Головна Головна -> Підручники -> Підручник Облік та аудит у комерційних банках (Герасимович) скачати онлайн-> ГЛАВА 7 ОБЛІК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ.7.1. Організація обліку кредитних операцій

ГЛАВА 7 ОБЛІК КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ.7.1. Організація обліку кредитних операцій



Кредитні операції посідають ключове місце з-поміж активних операцій комерційних банків. У більшості банків позичкові рахунки складають не менше половини їх сукупних активів і забезпечують близько 70 % від отриманих ними доходів. До кредитних операцій належать: позичкові операції, операції кредитного характеру та послуги кредитного характеру:

Облік операцій кредитного характеру розглядається в окремому параграфі.
Суб’єктом кредитної операції є банк та його клієнти. Банк виступає як кредитор, тобто він є юридичною особою, яка надає або бере на себе зобов’язання надати в майбутньому певну суму грошових коштів у розпорядження позичальника на певний строк. Позичальниками виступають клієнти та партнери банку, які отримують кошти в позику (у користування) і зобов’язуються повернути їх у визначений строк. До них належать суб’єкти підприємницької діяльності, органи державного управління, населення, банки.
Чинне банківське законодавство надає клієнту право вибору банку для реалізації потреби в кредитних операціях, тобто клієнт має право відкривати позичкові рахунки не в одному, а в декількох банках. Це створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції і надає клієнту можливість обирати банк, який пропонує найбільш оптимальні умови кредитування.
При визначенні кредитної політики комерційні банки повинні враховувати рекомендації Національного банку України щодо організації та регулювання кредитного процесу, які викладені в положенні «Про кредитування».
Банки, які орієнтуються на запроваджені в міжнародній банківській практиці принципи організації банківської справи розробляють спеціальний документ з кредитної політики — керівництво, або меморандум, з кредитної політики. Він визначає філософію та стратегію банку в галузі кредитування і містить детальний опис технології організації кредитного процесу. Це конфіденційний документ, оскільки він розкриває стратегію і методи кредитної політики конкретного банку.
До найважливіших елементів кредитної політики належать наступні:
1. Мета банку, що покладена в основу формування кредитного портфеля (сегмент економіки, куди скеровуються кредитні вкладення, регіон, що обслуговується, види кредитів, які надаються, обсяги і якість кредитів).
2. Формування структурних підрозділів банку (управлінь, департаментів, відділів, груп), які беруть участь у виконанні кредитних операцій; визначення їх функцій та повноважень.
3. Розробка посадових інструкцій для співробітників підрозділів банку, що виконують кредитні операції, які визначають їхні обов’язки та повноваження щодо видачі позик; запровадження стандартів, параметрів і процедур (дій), якими повинні керуватись службовці у своїй діяльності з надання, оформлення, обліку, контролю за використанням позик і управління ними.
4. Визначення напрямків проходження інформації щодо виконання кредитної операції в середині банку; затвердження форм документів, що використовуються на кожній стадії виконання кредитної операції чи підлягають обов’язковому зберіганню в кредитній справі (досьє) клієнта (фінансова звітність, угода застави, гарантії тощо).
5. Розробка класифікації позик, методів і форм кредитування; рейтингу якості позик.
6. Порядок і правила оцінки забезпечення кредитів та реалізації застави.
7. Визначення політики і практики запровадження відсоткових ставок і комісії за позиками.
8. Розробка стандартів оцінки позик та умов кредитних угод.
9. Правила і порядок контролю за клієнтом та погашенням позики.
10. Правила і порядок пролонгування позик, роботи з проблемними кредитами, покриття збитків за позиками.
Таким чином, кредитна політика дозволяє з’ясувати підходи конкретного комерційного банку щодо організації та регулювання кредитного процесу. Під організацією кредитного процесу розуміють техніку та технологію кредитування.
У складі підрозділів банку, які уповноважені здійснювати кредитні операції, чільне місце посідають обліково-операційний відділ та головна бухгалтерія. Їх функція полягає в нагромадженні, обробці, узагальненні та зберіганні інформації щодо проведених банком операцій, у тому числі кредитних. Якість синтетичного і аналітичного обліку позичкових операцій багато в чому зумовлена можливістю своєчасного отримання інформації про розподіл кредитних вкладень за секторами економіки, видами позик та їх забезпеченням щодо окремих позичальників, про рух і погашення кредитів та ін.
Повнота та своєчасність отримання інформації про кредитні вкладення визначають якість ухвали кредитних рішень і впливають на якість управління кредитним портфелем. Чітко налагоджене документальне оформлення операцій з видачі та погашення позик дозволяє запровадити чіткий контроль за виконанням кредитних операцій па усіх стадіях кредитного процесу.
На побудову обліку позичкових операцій суттєво впливають такі елементи кредитного процесу, як класифікація позик, форми і методи кредитування, методи хеджування кредитного ризику. Методи кредитування визначають низку технічних елементів кредитного процесу, а саме: форму позичкового рахунку, порядок регулювання кредитної заборгованості, способи контролю за цільовим використанням запозичених коштів і своєчасним їх поверненням.
Таким чином, метод кредитування визначає спосіб видачі та погашення кредиту.
В умовах радянської господарської практики організація кредитного процесу в банках жорстко регулювалась з боку органів державного управління. За галузями економіки централізовано визначалось співвідношення власних та залучених коштів. Таким чином, у плановому порядку регламентувалась міра участі кредиту в формуванні обігових коштів, що призводило до автоматизму в кредитуванні. Держбанк колишнього СРСР розробляв методи і форми кредитування підприємств та організацій, правила і порядок регулювання заборгованості за позиками, контролю за використанням кредитів. Завдання банків полягало в чіткому виконанні нормативних та інструктивних документів. У радянській банківській практиці застосовувались два методи кредитування: за залишком та за обігом. При обох цих методах кредитування видача кредитів здійснювалась під конкретні об’єкти, тобто визначені види товарно-матеріальних цінностей і витрат, наприклад, паливо, незавершене виробництво, готова продукція на складі тощо. Під час проведення банківської реформи 1987—1988 рр. у практику був запроваджений метод кредитування за укрупненим об’єктом згідно з уніфікованою схемою фактично для всіх галузей економіки.
При цьому методі кредитування видача позики (у межах заздалегідь визначеної планової величини) відбувалась безпосередньо па здійснення платежів шляхом сплати з позичкового рахунку грошово-кредитних документів за цінності, що кредитуються, в момент виникнення потреби в залучених коштах. Погашення кредиту відбувалось після завершення кругообігу коштів позичальника згідно з планом реалізації (товарообігу) з розрахункового рахунку. Кредит при цьому набував платіжного характеру. Використання такого методу кредитування дозволяло забезпечити безперервність платіжного обігу господарських органів, а також постійну участь кредиту в господарському обігу позичальника.
Перехід до ринкової економіки характеризує відсутність жорсткого диктату з боку держави щодо організації кредитного процесу в комерційних банках. Банки мають право самостійно обирати методи кредитування, виходячи, перш за все, з класності та рейтингу позичальника. Вони повинні також самостійно розробляти пакет документів, які використовуються для ухвали кредитного рішення, оформлення видачі позики і контролю за її рухом. При цьому повинні бути чітко визначені форма і зміст документа, вимоги до його заповнення і ведення документації в цілому. Добре організована система з чітким веденням реєстрації документів та операцій в бухгалтерії є визначальною умовою управління кредитними операціями.
Суб’єкти підприємницької діяльності в умовах формування ринкових відносин самі визначають співвідношення власного капіталу і залучених джерел, керуючись при цьому принципом економічної доцільності. У складі залучених джерел поряд із банківським кредитом широко використовується комерційний кредит.
При такій організації обігових коштів відбувається перехід від кредитування об’єкта до кредитування суб’єкта під загальний розрив платіжного обігу з метою його підтримання. При видачі позик комерційні банки послуговуються методами кредитування, що адекватні ринковій економіці та широко застосовуються в зарубіжній банківській практиці.
