Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля) скачати онлайн-> 4.1. Сутність системного аналізу у філософії права

4.1. Сутність системного аналізу у філософії права



Доцільно насамперед підкреслити роль методологічної функції філософії в цілому. Методологія, як уже зазначалося, це наука про методи, тобто способи дослідження, системного аналізу певного об’єкта, сукупність необхідних засобів та операцій.
Йдеться про дослідження об’єктів як систем. Система — це ціле, складене з частин, сукупність взаємозв’язаних елементів, цілісність. Звідси перший принцип (першооснова) системного аналізу — цілісність об’єкта як системи, властивості якої не зводяться до суми ознак її елементів, не виводяться з цих ознак. Система характеризується діалектичною взаємозалежністю цілого й частини, коли кожний елемент залежить від свого місця і своїх функцій у цілісній системі.
Філософія права — складова філософського і водночас правознавчого системного утворення, що інтегрує в собі їхні сутнісні характеристики. Це — наука про найзагальніші теоретико-світоглядні проблеми правознавства, що вирішуються на філософському рівні.
Системний аналіз у філософії права, крім цілісності, спирається на принципи структурності, поліфункціональності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи, діяльнісно-людиномірний принцип.
Якщо системний аналіз — найпродуктивніший дослідницький метод, що систематизує всі інші методи (загально-наукові, приватно-наукові, емпіричні), то діяльнісно-людиномірний принцип є системоутворювальним щодо всіх інших принципів системного аналізу. Концепцію вперше розробив автор цього матеріалу.
Сутність цієї концепції:
– людина — найвища соціальна цінність, міра всіх речей;
– міра самої людини — її діяльність;
– діяльність — суто людський спосіб існування, основний фактор і критерій людського розвитку;
– людський розвиток — найвища мета суспільства і самоціль самої людини;
– структура людської діяльності: середовище і потреби (об’єктивні фактори), усвідомлення об’єктивних потреб та їх діяльне задоволення (суб’єктивні фактори);
– усвідомлення потреб —у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових настанов, вибору засобів їх реалізації;
– діяльне задоволення потреб — у вигляді вчинків, діянь, поведінки, діяльності в цілому.
Філософія права — вищий щабель правознавства, його загальнометодологічний чинник, вихідний пункт методології.
З розвитком виробництва, науки, мистецтва методологія набуває своєї справжньої сутнісної характеристики — як системи дослідницьких методів. Особливе місце в розробленні проблем методології належить Сократові, Платонові та Арістотелю. Сократ висунув на перший план діалектичну природу мислення як засобу досягнення істини у процесі зіставлення різних понять. Платон убачав діалектику понять у пошуку принципу кожної речі, для чого думка повинна рухатись відповідно до об’єктивної логіки предмета пізнання. Арістотель узагальнив своїх попередників, уособив системний аналіз як провідний дослідницький метод.
Властиві Арістотелю Стагіріту (384—322 до н. е.) систематизм і енциклопедичне охоплення дійсності позначені нестаріючою актуальністю. Створений ним понятійний апарат пронизує філософський і в цілому науковий лексикон, як і сам стиль наукового мислення (історія питання, поставлення проблеми, аргументи за і проти, рішення і т.д.).
За Арістотелем, логіка є пропедевтикою до всієї системи наук. Філософія поділяється на: теоретичну, мета якої — знання заради знання; практичну (знання заради діяльності); поетичну (знання заради творчості). Своєю чергою, теоретична філософія містить: власне філософію — любомудрість; фізичну, математичну, які охоплюють природничі й точні науки.
Власне філософія — методологія теоретичної, яка, своєю чергою, є методологічною основою практичної та поетичної філософії. До практичної філософії Арістотель відносив етику й політику, до поетичної — риторику й поетику.
Власне філософія (методологія) на відміну від інших наук розкриває сутність явищ буття: йдеться про діалектику гносеології та онтології. Гносеологія — теорія пізнання; онтологія — теорія буття. Гносеологія та онтологія діалектичне взаємозв’язані, як буття і його пізнання.
