Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А.) скачати онлайн-> Форми організації суспільного буття

Форми організації суспільного буття



Суспільство є системною сукупністю індивідів, які, взаємодіючи, перебувають у певних зв´язках і стосунках, забезпечуючи свою життєдіяльність. Ці взаємовідносини можуть набувати найрізноманітнішого змісту: демографічного, економічного, національного, професійного, політичного, світоглядного тощо, відповідно до чого формуються й певні об´єднання людей, різного рівня загальності (широти) — «соціальні спільності».
Соціальна спільність — реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб´єктом соціальної дії.
Соціальні спільності не є умоглядними абстракціями вчених — соціологів, філософів, вигаданими для зручності аналізу суспільного життя. Вони існують реально, є буттєвою данністю, до того ж данністю не суми індивідів чи їх груп, а цілісністю, яка сама є джерелом власного розвитку. Вони характеризуються різноманіттям конкретно-історичних і ситуативно-зумовлених видів і форм. Так, за кількісним складом коливаються від взаємодії діад (двох людей) до багатомільйонних політичних, екологічних, економічних рухів. За часом тривалості існування — від кількох годин (пасажири конкретного автобусного рейсу, аудиторія конкретного видовищного заходу) до тисячоліть, протягом яких проживають етноси, нації тощо. З огляду на базову системоутворюючу ознаку соціальні спільноти можуть бути розподілені на територіальні, етнічні, демографічні, культурні та ін. Складна сукупність ознак дає підстави всі спільності поділити на два найзагальніші види: аморфні та групові.
Аморфні спільноти — це структурно нерозчленовані, доволі нестійкі утворення з розмитими межами, невизначеним якісним і кількісним складом, відсутністю чіткого принципу входження до них. Їм властивий ситуативний спосіб існування, тобто вони утворюються і функціонують на основі та в межах певної конкретної діяльності, неможливі поза нею, а тому є нестійкими, плинними утвореннями. Аморфні спільноти характеризуються різнорідністю складу, їм властива міжгрупова природа, тобто вони не беруть до уваги національні, класові чи інші групові особливості. Вони не можуть бути у складі ширших спільнот, їх структурними одиницями. Типовими зразками аморфних спільнот є учасники широких екологічних, політичних рухів, прихильники естрадних чи спортивних суперзірок, уболівальники спортивних команд, члени асоціацій за інтересами (філателісти, нумізмати, натуралісти тощо).
Значно важливішою і суттєвішою різновидністю соціальних спільнот є соціальні групи — основна структурна одиниця суспільства, його «субкомпонент». Поняття «соціальна група» узагальнює сутнісні характеристики колективних суб´єктів суспільних зв´язків, взаємодій і відношень. Першим розкрив їх зміст Т. Гоббс («Левіафан»), визначивши соціальну групу як сукупність певної кількості людей, об´єднаних спільними інтересами чи спільною справою. Тобто соціальна група постає добровільним об´єднанням, результатом бажання індивідів до об´єднання, які Гоббс поділив на упорядковані й неупорядковані, політичні й приватні та ін. Об´єднаннями такого типу є різноманітні братства, спілки, громадські організації, релігійні об´єднання, політичні партії тощо.
Але поняття «соціальна група» не обмежується лише змістом, сформульованим Гоббсом. З плином часу його зміст зазнав змін, набувши різної інтерпретації. Австрійський соціолог Людвіг Гумплович (1838—1909), наприклад, пов´язував його з біологічними (расовими) ознаками людей. У Маркса соціальна група постає не суб´єктивною спільністю людей, як у Гоббса, а навпаки — спільністю, що склалась об´єктивно-історично. До таких об´єднань належать етнічні спільноти, рід, плем´я, сім´я тощо.
Американський соціолог Роберт Мертон (нар. 1910) визначає соціальну групу як сукупність індивідів, що взаємодіють між собою, усвідомлюють свою належність до цієї групи і є такими з погляду інших. Тобто він виокремлює в соціальній групі три основні риси: взаємодію, членство і єдність. Специфічно інтерпретують зміст цього поняття у своїх працях американські соціологи Чарльз Кулі (1864—1929), Елтон Мейо (1880—1949), Джордж Хоманс (нар. 1910) та ін., засвідчуючи складність природи соціальних одиниць та їх взаємодію.
Узагальнення різних поглядів щодо природи соціальних груп дає підстави для тверджень, що, на відміну від аморфних спільнот, їх характеризують:
— стійка взаємодія, яка сприяє міцності та стабільності їх існування у суспільному просторі й часі;
— відносно високий ступінь згуртованості;
— чітко виявлена однорідність складу, тобто наявність особливостей, властивих усім індивідам, які входять до групи;
— входження у ширші спільноти зі статусом їх структурних утворень.
Природа таких об´єднань є складною. Вони, як правило, виступають системними утвореннями стосовно індивідів, які, з одного боку, просторово роз´єднані, а з іншого — не позбавлені інтегративних прикмет. Такі поняття, як «дух колективу», «душа народу», «суспільна свідомість», «психологія нації» тощо, не є тільки метафоричними висловами. Вони вказують на певні реальні цілісні сили й начала, які й проливають світло на загадковість природи макро- та мікроструктурних одиниць, суспільства загалом. Системні об´єднання людей мають розвинену внутрішню динамічність. У нації, наприклад, чи суспільстві системні ефекти виникають унаслідок переплетіння або схрещування багатьох індивідуальних агентів. Системне виступає як нове, в якому у взаємодоповнювальній єдності перебувають і хаос, і порядок. Їм властиві певні параметри порядку, атракторні (лат. «attractio» — притягування) стани, які часто бувають домінуючими. На їх основі формуються норми відповідної культури, мистецтва, етики, мови, які засвоюються максимальною кількістю представників соціальної групи. Згодом виникають нові імпульси, нові атрактори, потяг до яких руйнує старі параметри порядку. Тому кожна соціальна група (особливо широкого загалу) є системою зі складною динамікою інтегральних ефектів.
Соціальна група — обмежена в розмірах спільність людей, виокремлених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у межах історично визначеного суспільства.
Залежно від компактності, форми зв´язків і кількості учасників у соціальних групах прийнято виділяти внутрішні утворення: за розміром — мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); за соціальним статусом — формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); за безпосередністю зв´язків — реальні (контактні) та умовні тощо. Розміри, структура і склад соціальної групи визначаються цілями, заради яких вона набула буттєвого статусу. Найпоширенішою є класифікація груп за розміром, оскільки за нею вбачаються й інші типи класифікацій. Так, наприклад, мала чи локальна соціальні групи можуть бути, крім усього, формальними чи неформальними, реальними чи умовними.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А.)