Головна Головна -> Підручники -> Підручник Фінансове право України (Орлюк О.П) скачати онлайн-> ЛЕКЦІЯ 25. Правові засади грошового обігу та розрахунків § 1. Правове регулювання грошового обігу в Україні

ЛЕКЦІЯ 25. Правові засади грошового обігу та розрахунків § 1. Правове регулювання грошового обігу в Україні



Гривня, що є грошовою одиницею України відповідно до ст. 99 Конституції України, виступає єдиним законним платіжним засобом в Україні, який приймається усіма юридичними та фізичними особами без будь-яких обмежень на території країни для проведення грошових трансфертів та здійснення розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді.
Стаття 92 Конституції України закріплює, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України. За ст. 99 забезпечення її стабільності – основна функція Національного банку України. Чинне законодавство визначає такі основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики, що спрямовані на регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу (ст. 25 Закону України “Про Національний банк України”).
Європейський центральний банк має 5 головних операційних інструментів грошово-кредитної політики: оборотні операції; прямі угоди; випуск боргових сертифікатів; залучення строкових депозитів. Головна мета діяльності ЄЦБ – підтримка стабільності цін, у тому числі шляхом підтримання єдиної валюти – євро. Не завдаючи шкоди зазначеним цілям, європейська система центральних банків має сприяти також спільній економічній політиці співтовариства. Основоположним для переходу на євро став Регламент Ради ЄС від 17 червня 1997 р. № 1103/97, що базується на ст. 235 Маастріхтської угоди, а також Регламент Ради ЄС від 20 листопада 1997 р. № 1/98, що визначив технічні характеристики монет євро.
Законодавством регламентуються основні показники, за якими здійснюється грошово-кредитна політика. При цьому відповідно до ст. 51 зазначеного Закону Національний банк України двічі на рік повинен надавати Президенту України та Верховній Раді Україна інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі.
Кінцевою метою грошово-кредитної політики є досягнення макроекономічної стабілізації, додержання нормативне передбачених темпів інфляції, забезпечення стабільності курсу національної валюти, досягнення рівноважного платіжного балансу, створення умов для позитивних зрушень, подолання кризових явищ в економіці. У країнах з перехідною економікою грошово-кредитна політика повинна мати єдину мету – забезпечення повної конвертованості національної валюти та підтримання її фіксованого обмінного курсу проти однієї з основних світових валют – долара США або євро.
Розробка основних засад грошово-кредитної політики покладена за ст. 100 Конституції України на Раду Національного банку України, яка повинна також здійснювати контроль за її проведенням. Основні засади грошово-кредитної політики являють собою комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики регулювати грошовий обіг та кредитування економіки, щоб забезпечити стабільність грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення. Вони ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
За період своєї діяльності НБУ пройшов кілька етапів регулювання грошово-кредитного ринку, здійснюючи при цьому функції, передбачені чинним законодавством, через використання певних монетарних інструментів. І в першу чергу зміна в курсі регулювання грошово-кредитної політики центральним банком пов’язувалася з грошовими реформами, що проводилися в Україні.
Початок грошової реформи в Україні пов’язують із виданням Указу Президента України “Про реформу грошової системи України” від7листопада 1992р. №549/92, який базувався на положеннях Декларації про державний суверенітет України щодо впровадження своєї грошової одиниці та Закону України “Про економічну самостійність України” (ст. 6). Згідно з Указом починаючи з 23-ї години 12 листопада 1992 р. було припинено функціонування рубля у грошовому обігові на території України. Єдиним законним засобом платежу на території України став український карбованець, якого в готівковому обігу представляв купон Національного банку України. Готівка у рубля та переоцінка активів і пасивів юридичних та фізичних осіб, як резидентів, так і нерезидентів, здійснювалася у співвідношенні 1 до 1 без обмежень щодо сум коштів.
І лише з 1996 р. в обіг була випущена гривня, що стала єдиною національною валютою та єдиною законною грошовою одиницею. Відповідно до Указу Президента України “Про грошову реформу в Україні” від 25 серпня 1996 р. гривня була випущена в обіг у вигляді банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 гривень зразка 1992 р., а також номінальною вартістю 1, 50 і 100 гривень зразка 1994 р. Реформа проводилася з 2 до 16 вересня 1996 р. За встановленим курсом 1,76 грн. /І дол. було перераховано у гривні ціни, тарифи, заробітну плату, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, вклади громадян.
Гривня дорівнює 100 копійкам. Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. Чинним законодавством було передбачено, що офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.
У 2001 р. в обіг випущено гривню номінальною вартістю 200 грн. Розмінні монети, випущені в обіг НБУ вартістю 1, 2 і 5 копійок, виготовлені із металу срібного кольору, а вартістю 10, 25 і 50 коп. – з металу жовтого кольору. Основні характеристики дизайну та захисних елементів були закріплені в Правилах визначення платіжності гривні й монет. У той же час НБУ в межах своїх повноважень, користуючись виключним емісійним правом, випустив в обіг ряд ювілейних та пам’ятних монет. Чинним законодавством передбачено, що банкноти і монети є безумовними зобов’язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами. В своєму виступі на початку лютого 2003 р. Президент України звернув увагу на низький рівень монетаризації економіки України, що є нижчим 25 %. Його підвищення є одним з факторів зростання національної економіки. В Польщі рівень монетаризації становить 44%, Чехії – 76%, Великій Британії – 98%, Китаї – 104 %.
Гроші існують у вигляді готівки (грошові знаки) або у безготівковій формі (записи на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у вигляді банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Вони обертаються через відповідні платіжні системи, що узаконені на території держави. Обробка та передача в межах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні.
Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про зв’язок”, “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами.
Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструментами безперебійного функціонування економічної системи країни, у тому числі грошових та фінансових ринків. Платіжна система є важелем ефективного управління економікою, зокрема щодо втілення монетарної політики, яку здійснює центральний банк або уряд. У разі порушення функціонування платіжних систем найвірогіднішим є настання тяжких наслідків на фінансових ринках, які обслуговуються такими системами, оскільки нині практично всі економічні операції відбуваються саме через платіжні системи.
На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошовий обіг між операторами. Фактично будь-яка платіжна система складається з посередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переказування грошей від одного оператора економіки до іншого.
Платіжна система – набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказування коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Основна мета платіжної системи – забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг. Згідно з чинним законодавством платіжна система є платіжною організацією членів платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при переказуванні грошей. Переказування грошей є обов’язковою функцією, яку має виконувати платіжна система. Діяльність платіжної системи (за винятком внутрішньобанківської) визначається відповідно до правил, які приймаються платіжною організацією і мають визначати: організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, принципи виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок розв’язання спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації, порядок проведення реконсиляції тощо.
Щодо внутрішньобанківської платіжної системи, то її створює безпосередньо сам банк, щоб забезпечити найсприятливіші умови для переказування грошей між його підрозділами. Банк самостійно визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобанківської платіжної системи, враховуючи при цьому вимоги закону та нормативно-правові акти Національного банку України.
Чинним законодавством передбачено кілька видів платіжних систем. Зокрема, за юрисдикцією їх можна класифікувати на внутрішньодержавні та міжнародні. Перші в свою чергу за правовою ознакою засновника поділяються на банківські та небанківські платіжні системи. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи включають системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.
Система електронних платежів НБУ є державною системою міжбанківських розрахунків. Вона обслуговує ті банківські установи, які мають кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ. Саме на НБУ покладено завдання регламентації діяльності СЕП, забезпечення її функціонування, надання гарантій її надійності та безпеки з метою проведення через неї міжбанківських переказів.
В Україні у 2001 р. було запроваджено пілотний проект зі створення Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). У межах проекту було розпочато програму роботи з Укрпоштою, підписано відповідні угоди. НБУ дав дозвіл Укрпошті виконувати готівкові операції за картками, її установи дістали право видавати-приймати готівку. Крім того, НБУ закінчив розробку системи інтерплат, яка дає змогу за допомогою карток НСМЕП здійснювати розрахунки Інтернет-платежів. Можна платити в Інтернет-магазинах, на комерційних сайтах, здійснювати грошові перекази, оплачувати комунальні послуги, послуги Інтернет-провайдерів, ІР телефонії та мобільного зв’язку, оплату авіа-, залізничних квитків, перераховувати кошти на розважальні заходи в режимі он-лайн.
На кінець 2002 р. НСМЕП експлуатується у багатоемітентному режимі багатьма банками у різних регіонах України. Банками емітовано понад 85 тис. карток, використовується близько 400 одиниць термінального обладнання (включаючи банкомати), а загальні обороти банків за картковими рахунками НСМЕП за місяць становлять близько 20 млн. грн.
У 2003 р. кілька вітчизняних банків планують запровадити пілотний проект переходу на більш сучасний стандарт платіжних карток – ЕМV. Цей стандарт прийнятий основними платіжними системами:
Еuropay, МasterCard та Viza International для дебетових і кредитних карток. Міжнародні платіжні системи встановили закінчення терміну переходу банків на чипові системи – 2005-2006 роки.
Щодо використання технічних можливостей міжнародних платіжних систем в Україні, то відповідно до Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, банки, клірингові установи, а також інші установи, що надають фінансові послуги, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах після отримання ними відповідного дозволу Національного банку України.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Фінансове право України (Орлюк О.П)