Головна Головна -> Підручники -> Підручник Філософія (Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А.) скачати онлайн-> Малі та середні соціальні групи

Малі та середні соціальні групи



Малі соціальні групи
Групоутворюючою ознакою малих соціальних груп є наявність безпосередніх контактів та емоційних зв´язків, завдяки чому члени групи володіють розвиненим почуттям належності до неї. Характерними рисами малої соціальної групи є: нечисленність складу, просторова близькість учасників, тривалість існування; спільність трудових цінностей, норм і зразків поведінки, добровільність вступу до групи.
Малі соціальні групи (мікросоціальні спільноти) — спільноти, які об´єднують незначну кількість людей (до кількох десятків) на основі безпосередніх тісних контактів, стійкого спілкування, певних цінностей і норм поведінки.
Різновидом малої соціальної групи є так звані первинні малі групи. Цей термін запроваджений американським соціологом Ч. Кулі. Прикметною ознакою цих груп, за Кулі, є тісні й безпосередні зв´язки та співробітництво їх учасників на основі високого рівня емоційності. Прикладом первинних соціальних груп є сім´я, «ігровий майданчик», сусіди. Вони є універсальними, притаманними всім часам і всім стадіям розвитку, формування соціальної природи індивіда, дають найперший і найповніший досвід соціальної єдності, яка ґрунтується не на абстрактній, а на живій, чуттєво-емоційній основі. Через первинну групу здійснюється соціалізація індивідів, засвоєння ними зразків поведінки, соціальних норм, цінностей та ідеалів. Такі групи виконують роль первинної ланки у зв´язках між суспільством і особою. Через них людина усвідомлює свою належність до певних соціальних спільнот, бере участь у житті суспільства.
Якщо мала соціальна група формується й функціонує відповідно до офіційно визначених цілей, якщо безпосередню основу міжособистісних контактів становить виготовлення певного продукту або досягнення якоїсь іншої мети, то вона є формальною, або офіційною. Вона, як правило, діє у межах функціонування вищої за рангом спільності, тобто є офіційною частиною певної трудової або громадської організації. Їх чисельність, структура, стосунки між учасниками групи, права і обов´язки визначаються й регулюються офіційними положеннями, інструкціями, статутами, нормами та ін. Об´єднаннями такого ґатунку є первинні виробничі об´єднання (бригади, ланки, лабораторії), студентські групи, шкільні класи тощо.
Коли ж група не має офіційного, юридично зафіксованого статусу, а стосунки в ній не формалізовані в нормативних актах і мають характер природних людських стосунків, то така група є неформальною. Виникають і функціонують вони на основі спільності та інтересів, цінностей, особистих симпатій, любові, товариськості тощо (товариські, сусідські компанії, спільноти ровесників, угруповання типу рокерів, металістів, панків тощо).
Малі соціальні групи мають лідера — особу, здатну впливати на членів групи, здійснювати контроль і координацію спільної діяльності для досягнення мети. Лідер, як і група, може бути формальним і неформальним. Формальний призначається «зверху», часто без погодження з думкою відповідної спільноти, яку він має очолити. Неформальний добровільно визнається групою, оскільки виокремлюється з-поміж інших своїми особистими якостями, вмінням організувати і спрямувати діяльність групи, впливати на її учасників особистим прикладом чи авторитетом.
Роль мікросоціальних груп як суб´єктів суспільного розвитку не досить відчутна, навіть незначна, але у формуванні особистості вона не просто вагома, а здебільшого — визначальна, особливо якщо взяти до уваги сім´ю — найважливішу форму організації життя людей. Адже людина народжується в сім´ї як особистість, навчається мистецтву людських стосунків на різних рівнях буття і в різних сферах діяльності, готується до майбутньої ролі чоловіка або дружини, батька або матері тощо. Стосунки в сім´ї (між батьками і дітьми, братами і сестрами) готують молодь до різноманітних складних і суперечливих суспільних стосунків. Водночас, суспільні зміни спричиняють зміну й сім´ї — її форми, структури, впливають на особливості сімейних стосунків. Це дало підстави для твердження про сім´ю як мікросоціум (мале суспільство), що засвідчує нерозривну єдність сім´ї і суспільства.
Сім´я як мікросоціальна група — соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв´язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відповідає за виконання притаманних їй різноманітних функцій.
Як спільнота сім´я така ж давня, як і сама людина. Вона пройшла довгий шлях історичного розвитку, в процесі якого видозмінювались внутрішні стосунки в ній, набуваючи різноманітного ціннісного впливу. Через відсутність безпосередніх доказів генезису сім´ї, особливо її онтологічних засад, цей процес є дуже складним для вивчення. Тому більшість суджень про витоки сім´ї є здебільшого здогадом, який лише певною мірою відображає реальні події. Більшість дослідників вважає, що сім´я як історичне явище в своєму розвитку пройшла кілька етапів, форм. Їй передував період проміскуїтету (лат. promiscuns — змішаний, спільний) -— стадія нічим не обмежених статевих зносин у первісному суспільстві (полігамія), яку інколи ще називають «стадією зоологічного індивідуалізму».
Первинною формою сім´ї вважають кровноспоріднену (кровнородинну), яка складалась із кровних родичів — батьків і дітей, між якими були заборонені статеві зв´язки. Такі табу давали змогу уникати кровозмішання, сприяли народженню здорового і повноцінного потомства, що було запорукою збереження людського роду.
Наступним етапом сім´ї була групова сім´я в ендогамному (між особами однієї суспільної групи) і екзогамному (шлюб у межах однієї родової групи був заборонений) варіантах, де заборонялись статеві стосунки не тільки між батьками і дітьми, але й між братами і сестрами. Як і в кровноспорідненій, у груповій сім´ї родовід визначався материнською лінією.
Подальший її розвиток репрезентує парна сім´я, де вже конкретно визначені чоловік і жінка об´єднувались на більш-менш тривалий період їх життя. Родовід продовжувався по материнській лінії. Цей тип сім´ї був ще нетривким, оскільки кожен з її основних членів міг продовжувати жити у своїй родинній групі. Тому правильніше буде визначити цей тип сім´ї як дислокальна парна сім´я, в якій уже була відчутною зростаюча роль чоловіка як основного здобувача їжі.
Матеріальна перевага чоловіка, його майнова влада, право власності сприяли появі патріархальної сім´ї. Це була перша історична форма моногамної сім´ї (моногамія — одношлюбність), хоч моногамія стосувалась лише жінки, яка згідно з тогочасним правом була повністю підпорядкована волі чоловіка, стаючи насамперед знаряддям дітонародження.
Згодом церква освятила шлюб — визнану суспільством, через систему закріплених прав і обов´язків, форму взаємин між чоловіком і жінкою та їхніми дітьми, наголосивши на елементах рівності його суб´єктів. Святий апостол Павло у першому посланні до коринтян закликав: «Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само і чоловікові дружина». У такий спосіб зміцнювались засади моногамної сім´ї, яка передбачає міцний союз чоловіка і жінки разом із їхніми дітьми. Саме рівність чоловіка та жінки, їх взаємна любов є основою сучасної сім´ї, сучасних подружніх зв´язків, міжстатевої культури.
Найзагальнішими обов´язковими умовами сучасного шлюбу є досягнення певного віку суб´єктами шлюбу (як правило, 18 років і для чоловіків і для жінок; в Україні шлюбний вік для жінок знижений на 1 рік і становить 17 років); добровільність і взаємна згода чоловіка та жінки; відсутність іншого зареєстрованого шлюбу в майбутнього подружжя.
Основними формами сучасного шлюбу є релігійний (церковний) і громадянський. Перший особливо поширений серед мусульманських народів країн Сходу, католиків деяких країн Латинської Америки. Тільки громадянський шлюб визнається в Австрії, Бельгії, Голландії, Німеччині, Україні, Швейцарії, Японії тощо. Альтернативні форми шлюбу допускаються в Англії, Данії, Італії, Іспанії, Канаді тощо.
Основними суспільними функціями сім´ї є:
— репродуктивна (дітонародження), пов´язана з відтворенням собі подібних, тобто населення країни;
— виховна, пов´язана із батьківською й материнською любов´ю, через яку дитина набуває суспільно значущих якостей особи;
— господарсько-побутова (економічна), пов´язана із забезпеченням матеріального добробуту сім´ї;
— рекреативна (лат. recreo — відновлюю, підбадьорюю), що полягає у забезпеченні відтворення фізично-психічних, духовних сил людини.
Тільки за умови виконання сім´єю всіх цих функцій вона може бути міцною і щасливою, а отже, й тривалою. На жаль, у житті все відбувається значно складніше. А тому й сім´ї бувають різні: повні й неповні, багатодітні й бездітні, рівноправні й авторитарні, духовно багаті й бездуховні. Незважаючи на наявну культуру міжстатевих і шлюбно-сімейних стосунків, вони все більше набувають форми своєрідної штучності, а звідси й нетривалості (в Україні серед розлучених частка молодих сімей — (тривалість шлюбу до 7 років) — становить дві третини). Це дає підставу деяким дослідникам стверджувати, що сім´я в її чітко моногамній формі відмирає, натомість приходять так звані «відкриті» шлюби, шлюби «тимчасові», «за угодою» тощо. Ці проблеми сім´ї й шлюбу потребують розв´язання на державному рівні, особливо що стосується матеріально-економічного стану сім´ї, підвищення статевої та шлюбно-сімейної культури юнаків і дівчат як майбутніх чоловіків та дружин.

Середні соціальні групи
До середніх соціальних груп зараховують, як правило, численні об´єднання людей (від кількох тисяч до десятків мільйонів).
Середні (локальні) соціальні групи — спільності людей, які формуються за стратифікаційною, функціональною, регіональною та іншими ознаками.
За професійними ознаками учасниками малих соціальних груп можуть бути працівники конкретного заводу, фабрики або певної галузі виробництва (залізничники, ткалі, металурги тощо). З огляду на територіальні особливості — жителі конкретного населеного пункту (села чи міста), області чи регіону. Локальні групи мають різні засади формування, різний рівень консолідації. Так, територіальні спільноти, як правило, формуються стихійно, а виробничі об´єднання створюються свідомо, передбачаючи певне регулювання їх чисельності, наявність ієрархічних владних структур, що здійснюють функції керівництва й контролю тощо. Якщо спілкування у групі набуває усталено систематичного характеру, а спільність мети, інтересів, норм поведінки, ціннісних орієнтацій надає об´єднанню високого рівня консолідації, то вони є групами високого рівня розвитку — колективами. За формою організації, цілями та способами своєї діяльності колективи поділяють на виробничі, громадські, навчальні, політичні, військові, культурно-спортивні тощо. Їх міць і суспільна значущість великою мірою визначаються умінням членів груп узгоджувати, гармонійно поєднувати особисті, групові та суспільні (загальнодержавні) інтереси для уникнення групового егоїзму, одержавлення особи (ставлення до людини як до найпростішого засобу розв´язання виробничих чи державних завдань).








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Філософія (Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А.)