Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля) скачати онлайн-> § 4. Реалізація особистісної цінності права у правовій державі

§ 4. Реалізація особистісної цінності права у правовій державі



Найповніше особистісна цінність права реалізується у правовій державі. Концепція правової держави склалась у XVIII ст., але протягом довгого часу залишалася суто теоретичною, інтелектуальною цінністю. Перша і, особливо, друга світові війни показали, що в сучасному суспільстві сила обов’язково має бути обмежена правом, законом, фундаментальними природженими правами людини. Науково-технічна революція також допомогла дійти висновку, що право мусить утримувати політику в певних рамках, інакше людство загине. Доки зброя була звичайною, лише одиниці замислювалися над тим, що право повинне обмежувати державу, але тепер, коли з’явилися ядерні бомби і ракети, людство змушене звернутися до споконвічних етичних підвалин, правових цінностей, до ідеї, що держава повинна мати правовий характер.
Ідея побудови правової держави в нашій країні знайшла втілення у Декларації про державний суверенітет України, в Акті проголошення незалежності України і, головно, в Конституції нашої держави, її практична реалізація потребує послідовного втілення в життя низки основних принципів.
Перший з них — принцип народного суверенітету як джерела влади. Народ через виборну чи пряму демократію формує органи влади. Лише він має невідчужене право визначати і змінювати форми та зміст свого державно-правового життя, створювати й ліквідувати інститути державної влади (інститут президентства, парламентаризму тощо). “В демократичній державі, — підкреслює М. В. Попович, — її суверенітет похідний від суверенітету народу”. Одне з основних прав людини — ставити над собою ту владу, яка забезпечує реалізацію її інтересів. Наявність необхідних гарантій, що дають можливість будь-коли змінити антинародну владу — свідоцтво існування правової держави.
Другим принципом є панування правових цінностей та ідеалів, їхній високий беззастережний статус у всіх сферах суспільного життя та верховенство закону, який виражав би правові принципи суспільства, пріоритет права над державою. Платону приписують такі слова: “Я бачу загибель тієї держави, де закон не має сили й перебуває під чиєюсь владою. А там, де закон — володар над правителями, а вони його раби, я вбачаю порятунок держави та всі блага, що їх можуть дарувати державам боги”. Закон повинен виражати головні цінності людини. Це, насамперед, упорядкованість життя суспільства та його розвиток, свобода й відповідальність особи, рівність і справедливість. У правовій державі пріоритет права над державою виражається в тому, що закон тут спрямований на захист прав людини максимальною мірою, яка не суперечить інтересам інших людей та суспільства в цілому. Причому процедури підготування і прийняття законів мають бути істинними, тобто вирізнятися демократичним характером і водночас забезпечувати високий правовий рівень законів.
Взагалі демократія — саме та форма політичної організації суспільства, яка здатна забезпечити максимальний простір для реалізації всього розмаїття цінностей, інтересів громадян. Найважливішою перевагою демократії є її спроможність, на відміну від плутократії, олігархії, мафії, режиму особистої влади, військової хунти тощо, створити політичні механізми здійснення гармонії інтересів усіх членів суспільства. Найповніше виявляється взаємний зв’язок цінностей, інтересів та демократії у ставленні більшості до меншості. Якщо меншість позбавлена можливості відкрито, в межах загальноприйнятих законів і процедур, обстоювати свої інтереси, то демократія стає формальним виправданням диктатури. Становище меншості повинно бути гарантоване від переслідувань і репресій за інакомислення. Демократія повинна стати не лише політичною формою реалізації гармонії інтересів громадян, а й реальним принципом організації колективної діяльності, що забезпечує активну і рівноправну участь у ній всіх членів колективу. За такого підходу кожному громадянинові, кожній соціальній верстві або групі забезпечуються право і реальна можливість відкрито виражати свої погляди, в тому числі 5 в ситуаціях, коли ці погляди відмінні від програми панівної більшості.
Протягом тривалого часу більшість суспільних відносин у нашій країні регулювались указами та урядовими постановами, які далеко не завжди відповідали особистісним (і рівночасно загальнолюдським) цінностям. Так, у законодавстві УРСР у 1988 р. було лише 50 законів і 749 підзаконних актів, прийнятих починаючи з 1919 р. У правовій державі таке співвідношення має бути оберненим. Під час формування законодавства слід звести до мінімуму необхідність підзаконних актів.
Зв’язаність самої держави, всіх її органів законом, який виражає справжні людські цінності, — третій принцип. Сутність його полягає в тому, що держава, яка видає закон, не може сама його порушувати, мусить нести політичну, правову і моральну відповідальність перед громадянами за невиконання взятих на себе зобов’язань. Відсутність надійних правових механізмів контролю суспільства за діяльністю держави призводить до порушення прав людини. Цей принцип спрямований проти різних форм сваволі, анархії, вседозволеності, що надзвичайно важливо, оскільки об’єктом регулятивної дії закону виявляється найскладніша, найвідповідальніша і “найнебезпечніша” зона в житті суспільства — політична, державна влада, та ділянка суспільного життя, де можуть відбутися непомірна її концентрація, зловживання, узурпація. Закон, дія якого поширюється на політичну, державну владу, стає фактором, здатним за відповідного рівня розвитку демократії та культури протистояти негативним явищам у цій сфері. Недарма Наполеон щодо підготування конституції казав: “Пишіть так, щоб було коротко і незрозуміле”. У такий спосіб він намірявся уберегти верховну владу від конституційних обмежень.