В основі онтології Арістотеля, методології пізнання буття лежать: категоріальний аналіз (сутність об’єкта), каузальний аналіз (його причини), вчення про можливість і дійсність. Це повною мірою стосується філософії права, інших правових наук. Відзначимо, зокрема, що кримінологія (наука про злочинність) вивчає: злочинність як свою основну категорію, вихідний елемент свого предмета; її причини (умови, фактори, детермінанти); можливості її подолання і справжні способи вирішення цього завдання, — насамперед через попередження злочинних діянь.
Систематизація наук за Арістотелем допомагає з’ясувати також місце філософії права в системі наук — філософських, суспільних, природничих та ін.
У курсі лекцій з філософії (кер. І. В. Бичко) відтворено історичні типи філософствування, проаналізовано етапи становлення і розвитку української філософії у взаємозв’язку зі світовою філософією — до актуальних питань сьогодення, в тому числі проблематику філософії права, її становлення і розвитку.
У вступі (Філософська пропедевтика) підкреслено, що філософія виступає як спосіб духовного самовизначення людини в світі, а відтак обґрунтовується людиномірність предмета філософії, яка визначається як світоглядне знання, — за диференціації софійного та епістемного способів філософствування, з урахуванням етноментальних характеристик філософського знання.
У цих положеннях міститься передумова для розгорнутого формулювання діяльнісно-людиномірного принципу — визначальної першооснови системного аналізу як найпродуктивнішого дослідницького методу, що принципово важливо для розкриття методології науки, в тому числі філософії права.
Повторимо, що міра людини — її діяльність: правомірна чи неправомірна, протиправна, навіть злочинна. Саме ця проблематика складає серцевину філософії права. Системний аналіз на основі діяльнісно-людиномірного принципу дозволяє глибоко і всебічно розкрити сутність, структуру і функції філософсько-правової науки.
Системний аналіз охоплює онтологічний, антропологічний, епістемологічний, істерико-логічний аспекти права, сукупність яких складає предмет філософії права як особливого розділу соціальної філософії, а водночас і правознавства.
Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу у філософії права є проявом одвічної сутності права: це — забезпечення і захист свободи і розвитку людини, визначення її можливостей і гарантій. Діяльнісна сутність людини, своєю чергою, проходить через увесь зміст філософсько-правової доктрини, діалектику особистості, права і держави, механізм забезпечення прав і свобод людини у взаємозв’язку з її обов’язками, з процесом утвердження законності, демократії, громадянського суспільства.
Такий висновок повною мірою підтверджується всією історією становлення і розвитку філософії права, починаючи з її перших історичних типів — вчень Платона, Арістотеля, Конфуція. Досить знаменним є виведення римськими юристами норм природного права з особливостей людини, як частини єдиної розумної природи. Саме природа людини стала джерелом права за нового часу (Т. Гоббс, Дж. Локк, І. Бентам, С. Туфендорф, Г. Вольф, Г. Лейбніц, Й. Фіхте).
Ідея невідчуження прав особи Дж. Локка невідривна від концепцій поділу влади (Монтеск’є, Джефферсон), суспільного договору (Ж.-Ж. Руссо), демократичної республіки (Т. Мор, Т. Кампанелла). Самостійна воля людини, втілена в її діяльність, — субстанція права.
Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу у філософії права досить виразно проступає у Гегеля, який узагальнив своїх попередників: Платона (“Держава”, “Закони”), Арістотеля (“Політика”), Цицерона (“Про державу”, “Про закони”), Макіавеллі (“Государ”), Гоббса (“Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської”), Спінози (“Політичний трактат”), Монтеск’є (“Про дух законів”), Руссо (“Про суспільний договір”), Канта (“Метафізичні засади вчення про право”), Фіхте (“Основи природного права”).
У гегелівській “Філософії права” — три частини, в кожній з яких по три розділи. Частина перша “Абстрактне право” (Власність. Договір. Неправо); частина друга “Мораль” (Умисність і провина. Намір і благо. Добро і совість); частина третя “Моральність” (Сім’я. Громадянське суспільство. Держава). Людський, діяльнісний чинник пронизує всю структуру твору. Людина — вихідний елемент суспільства, його структурних підрозділів, у тому числі й правових інститутів.
Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу певною мірою присутній в ідеях морального права В. С. Соловйова, М. О. Бердяєва, В. В. Чичеріна, в соціологічній юриспруденції Б. О. Кістяківського, який розробив концепцію права як соціального явища, що є важливим для розуміння процесу становлення сучасної соціології права. Соціологія права, юридична соціологія, юридична психологія виступають конкретизацією філософсько-правових ідей стосовно людини, її життєдіяльності в усіх сферах суспільного життя.
Кафедра філософії Національної академії внутрішніх справ України намагається органічно поєднати філософію права як науку і навчальну дисципліну, що дозволяє постійно відтворювати і розвивати діалектичний взаємозв’язок дослідницького і педагогічного аспектів, а це корисно їм обом.
Спільно з кафедрою теорії держави і права НАВСУ 1997 р. розроблено програму курсу “Філософія права”, що складається з семи розділів, кожний з яких присвячений актуальним проблемам:
І. Вступ до філософії права. Предмет філософії права;
II. Методологія як інструментарій права;
III. Історичні типи філософії права. Історична доля вітчизняної філософії права;
IV. Право як продукт культурно-цивілізаційного процесу (правова онтологія);
V. Правова епістемологія: парадигма, доктрина, істина в праві. Філософські аспекти взаємодії права, влади, закону;
VI. Особистість і право. Гуманістична природа права (правова антропологія);
VII. Діяльність правоохоронних органів як об’єкт філософського осмислення.
Проблема “Особистість і право” є наскрізною ідеєю всього курсу, його методологічного, історичного, онтологічного, епістомологічного, правоохоронного аспектів. Це збігається з розробленою автором цього матеріалу концепцією системного аналізу на основі діяльнісно-людиномірного принципу.
Людина — міра всіх речей, діяльність — міра самої людини. Правомірний чи неправомірний вектор людської діяльності визначає саму людину, є головним фактором і критерієм її розвитку. Все залежить від змістовного наповнення об’єктивних і суб’єктивних чинників людської діяльності: криміногенне середовище і відповідні потреби деформують інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, цільові настанови і відповідний вибір засобів їх реалізації, що втілюється у девіантні, неправомірні вчинки, діяння, поведінку, діяльність у цілому. Особливо небезпечними є злочинні прояви зазначених форм діяльного задоволення потреб особи. Йдеться про суспільно небезпечні діяння (дію чи бездіяльність), передбачені кримінальним законом і кримінальною відповідальністю (ст. 7 Кримінального кодексу України).
Філософія права використовує загальнофілософський категоріальний апарат, зокрема в системному аналізі на основі діяльнісно-людиномірного принципу.
Соціальне середовище — суспільні, матеріальні та духовні умови існування, формування та діяльності людини, що оточують її. Потреби вимагають їх задоволення, що необхідно для підтримання життєдіяльності організму людини, особистості, соціальної групи, суспільства в цілому, внутрішнього спонукання активності. Середовище, потреби — об’єктивні фактори людської діяльності, що усвідомлюються і діяльно задовольняються суб’єктом.
Йдеться про інтереси — усвідомлену об’єктивну потребу. Інтереси стоять за безпосередніми спонуками до дії: ціннісними орієнтаціями (цінність — ієрархія інтересів), мотивами, цільовими настановами (ціль — передбачення результатів діяльності та способів їх досягнення), вибору засобів реалізації цільових настанов, способів їх досягнення.
Цей блок елементів усвідомлення об’єктивних потреб, детермінованих певним середовищем, є передумовою діяльного задоволення потреб, що включає відповідний блок елементів: вчинки, діяння, поведінку, діяльність у цілому: правомірну чи неправомірну, що залежить від змісту структурних елементів діяльності, її вектора. Філософія права інтегрує ці елементи на основі системного аналізу.
Системний аналіз охоплює загальну теорію систем, її конкретні модифікації, тектологію, науку управління (програмування та організації виконання програм). Філософсько-правові дослідження, як і всі інші, спираються на цей теоретико-системний арсенал, внесок у який роблять різні науки — від філософії до кібернетики.
Системний аналіз у філософії права в своїй сутнісній характеристиці фіксує його найістотніші аспекти: методологічний, історико-генетичний, онтологічний, гносеологічний, структурно-функціональний, систематизовані діяльнісно-людиномірним принципом, провідною першоосновою системного дослідницького пошуку.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля)