Головна Головна -> Підручники -> Підручник Облік та аудит у комерційних банках (Герасимович) скачати онлайн-> 12.4.2. Облік експортно-імпортних операцій клієнтів Система безготівкових розрахунків уособлює сукупність принципів організації розрахунків, вимог до них, форм і способів розрахунків.

12.4.2. Облік експортно-імпортних операцій клієнтів Система безготівкових розрахунків уособлює сукупність принципів організації розрахунків, вимог до них, форм і способів розрахунків.



Порядок проведення та обліку платежів за експортно-імпортними контрактами викладено в інструкції НБУ № 139 від 16.06.94 р. «Порядок проведення розрахунків за експортно-імпортними операціями за УМОВИ відстрочки платежів або постачань». У безготівкових розрахунках гроші виконують функцію засобу платежу. Це означає, що їх рух має відповідно самостійний характер, розрахунок може відбуватися раніше чи пізніше руху коштів у розрахунках, максимально достовірно відображаючи господарські процеси. Наступний принцип організації
безготівкових розрахунків свідчить про те, що платежі здійснюються, як правило, після відвантаження продукції, виконання робіт чи послуг. Отже, це не виключає авансових платежів та передплати, які допускаються за згодою платника та отримання коштів.
Платежі здійснюються при наявності коштів на рахунку платника чи його права на кредит. За відсутності власних коштів та права на кредит розрахункові документи розміщують у спеціальну картотеку та сплачують по мірі надходження коштів на рахунок у календарній черговості платежів. Така черговість визнає однакову важливість розрахунків за всіма зобов’язаннями, однак вона є примусовою, тобто відбувається під банківським контролем.
Подальше розширення самостійності підприємств щодо витрачання зароблених коштів сприятиме скасуванню будь-якої черговості платежів та вивільненню банків від контролю за ними. Усі розрахунки повинні здійснюватись згідно з розпорядженням підприємства-власника рахунку.
Одним з принципів безготівкових розрахунків є згода платника на списання коштів з його рахунку. Згода дається платником шляхом виписки платіжних документів або акцепта документів, виписаних отримувачем коштів. В окремих випадках розрахункові документи за товари та послуги сплачуються без згоди (акцепта) платника, що врівноважує стосунки з отримувачем коштів. При цьому визнається необгрунтованою наявність визначеної сфери списання коштів у безакцептному порядку.
Інше положення стосується стягнення податків та інших обов’язкових платежів у бюджет. Державні податкові адміністрації подають до беззаперечного стягнення, забезпечуючи тим самим загально-державні інтереси. Беззаперечне списання коштів з розрахункових рахунків виконується також на підставі виконавчих документів, які видані судами.
Крім того, законодавством можуть бути передбачені випадки беззаперечного списання коштів з рахунків, наприклад, деяких штрафів за розпорядженням стягувачів.
Вимоги до безготівкових розрахунків. Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати певним вимогам, а саме: сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперебійну реалізацію продукції. Це зумовлено тим, що завершальним етапом виробничо-збуткової діяльності підприємства, невід’ємною умовою здійснення повного господарського розрахунку та самофінансування є сплата споживачем продукції (робіт, послуг) згідно з вимогами угоди. В процесі безготівкових розрахунків відбувається визнання покупцем користі продукції, рівня затрат на її виробництво, додатковий продукт, перетворюючись на чистий прибуток.
Одна з умов, що висувається до безготівкових розрахунків, є їх своєчасність. Підприємство-покупець повинно своєчасно сплатити поставлену йому згідно з угодою продукцію (роботи, послуги). Платоспроможність платника пов’язана з результатами його господарсько-фінансової діяльності, отриманням відповідного прибутку. Важливим засобом забезпечення своєчасності розрахунків є банківський кредит. Він дозволяє підприємствам подолати тимчасові фінансові труднощі. Своєчасність розрахунків запобігає відволіканню коштів підприємств у прострочену дебіторську заборгованість. Безготівкові розрахунки повинні бути організовані таким чином, щоб існував мінімальний розрив у часі між отриманням продукції покупцем та її сплати. Чим більший цей інтервал, тим довше покупець користується коштами, які йому не належать. Таким чином, у постачальника зростає потреба у кредиті.
Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у визначені терміни; за затримку в розрахунках вони сплачують штраф за кожний день прострочки платежу в відсотках. У більшості випадків ця сума значно менша, ніж підприємство платить банкам за кредит. Тому нерідко підприємства йдуть на менші витрати, вносячи штраф за прострочку платежів. У результаті опиняються у скрутному фінансовому стані постачальники; виникає ланцюг неплатежів. Існуюча прострочена дебіторська заборгованість за своєю суттю є нелегальним комерційним кредитом.