У зарубіжній банківській практиці можна виділити два основних методи кредитування. Суть першого методу полягає в тому, що питання про надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку. Позика надається на певний термін у декілька тижнів, місяців чи років і пов’язана з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка таких позик суб’єктам підприємницької діяльності перевищує 50 %.
Другий метод кредитування полягає в наданні банком позичальнику позики в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових фондах фінансування. Такий метод кредитування називається кредитною лінією. Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне забалансове зобов’язання про надання грошових коштів.
У банківській практиці розрізняють два види кредитних ліній: відновлювальну (револьверну) та невідновлювальну.
У випадку відкриття невідновлювальної кредитної лінії ліміт кредитування запроваджується у вигляді ліміту видачі, тобто банк бере на себе зобов’язання надати позику в певному розмірі. Після надання банком кредиту у встановленому розмірі та його погашення позичальником відносини між банком і позичальником припиняються.
При відкритті відновлювальної (револьверної) кредитної лінії ліміт кредитування визначається у вигляді ліміту заборгованості з позики. Це дозволяє підприємству-позичальнику отримати позику в межах встановленого ліміту, погасити всю її суму (або частину суми) і автоматично отримати повторно кредит у межах терміну дії кредитної лінії. Відновлювальна кредитна лінія є більш гнучкою формою кредитування і нерідко надається без спеціального забезпечення. Кредитна лінія може бути як короткостроковою з періодом дії, що, як правило, не перевищує 180 днів, так і довгостроковою із терміном дії 3—5 років. За відкриття кредитної лінії банк отримує комісію.
Залежно від характеру зобов’язань банку розрізняють підтверджену та обов’язкову кредитні лінії.
Підтверджена кредитна лінія передбачає домовленість щодо наміру банку кредитувати. Вона не є офіційним зобов’язанням банку. Банк зобов’язується надати позику згідно з заявкою клієнта лише у невідкладному випадку, тому клієнт мало зацікавлений в такій кредитній лінії і використовує її лише як гарантію за позикою, яку надає інший кредитор. Відсоткова ставка за такою кредитною лінією може заздалегідь не визначатися. Такі зобов’язання не враховуються навіть за балансом. Вони підлягають лише позасистемному обліку.
Обов’язкова кредитна лінія являє собою контрактне зобов’язання, згідно з яким банк зобов’язується у письмовій формі кредитувати клієнта за його проханням згідно з термінами та умовами, які передбачені кредитною угодою. Отже, банк може відмовити в кредитуванні лише у випадку, якщо виявить реальне погіршення фінансового стану клієнта або порушення ним умов кредитної угоди. Таке зобов’язання банку підлягає обліку за балансом на позабалансовому рахунку. При відкритті такої кредитної лінії банк отримує комісію або від суми зобов’язання, або від його частини, яка не використана позичальником.
У сучасних умовах комерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу до клієнта при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають високий кредитний рейтинг.
Метод кредитування, який включає організаційні й технічні умови кредитування, обумовлює форму позичкового рахунку. Форма позичкового рахунку визначає режим функціонування рахунку, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі та погашення кредиту і їх відображення в облікових реєстрах. Для проведення операцій з кредитування банк може відкрити позичальникам наступні позичкові рахунки: простий (окремий) позичковий рахунок, спеціальний позичковий рахунок і поточний рахунок з правом на овердрафт.
Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі разової позики на цільову потребу, так і при наданні позик траншами в межах кредитної лінії. Кожна позика може бути видана лише за наявності документа, який містить дозвіл на її видачу. Погашення позики здійснюється з поточного рахунку позичальника за його власний кошт. Клієнту може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від числа видів кредитів, які він отримує в банку.
Спеціальний позичковий рахунок застосовується, коли позичальник відчуває постійну або сезонну потребу в запозиченні коштів. Рахунок відкривається на весь період кредитування на підставі дозвільного документа, але для виконання операції з видачі позики спеціальний документ не потрібен.
