Головна Головна -> Підручники -> Підручник Облік та аудит у комерційних банках (Герасимович) скачати онлайн-> 2.2. План рахунків і принципи його побудови

2.2. План рахунків і принципи його побудови



Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.
Новий план рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов’язковим для використання всіма установами комерційних банків.
План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комерційних банків але має деякі особливості за змістом. Це пов’язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він базується на двох основних принципах: відповідність обліку і звітності; простота викладення.

Останній принцип констатує те, що баланс є головним інструментом для фінансового менеджменту. Мета полягала в тому, щоби максимально спростити план рахунків і забезпечити його сприйняття та високу інформативність. Уся мінімально необхідна фінансова ін формація залишена на рівні рахунків другого порядку.
Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків:
— детальний та повний облік усіх банківських операцій;
— своєчасна обробка і накопичення детальної інформації;
— відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів.
У структурі плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов’язані між собою:
— балансова частина;
— частина доходів і витрат;
— позабалансова частина.
Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев’ять класів. Балансова частина об’єднує перші п’ять класів. На підставі цих класів складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина включає класи доходів і витрат. На підставі рахунків цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина містить клас позабалансових рахунків (9 клас).
Слід зазначити, що особливість побудови плану рахунків полягає у чіткій методологічній організації та ефективності рішень.
Фінансовий результат, що відображається на рахунку п’ятого класу «Результат поточного року», визначається за даними рахунків шостого та сьомого класів (що свідчить про логічний зв’язок між першою і другою частинами плану рахунків).
Умовні зобов’язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових рахунках дев’ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов’язаннями і суттєво вплинути на результати його діяльності (що свідчить про логічний зв’язок між третьою і першою частинами плану рахунків).
Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.

Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку. Рахунки управлінської бухгалтерії ввикористовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дозволяють накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку.
Групування бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за наступними принципами:
— за видами контрагентів;
— за функціями комерційних банків (вид операції);
— за принципом ліквідності.
Згідно з першим принципом міжбанківські операції виділені окремо у першому класі, а операції з усіма іншими клієнтами — у другому класі; у межах класу рахунки об’єднуються за видами контрагентів.
Відповідно до другого принципу, наприклад, операції з казначейськими інструментами відображаються за рахунками першого класу; розрахункові та кредитні операції — у другому класі; операції з цінними паперами — у третьому класі; внутрішньобанківські операції — у третьому та четвертому класах тощо.
Згідно з третім принципом активи та пасиви першого—четвертого класів розміщені за ступенем зниження ліквідності, тобто активи — від найбільш ліквідних (монети та банкноти у касі, кошти на рахунках у НБУ) до неліквідних (сумнівна заборгованість за кредитами, основні засоби); пасиви — від зобов’язань за вимогою до довгострокових зобов’язань.
Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних і відрізняються ступенем деталізації інформації про об’єкт обліку. Наприклад, перший клас називається «Казначейські та міжбанківські операції». У ньому обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків.
Деталізація рахунків II порядку здійснюється за видами казначейських та міжбанківських інструментів, які можуть використовуватись банком. Наприклад, до казначейських інструментів належать:
— готівкові кошти — рахунок № 10;
— дорогоцінні метали (монетарні)—рахунок № 11;
— кошти у Національному банку України — рахунок № 12;
— казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ — рахунок № 14 та ін.
До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:
— кореспондентські рахунки, які включають рахунки № 15 «Кошти в інших банках», № 16 «Кошти інших банків»;
— депозити до запитання та строкові депозити;
— кредити, операції РЕПО та ін.
Рахунки III і IV порядку деталізують інформацію про види казначейських та міжбанківських інструментів за конкретними ознаками. Так, деталізація рахунку № 10 «Готівкові кошти» за рахунками III порядку здійснюється за ознакою «Вид готівкових коштів (банкноти та монети, дорожні чеки)». Рахунки IV порядку до цього рахунку виділяються за ознакою «Місцезнаходження готівкових коштів». Наприклад, на рахунку № 1001 враховуються банкноти та монети в касі банку, на рахунку № 1007 — банкноти та монети в дорозі.