Необхідність контролю за безготівковими розрахунками зумовлена для кожної сторони різними факторами. Для постачальника це своєчасне отримання грошового еквівалента виробленої у відповідності з УГОДОЮ та відвантаженої продукції, для покупця — виконання постачальником умов угоди.
Державні податкові адміністрації контролюють своєчасність та повноту платежів у бюджет, банки —повернення кредитів.
Банківські органи не мають права визначати і контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Одночасно банки самі несуть матеріальну відповідальність перед клієнтами. Якщо, наприклад, банк зарахує кошти на рахунок пізніше наступного дня після отримання платіжного документа, то він сплатить власникові рахунку штраф за кожен прострочений день. Такий же штраф передбачений за затримку списання банком коштів з рахунку платника за його вказівкою, а також якщо списання або зарахування було здійснено неправильно.
Банки можуть визнати неплатоспроможним позичальника, який не виконує зобов’язання щодо своєчасного повернення кредиту або за іншими рахунками. Про це основний постачальник товарноматеріальних цінностей повідомляє, вищестоящому органу господарського управління (при наявності такого) і виконавчому комітету Ради народних депутатів, де зареєстроване підприємство.
Розрахунок між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні та іноземними суб’єктами господарської діяльності за експортно-імпортними операціями в межах торговельного обігу в іноземній валюті здійснюється у безготівковій формі через уповноважені банки (банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій).
Основними формами міжнародних розрахунків при здійсненні зовнішньо-економічної діяльності є:
— банківський переказ;
— документарне інкасо;
— документарний акредитив;
— розрахунки за відкритим рахунком;
— розрахунки з використанням чеків, векселів.
Враховуючи специфіку конкретної операції та можливості банку щодо техніки розрахунку, контрагенти в контракті передбачають найбільш доцільну для них форму розрахунку з урахуванням чинного законодавства, що регламентує форми і терміни здійснення міжнародних розрахунків.
Облік операцій при використанні банківського переказу. Банківський переказ (bank transfer, remmitance) — це розрахункова операція, яка здійснюється між банками на підставі вказівок підприємства, що переводить грошові кошти, шляхом видачі одним банком іншому банку наказу про сплату (зарахування на рахунок) у визначеній кількості грошових коштів підприсмству-одержувачу (бенефіціару) за умови пред’явлення ним відповідних документів. Імпортер, що переводить грошові кошти, дає інструкції своєму банку щодо умов сплати переказу. В банківській практиці такий наказ називають платіжним дорученням.
Платіжне доручення — це наказ банку, що адресується своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми грошей бенефіціару (тобто переказоодержувач), пред’явнику чека або інших платіжних документів. Платіжне доручення дається банком на підставі вказівок відправника переказу — клієнта банку. Останній інструктує банк про умови виплати бенефіціару суми переказу. Існує певна, прийнята в міжнародній практиці, форма платіжного доручення. Кожне платіжне доручення повинно містити наступні дані:
— найменування платника;
— найменування і номер рахунку бенефіціара (одержувача);
— банк бенефіціара;
— сума і валюта платежу;
— призначення платежу (на підставі яких документів і за що здійснюється оплата).
Для забезпечення своєчасності та швидкості перерахування додержання зазначених умов дуже важливе, бо навіть незначні розбіжності й неточності можуть призвести до затримки сплати або повернення платежу зарубіжним банком і спричинять додаткові витрати з боку клієнта.
Схему банківського переказу при наданні відповідних документів на відвантажену продукцію наведено нижче:

Отже, наведена схема передбачає певну послідовність операцій:
1 — передача документів у відповідності з умовами контракту;
2 — надання вказівки банку про переказ коштів;
3 — повідомлення (авізування) банку експортера про перерахування коштів;
4 — авізування експортера про зарахування коштів на його рахунок.
При розглянутій формі розрахунку здійснюються такі платежі:
— авансові (попередня оплата);
— за товарними документами (за товар, роботи, послуги після надходження або надання, а також на арбітраж);
— за штрафами, вимогами;
— погашення заборгованості за розрахунками;
— за перерахунком;
— за векселями, чеками та ін.
Недоліком банківського переказу (окрім авансових платежів) є те, що надходження валютної виручки експортеру затримується в часі. Як правило, експортери поєднують банківський переказ з гарантією на випадок несплати товару або відмови від його сплати імпортером.
Банк, який приймає від клієнта платіжне доручення, повинен перевірити, чи має резидент — одержувач валютних коштів — ліцензію НБУ, оскільки розрахунок між резидентами на території України здійснюється тільки в національній грошовій одиниці, тобто в гривнях. Використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється тільки для проведення платежів на підприємствах торгівлі, які мають індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення торгівлі товаром з оплатою в іноземній валюті.