Операції з видачі кредиту здійснюються шляхом сплати грошово розрахункових документів (оплата сировини і матеріалів, робочої сили, платежів до бюджету і т. ін.) безпосередньо зі спец позичкового рахунку. Кредит погашається або плановими платежами з поточного рахунку, або через використання строкового зобов’язання з умовними строками погашення. В даний час ця форма рахунку майже не використовується комерційними банками. Застосування спец позичкового рахунку можливе також при кредитуванні за кредитною лінією.
Поточний рахунок з правом на овердрафт відкривається позичальникам, які укладають з банком спеціальну угоду для отримання такого виду позики, як овердрафт. Право використання овердрафта надається лише надійним клієнтам. В угоді банк визначає максимальну суму овердрафта, або, іншими словами, ліміт за овердрафтом, мету позики і її тривалість, умови надання кредиту і порядок його погашення.
Потреба в банківському овердрафті у прибуткових підприємств може виникнути з наступних причин.
1. Власники підприємства можуть ухвалити рішення про вилучення отриманого прибутку у вигляді дивідендів. У цьому випадку в підприємства виникає потреба в плановому джерелі фінансування, як і в момент початку діяльності. Така потреба може бути реалізована або за рахунок отримання цільової позики під забезпечення (під запаси товарно-матеріальних цінностей, готової продукції тощо), або через отримання права на овердрафт.
2. Підприємство може придбати нове обладнання або інші фіксовані активи. Це обумовлює зменшення обігових та збільшення фіксованих активів. Якщо сума прибутку і амортизації недостатня для покриття затрат на придбання, виникає розрив між надходженнями і виплатами у часі.
3. Підприємство реалізує програму збільшення товарообігу. В нього виникає потреба у джерелах фінансування додаткової потреби в товарних запасах.
Таким чином, овердрафт є додатковим джерелом фінансування, яке дозволяє забезпечити безперервність платіжного обігу.
Овердрафт надається автоматично при відсутності у клієнта коштів на поточному рахунку шляхом здійснення його платежів.
Видача позики виконується з окремого позичкового рахунку за овердрафтом шляхом сплати грошово-розрахункових документів. На погашення заборгованості за цим рахунком скеровуються всі суми, які зараховані на поточний рахунок клієнта. Таким чином, по суті цей рахунок функціонує у режимі спецпозичкового. Як правило, відсоткова ставка за овердрафтом фіксується відносно базової відсоткової ставки банку (наприклад, 5 пунктів понад базову ставку). У випадку перевищення встановленого максимального розміру за овердрафтом банк стягує з клієнта підвищений відсоток і комісійний збір, розмір якого обумовлюється в угоді.
Застосування контокорентного рахунку, який об’єднує в собі позичковий та поточний рахунки, не передбачено затвердженим планом рахунків для комерційних банків.
Суттєве значення для обліку кредитних операцій і організації звітності за позиками має такий елемент кредитної політики, як класифікація кредитів. У положенні «Про кредитування», яке розроблене Національним банком України, наведена класифікація кредитів за такими ознаками: вид позики, категорія позичальника, вид забезпечення, строки надання, призначення.
Підхід НБУ до класифікації позик не за всіма критеріями співпадає з прийнятим у зарубіжній банківській практиці. Проте слід відзначити, що класифікація кредитів не є стабільною і з розвитком практики кредитування змінюється. В основу формування синтетичних рахунків для обліку кредитних операцій покладено класифікацію кредитів, запроваджену НБУ.
Балансові рахунки для обліку кредитних операцій розміщені в першому та другому класах плану рахунків. Розподіл рахунків за класами узгоджується з принципами побудови балансу, в даному випадку окремого відображення міжбанківських та клієнтських операцій.
У першому класі «Казначейські та міжбанківські операції» згруповані рахунки для обліку кредитних операцій, які, по-перше, виникають з приводу отримання комерційними банками запозичених коштів від Національного банку України і, по-друге, відображають відносини з отримання та надання позик іншим комерційним банкам.
Операції з отримання кредитів комерційними банками за своєю суттю є однією з форм залучення ресурсів в банк і належать до пасивних операцій.
У складі позабалансових рахунків передбачені рахунки для обліку забалансових зобов’язань банку кредитного характеру. Вони згруповані у наступні рахунки дев’ятого класу:
— гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банкам (рахунок № 900);
— гарантії, надані клієнтам (рахунок № 902);
— сумнівні гарантії та поручительства (рахунок № 909);
— зобов’язання з кредитування, які надані банкам (рахунок № 910);
— зобов’язання з кредитування, які надані клієнтам (рахунок №912).
У випадку справдження умов, що зафіксовані в угоді про гарантії і контрактні зобов’язання, банк буде зобов’язаний видати позику або здійснити платіж третій особі, що спричинить зміну величини запозичених активів у балансі банку.
З-поміж позабалансових рахунків можна також виокремити рахунки, які носять допоміжний характер і використовуються як інструмент контролю при здійсненні кредитних операцій. Операції, що обліковуються на цих рахунках, можуть справити безпосередній вплив па зміну величини запозичених активів і відображаються за балансом на рахунках наступних груп:
— отримана застава (рахунок № 950);
— не сплачені в строк доходи (рахунок № 960);
— борги, списані у збиток (рахунок № 961);
— інші цінності та документи (рахунок № 9819). Класифікація рахунків у балансі для обліку кредитних операцій наведена нижче:

Розглянемо критерії, які покладено в основу поданої класифікації. Можна виділити наступні основні ознаки, за якими здійснюють групування рахунків для обліку кредитних операцій в балансі:
— інституційна;
— вид кредитної операції;
— цільове призначення і вид кредиту;
— строки користування кредитом;
— тип заборгованості за позикою;
— доходи, що належать банку за надані кредитні послуги.
Згідно з інституційною ознакою рахунки в балансі перш за все згруповані щодо наступних позичальників:
а) банки (перший клас, 152 група);
б) суб’єкти підприємницької діяльності (другий клас, 20 розділ);
в) органи загального державного управління (другий клас, 21 розділ);
г) фізичні особи (другий клас, 22 розділ).
У середині інституційних позичальників позичкові рахунки групуються (або виділяються окремі рахунки) за видами кредитних операцій:
а) пряме кредитування (позичкові операції);
б) непряме кредитування:
— кредити за операціями РЕПО (група 201, рахунок № 1522);
— кредити за врахованими векселями (група 202);
— кредити за факторинговими операціями (група 203);
— фінансовий лізинг (рахунки № 1525,2075).
Рахунки суб’єктів підприємницької діяльності для обліку позичкових операцій поділяються за цільовим направленням кредиту і окремими видами кредитів.
У синтетичному обліку окремо виділяються рахунки для обліку кредитів, які видаються для формування обігового капіталу і на фінансування інвестиційної діяльності.
Облік кредитів, призначених для фінансування обігового капіталу, ведеться за ознакою їх цільового призначення. Окремо враховуються кредити, видані на закупівлю сировини, матеріалів, формування товарних запасів, під готову продукцію на складі та відвантажені товари (рахунки групи 204), а окремо — кредити, видані на фінансування операцій з експорту та імпорту товарів і послуг і за форфейтинговими угодами (рахунки групи 205).
На фінансування обігового капіталу направляються також кредити для фінансування розрахунків за товари та послуги за допомогою платіжних карток, на поповнення обігових коштів, на виплату заробітної плати, у тому числі за розпорядженням органів влади, та деякі інші, що обліковуються у складі групи «Інші кредити в поточну діяльність» (рахунки групи 206). Кредити в інвестиційну діяльність, які направляються на покриття затрат по будівництву та освоєнню землі, на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі обліковуються на рахунках групи 207.
Така побудова синтетичного обліку кредитів, які надані суб’єктам підприємницької діяльності, не дозволяє отримати інформацію про кредитні вкладення банку за секторами економіки чи в галузевому аспекті. Це можливо лише за даними аналітичного обліку шляхом введення в номер особового позичкового рахунку коду галузі.
Принцип цільового призначення і виду кредиту чітко виявляється і при групуванні рахунків для обліку кредитів, які надані фізичним особам. Кредити, надані фізичним особам, називають споживчими кредитами. Споживчі кредити прийнято підрозділяти на дві групи:
— кредити, які надані на фінансування поточних потреб окремих осіб, у тому числі на придбання товарів тривалого використання, на оплату освіти, медичних послуг, під платіжні картки і т. ін.;
— кредити на покращення житлових умов та ведення господарства.
Стосовно такої класифікації виділені дві групи рахунків:
— кредити на поточні потреби, які надані фізичним особам (рахунки групи 220);
— кредити в інвестиційну діяльність, які надані фізичним особам (рахунки групи 221).
В основу класифікації рахунків з обліку кредитів, які надані органам загального державного управління, покладено ознаку розподілу органів управління за рангами. Останні прийнято підрозділяти на дві групи:
— центральні органи державного управління;
— місцеві органи державного управління.
Відповідно у другому класі виділено дві групи рахунків для обліку таких кредитів — 210 і 211.
В основу побудови рахунків усіх груп покладено єдиний загальний принцип. Згідно з ознакою строковості окремо обліковуються короткострокові та довгострокові кредити. До короткострокових належать кредити, які видані на строк до одного року, до довгострокових — кредити, видані на строк понад один рік.
У кожній групі вирізняються рахунки за ознакою типу заборгованості:
— строкова заборгованість:
— пролонгована заборгованість;
— прострочена заборгованість.
До строкової належить заборгованість по кредиту в межах початкового строку погашення кредиту за кредитною угодою. На рахунку «Пролонгована заборгованість» враховується заборгованість за кредитами, строк погашення яких перенесено до настання початкового строку погашення. До простроченої належить заборгованість за кредити, не погашені у визначений термін. У кожній групі також окремо виділяються рахунки для обліку:
а) доходів, які нараховані банком за надану послугу, строк виплати яких не наступив (відстрочені доходи);
б) прострочених доходів, тобто доходів за кредитами, які у визначений термін не перераховані позичальником банку.
По кожному інституційному позичальнику на рахунках самостійної групи обліковується заборгованість за сумнівними кредитами загальними сумами у розрізі цільових позик.
Усі рахунки, як балансові, так і позабалансові, призначені для обліку активних кредитних операцій, за своїм характером активні, тобто можуть мати лише дебетове сальдо. Дебетове сальдо фіксує суму боргу клієнта перед банком або суму вимоги банку до клієнта. На забалансовому рахунку сальдо фіксує суму взятого банком на себе зобов’язання кредитного характеру.
На позабалансових рахунках, що мають допоміжний характер, облік ведеться в умовній грошовій оцінці. Наприклад, договір застави, або кредитний договір, оцінюється в умовній оцінці 1 грн. і обліковується за дебетом рахунку «Інші цінності та документи». Дебетовий обіг за позичковими рахунками показує загальну суму виданих кредитів. Кредитовий обіг фіксує:
а) суму погашених кредитів;
б) суму заборгованості за кредитами, яка пролонгована і списана на рахунок з обліку пролонгованих позик;
в) заборгованість за непогашені в строк кредити, яка списана на рахунок з обліку прострочених кредитів.
Заключним елементом у системі балансових рахунків для обліку кредитних операцій є рахунки для обліку суми спеціального резерву, який використовується для покриття безнадійної заборгованості за нестандартними кредитами. В балансі сума спеціального резерву обліковується окремо за кредитами, наданими банкам, і загальною сумою за кредитами, наданими іншим інституційним суб’єктам:
— резерв під заборгованість інших банків (група 159, рахунок № 1590);
— резерв під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам (розділ 24, група 240, рахунок № 2400).
За своїм характером ці рахунки пасивні, але належать до виду контрактивних балансових рахунків. У балансі і балансовому звіті залишки за цими рахунками відображаються за активом зі знаком мінус Такий порядок відображення суми резерву дозволяє за даними балансу розраховувати суму чистих кредитних активів, або, іншими словами, реально відображати вартість кредитних активів.

Аналітичний облік кредитних операцій ведеться на бланках особових рахунків. Особові позичкові рахунки відкриваються кожному позичальнику окремо на кожен вид і термін кредиту. Для обліку споживчих позик використовуються спеціальні бланки особових рахунків у формі карточки.
Формування номера особового рахунку здійснюється комерційними банками самостійно у межах наданої їм компетенції. При цьому обов’язково враховують такі параметри:
— номер балансового рахунку (4 знаки);
— ключовий розряд (1 знак);
— характеристику контрагента (1 знак);
— номер за порядком особового позичкового рахунку (2 знаки);
— код контрагента (до 6 знаків).
При організації аналітичного обліку банками також повинні бути враховані спеціальні обов’язкові параметри:
— вид кредиту (револьверний, кредит у межах кредитної лінії, овердрафт, інші кредити);
— цільова спрямованість кредиту (позиція отримує шифр згідно номенклатури НБУ);
— вид забезпечення (забезпечений, незабезпечений);
— дата видачі кредиту;
— дата фактичного погашення кредиту;
— перший строк погашення згідно кредитної угоди;
— кількість пролонгувань;
— категорія ризику (згідно з класифікацією кредитів за якістю). Інші параметри можуть запроваджуватися на розсуд банку у випадку виникнення потреби в отриманні додаткової інформації, необхідної для управління кредитним портфелем. Обов’язкові загальні та спеціальні параметри дозволяють забезпечити звітність за кредитними операціями згідно з вимогами НБУ.
У загальному плані під кредитною операцією розуміють укладання кредитної угоди про надання позики або угоди про прийняте банком на себе зобов’язання щодо видачі кредиту, купівлі позики, яке супроводжується записами у банківських рахунках з відповідним відображенням операції в балансі кредитора і позичальника.
Перелік документів, що подаються позичальником в обов’язковому порядку:
1. Заявка на отримання кредиту за формою, визначеною банком.
2. Анкета позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.
3. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.
4. Копія Статуту.
5. Копія свідоцтва про реєстрацію (перереєстрацію).
6. Копії ліцензій, передбачених законодавством.
7. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням:
— спрямування позичкових коштів;
— розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.
8. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: угоди на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг, виконання робіт та ін., накладні, митні декларації тощо.
9. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати та їх використання на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності фірми, при необхідності — розшифровка окремих статей балансу.
10. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:
— застава майна — опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених товарно-матеріальних цінностей, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони — у разі застави транспортних засобів);
— застава нерухомості —довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;
— гарантія (поручительство) — угода гарантії (поручительства), а також документи по гаранту, зазначені у пп. З—5, 9, 11—12;
— страхування — страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також документи по страховій компанії, перераховані у пп.9, 11, 12.
11. Довідка з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність/відсутність заборгованості за кредитами та картотекою № 2.
12. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.
До документів, перерахованих у пп. 3 — 5, 8, долучаються також оригінали для звіряння.
У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та ін.
Здійснення кредитних операцій супроводжується виконанням наступних облікових операцій:
— реєстрація і відкриття особового позичкового рахунку позичальнику;
— операції з видачі кредиту;
— операції з обліку документів, які супроводжують кредитну операцію;
— операції з погашення кредиту;
— операції з обліку поганих кредитів;
— операції з нарахування та використання резерву на покриття кредитних ризиків;
— операції зі списання з балансу сумнівних кредитів і забалансовий облік боргів по цих кредитах;
— забалансовий облік зобов’язань банку кредитного характеру;
— зберігання і ведення картотек документів;
— відображення кредитних операцій в балансі банку, складання звітності за кредитними операціями.
Облікові кредитні операції є технічним елементом, який логічно завершує виконання окремих етапів (або етапу) кредитного процесу.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Облік та аудит у комерційних банках (Герасимович)