Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля) скачати онлайн-> § 3. Значення парадигми новітньої науки для розуміння права

§ 3. Значення парадигми новітньої науки для розуміння права



Для глибшого розуміння права необхідно також виходити з парадигми сучасної науки. Взагалі під парадигмою розуміють сукупність стійких і загальнозначимих норм, теорій, методів, схем наукової діяльності, яка передбачає єдність у тлумаченні теорії, в організації емпіричних досліджень та інтерпретації результатів. Парадигму можна розглядати як комплекс світоглядних принципів наукової спільноти.
XX ст. ознаменувалося відходом від старої, “ньютонівсько-картезіанської”, механістичної парадигми і формуванням нової. Стара парадигма, побудована на ідеях класичної механіки, може служити фундаментом лише для такої системи організації повсякденного досвіду, яка є корисною, але спрощеною. Нова парадигма принципово відрізняється від неї, по-перше, тим, що в центр уваги дослідника ставляться не об’єкти, а взаємодія між ними. Друга нова сутнісна характеристика сучасної парадигми полягає у зміщенні акценту зі стану на процес, на спрямованість часу й необоротність змін. Іншими словами, якщо стара парадигма була метафізичною (антидіалектичною), то нова містить основні принципи діалектики — принцип взаємозв’язку і принцип розвитку. Джерело розвитку діалектика вбачає в єдності та взаємодії протилежностей.
Значним досягненням сучасної науки є створення синергетичної картини світу. В її основі лежить відкритий І. Пригожиним новий принцип — “порядок через флуктуації”. Виявилося, що системи, в яких відбуваються процеси дисипації (втрати енергії), знаходячись далеко від стану рівноваги, завдяки флуктуаціям можуть самоорганізовуватися, народжувати структури, що мають нерівноважний характер, але, всупереч цьому, є стійкими. Причому флуктуації можуть бути відносно слабкими. В. І. Шинкарук зазначав, що “виникнення синергетики в системі новітнього природознавства і поширення її принципів у вигляді теорії самоорганізації систем на Всесвіт зумовило встановлення глибинної єдності і навіть тотожності діалектичних закономірностей розвитку природи, Всесвіту і людського суспільства… У зв’язку з цим стає помітною тенденція застосовувати принципи теорії самоорганізації систем (синергетики) до суспільствознавства”.
До нової парадигми науки ввійшло розроблене синергетикою положення про те, що суперечності є наслідком відкритості та неврівноважності систем. Останні й слід розуміти як найглибше джерело розвитку.
Істотний внесок до сучасної парадигми зробили теорія відносності та квантова механіка. А. Ейнштейн довів фундаментальність принципу відносності, згідно з яким картина явища залежить від місцеположення, позиції спостерігача. Н. Бор, один із творців квантової механіки, запропонував принцип доповнювальності, за яким загальна картина явища складається з часткових його картин, що відповідають різним способам спостереження і можуть бути несумісними у традиційному розумінні, але водночас доповнюють одна одну. Саме цей принцип і вимагає відмови від конфронтації в науці на користь співробітництва, консенсусу. Відповідно до нього наукова спільнота повинна прагнути органічної плюралістичності вільного мислення.
Нова парадигма зародилась у природознавстві та набула там широкого визнання. У науках соціально-гуманітарного циклу практично аж до останнього часу продовжували вважати’ правильним старий підхід. Проте, як відомо, розвиток містить зміну самого типу розвитку. Істотна риса сучасної науки полягає у свідомому формуванні нової парадигми і розширенні меж її застосування, поширенні на нові галузі. Зараз ми є свідками початку процесу прийняття нової парадигми вченими, які працюють у соціогуманітарних науках, у тому числі й у правознавстві.
Крім того, дедалі більше вчених погоджуються, що центральне місце у цій парадигмі має належати людині, її інтересам. Духовні якості людини, її прагнення знайти сенс буття, намагання актуалізувати свою особистість, почуття кохання, творчі здібності тощо не повинні розглядатися просто як похідні від примітивних інстинктів. Цим якостям слід віддати перші місця в ієрархії людських цінностей. Вони повинні бути пріоритетними у визначенні стратегії перетворення світу, в якому живе людина. Взагалі найбільшою цінністю є людина, яка (відповідно до положень синергетики) живе за законами цілісності, відтворюючи себе у просторі й часі як сутність, що самодетермінується, самовідтворюється, самопокладається.
Філософія права є складовою соціальної філософії, що досліджує природу соціального взагалі. Правова філософія не претендує на цілісне вивчення суспільства, але завжди виходить з того чи іншого розуміння соціального. З іншого боку, соціальна філософія не дає повного знання про явище суспільного життя, якщо не цікавиться справедливістю людських зусиль, які складають це явище. Тобто і соціальна філософія не розвивається без філософії права.
Аналізуючи право й суспільство взагалі, вони повинні враховувати принципи сучасної парадигми, відповідно до яких суспільство постає частиною матеріального світу, яка відособилася від природи і є формою спільної діяльності людей. Тоді його можна розглядати як систему, що самоорганізується, тобто функціонує і розвивається на власній основі, сама регулює своє життя, власне існування і розвиток. Правильніше вести мову не про розвиток суспільства, а про його саморозвиток.
Процес самоорганізації, саморозвитку суспільства потребує регламентації. Найефективнішим засобом цієї регламентації виступає право.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля)