Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля) скачати онлайн-> § 4. Критична філософія права К. Маркса і Ф. Енгельса

§ 4. Критична філософія права К. Маркса і Ф. Енгельса



Судження про теоретичну спадщину К. Маркса (1818—1883) і Ф. Енгельса (1820—1895) в наші дні є надзвичайно суперечливими. Діапазон оцінок тут радикально протилежний: від оголошення марксистських положень недосяжною вершиною наукової думки до повного категоричного заперечення і несприйняття. Безперечно, порівняно з суспільством минулого століття, відносини якого аналізував К. Маркс, суспільство кінця XX ст. стало зовсім іншим: невпізнанно, корінним чином змінилися суспільне буття, свідомість і культура, величезний крок уперед зробили наука і техніка. І все ж ігнорувати окремі ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса не варто.
Виникнення марксизму мало соціально-економічні та ідейно-теоретичні передумови: крах феодалізму та бурхливий розвиток капіталізму в країнах Західної Європи й Північної Америки; супроводження зміни формацій революційними потрясіннями; обумовлений капіталізмом гігантський розвиток продуктивних сил; виступ на політичну арену у зв’язку з розвитком фабричного виробництва двох основних класів — буржуазії та робітників.
Ідейними попередниками марксизму були представники німецької класичної філософії (Регель, Фейєрбах), англійської класичної політекономії (Сміт, Рікардо) та французького утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фур’є).
Навіть побіжне ознайомлення з марксизмом змушує погодитися з твердженням Леніна, що це вчення відлите з цільного шматка сталі. “Науковий соціалізм” та більшовицький (ленінський чи сталінський) тоталітаризм — логічний соціально-політичний наслідок діалектичного матеріалізму. Такий висновок іще раз підтвердив О. Яковлєв, колишній “архітектор перебудови”, який у своїй книжці “Предисловие. Обвал. Послесловие” (1992 р.) обгрунтував хибність марксистських теоретико-методологічних засад.
Якщо економічні ідеї “єдино правильного вчення” викинуто за борт корабля сучасності, а соціально-політичні не витримують змагання в умовах плюралізму, то філософсько-правові демонструють живучість, хоч інколи без згадки про їхніх авторів. І нічого дивного в цьому нема — адже впродовж кількох десятиріч у нашій вищій школі панувала “єдино вірна” філософія.
Водночас необхідно підкреслити, що у сфері філософії права Маркс, сильно поступаючись тому ж Гегелю, чию діалектику він так безцеремонно використав, причому, як буде зазначено нижче, не розуміючи її, удавався до спекулятивного мислення. І все ж, хоча в наміри К. /Маркса не входило створення філософії права як наукової дисципліни, його можна віднести до помітних у цій галузі постатей.
Свою критику філософії права Маркс будував на широкому онтологічному підході. Він відкидав не тільки суб’єктивний ідеалізм, а й дуалізм із його розділенням духу й матерії, цінності й дійсності, досвідного знання і “речей у собі”. Від визначення суспільного розвитку ідеальною спонукальною силою та примату ролі особистості в історії він перейшов, розвиваючи основний принцип матеріалізму, до визначення первинності суспільного буття (матеріальних економічних відносин, відносин власності) щодо суспільної свідомості, обгрунтування ролі народних мас як головного суб’єкта суспільно-історичного творення. Згідно з ученням К. Маркса, сутність розмаїтих суспільних відносин між людьми зумовлена відносинами власності, що відповідають певному рівневі розвитку виробництва та його продуктивних сил.
Абсолютизація суперечностей капіталістичного суспільства логічно вела до висновку про його неминучу загибель у недалекому майбутньому. Маркс не допускав політичного консенсусу як норми соціального буття і наголошував на класовій боротьбі. Він квапився робити висновки без достатніх підстав. Так було після Червневого повстання робітників Парижа, так було після Паризької комуни 1871 р. Схильність до узагальнень без достатніх підстав, вказує О. Яковлєв, “… позначилась і на теорії революції, і на філософії історії, і, зрештою, на характері вихідної дослідницької парадигми”.
Не прогнозуючи розвитку європейської цивілізації в середині XX ст., Маркс зробив висновок про неминучу кризу, саморозпад усіх традиційних інститутів, що склалися віками. На його думку, процес ентропії, розпаду мав охопити всі сфери суспільства і підготувати грунт для комунізму.
За Марксом і Енгельсом, комунізм є історично та економічно неминучим наслідком закономірної загибелі буржуазної формації, яка вичерпала свої можливості. Перехід до комунізму відбувається у формі революції, насильницького скинення панування буржуазії, встановлення диктатури пролетаріату. Основа політичної теорії марксизму — історичний матеріалізм (як теорія зміни суспільно-економічних формацій) і визнання класової боротьби рушійною силою в історії. Причина розвитку — антагонізм, історія — це боротьба класів. Звідси специфічне, хоч і сперте на глибинні історичні традиції (софіст Фрасимах із “Держави” Платона, Т. Мор, Ж.-Ж. Руссо та ін.), розуміння держави як знаряддя класового панування. Для лібералів держава — єдино можливий спосіб організації влади в суспільстві, здійснення загального блага. Для анархістів держава — абсолютне зло, апарат панування й підкорення; його необхідно знищити. Маркс і Енгельс також виступали в ідеалі за бездержавне суспільство. Але вони дали чітку соціальну характеристику цій машині придушення: вона захищає інтереси панівного класу. Щоб прийти до бездержавного суспільства, на їхню думку, необхідно передовсім замінити панування буржуазії диктатурою пролетаріату. Пролетарська держава, виконавши місію знищення експлуатації через усуспільнення основних засобів виробництва, стане непотрібною і відімре.
Проте “висновки” Маркса про одночасність революції в основних розвинених європейських країнах, про абсолютне і відносне зубожіння пролетаріату, який з розвитком промислового виробництва стане більшістю нації (!), про “загнивання капіталізму” і неможливість забезпечити в ньому соціальні гарантії життя, про ліквідацію “власницького свинства”, про подолання різнорідності праці, про перенесення в аграрну сферу методів організації праці на великих промислових підприємствах, про долю закону вартості та безтоварну утопію, про існування сім’ї, приватної власності, громадянського суспільства тощо не знайшли підтвердження. Історія спростувала основне економічне “відкриття” Маркса, що його він називав “законом тенденції норми прибутку до зменшення”, з яким пов’язувалася загибель капіталізму. О. Яковлєв зазначив, що “… помилковість стількох прогнозів не могла бути наслідком істинності вихідних посилань, бездоганності сформульованих економічних законів”.
Однією з причин, що зумовили катастрофічну поразку передбачень Маркса, були трактування ним категорії суперечності й діалектичного закону заперечення. Для Маркса всі суперечності були антагонізмами, яким властиві, з одного боку, перехід сторін у свою протилежність, а з іншого — їхнє взаємопроникнення. На прикладі суперечності між пролетаріатом і приватною власністю він протиставляв приватного власника як консервативну сторону пролетареві як руйнівній силі, бо перший намагається зберегти антагонізм, а другий — знищити його.
Знову, як спостеріг О. Яковлєв, “історія не погодилася з Марксом”. Про якусь випадковість годі й казати. Адже за часів Маркса існували, крім робітників і селян, дрібні буржуа, ремісники, торгівці, люди вільних професій. “Основоположник наукового соціалізму” їх не помічав, як і того, що господар і трудівник можуть поєднуватись в одній особі. Він просто відкидав усе, що не відповідало його постулатам.
Тільки на тлі загальної філософської системи К. Маркса стають зрозумілими причини його розмежування з попередньою правовою філософією. Він досить критично ставився до своїх учителів із юридичного факультету в Берліні, незалежно від того, належали вони до історичної школи чи були прихильниками вчення Регеля, пропагували ліберальний індивідуалізм, суспільний договір чи правову власність.
К. Маркс піддав критиці прихильників протилежних шкіл — соціалізму, соціал-утопізму, прудонізму. На його думку, всі теорії права ” прикрашали” державний лад, “обслуговували” владу. Право — це не “буття в собі”, закритий світ норм, воно може бути зрозуміле тільки як функція суспільства; помилково розглядати право незалежно від соціальних сил, які виповнюють право змістом; право не може бути зрозумілим у відриві від соціальних відносин, від боротьби людей з природою і, відповідно, від економічних відносин; для К. Маркса економіка — ключ до розуміння анатомії суспільства, а соціологія, історія, філософія права — зовсім не самостійні дисципліни, а елементи єдиної науки. На думку К. Маркса, право — частина історії економіки; економіка — причина розвитку права. Так само, як змінюється природа людини, суспільство, принцип справедливості, право теж змінюється. У своїх дослідженнях первісного суспільства К. Маркс і Ф. Енгельс зверталися до примітивних спільностей, де право не існувало; вони зв’язували появу права з поділом праці, сімейною і приватною власністю, з необхідністю закріплення права рабовласницької власності, його змінами за феодалізму.
Сучасне право Маркс досліджував у зв’язку з відносинами товарообміну, які виходили за межі міст і досягали загального розвитку в буржуазному суспільстві. Первинна функція буржуазного права полягає в закріпленні приватновласницьких відносин; із розвитком найманої праці право виконує іншу функцію, стає засобом капіталістичної експлуатації; у цьому значенні право “виражає інтереси панівного класу”; приховано, а водночас — не менш реально, ніж за рабства, право стає інструментом владного впливу, набуває форму статуту, стає легітимним засобом державної влади, яка залежить від економічно панівного класу. В суспільстві розвиненого капіталізму право у вигляді встановлених норм сприймається автономною сферою, його зв’язок з економікою “приховується” апологетами буржуазного ладу.
Спираючись на економічну думку свого часу, К. Маркс спробував осягнути сенс історії; у капіталістичному суспільстві технічні інновації перестають бути інтересом окремих індивідів, які поступаються місцем гігантським компаніям, що прагнуть зайняти монопольне положення на конкурентному ринку; поглиблюються антагонізми суспільства, і в ситуації кризи перевиробництва традиційна ліберальна система права не виправдовує себе. З позицій класового підходу К. Маркс передбачав зникнення права в майбутньому суспільстві: після захоплення влади пролетаріатом і усунення передумов появи права приватновласницького виробництва і вільного товарообміну — і закріпленням економіки, яка централізовано планується, зникають класові конфлікти, світ надалі не матиме потреби у праві та його виправданні. Суспільство, сподівався Ф. Енгельс, випровадить державу разом із правом до “музею старожитностей, разом із прялкою та бронзовою сокирою”. Хоча К. Маркс припускав відмирання права в “найближчому майбутньому”, він передбачав необхідність перехідного періоду “диктатури пролетаріату”, в якому держава і право зберігаються для забезпечення соціалістичного розподілу матеріальних благ.
До права у К. Маркса і Ф. Енгельса той самий методологічний підхід, що й до розуміння держави: право завжди виражає державну волю класу або класів, які тримають у руках державну владу. Підносячи свою волю до закону і роблячи її завдяки цьому загальнообов’язковою, панівні класи забезпечують бажане для них регулювання суспільних відносин, захист своїх класових інтересів. Зміст цієї волі, установлених державою правових норм не є довільним. Він визначається матеріальними умовами життя панівного класу — економічним ладом суспільства, характером виробничих відносин, співвідношенням класових сил (“Маніфест комуністичної партії”, 1848 р.).
Розглядаючи право як форму виробничих відносин, Маркс підкреслював, що воно в змозі підкорити собі первинні виробничі зв’язки. Буржуазне право, за Марксом, абстрагується від особистості. Оцінюючи традиційні уявлення про право як відносини рівності, Маркс писав, що в умовах буржуазного ладу це — фікція. Рівність — формальна. Реальної свободи нема, відсутність приватної власності позбавляє свободи і рівності.
К. Маркс і Ф. Енгельс сформулювали класичний принцип того, що вільний розвиток кожної особи є умовою вільного розвитку всього суспільства. Так сталося, що ідеї Маркса коментувалися більшовизмом у спотвореному вигляді, тому головне зараз — не відкидати цілком це вчення, а “… очистити ідеї К. Маркса від більшовизму”. Про необхідність переосмислення вчення К. Маркса і Ф. Енгельса висловлюються вельми авторитетні філософи та правники Заходу. Це явище відновлення інтересу до деяких ідей К. Маркса і Ф. Енгельса дістало назву “ренесанс Маркса”.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля)