Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля) скачати онлайн-> 3.2. Філософсько-правові позиції Т. Гоббса

3.2. Філософсько-правові позиції Т. Гоббса



У ситуації, коли в Англії щойно відгриміли революційні баталії, затяжна громадянська війна залила країну кров’ю, було вбито короля, проголошено нову мораль, а невдоволення новим пуританським режимом зростало, Томас Гоббс (1588—1679) написав свій знаменитий твір “Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської”, який став не лише настільною книгою кожної освіченої людини, а й підвалиною англійської політичної та правової науки.
Уже на початку книжки Гоббс заявив про свій цілковитий матеріалізм. Життя — це тільки рухи кінцівок, отже, автомати мають штучне життя. Держава, яку Гоббс називав “Левіафаном”, — витвір штучний та є, власне, штучною людиною.. Таке твердження — не просто аналогія. Гоббс розглядав його докладніше. Сама людина — це штучна душа. Угоди й договори, завдяки яким створено Левіафана, відповідають Божій волі, його словам: “Створімо людину”.
Воля — це не що інше, як залишки жадання або відрази, що зосталися в роздумах. Отже, вона нічим не відрізняється від жадання або відрази, просто у конфліктній ситуації це ніби сильний їх вияв. Таке твердження вочевидь пов’язане з Гоббсовим запереченням свободи волі.
На відміну від багатьох оборонців деспотичного врядування, Гоббс уважав, що всі люди від природи рівні. У природному стані, коли ще немає ніякої влади, кожна людина прагне зберегти свою свободу і водночас запанувати над іншими; обидва ці прагнення продиктовані інстинктом самозбереження. Внаслідок їхнього конфлікту виникає війна всіх проти всіх, що робить життя “ницим, брутальним і коротким”. У природному стані нема ні власності, ні справедливості чи несправедливості; є тільки війна, а “найважливіші чесноти на війні — сила й підступність”.
У другій частині розповідається, як людина рятується від тих лих, гуртуючись у громади, кожна з яких має свою центральну владу. Це відбувається, твердив автор, унаслідок суспільного договору. Нібито громада людей сходиться докупи і домовляється вибрати володаря чи орган влади, що владарюватиме над ним і покладе край загальній війні. “Я не думаю, що цей “заповіт” (так Гоббс часто називав його) подається як остаточна історична подія, так думати про нього задля переконливішої аргументації не годиться. Це тільки пояснювальний міф, потрібний, аби пояснити, чому люди терплять і повинні терпіти обмеження особистої свободи, що з’являється внаслідок підкорення владі. Мета обмежень, що їх накладає на себе людина, — самозахист від загальної війни, породженої нашою любов’ю до свободи і потягом панування над іншими”.
Гоббс аналізував питання, чому люди не можуть співпрацювати як бджоли або мурахи. Бджоли, живучи в одному вулику, не змагаються між собою, в них немає поривань до слави, вони не послуговуються розумом для критики влади, їхня згода природна; людська ж згода може бути тільки штучною, ставати договором. Договір має покладати владу на одну людину або на один колективний орган, бо інакше він не матиме сили. “Договір без меча — пусті слова”. Договір укладається не між громадянами і владою, як згодом у Локка й Руссо, а між самими громадянами, котрі домовляються коритися такій владі, яку обере більшість. Коли цього досягнуто, політичні права громадян зникають. Меншість так само зобов’язана коритись, як і більшість, оскільки за договором мусять коритися владі, обраній більшістю. Коли владу обрано, громадяни втрачають усі права, крім тих, якими уряд вважатиме за потрібне наділити їх. Права на бунт немає, оскільки володар, на відміну від громадян, не зв’язаний ніякою угодою.
Отака згуртована людність називається державою. Цей Левіафан — смертний бог. Гоббс віддавав перевагу монархії, проте всі його абстрактні аргументи однаково придатні для будь-яких форм урядування, коли є тільки один верховний орган влади, не обмежений законними правами інших органів. Гоббс був готовий терпіти сам парламент, але ніяк не систему поділу влади між королем і парламентом. Це — пряма антитеза поглядам Локка і Монтеск’є. Громадянська війна в Англії, зауважував Гоббс, почалася тому, що владу було поділено між королем, палатою лордів і палатою громад.
Демократію Гоббс розумів по-античному, тобто як безпосередню участь кожного громадянина в законодавстві та врядуванні. Роль народу в системі Гоббса цілковито закінчується після першого вибору суверена. Перехід влади у спадок визначає суверен, як це й було в Римській імперії, поки цьому не перешкодили заколоти й бунти. Стверджувано, що суверен здебільшого обиратиме когось із своїх дітей, якщо він бездітний, то котрогось із ближчих родичів; законів, що забороняли б йому чинити інакше, не повинно бути.
Є в книжці розділ про свободу підданих, що починається з напрочуд точного визначення: “Свобода — відсутність зовнішніх перешкод для руху”. В такому розумінні свобода поєднується з необхідністю, наприклад: вода необхідно тече вниз із пагорба, коли нема ніяких перешкод для її руху, — отже, згідно з визначенням, вода вільна. Людина має свободу чинити все, що їй заманеться, але зобов’язана чинити те, чого хоче Бог. Усі наші бажання мають причини, отже, через те й необхідні. Щодо свободи підданих, то вони вільні там, де цього не забороняє закон; це аж ніяк не обмежує прав суверена, оскільки за його бажанням закон може заборонити що завгодно. Піддані не мають прав супроти суверена, крім хіба тих, які він добровільно відступить їм.
За Гоббсом, античні автори, вихваляючи свободу, привчили людей захоплюватися бунтами і повстаннями. Гоббс уважав, що коли правильно їх тлумачили, то свобода, яку вони вихваляють, — це свобода суверенів, тобто свобода від чужоземного панування. Непокору суверенам у самій державі він засуджував, навіть коли вона видавалася цілком обгрунтованою.
Гоббс, проте, допускав один виняток з обов’язку коритися суверенам. Право самозбереження він уважав абсолютним, застерігаючи за підданими право самооборони, навіть проти монархів. Це логічно, оскільки самозбереження у Гоббса — причина заснування урядів. На цій підставі Гоббс уважав (хоча з обмеженнями), що людина має право відмовлятись іти на війну, навіть коли до цього її закликає уряд. Цього права не визнає жоден із сучасних урядів. Опір суверенові, санкціонований правом на самооборону, — кумедний наслідок егоїстичної етики Гоббса; опір задля оборони когось іншого завжди вважається злочином.
Є ще один цілком логічний виняток: людина не має ніяких обов’язків щодо суверена, який не в змозі захищати її. Це виправдовувало Гоббсову покору Кромвелеві, коли Карл II був у вигнанні.
Мислитель доводив, що в безправному суспільстві, де кожен керується лише власними інтересами й законами, порядку не буде. Він підкреслював, що без права кожної особи на допомогу від вищої інстанції, від державного суду “… не буде промисловості, бо плоди її будуть непевними;… не буде знання поверхні землі; не описуватиметься минуле; не буде мистецтва, літератури, суспільства; і, найгірше, буде постійна заляканість і страх перед насильницькою смертю; і життя людське буде самітним, убогим, бридким, звірячим і коротким”.
Т. Гоббс чітко висвітлив природу влади, яка базуєтья на тому, що справедливе все те, що дозволяють закони, і несправедливе все, що вони забороняють. Цей великий мислитель зробив підсумок: “Законам повинні підпорядковуватися не тому, що вони розумні, а тому, що держава їх установила. Закони в розумно влаштованій державі повинні дійсно підлягати найприскіпливішим дослідженням усіх обставин, можливих за самою природою певного випадку, і попередня критика їх повинна бути допустимою, навіть бажаною, але оскільки закон видано — його слід виконувати”.
Філософ був аналітиком влади і людського прагнення до влади. Він намагався раціонально, науково усвідомити проблему співвідношення особистості й влади. Спонукою до цього було його бажання, щоб країна в майбутньому не допустила громадянської війни. І він зумів краще й більше, послідовніше, ніж будь-хто інший від часів Макіавеллі, описати природу людського прагнення до влади.
Вадою вчення Гоббса є те, що в ньому не враховано природи людини, її психіки, душевних сил і можливостей.
Тепер спробуємо розібратись, як слід оцінювати “Левіафан…” Т. Гоббса. Питання не просте, оскільки добре й погане в цій книжці тісно пов’язані.
У політиці є два важливі питання: перше — про найкращу форму держави, друге — якою має бути її влада. За Гоббсом, найкраща форма держави _— монархія, але ця частина його вчення не є головною. Головне — те, що влада держави повинна бути абсолютною. Таке переконання або щось подібне до нього сформувалось у Західній Європі протягом Ренесансу і Реформації.
Всяка громада завжди перебуває поміж двох небезпек: анархії та деспотизму. Пуритани, а надто індепенденти, найдужче боялися деспотизму. Гоббс, навпаки, панічно боявся анархії. Ліберальні філософи, які сформувалися після реставрації та набули впливу після 1688 р., усвідомлювали обидві небезпеки.
Загалом у питанні про владу держави світ пішов за Гоббсовим бажанням, проминувши довгий період лібералізму, протягом якого він, принаймні позірно, рухався в протилежному напрямку.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля)