Головна Головна -> Підручники -> Підручник Трудове право України (Прокопенко В. I.) скачати онлайн-> 4. Повна матеріальна відповідальність

4. Повна матеріальна відповідальність



За шкоду, заподіяну підприємству, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі тільки у випадках, прямо передбачених законодавством України. Перелік цих випадків дає ст. 134 КЗпП, яка передбачає вісім випадків такої відповідальності.
1. Матеріальна відповідальність на підставі письмових договорів. Крім трудового договору між працівником і підприємством може бути укладений письмовий договір про прийняття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Такі письмові договори відповідно до ст. 135 КЗпП можуть бути укладені підприємством з працівниками, які досягли вісімнадцятирічного віку, що займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані із збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Таким чином, повну матеріальну відповідальність несе працівник, посада якого зазначена в спеціальному переліку, коли з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність і коли шкода заподіяна незабезпеченням цілості майна або інших цінностей, що передані йому для зберігання або для інших цілей. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо з інших підстав він не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі.
Якщо договір про повну матеріальну відповідальність укладено з працівником, посада якого або виконувана робота не зазначена у переліку працівників, з якими можна укладати письмові договори, такий працівник може нести відповідальність за передані йому цінності або інше майно лише в обмеженому розмірі, коли відсутні інші підстави для відповідальності в повному розмірі. Такі ж наслідки настають і тоді, коли з працівником можна було укласти договір про повну матеріальну відповідальність, але він не був укладений. При цьому односторонні зобов’язання працівника щодо відповідальності за збереження матеріальних цінностей або покладення такої відповідальності наказом або розпорядженням власника або уповноваженого ним органу правового значення не мають, оскільки закон вимагає укладення письмового договору, де повинні бути вказані зобов’язання не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу про створення належних умов для збереження цінностей.
Пункт 1 ст. 134 КЗпП передбачає повну матеріальну відповідальність працівника на підставі письмового договору “за незабезпечення цілості майна або інших цінностей”. При розгляді спорів про покладення відповідальності на працівника за цією підставою виникає питання: чи може працівник нести відповідальність за наявності майна, але пошкодженого, такого що втратило свої споживчі якості? На це питання мимохідь, побічно дав роз’яснення Пленум Верховного Суду України в ч. 1 п. 8 постанови від 29 грудня 1992 р., № 14, зазначивши, що працівник несе повну матеріальну відповідальність “за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття)”.
Поряд з індивідуальною матеріальною відповідальністю при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність може укладатись тільки за згодою кожного члена бригади. Колектив працює з матеріальними цінностями на підставі взаємної довіри, тому склад бригади не може бути примусовим. Бригаді надано право відводити окремих працівників, що рекомендуються в бригаду, чи навіть включені до її складу.
2. Повна матеріальна відповідальність настає за шкоду, заподіяну працівниками підприємству у випадках, коли майно або інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами. Термін “під звіт” означає, що працівники повинні повністю звітувати перед власником або уповноваженим ним органом за одержані цінності, тобто подати документи про відправлення вантажу, здання одержаних цінностей на склад, використання їх на виробництві за розпорядженням певних службових осіб тощо. Працівник, який одержав матеріальні цінності і не звітував про них, у разі їх відсутності несе повну матеріальну відповідальність незалежно від виду майна і мети його використання.
До разових документів у першу чергу відносяться доручення. Залежно від змісту повноважень, що містять доручення, вони можуть бути трьох видів: разові, спеціальні та загальні. Всі вони мають офіційний характер, оскільки походять від службових осіб, які уповноважені їх видавати від імені підприємства.
Разові доручення видаються представнику на проведення однієї, разової дії. Для вчинення певних однакових дій у межах певного відрізку часу видаються спеціальні доручення. Загальне доручення видається на право проведення різних дій по управлінню майном.
Повна матеріальна відповідальність настає для всіх категорій працівників, які не звітували про цінності, одержані за разовими дорученнями та іншими разовими документами. Спеціальні та загальні доручення повинні видаватись тільки працівникам, з якими укладено договір про повну матеріальну відповідальність або які несуть таку відповідальність відповідно до законодавства.
Працівник, якому видали під звіт матеріальні цінності, не повинен відноситись до категорії тих, з ким можуть укладатись договори про повну матеріальну відповідальність. Цінності йому доручаються тимчасово, іноді на досить короткий термін, наприклад одержати їх від постачальника і доставити на підприємство. Але оскільки за передані йому матеріальні цінності на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність, власник або уповноважений ним орган може видати разове доручення працівнику лише за його згодою. Відмова працівника від одержання під звіт цінностей за разовим дорученням не є дисциплінарним проступком.
Разове доручення повинне видаватись лише працівникам, що перебувають з даним підприємством у трудових правовідносинах. За відсутності трудового зв’язку з особою, якій видали доручення, може настати майнова відповідальність на підставі цивільного законодавства.
Крім разового доручення, документами, за якими працівник одержує під звіт матеріальні цінності, можуть бути відомість фактура, накладна тощо. Про одержання матеріальних цінностей працівник ставить свій підпис і тим самим бере на себе зобов’язання забезпечити їх повну збереженість і передати власнику або уповноваженому ним органу. При цьому повна матеріальна відповідальність настає за умови, що працівник мав реальну можливість зберегти цінності, які він одержав під звіт.
Тому особи, які одержують матеріальні цінності під звіт повинні бути ознайомлені з правилами прийняття матеріалі них цінностей, порядком складення акта в разі нестачі, порядком відправлення вантажу тощо.
3. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134 КЗпП).
Таку відповідальність несе будь-який працівник, незалежно від посади, яку він займає, або виконуваної ним роботи, який не є матеріально відповідальною особою, але своїми діями, що мають ознаки кримінального злочину, завдав шкоди майну підприємства.
Факт вчинення діянь, що переслідуються у кримінальному порядку, повинен підтверджуватись у порядку кримінального провадження. Це має бути або обвинувальний вирок суду, ухвала суду в кримінальній справі про припинення провадження по справі в зв’язку з амністією чи передачею обвинуваченого на поруки трудовому колективу, передачі справи на розгляд товариського суду та в інших подібних випадках, або постанови слідчо-прокурорських органів.
Такою постановою працівник може бути навіть звільнений від кримінальної відповідальності в зв’язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, коли вчинений працівником злочин вже не становить суспільної небезпеки. Працівник може не нести кримінальної відповідальності, якщо його звільнили від відбування покарання у зв’язку із захворюванням, достроково або умовно-достроково звільнили від покарання, в разі винесення судом обвинувального вироку без призначення міри покарання тощо.
Таким чином, для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності на підставі п. З ст. 134 КЗпП працівник не обов’язково повинен бути засудженим до позбавлення волі. Головне, щоб була відповідна постанова суду або слідчо-прокурорських органів про те, що дії працівника мають ознаки кримінального злочину. У той же час амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду (ч. 2 ст. 5 Закону України від 1 жовтня 1996 р. “Про застосування амністії в Україні”). Коли ж справа припиняється за ч. 2 ст. 7 Кримінального кодексу України за малозначністю, підстави для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності відсутні. Малозначним визнається така дія чи бездіяльність працівника, яка тільки за своєю формою подібна до злочину, але внаслідок своєї малозначності не становить суспільної небезпеки.
У випадку, коли при розгляді справи в суді за цією підставою виникає сумнів у правильності постанови слідчого чи прокурора про наявність в діях працівника ознак кримінального злочину, суд має поставити перед відповідним прокурором питання про перегляд цієї постанови. І навпаки, розглядаючи цивільну справу, суд, виявивши в діях працівника, якими була заподіяна шкода, ознаки кримінального злочину, повідомляє про це прокурора або сам порушує кримінальну справу. У цих випадках провадження по справі зупиняється.
При розгляді справи в суді про матеріальну відповідальність працівника, що випливає з кримінальної справи, по якій суд щодо працівника постановив обвинувальний вирок, що набрав чинності, цей вирок для цивільної справи має значення лише в частині, чи мав місце кримінальний злочин і чи вчинений він даною особою. Якщо обвинувальний вирок у кримінальній справі обов’язковий для суду, що розглядає цивільну справу хоча б у цих питаннях, то постанови прокурорсько-слідчих органів такої обов’язкової сили не мають. Вони є лише підставою для власника або уповноваженого ним органу для звернення до суду з позовом про відшкодування заподіяної працівником шкоди за п. З ст. 134 КЗпП.
