Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фінансове право України (Орлюк О.П) скачати онлайн-> ЛЕКЦІЯ 18. Відповідальність за порушення податкового законодавства § 1. Кваліфікаційні ознаки податкового правопорушення

ЛЕКЦІЯ 18. Відповідальність за порушення податкового законодавства § 1. Кваліфікаційні ознаки податкового правопорушення



Необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого надходження бюджетних доходів, додержання податкової дисципліни як умови якісного виконання фізичними і юридичними особами зобов’язань перед державою зумовили створення особливого напряму державного фінансового контролю – податкового контролю. Якщо говорити про наявність поняття “податкова відповідальність”, враховуючи специфіку фінансових правовідносин, особливо можливість застосування державного примусу за порушення приписів, викладених у правових нормах, то, звичайно, державний примус є характерним і для податкових правовідносин, якщо один із суб’єктів таких відносин – юридична або фізична особа – платник податків порушує встановлені чинним законодавством норми.
Податкові органи, діяльність яких спрямована на забезпечення режиму законності у податковій сфері, мають конкретні контрольні повноваження, у тому числі і право здійснення заходів податкового примусу, застосування до платників податків – юридичних і фізичних осіб засобів юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства. Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону України “Про Державну податкову службу в Україні” здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів є завданням Державної податкової служби. Іншим важливим завданням цієї служби є запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Для здійснення цих завдань органам Державної податкової служби надано ряд повноважень зі здійсненя податкового контролю. За його результатами у разі виявлення порушень податкові органи мають право застосовувати до фізичних та юридичних осіб – порушників податкового законодавства – заходи державного примусу. Примус у сфері оподаткування можна визначити як систему встановлених законодавством заходів запобіжного, припиняючого та відновлювального характеру, що застосовуються до платників податків – фізичних та юридичних осіб для здійснення контролю, забезпечення режиму законності у податковій сфері, додержання правил сплати податкових платежів та виявлення (збору) даних (інформації) про виконання платниками податків зобов’язань зі сплати податків, а у разі вчинення податкового правопорушення – застосування до останніх заходів відповідальності (фінансової, адміністративної, кримінальної, дисциплінарної).
Заходи податкового примусу можна поділити на дві групи: 1) юридичні санкції (основна група), тобто державно-примусові заходи, що є реакцією держави стосовно конкретної особи (фізичної, юридичної) на факт протиправної поведінки; 2) державно-необхідні запобіжні і припиняючі заходи. Запобіжні і припиняючі заходи, що застосовуються до платників податків у фінансовій сфері, як правило, передують здійсненню заходів фінансової і правової відповідальності за здійснення податкових порушень (за умови наявності складу правопорушення), тобто випереджають реалізацію фінансових санкцій, накладення адміністративних і дисциплінарних стягнень, застосування кримінального покарання. Запобіжні заходи застосовуються державними органами з метою запобігання вчиненню податкових правопорушень та контролю за правильністю внесення платниками податків відповідних платежів до бюджету та позабюджетних фондів.
Отже, соціальне призначення правового примусу, вираженого в санкціях, полягає головним чином у тому, що воно призначене грати у правовій системі правоохоронну роль, тобто забезпечувати її нормальне функціонування, реальне здійснення всіх її регулятивних ознак і перш за все досягнення “ефекту гарантованого результату”. Примус у праві тут націлений на те, щоб усувати аномалії, які виникають у правовій системі, приводити її у разі неправомірної ситуації в нормальний стан, впливати на осіб – порушників правопорядку.
Правовий примус існує в даному разі у межах правоохоронних відносин і виражає реакцію держави на неправомірну поведінку учасників суспільних відносин, на перешкоди, що виникають у процесі функціонування правової системи.
Ненадходження коштів до фондів і бюджетів усіх рівнів у тій кількості, на яку розраховували при плануванні бюджету, здійснюється внаслідок двох процесів: 1) правомірного обходу податків (планування податків); 2) ухилення від сплати податків. У першому випадку в основі правомірного обходу податку лежать шляхи і можливості несплати податку, надані законодавцем, тобто зумовлені недосконалістю законодавства. Платник податку використовує прогалини законодавства, що пов’язані як з недосконалістю податкових норм, їх закріпленням, так і з ситуаціями, коли законодавець надає платникові право вибору або межі, в рамках яких останній може обрати найбільш вигідний для себе варіант (наприклад, при наданні податкового кредиту).
Оподаткування являє собою законне відчуження з права власності. Однак право власності первинне. Всі сумніви в податковому законодавстві мають тлумачитися на користь власника, платника податку. Це є реальним виразом принципу недоторканності приватної власності і виступає гарантією від свавілля держави. Беззаперечність права платника податку на законне ухилення його від сплати податків підтверджується і судовою практикою більшості країн. У свою чергу ухилення від сплати податку – це правопорушення, що складається з невиконання або неналежного виконання платником своїх обов’язків зі сплати податку.
Можна говорити, що наявність правомірного обходу податку і ухилення від оподаткування фактично є проявом переконання і примусу у сфері оподаткування. У кінцевому підсумку, якщо функції переконання реалізуються у виконанні платниками приписів податкових норм, виключаючи їх порушення, то примус пов’язаний з діяльністю податкових та інших компетентних органів. Предметом ухилення громадян та юридичних осіб від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів виступають пов’язані з об’єктом оподаткування грошові суми цих обов’язкових внесків, що підлягають сплаті на користь держави, встановлені на основі податкового закону уповноваженим органом з додержанням передбаченої Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування” процедури і входять до податкової системи України.
Зрозуміло, що ненадходження запланованих сум податків є підставою для неможливості виконати видаткову частину бюджету, як вже зазначалося вище. Хоч певна проблема, яка стоїть перед органами держави – забезпечити ефективність, цільове спрямування, контроль та економію коштів, які спрямовуються на державні видатки.
У ФРН, наприклад, ефективним прийомом дослідження видаткової бюджетної політики є щорічна публікація “Чорної книги” – збірки 100 найбільш одіозних випадків марнотратства у використанні; податкових надходжень, що готується Спілкою платників податків або Спілкою підприємців. До книги потрапляють приклади некорисного будівництва, зайвої розкоші обробки державних установ, придбання транспорту, що дорого коштує, для керівників різних організацій, завищення оплати соціологічних досліджень, створення невиправданих структур управління, марнотратства в експлуатаційних витратах.
Ухилення від сплати податків являє собою досить різноманітну групу податкових правопорушень, зміст яких полягає в невиконанні або неналежному виконанні обов’язків платників податків. Іноді при характеристиці ухилення від податків законодавець обирає як основне кваліфікуюче правопорушення лише саму спробу ухилитися від податків. Зокрема, за чинним законодавством США ознакою податкового правопорушення є навмисний характер діяння: “винний повинен мати намір своєю поведінкою порушити закон”. Аналізуючи податкові правопорушення залежно від характеру поведінки та діяльності суб’єктів податкових правопорушень, можна визначити такі їх види, як: обхід податку – правомірне уникнення сплати податку за рахунок недосконалості або можливостей, закладених законодавством; ухилення від сплати податку – правопорушення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні платником своїх обов’язків щодо сплати податків та обов’язкових платежів; стягнення надлишкових сум податків – навмисні дії працівників податкових органів щодо необумовленого стягнення сум податкових платежів з платників податків.
Усім видам правопорушень, у тому числі і податковим, притаманні ознаки, що виражають єдність формальних (зовнішніх) і матеріальних (внутрішніх), об’єктивних і суб’єктивних ознак, зокрема: суспільна небезпека; протиправність; винність; караність. Видимою ознакою, що випливає із самого терміна “правопорушення”, є протиправність. Правопорушення завжди є порушенням права, його норм, що містять юридичні обов’язки і заборони. Правопорушення – це діяння, тобто зовнішньо об’єктивований акт, який виражається і усвідомлюється як ставлення суб’єкта до реальної дійсності, інших суб’єктів держави, суспільства.
Згідно з проектом Податкового кодексу правопорушеннями у сфері оподаткування визнаються протиправні діяння (дія чи бездіяльність) суб’єктів податкових правовідносин (суб’єкта оподаткування, органу, що здійснює податковий контроль, іншого органу та/ або їх посадових осіб тощо), що призвели до невиконання або неналежного виконання правил, встановлених нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері оподаткування.
Отже, податкове правопорушення – це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що виражається у невиконанні або неналежному виконанні платниками податків фінансових обов’язків перед бюджетом, державними цільовими фондами або в порушенні органом (посадовою особою) державної податкової служби прав і законних інтересів платників податків, за яке встановлено юридичну відповідальність.
Об’єктом податкового правопорушення є суспільні правовідносини, що виникають з приводу сплати податків, інших обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових позабюджетних фондів. У сфері податкового права такими відносинами є відносини, що регулюють встановлений порядок реалізації податкового обов’язку платником податку, порядок обчислення, сплати, стягнення податків, податкової звітності та податкового контролю. Фактично об’єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, які охоплюють процес формування (мобілізації доходів) централізованих фондів коштів.
Суб’єкти податкового правопорушення. Згідно з Роз’ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р. відповідальність, встановлена податковим законодавством, застосовується лише до платників податків, які мають об’єкт оподаткування і зобов’язані у зв’язку з цим сплачувати відповідний податок, тобто відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податку та інших обов’язкових платежів і додержання законодавства про оподаткування покладається на платників податків та інших обов’язкових платежів.
Коли обов’язки зі сплати лежать на підприємстві, що виплачує дохід (при перерахуванні прибуткового податку з громадян), суб’єктом відповідальності (за неправильне обчислення, утримання податку, несвоєчасне перерахування його до бюджету) є саме підприємство. Тому вчасно не отримані або не перераховані до бюджету суми податків, що підлягають утриманню з джерела виплати при податковому обкладанні громадян, стягуються податковими органами з підприємств, які виплачують дохід фізичним особам, у безспірному порядку з накладанням штрафу.
Коли платником податку є юридична особа чи її відокремлений підрозділ, то до адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства можуть бути притягнуті їх посадові особи.
Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути притягнутий до відповідальності у разі:
1) ухилення від сплати податку, іншого обов’язкового платежу. Ця група податкових правопорушень трапляється найчастіше і є найнебезпечнішою. Суть їх полягає у невиконанні чи неналежному виконанні платником податку обов’язків перед бюджетом. Проте суспільна небезпека цього правопорушення не зводиться лише до недоотримання бюджетом коштів і зростання дефіциту бюджету. Ухилення від оподаткування підриває основи ринкової конкуренції, ставить правопорушника у вигідніше становище порівняно з добросовісним платником податків. Крім того, недоплата податку однією особою покривається за рахунок інших платежів: державі доводиться збільшувати ставки чи встановлювати нові види податків;
2) заниження об’єкта оподаткування;
3) несвоєчасної сплати податку, іншого обов’язкового платежу;
4) неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків, обов’язкових платежів до податкових органів;
5) неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов’язкових платежів;
6) недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів тощо.
Податки, інші обов’язкові платежі, не оплачені у встановлені строки, а також пеня та штрафи, застосовані до платника, визнаються податковою заборгованістю. За наявності податкової заборгованості платник не притягуватиметься до юридичної відповідальності у разі:
1) надання йому відстрочення (розстрочки) на умовах податкового кредиту;
2) списання податкової заборгованості, яке провадиться у випадках, передбачених законами України;
3) реструктуризації податкової заборгованості, що здійснюється відповідно до законодавства України.
Останні два роки відповідно до норм, закладених у законах України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” та “Про Державний бюджет України на 2001 рік”, податкові органи не проводять реструктуризацію або списання заборгованості (недоїмки) суб’єктів господарювання за податками, зборами до бюджету, що виникла з 1 січня 2000 р., а також надають відстрочення щодо термінів їх сплати.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фінансове право України (Орлюк О.П)