Крім того, клієнт повинен надати в уповноважений банк контракт, на підставі якого буде проводитись платіж, для перевірки законності операції.
Банк-платник виплачує бенефіціару суму платіжного доручення за свій рахунок, але має право претендувати на відповідне відшкодування. Засобами такого відшкодування можуть бути: суми, зараховані на рахунок «ностро» або кліринговий рахунок банку-платника в третьому банку; надання банку-платнику права списати суму переказу з рахунку «лоро» банку-відправника — переказу, що знаходиться в банку-платника.
У бухгалтерському обліку комерційного банку клієнта-постачальника відбувається зарахування суми валюти:
Д-т рахунку
№ 1500А «Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ»;
К-т рахунку
№ 2603П «Рахунки за довірчими операціями суб’єктів господарської діяльності».
У банку клієнта-платника:
Д-т рахунку
№ 2600П «Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»;
К-т рахунку
№ І500А «Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ».
Деякі банки для відображення міжнародних розрахунків використовують рахунок № 2900П «Дебітори і кредитори банку за операціями клієнтів у ВКВ».
Д-т рахунку
№ 2600П «Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»;
К-т рахунку
№ 2909 «Рахунки за довірчими операціями суб’єктів господарської
діяльності».
Д-т рахунку
№ 2909 «Рахунки за довірчими операціями суб’єктів господарської діяльності»;
К-т рахунку
№ 1500 «Рахунок у банках-нерезидентах у ВКВ».
У двох випадках комерційним банком стягується комісія залежно від умов договору з відображенням на рахунках:
Д-т рахунку
№ 2600 «Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»:
К-т рахунку
№ 3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів».
У відповідності з «Правилами здійснення операцій з іноземною валютою на території України» валютна виручка об’єктів господарської діяльності — резидентів, тобто сума валютних надходжень від продажу товару і послуг за іноземну валюту (у тому числі й валюту країн колишнього СРСР), незалежно від джерел їхнього утворення, підлягає обов’язковому і повному зарахуванню сум на спеціальні розподільчі рахунки (балансовий рахунок № 2603 «Розподільчий рахунок у ВКВ і НКВ резидента України»). Вони відкриваються і ведуться в розрізі клієнтів та за видами валют. Після зарахування суми валюти, що надійшла на спеціальний розподільчий рахунок, банк не пізніше наступного дня повідомляє про це власника рахунку. Якщо клієнт протягом п’яти банківських днів з моменту зарахування суми валютних коштів на розподільчий рахунок не подав у банк доручення на їхнє перерахування на розрахунковий валютний рахунок, то на шостий день банк самостійно перераховує ці кошти на рахунок резидента.
Уповноважений банк самостійно протягом трьох банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резидента, що згідно з нормативними документами НБУ підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:
— валюти, отриманої резидентом на території України без індивідуальної ліцензії НБУ згідно з «Тимчасовим порядком використання готівкової ВКВ як засобу платежу на території України» № 13—135/1556—5528 від 18.09.96 р.;
— валюти, отриманої резидентом при здійсненні розрахунку з використанням пластикових карток міжнародних платіжних систем;
— валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України для виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентом, у випадку їхнього повернення від нерезидента;
Гривні, отримані від продажу валюти, повинні бути зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом двох робочих днів з моменту зарахування визначених сум на баланс банку.
Облік операцій при використанні документарного акредитива. Надійною формою платіжної гарантії для експортера є документарний акредитив. Більша частина зовнішньої торгівлі з року в рік здійснюється за допомогою цього випробуваного інструмента. Останнім часом значно зросла зацікавленість у акредитивах і в нашій країні.
Попередня сплата і постачання товару на кредитній основі є невід’ємною частиною зовнішньоторговельних операцій. Якщо договір купівлі-продажу або подібна угода передбачає платіж проти виставлення акредитива, то обов’язок покупця — надати інструкції своєму банку про відкриття акредитива на користь продавця. Документарний акредитив являє собою зобов’язання продавця, що бере на себе за проханням та розпорядженням наказодавця (імпортера) банк і включає в себе виплату певної суми бенефіціару (експортеру) за поданням передбаченого набору документів до встановленого терміну.
Для того щоб забезпечити однозначність тлумачення акредитива в світовій торгівлі, Міжнародна Торговельна Палата (МТП) в Парижі виробила Уніфіковані правила і умови застосування документарного акредитива (UCPDC), які застосовуються банками майже всіх країн. Лише формулювання документарного акредитива вважається для банку зобов’язанням.
Що стосується клієнтури, то це означає, що банки діють тільки на підставі тексту акредитива, виконуючи угоди, і не можуть брати до уваги жодні інші положення угоди, що відрізняються від формулювання документарного акредитива. Це стосується й угод, змінених на пізнішу дату, без відповідної зміни тексту документарного акредитива. У цьому випадку банки також будуть діяти винятково у відповідності з чинним формулюванням документарного акредитива, одержуючи і перевіряючи документи (UCPDC, ст. 3).
Усі банки здійснюють перевірку, послуговуючись наданими їм документами, стежать за виконанням усіх умов документарного акредитива. Вони не в стані перевірити, чи відповідають поставлені в даний момент товари зазначеним в документарному акредитиві. Банки не можуть нести відповідальність за розбіжності між товарами, виписаними за комерційними рахунками, і тими, що поставлені в даний момент. Врегулювання подібних проблем покладено на покупця і продавця. Скарги (позови) дозволяються безпосередньо між покупцем і продавцем (UCPDC, ст. 4).
Банки не несуть відповідальність за чинність, форму або за юридичне значення документів.
Банки з належною ретельністю приймають передбачені за акредитивом документи, контролюють, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками зазначеним термінам і умовам. Банки не несуть відповідальність за вчинки третіх сторін, що беруть участь в угоді за документарним акредитивом (UCPDC, ст. 17).
Банки не несуть фінансової відповідальності за:
— затримки, що трапилися не за їхньої вини в передачі документів;
— наслідки стихійних лих;
— вчинки банків-кореспондентів або інших третіх сторін, яких вони проінструктували щодо виконання угоди.
Основними формами документарного акредитива є:
1. Відкличний акредитив, що може бути змінений або анульований в будь-який момент. Ця форма дуже рідко використовується, бо вона не забезпечує належної гарантії.
2. Безвідкличний акредитив, тобто зобов’язання банкуемітента (банку покупця) виконати умови за документарним акредитивом у тому випадку, якщо бенефіціар виконав усі умови. Таким чином, бенефіціар одержує тверду гарантію банку-емітента що надасть йому бажану забезпеченість. Якщо відповідне застереження не зроблене, то акредитив вважається відкличним.
Існують два типи безвідкличних акредитивів:
а) безвідкличний акредитив, не підтверджений банком, що авізує (fjiocable credit not confirined by the advising bank). Безвідкличні документарні акредитиви завжди передбачають зобов’язання оплати з боку банку-емітента. У цьому випадку банк, що авізує, не дає жодних зобов’язань щодо платежу. Він тільки діє від особи банку-емітента;
б) безвідкличний підтверджений акредитив (irrevocable firmed credit). Підтверджуючи акредитив, банк, що авізує, підключається до зобов’язань заплатити незалежно від і в доповнення до зобов’язань банку-емітента. Банк, що підтверджує, гарантує виконати свої зобов’язання незалежно від спроможності банку-емітента відшкодувати суму. Документарний акредитив дає експортеру найбільшу гарантію, якщо він емітований іноземним і підтверджений вітчизняним банком безвідклично.
Існують різноманітні форми одержання коштів за акредитивом:
1. Акредитив з оплатою тратт на пред’явника. Сума за даним акредитивом підлягає до виплати одразу ж після подання документів і перевірки їх банком. Тоді виручка негайно надходить у розпорядження бенефіціара. У деяких випадках може минути декілька днів від пред’явлення документів і до власне переказу коштів. Як правило, цей час необхідний банку для переказу суми акредитива. У випадку з непідтвердженими акредитивами можуть виникнути такі ситуації, коли банк, що авізує, затримує платіж бенефіціару до того часу, поки він не отримає від банку-емітента зазначену в документах суму.
2. Акредитив, дійсний проти виставлення негайних векселів, або акредитив з встановленим терміном сплати іноземних векселів. Додатково до подання документів від бенефіціара вимагається виписати негайний вексель на певний банк (емітент, що авізує, або третій банк). Після з’ясування, що документи в порядку, експортер одержує тратту зворотньо після того, як вона була акцептована банком-платником (трасатом), за його бажанням. Існує можливість дисконтувати акцепт цього банку. Тоді можна негайно отримати готівку за траттою продавцю, в той час як одержувач отримає суму тільки після закінчення строку платежу за векселем.
3. Акредитив з платежами в розстрочку. Платіж нараховується не одразу після подання документів, а лише після певного періоду часу, обумовленого акредитивом. Акредитив з платежем у розстрочку надає покупцю пільговий період і створює гарантію продавцю, що платіж буде здійснений на вказану дату.
Існують також спеціальні акредитиви.
1. Акредитив «стенд-бай», або резервний акредитив, акредитив підтримки. По суті це заява про гарантію. Він використовується переважно в США, оскільки за правилами цієї країни американським банкам не дозволяється надавати гарантії. Згадані акредитиви можуть використовуватися, наприклад, для гарантування наступних типів платежів і дій:
— виплата позик;
— виконання субконтрактів;
— страхування сплати поставок товару третіми сторонами незалежно від реципієнта.
2. Револьверний, або відновлюваний, акредитив. Револьверний акредитив — це зобов’язання з боку банку-емітента відновити акредитив до первісної суми після того, як він був використаний. Число використання і період часу, протягом якого вони можуть мати місце, обумовлені в акредитиві. Револьверний акредитив може бути кумулятивний або некумулятивний. Перший означає, що невикористані суми можуть бути долучені до наступного внеску. У випадку не кумулятивних акредитивів додавання невикористаних вчасно сум за терміном не виконуються. Револьверний акредитив використовується тоді, коли покупець потребує одержання певної кількості замовлених товарів частинами, що відправляються через визначені інтервали (контракт неодноразової поставки).
3. Переказний акредитив може бути цілком або частково переданий первісним бенефіціаром одній або декільком особам (іншим бенефіціарам). Він звичайно використовується, коли перший бенефіціар сам не постачає товар, а діє як посередник між постачальником і покупцем. Він може бути також агентом, відповідальним за закупівельні контракти покупця. Перевага переказного акредитива полягає в тому, що він не зачіпає власних кредитних ресурсів посередника.
Це важливо, якщо банк посередника не зацікавлений надавати йому додатковий кредит.
4. «Бек-ту-Бек» — це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого переказного (базового акредитива) на користь іншого бенефіціара.
Документарні акредитиви є класичним інструментом фінансування купівлі іноземних товарів та іноземного обладнання. Вони є засобом надання короткострокового фінансування імпортеру його банком; забезпечують елемент безпеки і довіри у міжнародній торгівлі (особливо відтоді, як правила і звичаї стандартизовані у міжнародному масштабі). Вони практично безпечні з точки зору експортера; забезпечують гарантію платежу після відвантаження товарів (інколи до відвантаження) звичайним способом і допомагають урівноважити адміністративну діяльність експортера.
Угода за документарним акредитивом укладається таким чином
1. Експортер та імпортер укладають контракт, предметом якого є постачання деякого товару і в якому обумовлено, що розрахунки за угодою будуть проведені через акредитив (саме тут повинні бути обумовлені і найбільш суттєві умови акредитива).
2. Імпортер дає своєму банку доручення відкрити акредитив.
3. Банк, що відкриває акредитив (банк-емітент), пересилає його своєму банку-кореспонденту в країні експортера.
4. Банк авізує акредитив бенефіціару (експортеру).
5. Експортер відправляє товар.
6. Експортер одержує відвантажувальні документи від фрахтівника.
7. Експортер подає передбачені акредитивом документи банку, що авізує.
8. Цей банк перевіряє документи щодо їхньої відповідності умовам акредитива і, якщо він уповноважений здійснити оплату, а умови акредитива виконані, виплачує еквівалент суми за документами бенефіціара.
9. Згаданий банк пересилає документи банку, що відкриває акредитив (банк-емітент).
10. Сума, сплачена бенефіціару, фігурує в розрахунку між банком платником і банком-емітентом. Якщо банк, що відкриває акредитив при одержанні документів виявить, що вони не відповідають умовам акредитива, він має право звернути на це увагу банку-платника і відмовити йому в так званому рамбурсі.
11. Банк-емітент передає документи імпортеру,
12. Одночасно він дебітує його на еквівалент суми за документами.
13. Імпортер використовує документи для одержання товару.
14. Імпортер одержує товар.
Таким чином, учасниками розрахунку за акредитивом є:
Отже, згідно з наведеною схемою:

Банк-емітент — це банк, що виставив акредитив від свого імені, але за рахунок клієнта.
Наказодавець — клієнт банку-емітента, що дав банку-емітенту наказ про виставлення акредитива.
Банк, що авізує,— банк-емітент зобов’язаний організувати розрахунки, але не проводити їх. У процесі розрахунку можуть виникнути різноманітні відношення банку-емітента з іншими банками. Тому до виконання акредитива в країні експортера залучається банк, що авізує. Авізування акредитива передбачає повідомлення бенефіціара, перевірку відповідності розрахунків умовам акредитива і передачу їх банку-емітенту.
Банк, що підтверджує,— у випадку підтвердження акредитива банком країни експортера або третьої країни, цей банк приймає на себе ті ж зобов’язання, що і банк-емітент.
Виконуючий банк — це може бути власне банк-емітент; банк, що підтверджує; банк, що авізує, або інший банк, уповноважений банком-емітентом. Він безпосередньо передбачає дії, які обумовлені акредитивом.
Бенефіціар — контрагент наказодавця, на користь якого виставлений акредитив.
Розрахунки за акредитивами відбуваються у звичайній послідовності, а саме:
— акредитив виставляє платник (покупець) на ім’я постачальника (країна, банк, сума тощо) до моменту відвантаження постачальником товару на його адресу і за його умовами;
— банк одержувача (постачальника-імпортера) — ремітент повідомляє останнього про суму і умови виставленого акредитива;
— постачальник відвантажує товар і подає в свій банк відповідно до умов контракту відвантажувальні документи (індосамент), завдяки чому на його розрахунковий рахунок зараховується платіж.
Нижче наведено схему розрахунку акредитивом по експорту:
Таким чином, наведена вище схема передбачає певну послідовність операцій:
1 — укладання угоди-контракту;
2 — заява на відкриття акредитива;
3 — повідомлення про відкриття акредитива;
4 — повідомлення постачальника про відкриття на його ім’я акредитива і умови відкриття;
5 — відвантаження товару і передача відвантажувальних документів у банк;
6 — пересилка документів у банк покупця;
7 — передача їхньому покупцю для одержання товару;
8 — виписки з розрахункового рахунку.
Отже, зобов’язань у банку постачальника не виникає. Бухгалтерський облік зводиться до відкриття на позабалансовому рахунку № 9802 особового рахунку одержувача «Акредитиви в іноземній валюті отримані» надходження з позначкою: країна, банк, номер акредитива, код валюти, сума, термін і т. ін. Акредитив подається у чотирьох примірниках: перший примірник пересилається бенефіціару; другий — інобанку платника; третій — використовується як прибутковий ордер у банку постачальника (прибуток — рахунок № 9802); четвертий —залишається в досьє.
В акредитиві зазначається розмір комісії та поштових витрат за тарифом міжнародного поштамту (всі суми обліковуються в інвалюті акредитива). Після перевірки банком транспортних та інших документів постачальника на відвантаження згідно з контрактом банк постачальника пересилає їх банку платника — користується як видатковий ордер за рахунком № 9802, а третій — як прибутковий ордер за позабалансовим рахунком № 9831 «Документи і цінності, відправлені на інкасо». Четвертий примірник зберігається в досьє.
Після цього інобанку надсилається лист із вказівкою про місце перерахування платежу: «Кредитуйте наш рахунок у Вас (або наш рахунок у певному банку)», або «Кредитуйте рахунок інкомбанку у Вас на користь нашого банку і нашого клієнта».
Крім того, згідно з визначеним терміном платежу його пересилають поштою — одразу або впродовж 90 днів із дня передачі індосамента.
По мірі одержання кредитового авізо про зарахування коштів на рахунок клієнта банк постачальника списує з обліку акредитив за позабалансовим рахунком № 9831 — видаток. Водночас складається наступна кореспонденція рахунку:

№ з/п Зміст операції Дебет Кредит
1. Зарахування суми платежу на транзитний рахунок клієнта 1500 2603
2.

3.

4.

Стягнення суми комісії за послуги банку в валюті платежу 2600 3800
Після закінчення строку платежу акредитив не використаний — банк виписує видатковий ордер за позабалансовим рахунком № 9831
Комісію за анульованим акредитивом сплачує:

а) постачальник

б) покупець

Примітка. До моменту надходження платежу прихід обліковується на позабалансовому рахунку №9831; на час одержання платежу видаток обліковується на позабалансовому рахунку №9831.
Нижче наведено схему розрахунку акредитивом по імпорту

Таким чином, наведена вище схема передбачає певну послідовність операцій:
1 — укладання угоди-контракту;
2 — заява на відкриття акредитива;
3 — повідомлення про відкриття акредитива з повним текстом;
4 — повідомлення про відкриття акредитива;
5 — відвантаження товару з повним додержанням умов акредитива;
6 — передача відвантажувальних і платіжних документів;
7 — пересилка документів про відвантаження і авізо про запитання платежу;
8 — виписки банків про зарахування суми платежу (постачальнику) і про використання акредитива (платнику).
Якщо імпортером-покупцем є комерційний банк України, то він фактично бере на себе зобов’язання забезпечити платіж або за рахунок вільної решти коштів на поточному рахунку клієнта, або за рахунок виданої йому позички. При цьому виконується бухгалтерський запис:
Д-т рахунку
№ 2600 «Поточні рахунки в іноземній валюті»;
К-т рахунку
№ 2602 «Кредитори за акредитивами з іноземних операцій».
Після цього виконуються всі умови контракту. По мірі одержання документів від банку постачальника про відвантаження товару оформлюється платіж. Інобанку надсилається авізо про дебетування нашого рахунку «ностро» в Інобанку (країна, банк):
Д-т рахунку
№ 2602 «Кредитори за акредитивами з іноземних операцій»;
К-т рахунку
№ 1500.
Інобанк повідомляє: «Я дебетував Ваш рахунок на суму акредитива і комісії». Комерційний банк видає клієнту документи про відвантаження, отримані від банку постачальника; за ними платникодержувач отримує товар на митниці.
Із рахунку акредитива списується тільки вартість товару, а страховий поліс і комісію банк списує з рахунку клієнта:
Д-т рахунку
№ 2600 «Поточні рахунки в іноземній валюті»:
К-т рахунку
№ 1500.
Якщо комерційний банк не має виходу на інобанк, то він звертається з проханням до іншого банку виконати операції щодо розрахунку з його клієнтом, за що з клієнта береться комісія:
Д-т рахунку
№ 2600 «Поточні рахунки в іноземній валюті»;
К-т рахунку
№ 3800.
Фіксування видатків за послуги банку, що виконав розрахункові операції:
Д-т рахунку № 3800;
К-т рахунку № 1500.
Облік операцій при використанні документарного інкасо.
Інкасові операції регламентовані уніфікованими правилами на інкасо, опублікованими Міжнародною торговельною палатою у 1978 р. У відповідності з ними постачальник після відвантаження товару передає в обслуговуючий його банк товарні документи (дублікати залізничних накладних, коносаменти, страхові поліси, рахунки-фактури, специфікації, інкасові доручення та ін.). Банк перевіряє комерційні та фінансові документи і пересилає їх банку, що обслуговує імпортера.
Банк імпортера передає документи покупцю і знімає з його розрахункового рахунку суму, що потрібна, у випадку його згоди з оплатою.
Отримавши повідомлення від банку імпортера, банк експортера розраховується з постачальником. Розрахунки в формі документарного інкасо здійснюються за наведеною нижче схемою:
Отже, наведена вище схема передбачає певну послідовність операцій:
1 — відвантаження товарів;
2 — передача документів для інкасового доручення;
3 — доручення на інкасо;
4 — повідомлення імпортера про одержання документів;
5 — сплата документів;
6 — передача документів імпортеру;
7 — повідомлення банку про перерахування грошових засобів;
8 — повідомлення експортера про надходження і зарахування суми грошових засобів на його рахунок.
Бухгалтерські записи при оплаті інкасових документів та комісії за рахунок імпортера:
Д-т рахунку № 2600;
К-т рахунку № 1500.
На суму комісії:
Д-т рахунку № 2600;
К-т рахунку № 3800.
При сплаті інкасових документів та комісії за рахунок експортера сума комісії утримується з суми платежу:
Д-т рахунку № 2600;
К-т рахунку № 2909.
На суму комісії:
Д-т рахунку № 2909;
К-т рахунку № 3800.
В угоді за документарним інкасо беруть участь:
1. Довіритель (відправник, продавець, експортер) — звичайно продавець, що готує інкасові документи і передає їх з інкасовим дорученням у банк.
2. Банк-ремітент (remitting bank) — одержує документи від відправника (продавця) і надсилає їх у банк, що інкасує, у відповідності з отриманими інструкціями.
3. Покупець (платник, імпортер) — той, кому подаються документи за інкасо.
4. Банк, що інкасує, або банк, що подає,— інкасує готівковий платіж або одержує акцепт від платника у відповідності з отриманими під банку-ремітента інструкціями.
Для імпортера інкасова форма розрахунку вигідна тим, що він перебуває під захистом свого банку, а отримані ним для перевірки документи залишаються в розпорядженні його банку до моменту розрахунку. У разі несплати їх вертають банку-емітенту з зазначенням причин несплати або відмови від акцепту. Експортеру належить юридичне право розпоряджатися товаром до повної його сплати, якщо це передбачено контрактом.
Певним недоліком інкасової форми розрахунку є значний розрив у часі між відвантаженням товару і одержанням валютної виручки, особливо при тривалому транспортуванні вантажу. Існує два типи інкасо:
а) чисте інкасо — інкасування фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто при чистому інкасо банки обробляють переказний вексель, чек і т. ін.;
б) документарне інкасо — доручення своєму банку про інкасування певної суми, отриманої від одержувача, проти переказу відвантажувальних документів.