У недалекому минулому працівники нашого державного апарату виявляли зневажливе ставлення до закону, що призводило до правопорушень. Без формування правової культури службових осіб, без підвищення авторитету права, тих високих цінностей, які воно виражає, в суспільній свідомості побудова правової держави буде неможливою.
Четвертий принцип — непорушність цінностей, що виражають природу особи, як-то: її свободи й відповідальності, прав та інтересів, честі й гідності, їх охорона і гарантованість. Право, закон уособлюють норму свободи й відповідальності, а забезпечення прав і свобод особи через закон — важлива функція правової держави. Конституція правової держави закріплює економічні, політичні, соціальні, культурні, особисті права громадян. Конституцію України побудовано за цим принципом. Зокрема, ст. 21 проголошує: “Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”, їх порушення розглядаються в Основному Законі як діяння, спрямовані не лише проти окремої особи, а й проти держави. Додамо, що законодавство повинне не лише гарантувати вказані права, а й формувати такий спосіб життя суспільства, який потребує творчих засад, таланту, індивідуальності, утверджувати їхній статус важливих чинників соціального життя. Велике значення в цьому аспекті має ст. 54 Конституції України, яка гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової й технічної творчості та захист їхньої інтелектуальної власності.
Пріоритет права особи, домінування загальнолюдських і міжнародно-правових норм — це ідеал, до якого має прагнути українське суспільство у своєму державно-правовому розвитку. Одначе, підкреслює В. М. Костицький, це суспільство має пройти еволюційну фазу національного відродження, сутністю якого є національне самоусвідомлення українців як спільності, у котрої за плечима тисячоліття історичного розвитку, відродження й подальший розвиток української культури, науки, економіки. Тому політико-правова доктрина фази українського національного відродження повинна грунтуватися на інтегральному підході щодо взаємозв’язку, цілісності прав особи, родини (сім’ї) та нації. Оскільки питання стоїть взагалі про існування української нації, то в цій триєдиності системоутворювальним має бути право нації.
Взаємна відповідальність держави та особи — п’ятий принцип, який відображає моральні цінності у відносинах між державою як носієм політичної влади і громадянином як учасником її здійснення. Ця взаємна відповідальність є необхідною заради гармонії між державою та особою, потрібної для нормальної життєдіяльності суспільства. Встановлюючи в законодавчій формі свободу суспільства та особи, сама держава не вільна від обмежень у власних рішеннях і діях. Завдяки законові вона повинна перебирати обов’язок забезпечити справедливість у своїх відносинах із громадянином, громадськими організаціями, а також з іншими державами.
З іншого боку, не менш важливою слід уважати відповідальність особи перед державою. За нещодавніх часів застою, приниження інтересу громадян до справ суспільства і держави, зрівнялівки, пригнічення самостійності та ініціативи почуття відповідальності у суспільстві послабилося. Подолати цей стан можна залученням громадян до громадських і державних справ та посиленням відповідальності за їхні вчинки. У формуванні взаємної відповідальності держави та особи важливе значення має висока правова культура як працівників державного апарату, так і громадян.
Шостий принцип: якщо правова держава забезпечується у правовій сфері приматом права над державою, то в галузі державного будівництва вона здійснюється через реалізацію ідеї поділу влади. Держава у соціально-управлінському призначенні неможлива без скоординованого здійснення трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої та судової. Аби держава функціонувала правовим чином, необхідно, щоб між органами держави, через які реалізуються ці напрямки владного регулювання і які відчужують їх від народу, були стосунки “стримування і противаги”. У такій інтерпретації поділ влади виступає структуроутворювальним принципом організації та діяльності державної влади. Західні теорії демократії й парламентаризму обстоюють та обґрунтовують не тільки принцип поділу влади, а й принцип поділеної демократії, сутність якого зводиться до того, що елемент узгодженості повинен бути присутнім не лише у стосунках між гілками влади, а й у межах кожної з них.
Правова держава втілює в життя низку цінностей особистості, приводить соціальну дійсність у відповідність до них. Тому її саму слід розглядати як важливу особистісну цінність.

Контрольні запитання
Що таке правова антропологія?
У чому полягає відмінність між соціологічним та антропологічним підходами до особистості та її цінностей?
У чому полягає особистісна цінність права?
В якому розумінні права людини є виразом особистісної цінності права?
Як реалізується особистісна цінність права у правовій державі?








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія права (за заг. ред. М.В.Костицького, Б.Ф.Чміля)