Головна Головна -> Підручники -> Підручник Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова) скачати онлайн-> § 2. Суб’єкти виконання зобов’язання

§ 2. Суб’єкти виконання зобов’язання



Суб’єктами виконання зобов’язання є кредитор і боржник. Зазвичай вони є тими особами між якими відбувається виконання зобов’язання. Це безпосередньо випливає із визначення зобов’язання, закріпленого ст. 151 ЦК України: одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) відповідну дію. В деяких випадках характер і якість виконання певних зобов’язань залежить від особистих властивостей боржника. Так, з особистістю автора, з яким укладено договір літературного замовлення на художній або літературний твір, пов’язується і виконання зобов’язання. Необхідність особистого виконання може випливати не тільки із суті зобов’язання, а й із безпосередньої домовленості сторін або з прямої вказівки закону. Так, на підставі ст. 333 ЦК України за договором підряду, де підрядчиком виступає громадянин, останній зобов’язаний виконати роботу особистою працею. За таких обставин необхідною умовою належного виконання зобов’язання визнається виконання його особисто боржником. Це правило поширюється на випадки, коли це:
1) передбачено законом;
2) встановлено угодою сторін;
3) випливає із суті зобов’язання.
Проте, за загальним правилом, виконання зобов’язання особисто боржником не впливає ні на характер, ні на якість виконання зобов’язання. Для кредитора зазвичай не має значення, чи він отримує гроші або інше майно безпосередньо від боржника або від будь-якої іншої особи, що діє за його дорученням.
Саме на такі випадки розрахований інститут передоручення виконання зобов’язання третій особі, передбачений ст. 164 ЦК України. Боржник може покласти виконання обов’язку, який лежить на ньому, на третю особу (передоручення зобов’язання), а кредитор має право доручити третій особі право прийняти виконання (переадресування виконання). Однак цей інститут може застосовуватися за наявності однієї з названих умов, які передбачені у ст. 164 ЦК України:
1) якщо таке переадресування або передоручення передбачено безпосередньо законом;
2) якщо третя особа адміністративне підпорядкована тій стороні, яка застосовує покладення своїх обов’язків або передачу своїх прав на третю особу;
3) якщо третя особа пов’язана з однією із сторін відповідного зобов’язання договором.
Разом з тим слід підкреслити, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання у випадках покладення відповідних прав або обов’язків на іншу (третю) особу несе та сторона, яка є учасником договору, якщо законодавством не передбачено, що ця відповідальність покладається безпосередньо на виконавця.
Від передоручення і переадресування слід відрізняти заміну осіб у зобов’язанні. Якщо при передорученні боржник залишається суб’єктом зобов’язання і відповідно несе відповідальність за дії призначеного ним виконавця, при переадресуванні виконання кредитор також залишається суб’єктом виконання, і тому призначена ним третя особа претензій до боржника пред’явити не може.
Заміна осіб у зобов’язанні пов’язана з тим, що попередні учасники зобов’язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов’язки у повному обсязі переходять до суб’єктів, які їх замінюють. Заміна осіб у зобов’язанні може набувати форми заміни кредитора або заміни боржника.
Заміна кредитора — це уступка кредитором своїх прав вимоги за зобов’язанням іншій особі. Вона має назву цесії. Кредитор, який поступається своїм правом вимоги за зобов’язанням третій особі, називається цедентом, а особа, якій кредитор поступається своїм правом вимоги за зобов’язанням — цесіонарієм. Для цесії (уступки вимоги) необхідною є угода між старим і новим кредитором, тобто між цедентом і цесіонарієм. Згоди боржника на здійснення цесії не потрібно, оскільки вона ніякою мірою не погіршує його становище. Дійсно, для боржника не має значення кому передавати виконання зобов’язання — старому чи новому кредиторові. Якщо у зв’язку з цесією (заміною кредитора) необхідні додаткові витрати боржника для виконання, ці витрати відносяться на рахунок кредитора. Крім того, на підставі ст. 200 ЦК України боржник зберігає всі заперечення проти нового кредитора, які він міг протиставити попередньому кредиторові. Так, якщо продавець продав річ покупцеві, а потім передав свої права вимоги третій особі (відбулася заміна кредитора — цесія), покупець зберігає відповідні права, які належать йому в договорі купівлі-продажу щодо нового учасника цих відносин. За умов, коли покупець знайде в придбаній речі дефекти, він вправі посилатися на них при розрахунках з новим учасником договору купівлі-продажу — цесіонарієм. Проте, хоч при уступці вимоги згоди боржника не потрібно, старий кредитор (цедент) зобов’язаний повідомити боржника про цесію, яка відбулася, а також передати документи, які засвідчують право вимоги, новому кредиторові (цесіонарію). У противному разі відповідно до ст. 199 ЦК України боржник може виконати зобов’язання старому кредиторові і не нестиме відповідальність перед цесіонарієм, який набуває права витребувати виконання лише від цедента, а не від боржника.
Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії, переходить до нього в тому обсязі, в якому вона раніше належала цедентові. Для цесіонарія зберігають силу всі засоби забезпечення зобов’язання (застава, завдаток, порука тощо) відповідно до ч. З ст. 197 ЦК України. Якщо боржник ухиляється від виконання, то тільки до нього і може бути пред’явлена вимога з боку цесіонарія. Однак при уступці вимоги щодо фактично недійсного, неіснуючого зобов’язання перед цесіонарієм відповідатиме цедент, тобто попередній кредитор. Інакше кажучи, цедент відповідає перед цесіонарієм за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цього зобов’язання боржником (ч. 2 ст. 197 ЦК). За загальними правилами ЦК України, цесія може застосовуватися у будь-яких зобов’язаннях, винятки встановлені лише для вимог, уступка яких суперечить закону, договору, який може виключати уступку будь-якої вимоги або якщо вимога пов’язана безпосередньо з особою кредитора (ч. 1 ст. 197 ЦК). Так, ч. 2 ст. 197 ЦК України безпосередньо забороняє уступку вимоги про відшкодування майнової шкоди, яка спричинена ушкодженням здоров’я або заподіянням смерті.
У сучасних умовах у зв’язку з активним запровадженням ринкових принципів господарювання інститут цесії значно поширився у підприємницьких відносинах.
Внаслідок переведення боргу (заміни боржника) попередній боржник вибуває із зобов’язання і замінюється новим. Для переведення боргу безперечно потрібна згода нового боржника, оскільки якщо договір як вольовий акт не може вчинятися без волевиявлення кожного із контрагентів, то тим більше не можна поза своєю волею стати боржником уже існуючого зобов’язання. Але переведення боргу не можна здійснити і без згоди кредитора. Цим переведення боргу відрізняється від цесії (уступки вимоги). Таке положення зрозуміло, оскільки для боржника зазвичай не має значення особа кредитора, якому він має вручити виконання, але для кредитора не однаково, хто буде виступати перед ним як боржник, оскільки виконання безумовно залежить і від платоспроможності боржника та від інших ознак, які характеризують особу боржника. Саме виходячи з цього, на підставі ч. З ст. 201 ЦК України і порука, і застава, встановлені третьою особою на забезпечення виконання зобов’язання, з переведенням боргу припиняються, якщо поручитель або заставодавець не висловили своєї згоди відповідати також і за нового боржника.
Новий боржник має право виставляти проти вимог кредитора всі ті заперечення, які основані на відносинах між кредитором і первісним боржником (ч. 2 ст. 201 ЦК).
Сфера застосування переведення боргу обмежується тими самими межами, що встановлені для цесії. Стосовно форми уступка вимоги і переведення боргу підпорядковуються загальним правилам, які встановлені щодо форми угод. Так, ст. 202 ЦК України передбачає, що уступка вимоги і пере^ ведення боргу, які основані на угоді, здійсненій у письмовій формі, мають бути також вчинені у простій письмовій формі Однак невиконання цієї умови не тягне за собою недійсності угоди про уступку вимоги або переведення боргу. В цьому разі застосовуються загальні правила, передбачені ст. 46 ЦК України.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Цивільне право України (О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова)