географічного фактору з людським. Вміле використання спеціалістами високого класу, фахівцями переваг, властивостей та інших якостей даного місцевого району істотно підвищує конкурентоспроможність їх виробів, значно підвищує ефективність вироблюваного товару, в результаті чого зростає попит на нього, поширюються чутки про особливі властивості товару, вироблюваного в тому чи іншому географічному районі. Наприклад, з винограду, що має особливі властивості, винороби високого класу виробляють вино, яке користується великим попитом на ринку. Зрозуміло, що некваліфікований винороб навіть з хорошого винограду не зробить добре вино. Таке поєднання місцевого фактору з людським дає високий ефект, підвищує конкурентоспроможність товару.
Таким чином, на ринку складається певна оцінка товару, виробленого в певному географічному об’єкті та ще й у поєднанні з людським фактором. Зростає значення найменування місця походження товару, виникає необхідність його правового регулювання.
В умовах переходу України до ринкових відносин постає потреба впровадити цей інститут і в нашому цивільному законодавстві. Власного досвіду в розробці такого законодавства Україна не має. Але є досвід зарубіжних країн, у тому числі Російської Федерації, який має бути використаний. Тим більше, що в зарубіжній законодавчій практиці виробилися вже певні стереотипи, якими можна скористатися при розробці законодавства України. Це має особливе значення саме тепер, коли в Україні проводяться активні кодифікаційні роботи.
Видається доцільним взяти за основу Закон Російської Федерації “Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару”. Це пояснюється тим, що рівень ринкових відносин у Російській Федерації і в Україні однаковий, тому і рівень правового регулювання цих відносин має бути також приблизно однаковим.
При цьому слід мати на увазі особливість права на найменування місця походження товару. Вона полягає в тому, що право на найменування місця походження товару не має виключного характеру, тобто право на найменування місця походження товару не є монопольним. Найменування місця походження товару може належати кільком користувачам водночас. Ця своєрідна особливість накладає певний відбиток на інститут у цілому.
Безумовно, правова охорона місця походження товару може здійснюватися нормами, викладеними в окремому законі чи у відповідному розділі ЦК України, чи у будь-якому іншому законодавчому акті. Це принципового значення не має.
У такому акті (далі — закон) має бути дано визначення поняття “місце походження товару”. В ньому мають бути визначені його основні правові ознаки. По-перше, найменуванням місця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого іншого географічного об’єкта. Це може бути історична назва географічного об’єкта.
Законодавства зарубіжних країн, як правило, містять певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоч і містять назву географічного об’єкта, проте увійшли до загальновживаного обороту як позначення товару певного виду, не пов’язаного з місцем його вироблення.
По-друге, однією із необхідних ознак такого визначення має бути вимога, що найменування місця походження товару використовується для позначення певного роду товарів, які виробляються у даному географічному об’єкті, тобто в конкретно визначеній місцевості.
По-третє, позначення вказує на особливі властивості товару, якого не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об’єкті.
По-четверте, ці особливі властивості товару зумовлені саме природними або людськими факторами даного географічного об’єкта або природними і людськими факторами водночас.
Тільки у своїй сукупності ці правові ознаки географічного об’єкта дають йому найменування місця походження товару, яке здатне до реєстрації.
Найменування місця походження товару набуває значення лише за умови його державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку або внаслідок міжнародних договорів держави.
Заявником на реєстрацію найменування місця походження товару може бути будь-яка юридична чи фізична особа, яка має намір виробляти товар з характерними для даного географічного об’єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інституту, що право на використання найменування місця походження товару не є монопольним, тобто воно не є виключним правом. Це означає, що одне й те саме найменування місця походження товару може бути зареєстровано на ім’я кількох заявників — користувачів цим найменуванням.
Особа, яка зареєструвала на своє ім’я найменування місця походження товару, набуває право на його використання (але не виключне право), якщо вироблюваний товар відповідає вимогам, викладеним у заявці на реєстрацію.
Проте для користування найменуванням місця походження товару не обов’язково усім користувачам його реєструвати, досить однієї реєстрації на ім’я будь-якої фізичної чи юридичної особи.
Право користування цим найменуванням місця походження товару на підставі державної реєстрації може бути надано будь-якій фізичній чи юридичній особі. Але таке право може бути надано за однієї неодмінної умови — виробник товару перебуває у тому самому географічному об’єкті і виробляє товар з тими самими властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію найменування місця походження товару.
Безумовно, в законі про найменування місця походження товару має бути чітко визначено порядок і умови проведення державної реєстрації, склад заявки та інші умови, що визначаються законом. Заявка має бути піддана відповідній експертизі, порядок проведення якої також має бути визначений у законі. Коротше кажучи, в законі має бути передбачена процедура розгляду заявки у відомстві, якому буде доручено кваліфікувати заявку.