4. При заподіянні шкоди майну підприємства працівником, який був у нетверезому стані, також настає повна матеріальна відповідальність (п.4 статті 4 134 КЗпП). Нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так іншими видами доказів, такими, як акти, пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків. Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. визнав, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним з найгрубіших порушень трудових обов’язків, тому в цьому випадку не повинно допускатись зменшення розміру відшкодування.
5. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування (п. 5 ст. 134 КЗпП).
Така відповідальність за навмисне завдання шкоди можлива при встановленні факту, що працівник під час виробничого процесу бажав заподіяти підприємству шкоду або свідомо допускав її настання.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. роз’яснив, що таку ж матеріальну відповідальність у повному розмірі несуть працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіяну нестачею, умисним знищенням або зіпсуттям цієї продукції.
6. Чинне законодавство покладає повну матеріальну відповідальність на працівника за заподіяння шкоди підприємству навіть у випадку, коли з цим працівником і не укладався договір про повну матеріальну відповідальність.
Така відповідальність може бути покладена на працівника за шкоду, заподіяну викраденням, загибеллю або нестачею великої рогатої худоби, свиней, вівців, кіз і коней, що належать сільськогосподарським підприємствам аграрного промислового комплексу; перевитратою пального, допущеного працівниками автомобільного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок проведення з її вини викривлень даних про виконання робіт і за шкоду, заподіяну викраденням, недостачею, понаднормативними витратами валютних цінностей та іншими винними діями (Закон України від 6 червня 1995 р. постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р., п. \і постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р.).
Відповідно до п.32 Інструкції про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 р. № 21, касири несуть повну матеріальну відповідальність за збереження усіх прийнятих ними цінностей і за будь-яку шкоду, заподіяну підприємству, у результаті як навмисних дій, так і недбалого або несумлінного ставлення до своїх обов’язків. Таким чином, хоча п.6 ст. 134 КЗпП вказує на повну матеріальну відповідальність відповідно до законодавства України, під законодавством слід розуміти не тільки закони у буквальному смислі цього слова, а й правові акти, прийняті органами державної виконавчої влади в межах своїх повноважень. Для усунення цієї суперечності доцільно визначити перелік працівників і матеріальних цінностей, в разі недостачі яких повинна наступати повна матеріальна відповідальність саме внаслідок закону. У даний час така відповідальність фактично настає в разі підвищеної матеріальної відповідальності.
7. Робітники і службовці, винні у заподіянні матеріальної шкоди підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, але не при виконанні трудових обов’язків, відповідають за цю шкоду у повному розмірі (п.7 ст. 134 КЗпП).
Така шкода може бути завдана як протягом робочого часу, коли працівник не виконував своїх трудових обов’язків, так і у вільний від роботи час. Вчинені працівником під час роботи дії спрямовувалися працівником не на виконання трудових обов’язків на користь підприємства, а були протиправними і не відповідали інтересам цього підприємства. Це могло статися при використанні працівником техніки, обладнання, станків, механізмів в особистих інтересах без дозволу на те власника або уповноваженого ним органу.
8. Повна матеріальна відповідальність передбачена також для службових осіб, які заподіяли шкоду підприємству незаконним звільненням з роботи або переведенням працівника на іншу роботу, коли на користь такого працівника стягується заробітна плата за час вимушеного прогулу.
Матеріальну відповідальність несуть ті службові особи, які підписали наказ про звільнення чи переведення працівника. У випадку, коли це звільнення чи переведення визнане неправильним, працівник поновлюється на роботі, і на його користь стягується заробітна плата.
Керівники структурних підрозділів та інші посадові особи, які готували матеріали для керівника підприємства, матеріальної відповідальності не несуть.
Якщо раніше матеріальну відповідальність службові особи несли лише в разі явного порушення закону, то зараз будь-яке звільнення чи переведення працівника, визнане незаконним призводить до поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Це є підставою для покладення на службову особу матеріальної відповідальності у повному обсязі.
Повну матеріальну відповідальність службові особи несуть й у випадку затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якому виплачено заробітну плату за час затримки виконання рішення.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Трудове право України (Прокопенко В. I.)