Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля) скачати онлайн-> § 3. Права людини як безпосередній вираз особистісної цінності права

§ 3. Права людини як безпосередній вираз особистісної цінності права



Найбільш безпосереднім утіленням особистісної цінності права є права людини. Історія прав людини — це історія олюднення людей, історія прогресуючого розширення правового визнання як людини тих чи тих людей для того чи того кола відносин. Вона бере початок із біблійної епохи.
Ідею загальної рівності людей (а водночас ідею прав людини як людини), що виникла у стародавньому світі, не було реалізовано ні за тих часів, ні в середні віки. Проте її не забули і розвивали з різних позицій, у різних формах і напрямках. Практичне вираження цієї ідеї в середньовічних актах, звісна річ, мало станово обмежений характер і являло собою закріплення станових прав і свобод. Водночас це був історично перспективний напрямок, який вплинув на формування тих тенденцій та юридичних конструкцій прав і свобод людини, з якими, своєю чергою, пов’язані сучасні уявлення про права людини. І під кутом зору історії прав людини слід відзначити певний змістовний зв’язок, логіку спадковості й момент розвитку у низці таких, зокрема, актів, як англійська Велика хартія вільностей (1215 р.), Петиція про право (1628 р.), НаЬеаз Согриз Асі (1679 р.), Декларація прав (1688 р.), Білль про права (1689 р.); американські Декларація права Вірджінії (1776 р.), Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (1776 р.), Конституція СІПА (1787 р.), Білль про права (1789 — 1791 рр.); французька Декларація прав людини і громадянина (1789 р.); Загальна декларація прав людини (1948 р.), наступні міжнародні пакти про права людини.
Із зазначених правових документів можна уявити напрямки і логіку формування юридичних норм і конструкцій в галузі прав і свобод людини: утвердження цих норм і конструкцій спершу у станово обмеженому варіанті, затим — розвиток первинної моделі, збагачення її змісту, поступове поширення її (в тій чи тій модифікації) на інші соціальні верстви та країни, нарешті, визнання універсального характеру досягнень найрозвиненіших країн у галузі прав людини сучасною світовою спільнотою та відповідні міжнародно-правові (у поєднанні з внутрідержавними можливостями й зусиллями) форми і засоби для їх утвердження в усіх державах і національно-правових системах.
В усьому цьому процесі поступової універсалізації положень про правову рівність людей і права людини істотну роль відіграли уявлення про природні та невідчужувані права людини, які, зберігаючись також за умов державності, повинні бути визнані й гарантовані публічною владою та законом.
Неминуще історичне значення мало проголошення свободи і правової рівності усіх людей у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. У дусі ідей суспільного договору в ній підкреслювалося, що мета кожного державного союзу полягає в забезпеченні природних і невідчужуваних прав людини. До таких прав у Декларації віднесено свободу, власність, безпеку та опір гнобленню. Як право людини було визнано також свободу вираження думок, у тому числі й релігійних. Було проголошено принцип рівності всіх громадян перед законом як вираз загальної волі. Декларація підкреслювала, що джерелом суверенітету за сутністю є нація. Низку статей Декларації присвячено захисту прав і свобод людини у кримінально-правовій сфері.
У Декларації 1789 р. розрізняють права людини і права громадянина. Підставою є відмінність між людиною взагалі як приватною людиною (членом громадянського суспільства) і політичною людиною — громадянином держави, членом політичного утворення. Відмінність прав людини і прав громадянина тут, отже, в конкретно-історичному плані розуміє післяфеодальну, буржуазну ситуацію розмежування і відносно самостійного буття економічних і політичних відносин, сфер приватного 5 публічного права, тобто розмежування громадянського суспільства і держави (як політичної спільноти).
Ми бачимо, що термін “громадянське суспільство”, який склався історично, явно не відповідає тому, що ним позначають. Адже спільнотою громадян є не громадянське суспільство, а, навпаки, держава. У сфері ж громадянського суспільства — всупереч найменуванню — ми маємо справу не з громадянином (не з політичною фігурою, не з суб’єктом публічно-владних відносин і публічного права), а з приватною, неполітичною та непублічною людиною — носієм приватних інтересів, суб’єктом приватного права, учасником цивільно-правових відносин.
Права і свободи людини і громадянина, проголошені у французькій Декларації 1789 р., набули всесвітнього звучання і стали імперативами оновлення та гуманізації суспільних і державних порядків.
Ця Декларація, що зазнала впливу попереднього досвіду в галузі прав і свобод людини (зокрема, англосаксонських традицій у складанні та прийнятті Біллів про права, Декларації незалежності США 1776 р., Конституції СПІА 1787 р. тощо), надалі, своєю чергою, сама надзвичайно сильно вплинула на процес боротьби проти “старого режиму” в усьому світі, за повсюдне визнання і захист прав Людини і громадянина. Вона стала новою сторінкою в розвитку правової рівності, в історії прав людини і громадянина.
У руслі ідей про права і свободи людини за нових історичних умов XX ст. розвивалося й міцніло міжнародне співробітництво в галузі гуманітарних проблем. Були прийняті Загальна декларація прав людини 1948 р., Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Факультативний протокол до міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Підсумковий акт Гельсінської Наради, 1975 р., Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав — учасників Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1989 р. та ін. Визнання і захист прав і свобод людини стали в сучасному світі потужним фактором і чітким орієнтиром прогресивного розвитку всієї світової спільноти, критерієм оздоровлення й гуманізації внутрішньої та зовнішньої політики її членів.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля)