Головна Головна -> Підручники -> Підручник Облік та аудит у комерційних банках (Герасимович) скачати онлайн-> 1.3. Фінансовий та управлінський облік: зміст і призначення

1.3. Фінансовий та управлінський облік: зміст і призначення



Управління комерційним банком перш за все спрямоване на підтримку ліквідності, зниження банківських ризиків, максимізацію прибутку.
У ринковій економіці бухгалтерський облік безпосередньо пов’язаний з процесом управління банком і є важливою складовою цього процесу. Бухгалтерський облік у банках — це система збору, виміру, обробки та передачі користувачам інформації про стан та рух власного капіталу банку, його майна, залученого капіталу, кредитів та інших активів, про витрати та прибутки, фінансові результати, необхідної для прийняття оптимальних рішень. Отже, банківський бухгалтерський облік — це інформаційна система для управління статутною діяльністю банку.
Управління банком полягає в прогнозуванні основних параметрів розвитку банківського бізнесу. До елементів управління належать: а) планування як процес визначення стратегічних та тактичних цілей розвитку банківського бізнесу; б) організація як процес вирішення структурної побудови банку, визначення функцій і характеру діяльності структурних підрозділів та делегування їм певних повноважень; в) контроль як процес вимірювання і оцінки реального стану виконання накреслених завдань порівняно з заданими параметрами, визначення відхилень та внесення коректив; г) управління персоналом — визначення потреби в кадрах, зарахування на посаду, підвищення кваліфікації тощо; д) мотивація — управління поведінкою людей з метою досягнення накреслених завдань.
Таким чином, бухгалтерська інформація необхідна широкому колу користувачів — внутрішнім та зовнішнім для прийняття відповідних рішень.
До внутрішніх користувачів належать: рада акціонерів, акціонери, власники, адміністрація, керівники різних рівнів менеджменту. Власникам інформація необхідна для того, щоб об’єктивно оцінити розмір свого капіталу; адміністрації — з метою управління.
Зовнішні користувачі — це інвестори, потенційні кредитори банку, а також органи державного управління, нагляду, регулюючі та податкові органи. Їм інформація потрібна для прийняття рішення: чи варто придбати акції банку; стати його вкладником; надавати йому позики; попереджувати негативні явища в діяльності банку з метою своєчасної санації, запобігання загрози банкрутства чи пом’якшення його наслідків для вкладників і клієнтів банку; для формування грошово-кредитної політики. Наявність інформації про фінансовий стан банку дозволяє безпосередньо впливати па його діяльність.
Взаємозв’язок управління діяльністю та бухгалтерського обліку як інформаційної системи наведено нижче:


У ринковій економіці центральний банк та комерційні банки виконують різні функції. Цим зумовлені особливості їх бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік у центральному банку спрямований на від стеження грошово-кредитних процесів, а в комерційному банку — на відстеження виконаних операцій та наданих послуг, пов’язаних з ними ризиків і рентабельності.
Методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Під методологією та організацією, як уже зазначалось, розуміють принципи і стандарти обліку, які визначають бухгалтерські процедури. Це дві ланки єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення та виконує певні функції в управлінні банком та забезпеченні користувачів необхідною інформацією.
Фінансовий облік — це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку, публікацію інформації про результати діяльності банку та його фінансовий стан згідно з вимогами чинного законодавства і стандартів бухгалтерського обліку. Користувачами такої інформації можуть стати будь-які фізичні чи юридичні особи, в тому числі зовнішні щодо банку: вкладники, кредитори, податкові органи та ін.
Таким чином, фінансовий облік — це комплексний системний облік статутної діяльності банку. Вимоги щодо організації фінансового обліку: 1) цілісне, повне і безперервне відображення всіх банківських операцій, що виконані за звітний період; 2) складання фінансової звітності.
Фінансова звітність дозволяє узагальнити дані фінансового обліку. Інформація, відображена у фінансових звітах, не вважається комерційною таємницею. Вона служить основою для з’ясування стану ліквідності, прибутковості банку; для визначення основних факторів, що впливають на прибутковість діяльності; для розрахунку податків.
Введення фінансового обліку є обов’язковим для всіх суб’єктів господарської діяльності.
Практично в кожній країні використовується своя національна система фінансового бухгалтерського обліку. Вони відрізняються методологією та методикою обліку, різним ступенем державного регулювання. У світовій практиці існує підхід, згідно з яким усі країни залежно від типу чинного законодавства і системи його впливу на різні аспекти життя суспільства поділяються на дві великі групи: країни, що мають розгалужений кодекс законів; країни, що мають законодавство загальноправової орієнтації.
У першому випадку закони мають жорстко детермінований характер, є по суті серією розпоряджень на зразок. «Ви повинні». Фізичні і юридичні особи повинні чітко дотримуватись законів. У більшості країн, де регулювання базується на цьому підході, облікові стандарти запроваджуються законодавчо. Облік і бухгалтерські процедури при цьому деталізуються та жорстко регламентуються. Головним завданням бухгалтерського обліку в цих країнах є нарахування державних податків і контроль за своєчасною їх сплатою. Серед цих країн — Німеччина, Франція, Аргентина. До них можна віднести і Україну.
Національний план рахунків у Франції розроблений Міністерством економіки і фінансів та запроваджений в 1947 р. Він забезпечує послідовний перехід від простої до подвійної, а згодом до чотириразової (управлінської) бухгалтерії. У результаті досягається можливість організації обліку на підприємствах різних форм власності та розмірів з максимальною ефективністю.
План рахунків у Німеччині запроваджений в 1937 р. У ньому вперше чітко розмежована фінансова і виробнича (цехова) бухгалтерія, передбачений зв’язок між ними трьома різними способами, в залежності від розмірів підприємства.
У другій групі країн регулювання обмежується законами загального права, які являють собою серію обмежень на зразок «ви не повинні». Вони чітко окреслюють межі, в яких фізичні та юридичні особи користуються свободою дії. Облікові стандарти в цих країнах не регулюються державою, а розробляються певними фаховими організаціями бухгалтерів. Вони більш гнучкі й піддаються впливу різних новацій. Великобританія та США — яскраві представники країн, де запроваджені ці підходи. Вони не мають єдиного національного сформованого плану рахунків, а користуються галузевими планами. Так, «Американська енциклопедія облікових систем» містить 73 галузевих плани рахунків.
Разом з тим в усіх країнах, де прийнятий національний план рахунків, і в тих, що використовують фахові плани, існують жорсткі вимоги щодо форми та змісту фінансової звітності. Облікові стандарти визначають об’єм, тип і спосіб подання інформації у звітності. Це ставить підприємства в рівні умови при відображенні фінансових результатів, полегшує розуміння звітності зовнішніми користувачами.
В усіх розвинутих країнах бухгалтерський облік у банках, як і в інших секторах економіки, ведеться у відповідності до чинних національних стандартів обліку. Відмінності стосуються тільки змісту форми фінансової звітності, що обумовлено специфікою банківської діяльності.
Управлінський облік, що іноді називається виробничим обліком, чи обліком витрат, являє собою процес збору і підготовки інформації, необхідної менеджерам для планування, аналізу, контролю та оцінки поточної діяльності банку за різними критеріями. У великих західних банках на такому обліку базується управління витратами, визначення собівартості банківських продуктів, складання кошторисів з метою планування нових для банку операцій, здійснюється оперативне та стратегічне планування банківського бізнесу.
Побудова управлінського обліку та групування його рахунків відбувається за наведеними нижче категоріями центрів.
1. Центри собівартості — припускають групування витрат, виходячи з різних критеріїв, які не обов’язково пов’язані з номенклатурою витрат банку. Критерієм може виступати період часу, підрозділ (філія, відділення, віддалене робоче місце, пункт обміну), окремий банківський продукт тощо.
2. Центри відповідальності — це угруповання, побудовані з огляду наявності відповідного працівника і підбиття підсумків за центрами діяльності. До центрів відповідальності належать департаменти, управління, відділи, що характеризуються наявністю відповідних витрат та приносять відповідні прибутки за умови, що прибутки і витрати можуть бути виділені та виміряні.
3. Сегменти діяльності (центри прибутку) — це облікові конструкції управлінської бухгалтерії, призначені для прийняття стратегічних рішень: результати реалізації банківських продуктів за зонами країни, категоріями населення. Центри прибутку, на відміну від центрів відповідальності, є позиціями, штучно утвореними в управлінській бухгалтерії. Результати за ними визначаються періодично (один раз у 6 міс. щороку) для прийняття стратегічних рішень у діяльності банку. Вони пов’язані з запровадженням нових банківських продуктів, використанням нових інформаційних технологій, здійсненням капітальних вкладень, проникненням банківських послуг на нові сегменти ринку чи нові ринки. Звітність, у якій узагальнюється інформація управлінського обліку, становить комерційну таємницю та використовується всередині банку.
Управлінський облік спрямований на вирішення внутрішніх проблем банку, які пов’язані з підвищенням ефективності щодо центрів відповідальності, сегментів діяльності та інших завдань.
На відміну від фінансового управлінський облік не є обов’язковим та не регламентується законодавчими актами чи національними стандартами. Кожен банк самостійно організовує управлінську бухгалтерію, визначає методи її функціонування. При цьому в різних країнах, що мають свої національні системи обліку, взаємозв’язок між фінансовим та управлінським обліком здійснюється різними способами за допомогою спеціальної системи рахунків, що входять в управлінську бухгалтерію. Для цього розробляється система операційних рахунків або до номенклатури рахунків для фінансового обліку запроваджується клас спеціальних рахунків відображення, які забезпечують зв’язок управлінського обліку з фінансовим.
Підстава Фінансовий облік Управлінський облік
На кого зорієнтований Державні регулюючі та контролюючі органи, акціонери або власники банку, клієнти банку, керівництво банку Керівництво банку
Яка інформація потрібна Інформація про підсумки роботи за рік Оперативна, щоденна інформація, прогнозування
Форми і період звітності Зовнішньо-регламентовані форми і період звітності Форми і період звітності регламентуються кожним банком самостійно

Підстава Фінансовий облік Управлінський облік
На кого зорієнтований Державні регулюючі та контролюючі органи, акціонери або власники банку, клієнти банку, керівництво банку Керівництво банку
Яка інформація потрібна Інформація про підсумки роботи за рік Оперативна, щоденна інформація, прогнозування
Форми і період звітності Зовнішньо-регламентовані форми і період звітності Форми і період звітності регламентуються кожним банком самостійно

У сучасних умовах в Україні всі суб’єкти господарської діяльності, у тому числі й банки, змушені вести окремо податковий облік. Це зумовлено тим, що в податковому законодавстві визначення і вимірювання прибутку, валових доходів і валових витрат суттєво відрізняється від закладених у міжнародних принципах бухгалтерського обліку і, що цілком природно, від передбачених чинними національними стандартами бухгалтерського обліку.
Податковий облік складається з правил ведення бухгалтерського обліку, запроваджених органами податкової адміністрації, що наділені повноваженнями збору податків.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Облік та аудит у комерційних банках (Герасимович)