Якщо в результаті експертизи заявки на реєстрацію найменування місця походження товару буде встановлено, що заявлене найменування відповідає вимогам закону і охороноздатності, то на підставі результатів експертизи приймається рішення про видачу свідоцтва на право використання найменування місця походження товару. На підставі цього рішення проводиться його реєстрація в Державному реєстрі найменувань місця походження товару держави, а на підставі реєстрації видається свідоцтво на право користування найменуванням місця походження товару.
Свідоцтво на право використання найменування місця походження товару надає його володільцю певні права і накладає на нього певні обов’язки. Основним правом, що надається свідоцтвом, є право на користування найменуванням місця походження товару.
Використанням найменування місця походження товару прийнято вважати застосування його на товарах, для яких воно зареєстровано, а також на його упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також при демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.
Як уже зазначалося, право на користування найменуванням місця походження товару не є виключним, і тому володілець свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на використання цього найменування іншим особам. Цим іншим особам можна просто одержати свідоцтво на право користування цим же найменуванням місця походження товару.
У законодавстві зарубіжних країн передбачається право юридичних і фізичних осіб, які здійснюють посередницьку діяльність, використовувати свій товарний знак разом з найменуванням місця походження товару на підставі договору.
Для більшої ефективності правової охорони свого права на користування найменуванням місця походження товару володілець свідоцтва має право проставляти поряд з найменуванням місця походження товару попереджувальне маркування. Воно має застерегти про те, що використовуване найменування місця походження товару зареєстровано у встановленому порядку.
Закон Російської Федерації “Про товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місця походження товару” встановив правило, за яким реєстрація найменування місця походження товару діє безстрокове. Проте в більшості країн строк чинності свідоцтва обмежений, як правило, 10 роками. Але в законодавстві багатьох країн є правило, за яким володілець свідоцтва може клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подовження строку чинності свідоцтва не обмежується. Проте чинність свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що володілець свідоцтва перебуває у тому самому географічному об’єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями. В законі має бути встановлений порядок та умови подовження чинності свідоцтва.
Володілець свідоцтва на право користування найменуванням місця походження товару повинен мати право реєструвати дане найменування в зарубіжних країнах. У законі мають бути визначені умови та порядок реєстрації найменування місця походження товару в зарубіжних країнах. Зарубіжна реєстрація найменування місця походження товару є не лише засобом його правової охорони, а й своєрідною формою реклами товару.
У законі мають бути передбачені підстави припинення правової охорони найменування місця походження товару. Такими підставами можуть бути:
— визнання недійсною реєстрації найменування місця походження товару за скаргою будь-якої особи, якщо реєстрацію було здійснені з порушенням вимог законодавства; зникнення характерних для даного географічного об’єкта умов і неможливість виробництва товарів із зазначеними в реєстрі властивостями;
— дія реєстрації найменування місця походження товару на ім’я іноземної юридичної чи фізичної особи, крім зазначених підстав, може, припинитися також у зв’язку з втратою права на дане найменування місця походження товару в країні походження товару.
Чинність реєстрації найменування місця походження товару має припинитися з моменту публікації рішення відомства про це в бюлетені.
Крім зазначених підстав припинення чинності реєстрації, в законі мають бути визначені підстави припинення чинності свідоцтва. Такими підставами можуть бути:
— втрата товаром особливих властивостей, зазначених у реєстрі стосовно даного найменування місця походження товару;
— в разі анулювання реєстрації найменування місця походження товару;
— у зв’язку з ліквідацією юридичної особи — володільця свідоцтва;
— на підставі заяви володільця свідоцтва, поданого до відомства.
Зрозуміло, що в разі припинення чинності реєстрації місця походження товару припиняється і чинність свідоцтва на право його використання. Адже зникає підстава права на використання найменування місця походження товару.
У законі можуть бути передбачені й інші підстави припинення чинності як самої реєстрації найменування місця походження товару, так і права на його використання.
Якщо найменування місця походження товару набуває правового захисту, то в законі має бути передбачений захист цього права в разі його порушення.
Володілець свідоцтва має право забороняти використання найменування місця походження товару особами, які не мають свідоцтва на право його використання. Якщо свідоцтво на право використання найменування місця походження товару мають кілька осіб, то всі вони мають право забороняти його використання іншим особам.
Порушенням права на використання найменування місця походження товару має визнаватися й те, що використовується з такими висловами, як “рід”, “тип”, “імітація” і тому подібними. Порушенням має визнаватися також використання подібного позначення для однорідних товарів, що здатне ввести в оману щодо місця походження товару та його особливих властивостей.
Крім заборони неправомірного використання найменування місця походження товару, володілець свідоцтва повинен мати право вимагати від порушника:
— припинити його використання, а також відшкодувати всім потерпілим завдану шкоду в повному обсязі;
— опублікувати судове рішення про визнання неправомірним використання найменування місця походження товару іншими особами з метою відновлення ділової репутації потерпілих;
— усунення з товару або його упаковки незаконно використаного найменування місця походження товару або позначення, подібного йому, або знищення виготовлених зображень найменування місця походження товару чи позначення, подібного йому.
Всі спори, пов’язані з використанням найменування місця походження товару, має розв’язувати суд.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)