Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фінансове право України (Орлюк О.П) скачати онлайн-> § 4. Виконання Державного бюджету України та бюджетів місцевого самоврядування

§ 4. Виконання Державного бюджету України та бюджетів місцевого самоврядування



Касовим виконанням бюджету у різних країнах керують або міністерства фінансів, або спеціально створені державні органи – казначейство (Велика Британія, Російська Федерація), адміністративно-бюджетне управління та мережа федеральних агенцій (США), відділ бюджету при міністерстві фінансів (Швеція), бюджетне управління у складі міністерства у справах фінансів, промисловості й економіки (Франція).
В Україні виконання державного бюджету починається після його затвердження законодавчим органом та підписання Президентом України. Кабінет Міністрів України за погодженням з нижчими виконавчими органами організовує порядок виконання бюджету. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Ця стадія бюджетного процесу включає виконання доходної та видаткової частин бюджету. У процесі виконання бюджету органи виконавчої влади можуть вносити зміни у межах затверджених асигнувань за статтями функціональної бюджетної класифікації.
Існує три системи виконання бюджету: банківська, казначейська і змішана. До 1997 р. в Україні чинною була банківська система, яка передбачала акумулювання бюджетних ресурсів на рахунках комерційних банків, уповноважених НБУ на здійснення операцій з обслуговування бюджетної системи країни. Однак негативні чинники її функціонування, зокрема сприяння нарощуванню інфляційних процесів у державі, відсутність у фінансових органів оперативного маневрування бюджетними асигнуваннями та забезпечення всебічного контролю за їх використанням, відсутність у Міністерства фінансів необхідної інформації для оперативного втручання у процес виконання бюджету, створили підстави для переходу на казначейську систему виконання бюджету. З 1997 р. в Україні поступово почався процес переходу на казначейську систему, спочатку пілотними проектами з подальшим підвищенням ролі казначейства у виконанні бюджетів як державного, так і місцевих. Чинне законодавство закріпило казначейську систему обслуговування бюджетної системи України, що передбачає концентрацію обох потоків коштів (доходів та витрат) на єдиному казначейському рахунку.
Ряд фахівців розглядають казначейство за його функціями удвох аспектах:
– як касира держави, що приймає кошти і оплачує витрати;
– як державного бухгалтера, головними завданнями якого є: запобігання касовим розривам між надходженнями і видатками бюджетних коштів; розподіл ліквідних засобів між державними установами з метою покриття поточних витрат; регулювання податкових пільг і виплат, врахованих (закладених) у бюджеті; фінансування політики економічної та соціальної підтримки виробників і населення; забезпечення повернення суми зовнішнього державного боргу та процентів по ньому; погашення внутрішніх позик.
Однак, якщо Державний бюджет вже не перший рік обслуговується через установи Держказначейства, органи місцевої влади та розпорядники бюджетних коштів, що обслуговуються через місцеві бюджети, досі не перейшли до кінця на казначейську систему. Зокрема, з 1 квітня 2003 р. Державне казначейство обслуговуватиме бюджетні видатки м. Києва, АР Крим, Волинської, Донецької, Житомирської і Миколаївської областей. До кінця 2003 р. казначейське обслуговування має бути впроваджено у всіх регіонах України. Місцева влада не виключає, що на перехідному етапі у цих регіонів можуть виникнути проблеми, оскільки впроваджуватиметься нова схема фінансування бюджетних установ. Однак працівники обласних управлінь казначейства вважають, що переведення розпорядників бюджетних коштів на казначейське обслуговування у будь-якому разі не завадить роботі місцевого самоврядування і бюджетних організацій.
Казначейська система передбачає акумулювання всіх коштів на єдиному рахунку Державного казначейства. Воно оплачує всі рахунки, які виставляються розпорядниками бюджетних коштів. Державне казначейство здійснює контроль за виконанням бюджетних повноважень при зарахуванні коштів, прийнятті бюджетних зобов’язань, при проведенні платежів, здійснює бухгалтерський облік при складанні звітності про виконання бюджету.
