Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А.) скачати онлайн-> Предмет історії філософії

Предмет історії філософії



Серед філософських дисциплін історії філософії належить особливе місце. Оскільки історичний підхід до предмета, дослідження його становлення і розвитку є одним із способів розкриття його суті, історія філософії допомагає осягнути суть самої філософії. Знаючи історію становлення ідей, історичні зразки витлумачення певних філософських проблем, можна краще зрозуміти й оцінити конкретну філософську концепцію. Зрозуміло, що і сучасна філософія не може правильно зорієнтуватися без певної суми знань з історії філософії.
Знання з історії філософії потрібні не тільки тим, хто вивчає філософію, а кожній культурній людині. Адже філософія є не тільки елементом культури, але й системою знання, впливу якої зазнали всі складові духовної культури — релігія, мистецтво, наука, право тощо. Платон (427—347 до н. е.), Августин (Блаженний) Аврелій (354—430), Декарт (1596—1650), Фрідріх Ніцше (1844—1900) були філософами, але вплив їх учень виходить далеко за межі філософії.
Знання з історії філософії важливі ще й тому, що вона вчить світоглядному плюралізму та ідеологічній толерантності, сприяє звільненню від догматизму і духовному розкріпаченню особи. Кожна з філософських систем самодостатня, обґрунтована й оригінальна. Відмінності між ними не завжди зводяться до опозиції «істина — хибність». Адже не завжди є підстави твердити, що ця філософія більш істинна, ніж інша. Філософські системи виступають як різні рівноцінні інтелектуальні світи.
Історія філософії вивчає філософію, її існування в реальній історії. Об´єктом її вивчення є реальний історико-філософський процес. А те, що вивчає історія філософії в цьому реальному процесі (предмет дослідження), метод, яким вона його вивчає, по-різному трактується істориками філософії.
Існують концепції, які цілком заперечують історичний підхід до філософії. На думку їх прихильників, філософські системи мовби співіснують в історичному просторі, а історія філософії постає співбесідою філософів поза часом. Кожна філософська система є певною відповіддю окремого мислителя на вічні філософські проблеми.
Позитивним у такому підході є те, що він ставить під сумнів ідею більшої досконалості пізніших філософських систем. Бо й справді, було б спрощенням вважати, що філософські системи Гегеля чи Маркса досконаліші за системи Платона чи Арістотеля (384—322 до н. е.). Цей підхід відкриває простір для здорового скептицизму щодо розуміння історичного процесу як культурного прогресу. Можна однозначно констатувати наявність науково-технічного прогресу в історії, але щодо культури, до якої належить і філософія, такий висновок не є очевидним. Твори культури є неповторними витворами свого часу.
Однак філософія є не просто елементом культури, укоріненим у певну епоху. Їй притаманна налаштованість на пізнання, науковість. Цей аспект і дає змогу розглядати історію філософії не як співіснування філософських систем, а як історичний процес розвитку пізнання загальних закономірностей відношення людини і світу. Справді, кожна наступна за часом філософська система вибудовується на основі попередньої, заперечує або розвиває її. Завдяки цьому історія філософії є неповторним історичним процесом розвитку філософії. Однак такий підхід ще не вирішує всіх проблем. Історію філософії можна розглядати як історію життя і творчості окремих філософів і як історичний розвиток певних філософських ідей, проблем. За першого підходу на передньому плані фігурує особа філософа, яка, можливо, сприяє кращому розумінню його ідей, за другого — ідеї розгортаються на тлі соціальної історії, яка може допомогти зрозуміти їх суть. Як правило, історики філософії обирають середній шлях, поєднуючи вивчення розвитку ідей з аналізом вчень окремих філософів.
Філософський процес відбувається в реальних умовах суспільного життя. Філософія порушує проблеми, що хвилюють суспільство, зумовлені суспільним життям, а отже — соціально детерміновані. Однак філософське знання, як і наукове, має і внутрішню логіку розвитку, оскільки один мислитель розвиває ідеї іншого за законами логіки.
Залежно від розуміння того, наскільки розвиток філософії детермінується суспільством, а наскільки внутрішньою логікою розвитку ідей, окреслилися два крайні концептуальні підходи. Перший, представником якого був Гегель, розглядав історію філософії як логічне розгортання ідеї. На його думку, одна стадія розвитку ідеї породжує іншу подібно до того, як зерно породжує паросток, паросток — стебло, стебло — колосок. Така концепція отримала назву філіації ідей (лат. filius — син, зв´язок, наступність). За цією концепцією, філософські ідеї розвиваються завдяки своїй внутрішній логіці незалежно від зовнішніх чинників. А історія є зовнішнім середовищем, у якому розгортаються ідеї. Ця концепція є ідеалістичною, розглядає ідеї як щось абсолютне і самосуще.
Інший підхід пояснює розвиток і зміст філософських ідей через детермінацію їх соціальним середовищем. Він позбавляє ідеї будь-якої самостійності. Ця концепція називається вульгарним соціологізмом. Він певною мірою притаманний марксизму і деяким представникам соціології знання (К. Маннгейму та ін.). Прихильники цієї концепції розглядають філософію як складову надбудови, зміст якої визначається базисом — суспільно-економічним життям. Філософські ідеї, вважають вони, не є чимось незалежним від життя, вони позбавлені власної історії, відтворюють соціальні відносини. Так, теоретичні суперечки матеріалізму й ідеалізму в історії філософії інтерпретуються ними як вияв класової боротьби в суспільстві. Цей підхід у його крайніх виявах позбавляє філософські ідеї самостійності та самоцінності, зводить філософію до знаряддя боротьби класів або, в кращому разі, намагається розгледіти за філософськими ідеями соціальні відносини.
Виважена концепція історії філософії заперечує як філіацію ідей, так і вульгарний соціологізм. Можна визнавати соціальну зумовленість ідей, не заперечуючи їх логічної сутності, тобто їх претензій на істину, незалежну від класових інтересів, соціального буття загалом. Зрештою, є багато способів соціальної детермінації ідей, які не обов´язково знецінюють їх самодостатність, не впливають на їх істинність. Соціальні умови, наприклад, можуть визначати коло проблем, яке досліджує філософ, але вони не обов´язково зумовлюватимуть спосіб їх розв´язання. Філософ передусім займається змістом, логікою проблеми.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А.)