Рахунки в плані рахунків розташовуються за принципом зростання номерів рахунків. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до рахунків І, II і III порядку.
Рахунки І порядку — однозначні (клас);
Рахунки II порядку — двозначні (розділ);
Рахунки III порядку — тризначні (група);
Рахунки IV порядку — чотиризначні (рахунок).
Рахунки І порядку повторюють найменування класу. Кожному класу протистоїть рахунок І порядку, найменування якого дублює найменування класу.
У складі класів можна виділити розділи. Кожному розділу протистоїть рахунок II порядку однойменної назви. Розділи формуються за такими критеріями: статті (рахунки) активів — активи розташовуються за ступенем зменшення ліквідності, від високоліквідних до неліквідних, а статті (рахунки) пасивів — за видами обов’язків, від короткострокових до довгострокових, а усередині видів — за строками і контрагентами.
Таким чином, у плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас плану рахунків, друга — розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунку в групі.
Наприклад, рахунок № 1200 «Коррахунок у Національному банку України» означає, що це — рахунок IV порядку, є першим у першій групі рахунків, розташований у першому класі та належить до третього розділу.
Правильне розуміння ознак, які покладено в основу групування рахунків усередині розділів та класів, у подальшому полегшить проведення аналізу банківської діяльності.
У першому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків. До казначейських інструментів належать:
— готівкові кошти;
— монетарні дорогоцінні метали;
— цінні папери, які рефінансуються Національним банком України;
— кошти комерційних банків у Національному банку України;
— кошти Національного банку України у комерційному банку. До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками:
— кореспондентські рахунки;
— депозити до запитання та строкові депозити;
— кредити, операції РЕПО;
— фінансовий лізинг.
Готівкові кошти, що стоять на першому місці — це найбільш ліквідні активи. Готівковими коштами вважаються всі грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також дорожні чеки незалежно від того, де вони знаходяться. Грошові та дорожні чеки обліковуються на різних рахунках. Безбалансові відділення можуть здійснювати тільки розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.
До інших найбільш ліквідних активів належать рахунки двох типів, що не приносять відсоткового доходу: залишки на кореспондентському рахунку в НБУ і залишки на кореспондентських рахунках в інших банках. З метою проведення розрахунків банки змушені тримати кошти на кожному з цих активів.
У розділах «Кошти у Національному банку України» та «Кошти Національного банку України» відображаються активні та пасивні операції комерційного банку з НБУ. На кореспондентському рахунку комерційного банку у Національному банку України, крім розрахункових операцій, обліковуються і обов’язкові резерви комерційного банку. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України запроваджує для комерційних банків нормативи та порядок формування обов’язкових резервів.
Національний банк України у стосунках з комерційними банками використовує такі фінансові інструменти, як ломбардні кредити, операції РЕПО, пряме кредитування, аукціонні кредити та ін. Вибір фінансових інструментів залежить від характеру грошово-кредитної політики.
До достатньо ліквідних активів належать облігації внутрішньої державної позики; депозити овернайт і короткострокові депозити, які розміщені в інших банках; кредити овернайт та короткострокові кредити, надані іншими банками.
Виконання операцій з дорогоцінними (монетарними) металами комерційними банками можливе лише за умови існування ліцензії. Дорогоцінні метали також розглядаються як достатньо ліквідні активи. У розділі «Дорогоцінні метали» обліковуються тільки ті метали, які визначені законодавчими актами. У цьому розділі не повинні обліковуватись дорогоцінні метали, що знаходяться у сховищі банку за дорученням його клієнтів (їх облік ведеться поза балансом), та цінні папери, які не входять до переліку цінних паперів, що рефінансуються НБУ (їх облік ведеться у третьому та четвертому класах). Перелік цінних паперів, та порядок їх рефінансування визначається Національним банком України.
До простроченої заборгованості належать депозити та кредити, термін сплати за якими прострочено, але ризик неповернення за ними не є настільки високим, щоб відносити їх до сумнівної заборгованості. Сумнівними є такі депозити та кредити, повернення яких не гарантовано. За рахунками сумнівної заборгованості обліковують лише суми основного боргу.
У другому класі відображаються операції з усіма категоріями клієнтів, крім банків, зокрема, операції за розрахунками; наданими кредитами та залученими депозитами; довірчі операції, операції РЕПО з клієнтами та ін.
Поділ клієнтів на контрагенти на рівні плану рахунків відбувається на основі секторів економіки. Згідно з «Методичними рекомендаціями щодо класифікації інституційних секторів економіки України», які затверджені наказом Міністерства статистики України № 172 від 25.07.94 р., поділ економіки України щодо функціонування особливостей та структури здійснено на п’ять секторів:
1) фінансові інституційні одиниці;
2) не фінансові інституційні одиниці;
3) сектор загального державного управління;
4) сектор домашні господарства;
5) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.
Відповідно групуються інституційні одиниці нерезидентів при відкритті рахунків.
У третьому класі відображаються два різних типи операцій. До першого типу належать операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ,— вони відображаються в першому класі — та довгострокових вкладень, які відображені в першому та другому класах).
Операції з цінними паперами поділяються на три види:
— торгові операції з цінними паперами;
— інвестиційні операції з цінними паперами;
— операції з цінними паперами власної емісії.
Цінні папери враховуються в розрізі контрагентів-емітентів. До другого типу належать операції за іншими розрахунками. До їх складу відносять господарчі операції комерційних банків. Це операції з малоцінними і швидкозношуваними предметами та матеріалами, операції з обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. Причому дебіторська і кредиторська заборгованість враховується: за господарчою діяльністю банку; за розрахунками з працівниками банку; сумнівна дебіторська та кредиторська заборгованість.
До інших операцій належать: облік дебіторської та кредиторської заборгованості з внутрішньобанківськими операціями і деякими іншими операціями, клірингові розрахунки, розрахунки з урегулювання валютної позиції банку, а також міжфілійні розрахунки між підрозділами одного банку.
Окремою позицією в цьому розділі обліковується субординований борг — довгострокова позика, яка надасться дочірніми фірмами банку і яка в разі ліквідації або банкрутства боржника підлягає погашенню після задоволення вимог усіх інших кредиторів.
У четвертому класі зосереджені групи рахунків, які відображають довгострокові вкладення банку в асоційовані та дочірні підприємства, в нематеріальні активи та в основні засоби. Вкладення банку в асоційовані дочірні підприємства — це по суті інвестиції банку.
Рахунки даного класу призначені для узагальнення інформації про наявність та рух належних банку основних засобів та їх зношення, нематеріальних активів, вкладень в інші активи довгострокового характеру, такі як капітальні вкладення та ін.
Взаємовідносини між підприємствами — інвестором та дочірніми і асоційованими підприємствами — регулюються чинним законодавством.
До нематеріальних активів належать витрати банку, що приносять дохід. Нематеріальні активи не мають фізичної форми, але мають власну вартість, що базується на правах або привілеях банку. Нематеріальні активи — це вартість придбаних установою прав користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об’єктами промислової та інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, права власності на квартиру, а також інші майнові права, що визначаються об’єктом права власності певної установи банку і приносять дохід. До інших майнових прав належать винаходи, корисні моделі, знаки для товарів та послуг, торгові марки, об’єкти авторських прав, програм забезпечення обчислювальної техніки, «ноу-хау», придбані права на місце на товарній фондовій біржі, до вартості якого входять усі витрати, пов’язані з практичним використанням переваг цього місця для установи банку.
Нематеріальні активи обліковуються в балансі тільки за умови, що вони були придбані за певну ціну. Нематеріальні активи обліковуються в бухгалтерському обліку за первісною оцінкою, яка складається з фактичних витрат на придбання і приведення до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.
Вартість нематеріальних активів погашається за нормами амортизаційних відрахувань, регламентованих банком, виходячи з фактичного терміну корисного використання.
У п’ятому класі обліковується капітал банку. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов’язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалось, безпосередньо відображається на рахунках цього класу.
П’ятий клас включає такі складові власних коштів банку:
— статутний капітал та інші фонди банку;
— результат поточного року;
— результати переоцінки основних засобів.
Інші фонди містять загальні резерви та прибуток минулих років. Це кошти, що повинні забезпечувати зобов’язання банку та покривати збитки.
Результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку і є показником ефективності діяльності банку.
Згідно з чинними правилами рахунки п’ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п’ятого класу кореспондуються тільки між собою.
У шостому і сьомому класах відображені операції, які пов’язані з формуванням доходів, а також витрати, які виникають під час діяльності комерційного банку. Всі доходи і витрати обліковуються в цих розділах незалежно від порядку оподаткування.
Доходи — це збільшення вигод протягом періоду у формі притоку, або зростання активів, або зменшення зобов’язань, які призводять до збільшення капіталу і різняться від тих, що являють собою вклади власників, часткою власного капіталу.
Витрати — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відтоку або використання активів, або виникнення заборгованості, які спричинюють зменшення власного капіталу і різняться від тих, що розподілені між власниками власного капіталу.
Усі доходи і витрати поділяються на:
— доходи і витрати від статутної діяльності;
— доходи і витрати, що забезпечують статутну діяльність;
— створення резервів;
— непередбачені доходи і витрати.
До першої групи належать доходи і витрати, безпосередньо пов’язані з видами діяльності, передбаченими Законом «Про банки і банківську діяльність» (статутною діяльністю): відсоткові, комісійні, торговельні та ін.
Друга група включає доходи і витрати, які не передбачені статутною діяльністю, але забезпечують функціонування банку: адміністративні витрати; доходи і витрати від продажу основних засобів та нематеріальних активів; від фінансових інвестицій (вкладень в асоційовані і дочірні компанії); орендних операцій; консультацій не фінансового характеру та ін.
Третя група включає витрати на створення резервів. Особливість цих витрат полягає в тому, що це—не грошові витрати. Створення резервів свідчить, що банк визнає погіршення якості активів або підвищення ризику операцій, їх негативний вплив на фінансовий результат.
Резерви формуються під знецінення заборгованості за кредитами, втрати від знецінення цінних паперів та під іншу сумнівну дебіторську заборгованість, яка визначається у певний звітний період.
Доходи і витрати вважаються непередбаченими, якщо вони мають такі ознаки:
— виникають у разі надзвичайних ситуацій і носять поодинокий характер — прибуток (збиток) буде визначений тільки за фактом подій;
— не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів та пасивів);
— не підлягають контролю і не можуть бути взяті до уваги при фінансовій оцінці банку.
При визначенні доходів і витрат основним вважається принцип нарахування і відповідності.
Рахунки восьмого класу призначені для відображення операцій управлінського обліку. Треба зазначити, що в Україні до останнього часу управлінський облік не набув такої ваги, як у міжнародній практиці, де він використовується як важливіший інструмент управління витратами банків. Вітчизняним комерційним банкам у світлі нової концепції бухгалтерського обліку належить розробити методологію і методику ведення управлінського обліку.
Дев’ятий клас призначений для відображення позабалансових операцій. Усі рахунки цього класу можна поділити на три групи.
1. Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку операцій, які несуть різні ризики для банку. Це зобов’язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, що мають юридичну силу.
2. Рахунки розділів 96—98 використовуються для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації. Усі рахунки цих розділів активні.
3. Розділ 99 містить контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за позабалансовими рахунками.
Особливості нового плану рахунків полягають у наступному.
1. Мультивалютність. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій. Операції в іноземній валюті обліковуються на тих самих рахунках, що й операції в гривнях. Зв’язок між операціями в іноземній і національній валютах забезпечують технічні рахунки: рахунок валютної позиції; рахунок гривневого еквівалента валютної позиції.
2. Подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками.
3. У плані рахунків передбачена наявність управлінського обліку.
4. Нові вимоги до аналітичного обліку (див. п. 2.4).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Облік та аудит у комерційних банках (Герасимович)