Документарне інкасо включає:
— фінансові та комерційні документи;
— тільки комерційні документи.
Це практичний підхід до виконання торговельних угод, коли сторони, які беруть у них участь, за контрактом можуть відмовитися від забезпеченості документарного акредитива, але не мають наміру здійснювати відставки за відкритим рахунком.
Документарне інкасо доречно, головним чином, у випадках, коли:
— платоспроможність покупця і його готовність до сплати не викликає сумнівів;
— політичні, економічні та правові умови країни-імпортера вважаються нормальними;
— в імпортуючій країні не існує імпортних обмежень, а саме валютного контролю, або якщо всі необхідні ліцензії вже отримані.
У випадку застосування документарного інкасо банки, як і у випадку з документарним акредитивом, відіграють роль довіреної особи, або фідуциара, бо вони погоджуються виконати інкасове доручення продавця. Намагаючись інкасувати платежі належним чином, вони не несуть жодної відповідальності щодо цього.
Банки діють тільки за інструкціями інкасового доручення. Отже, сторона, що дає доручення, повинна бути впевнена, що надає банку чіткі та достатні інструкції.
Банки перевіряють чи відповідають інкасовому дорученню отримані ними документи. Разом з тим банк не зобов’язаний виконувати будь-яку додаткову перевірку документів.
Банки не несуть фінансової відповідальності за акти третіх осіб (експедиторів, страхових компаній, митної служби або навіть інших банків), що беруть участь у інкасових операціях.
Банки не несуть відповідальність за:
— затримки у передачі документації, що виникли не з їхньої вини;
— наслідки стихійних лих (форсмажор);
— вчинки або недогляди третіх осіб.
Будь-які непорозуміння щодо якості або кількості поставлених товарів повинні бути врегульовані безпосередньо між платником і довірителем.
Існує три види інкасо.
1. Видача документів проти платежу. Банку, що інкасує, дозволено видавати документи одержувачу тільки проти платежу готівкою у зазначеній валюті. Документи можуть бути видані банком, що інкасує, у випадку, коли сплачена сума негайно використовується без обмежень (вільно), якщо тільки це не суперечить місцевому законодавству або правилам, яких не можна уникнути.
2. Видача документів проти акцепту. Банку, що інкасує, дозволено видавати документи одержувачу тільки проти акцепту переказного векселя. Продавець повинен усвідомлювати, що переказний вексель для нього являє собою лише гарантію після видачі документів. Він продає на такому забезпеченні тільки у тому випадку, якщо впевнений, що покупець оплатить вексель після закінчення строку платежу.
3. Інкасо з акцептом — видача документів тільки проти платежу. Банк, що інкасує, подає переказний вексель покупцю на акцепт. Вексель, що акцептувався, залишається у банку, що інкасує, разом з документами до закінчення строку платежу. Тільки тоді документи будуть видані покупцю. Продавець надає покупцю певний термін для платежу, але повинен бути впевнений, що покупець зможе отримати документи тільки після того, як здійснить платіж. Якщо покупець відмовляється акцептувати переказний вексель, то продавець має завчасне попередження для себе, що його чекають неприємності після завершення угоди. Це дасть йому можливість вжити достатніх запобіжних заходів, або, про всяк випадок, знайти іншого замовника для товару.
Банки надають також спеціальні послуги, пов’язані з документарним інкасо.
1. Відвантаження товарів на адресу банку, що інкасує. Якщо товар відправляють залізницею, поштою, авіа- або автошляховим фрахтом, покупцеві буде відмовлено у відвантаженні без попереднього акцепту інкасових документів, наданих йому банком. Якщо продавець бажає бути впевненим, що покупець не входив у володіння товаром, не сплативши, він може скерувати документи на адресу банку, що інкасує, або відрядити експедитора у місцезнаходження покупця з інструкціями тримати партію вантажу в розпорядженні банку. Зазначені послуги можна надавати лише з попередньої згоди банку, що інкасує.
2. Моніторинг (контроль). Банки стежать за належною обробкою інкасових доручень до повернення документів до них. Однак вони не можуть нести відповідальність, якщо відправник не одержує повідомлення про затримку платежу і несе внаслідок цього збитки. Без чітких інструкцій банк, що інкасує, не вживає заходів щодо збереження або страхування товару.
Таким чином, документарне інкасо — це засіб платежу, який, як і документарний акредитив, є компромісом між авансовим платежем і торгівлею за відкритим рахунком. Хоча це не ідеальний варіант ні для експортера, ні для імпортера, але у багатьох ситуаціях його можна пристосувати до їхніх основних вимог.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Облік та аудит у комерційних банках (Герасимович)