Казначейська форма обслуговування Державного бюджету України передбачає здійснення Державним казначейством України:
1) операцій з коштами державного бюджету;
2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів;
4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Фактично виконання всіх бюджетів починається разом з початком бюджетного року, тобто 1 січня, і закінчується 31 грудня того ж року, на який було затверджено ці бюджети. Порядок виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи регламентується наказом Державного казначейства України від 10 серпня 2001 р. № 140.
Кожен з видів бюджетів виконується за розписом доходів і видатків з поквартальним розподілом, що складається фінансовими органами відповідно до показників затвердженого бюджету. Бюджетний розпис є оперативним планом виконання державного бюджету, на підставі якого відкриваються асигнування, перераховуються кошти місцевим бюджетам, розпорядникам коштів, зараховуються кошти на реєстраційні рахунки в установах казначейства, тобто здійснюється весь процес перерахування коштів та фінансування витрат шляхом оплати рахунків, що супроводжується всебічним фінансовим контролем.
Цей розпис є основним документом, на основі якого виконується бюджет. Розпис доходів і видатків бюджету має правове значення, оскільки є основним оперативним планом виконання бюджету, адже показники, які він містить, конкретизують показники з бюджету та є обов’язковими для виконання. Детальне визначення надходжень доходів до бюджету за джерелами виражає конкретні обов’язки фінансових органів з мобілізації коштів до бюджету та є підставою для здійснення прав з контролю за виконанням підприємствами та установами зобов’язань з бюджету. На основі розпису визначаються також обов’язки фінансових органів з фінансування бюджету, права з контролю за використанням бюджетних коштів.
Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності Законом про Державний бюджет України. До затвердження розпису Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис на відповідний термін. Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни. Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням. Після підписання розпису Міністерство фінансів підписує квартальний і місячний розпис. Асигнування, включені до розпису є граничними для витрачання головними розпорядниками. Якщо у процесі виконання бюджету виявиться, що прогноз надходження доходів буде нижчим, ніж передбачалося при затвердженні державного бюджету, Міністр фінансів лімітує показники річного розпису з помісячним розподілом. На основі уточненого прогнозу Міністерство фінансів встановлює місячні ліміти.
Також у тижневий термін після опублікування Закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Мінфін України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування.
Лімітна довідка про бюджетні асигнування- це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством мають бути визначені на основі нормативів, і видається відповідно Мінфіном України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, головним розпорядником. Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань. Форма лімітної довідки затверджується Мінфіном України. Отже, лімітування витрат являє собою обмеження витрачання коштів, передбачених окремими статтями бюджетної класифікації; в останню чергу лімітуються статті захищених видатків, видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.
Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок бюджетних коштів, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. Повноваження розпорядників встановлюються у межах бюджетного асигнування на поточний бюджетний період відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою у процесі виконання бюджету. Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (другого та третього ступеня).
На основі лімітів, встановлених фінансовими органами головним розпорядникам, вони протягом 3 днів доводяться до підвідомчих установ, керівники яких лімітують показники кошторисів і реєструють їх у казначействі. Збільшення асигнувань на покриття витрат для бюджетних організацій і установ можливе в тому разі, коли збільшуються ліміти, а установи не мають заборгованості за розрахунками і можуть здійснити оплату в межах виділених лімітів. Якщо розміри витрат були затверджені до встановлення лімітів, то головні розпорядники мають вжити заходів щодо приведення у відповідність своїх витрат до доведених лімітів.
Головні розпорядники у двотижневий термін після одержання лімітних довідок подають Мінфіну України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам уточнені проекти зведених кошторисів та проекти зведених планів асигнувань для складання і затвердження річного розпису асигнувань відповідних бюджетів та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів. Уточнені проекти кошторисів та складені проекти планів асигнувань мають відповідати певним лімітним довідкам.
Головний розпорядник передає казначейству за 1 місяць до початку бюджетного року документи про розміщення мережі бюджетних установ і організацій, між якими розподілятимуться кошти. Коли змінюється територія розміщення мережі установ (не частіше як один раз на квартал), про це повідомляється Головне управління Державного казначейства не пізніше як за 10 днів до початку кварталу. На основі розпису головного розпорядника фінансовим органом затверджуються ліміти для розпорядників і одержувачів коштів, які Можуть відрізнятися від обсягу бюджетних асигнувань на квартал. Фінансовий орган може відстрочити надання ліміту на витрачання коштів до 3 місяців. Одержувачі коштів мають право взяти на себе обов’язки зі здійснення витрат і платежів шляхом складання платіжних документів у межах доведених до них лімітів за кошторисом доходів-витрат.
У період до затвердження кошторисів і планів асигнувань (не більше як 30 календарних днів після затвердження річного розпису призначень та помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету) видатки бюджетних установ та організацій здійснюються згідно з тимчасовим кошторисом доходів і видатків, затвердженим керівником установи.
Державне казначейство витрачає бюджетні кошти після перевірки відповідності поданих платежів документам, затвердженим кошторисам і доведеним лімітам. Підтвердження виконання бюджету обов’язково здійснюється не пізніше 3 днів з часу подання документів до казначейства, на яких керівник казначейства ставить дозвільний підпис. Казначейство може відмовити у дозволі з таких причин:
– якщо взяті бюджетні обов’язки не відповідають положенням Бюджетного кодексу;
– не відповідають акту про бюджет або доведеним лімітам;
– не відповідають затвердженому кошторису;
– якщо реєстраційний рахунок заблокований.
Якщо в ході виконання бюджету уточнюється прогноз надходження доходів, змінюються показники, Мінфін вносить зміни до лімітів видатків і повідомляє Головне управління Державного казначейства, а останнє – головних розпорядників. Збільшення ліміту дозволяє головним розпорядникам взяти на себе більше витрат, водночас вони не мають права взяти більше затверджених кошторисом сум. Якщо ж ліміти зменшуються, головні розпорядники мають вжити заходів щодо приведення кошторисів у відповідність. Перевищення розпорядником доведених лімітів тягне за собою відповідальність за використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені видатки.
Про всі зміни, які вносить Мінфін чи фінансові органи нижчих рівнів до бюджету, вони повідомляють Державне казначейство довідкою про зміну кошторису, а головні розпорядники не пізніше 10 днів до закінчення кварталу складають реєстр змін зведеного кошторису. На підставі довідки Мінфіну Казначейство вносить зміни доходів і видатків до державного бюджету, а на підставі реєстру змін – зміни до розпису кошторису видатків у територіальному розрізі.
Розпорядники коштів несуть відповідальність за правильне оформлення рахункових документів. Попередній контроль перевіряє необхідність проведення виплати коштів і доцільність витрат. Витрачання бюджетних коштів здійснюється шляхом списання коштів з реєстраційного рахунку в розмірі підтвердженого бюджетного асигнування на користь фізичних чи юридичних осіб. Будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.
Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України. У свою чергу Казначейство здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:
1) наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;
2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;
3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань. Державне казначейство з 1999 р. набуло статусу учасника Національної системи масових електронних платежів Національного банку України і, здійснюючи обслуговування бюджетів, працює на принципах, притаманних кредитно-фінансовим установам.
Зміна бюджетних асигнувань порівняно з доведеним у повідомленні про бюджет асигнуванням кожному одержувачу може статися при: введенні секвестру; зменшенні доходів бюджету; пересуванні бюджетних асигнувань головним розпорядником у межах його повноважень.
Якщо надходження зменшуються до 15% запланованих, то Мінфін може самостійно зменшити ліміти і прийняти рішення про введення режиму секвестру, якщо більше як на 15% – виконавчий орган повинен надати представницькому органові проект зміни до акта про бюджет.
Як правило, бюджетні розрахунки проводяться у безготівковій формі, але в деяких випадках дозволяється готівкою. За такої потреби розпорядник бюджетних коштів за 55 днів до початку кварталу подає касову заявку на отримання готівки до операційно-контрольного управління районного чи обласного управління Державного казначейства, в якому є реєстраційний рахунок. Зведена касова заявка передається до установи банку не пізніше як за 45 днів до початку кварталу. Готівка видається за грошовим чеком і довіреністю розпорядника бюджетних коштів особі, з якою укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Разом з грошовим чеком касир подає до банку платіжне доручення на перерахування суми прибуткового податку і внесків до Пенсійного фонду.
Казначейське виконання бюджету базується на принципі єдиного казначейського рахунку – системі бюджетних рахунків, на яких: 1) відображається баланс єдиного казначейського рахунку як результат операцій на всіх реєстраційних рахунках; 2) відбувається рух коштів за доходами і видатками державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації; 3) відбувається рух коштів у місцевих бюджетах; 4) відображаються результати виконання бюджету за доходами і видатками.
Єдиний казначейський рахунок забезпечує:
– повну незалежність органів, що виконують бюджет, від банків щодо контролю та обліку доходів і видатків, досконалу базу даних бюджетних показників;
– щоденне перерахування за призначенням коштів, що надходять з бюджету;
– розподіл доходів і видатків між бюджетами;
– перерахування коштів місцевими бюджетами;
– додержання принципу цільового використання коштів.
– можливість своєчасного інформування законодавчих і виконавчих органів про операції з бюджетними коштами;
– можливість прийняття оперативних рішень.
Для касового виконання бюджету Казначейство укладає договори з комерційними банками, які після цього одержують статус уповноважених банків, у яких Казначейство відкриває всім розпорядникам державних коштів реєстраційні рахунки. Такий договір надає банкам право використовувати тимчасово вільні кошти, за що встановлюється певна плата. Плата за використання тимчасово вільних коштів не повинна перевищувати 50% облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом звітного місяця. При її зміні змінюється і плата. Взаєморозрахунки між комерційними банками і Казначейством узгоджуються з Мінфіном.
Касовими видатками бюджету вважаються суми, які видані банком готівкою або за безготівковим розрахунком з рахунку Казначейства за всіма видатками бюджету при перерахуванні коштів на рахунок юридичної особи та оплату рахунків розпорядників бюджетних коштів. Фактичні видатки – це дійсні витрати установ і організацій, оформлені відповідними документами при видачі заробітної плати, стипендії та інших аналогічних платежів.
Оскільки при виконанні бюджету досить часто показники заплановані і реальні не збігаються, казначейство має займатися секвеструванням видатків, тобто пропорційним зниженням державних витрат за всіма статтями бюджету (крім захищених) протягом часу, що залишається до закінчення поточного періоду.
Факт перевиконання бюджету визначається за результатами офіційних висновків Рахункової палати та Міністерства фінансів за підсумками третього кварталу. Якщо перевиконання становить більше ніж 15%, Мінфін до 15 жовтня подає до Верховної Ради України свої висновки про це, а уряд повинен протягом 2 тижнів скласти і подати до парламенту проект закону про внесення змін і доповнень до Закону про Державний бюджет.
Згідно з Бюджетним кодексом зміни до державного бюджету вносяться тоді, коли виникли відхилення оцінки прогнозу виконання від планових показників. Мінфін зобов’язаний щомісяця перевіряти відповідність прогнозу надходжень показникам, які встановлені у державному бюджеті. Якщо за місячним звітом про виконання загального фонду бюджету виявиться, що з урахуванням граничного рівня бюджетного дефіциту не вистачає коштів для фінансування запланованих витрат, Мінфін обмежує фінансування.
Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (якщо виконавчі органи не створено) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи: здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету; координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Місцевий бюджет виконується за розписом, що затверджується керівником місцевого фінансового органу. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням. Місцевий фінансовий орган у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.
Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, що відкритий у територіальному органі Державного казначейства. Вони не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення і визнаються зарахованими в доход місцевого бюджету з моменту зарахування на рахунок відповідного бюджету.
Процедура виконання місцевих бюджетів за видатками визначена у ст. 51 БКУ. Після набрання чинності Закону про Державний бюджет органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов’язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов’язань.
Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 15 та ч. 4 ст. 23 БКУ. До прийняття рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фінансове право України (Орлюк О.П)