Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля) скачати онлайн-> 3.1. Теорія природного права Гуго Гроція

3.1. Теорія природного права Гуго Гроція



Епоха Відродження віднайшла нову постановку питання про сутність права. Людська свідомість звернулася на цей раз до людської індивідуальної волі, до волі розумної, і цим ніби поверталася знову до інтелектуалізму древніх. Але при цьому зберігалося висунуте середньовічними мислителями вчення про протилежність особи і природи, і через це новий раціоналізм суттєво відрізнявся від інтелектуалізму стародавності.
Нові теорії прагнули уникнути протиставлення особи і природи. У цих вченнях людина і природа розглядалися як учасники одного процесу розвитку — природної еволюції. До епохи Ренесансу право інтерпретувалося переважно у двох вимірах: з одного боку, як прояв Божого суду, і тому воно мало характер невідворотності (необхідності), абсолютності й вічності (цей підхід був нормою для середньовіччя); з іншого боку, право розумілось як продукт домовленості людей, яке може змінюватись і має відносний характер (цей підхід помічаємо в зародковому стані у багатьох представників стародавнього світу). Однак існує ще й третій вимір інтерпретації права, згідно з яким право має людське походження, але, незважаючи на це, воно є необхідним, тому що сутність його випливає із загальної людської природи. Поняття природного права було відоме вже стародавнім стоїкам, а за середньовіччя — деяким схоластам, зокрема Фомі Аквінському, але по справжньому воно розвивалося лише на початку нової ери.
Одним із прихильників такого розуміння права був голландський юрист, історик і політик Гуго де Гроот Гроцій (1583—1645), ідеолог Нідерландської буржуазної революції, автор праці “Про право війни і миру. Три книги, в яких пояснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права”.
Філософською основою природно-правової теорії Гуго Греція був раціоналістичний світогляд, згідно з яким вирішувати соціально-правові конфлікти покликаний розум, який має загальнокритичне, всеохопне значення і сприймається мислителем як верховний суддя (на відміну від Божого одкровення).
Гроцій, як і інші гуманісти й раціоналісти його епохи, звернув увагу на “подвійну істину” права. Він проводив чітку межу між природним правом і правом, установленим волею Бога або людей. Хоч опосередковано Бог впливає на розвиток природного права, оскільки він — Творець природи, частиною якої є людина, але порядок природи знаходиться поза межами впливу Бога. Тому й природне право не підпадає під вплив божественного права. Такий підхід на той час був рішучим кроком уперед, оскільки він звільняв людину від диктату монопольного права церкви.
На думку мислителя, право — це сума соціальних норм. Основою, витоками права є прагнення індивідів до спокійного спілкування з іншими людьми. Гуго Гроцій вважав, що право поділяється на природне і встановлене волею. Природне право непорушне, це закон природи. Право, встановлене волею, має своїм джерелом людську чи Божу волю. Відтак завдання юристів зводилося до того, щоб зіставити існуючий закон з ідеалом справедливості природного права.
Гуго Гроцій розрізняв категорії “право” і “закон”. Останній, на його думку, — це насильницький засіб, із допомогою якого здійснюється (стає можливим) право. Ця сила уособлена в державі, яка примушує людей дотримуватися норм права.
У людському праві Гроцій розрізняв цивільне і природне право. Цивільне право виникає історично і залежить від політичної ситуації; природне право випливає з суспільної сутності людини і є предметом не історії, а філософії. Отже, сутність природного права похідна від суспільного характеру людини (як у Арістотеля), і тому необхідний суспільний договір, що його люди укладають для забезпечення своїх інтересів в особистому захисті та протистоянні насильству. На основі добровільного суспільного договору стає можливим утворення державного союзу, держави.
Досить суперечливою і неоднозначною є оцінка творчості Гуго Гроція філософами права. Так, П. Г. Редькін уважав Гуго Гроція “творцем філософії права” і стверджував, що він першим відокремив вчення про право від науки, відомої під назвою “політика”, а до нього філософія права і політика ототожнювалися. Цим Гроцій надав самостійності філософії права як науці. А от П. І. Новгородцев писав, що називати Гуго Гроція основоположником природничого права і всієї нової філософії права не можна, бо це є наслідком перебільшеної оцінки заслуг ученого з боку його німецьких учнів і прихильників. “Ті французькі та англійські вчені, з якими нам довелося вже познайомитися, значно швидше можуть бути поставлені на чолі нової філософії права, ніж доктрина Гуго Гроція. Своєрідність цього письменника полягає хіба що в тому, що він відкриває так званий раціоналістичний напрямок у філософії права, який являє собою, однак, радше новизну методу, ніж ідеї, та й то новизну відносну”.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля)