Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія релігій (Лубський В.І.) скачати онлайн-> Конфуцій

Конфуцій



Великий китайський вчений, філософ і релігійний реформатор Конфуцій (Кунцзи, Кун Цю, Кун Фуцзи, Кунг Ксю, ще одне ім’я – Чхун Ні) народився в 551 р. до н.е. в місті Цюй-фу князівства Лоо (Лу). Він походив із знатної, але збіднілої родини. Легенди розповідають про чудесні обставини його народження: дракони пророкували його матері Чінг Цай, що на неї чекає велика честь народити великого сина.

Конфуцій рано одружився, але шлюб його був нещасливим, згодом він розлучився. Спочатку служив на державній службі. Але вже в 22 роки покинув її і став учитись. Згодом його знову запросили на державну службу, і він був намісником, потім церемоніймейстером, міністром юстиції. Але державна служба знов таки не вдалася і він зосередився на проповідницькій діяльності.

Конфуцій мав понад три тисячі учнів, з них 72 стали видатними людьми Китаю, а 12 весь час були біля Конфуція.

Повчання Конфуція не завжди потрапляли на добрий ґрунт, марно шукав він правителя, який би зважив на його повчання. Але він користувався авторитетом і суспільною повагою.

Сама ідея китайського розуміння суті Неба виключала визнання будь-якого документа, який мав би характер одкровення. Книги Одкровення у китайців немає. Зате було чимало творів письменників, записів висловлювань государів, пісень, обрядових церемоній тощо. Конфуцію приписують упорядкування класичних книг: “Іцзін” (“Книга змін”) – запис висловлювань і тлумачень царів та імператорів XII ст. до н.е.; “Шуцзін” (“Книга Історії”) – промови і документи государів XIV-VIII ст. до н.е.; “Шікінг” (“Книга поезії”) – 300 пісень, які відібрав Конфуцій із значної кількості їх; “Лекс” – перелік Обрядів. Цю книгу склав герцог Чо в XII ст. до н.е., це релігійні і моральні настанови. Конфуцій відредагував цю книгу; “Чунь Цю” (“Чунь Тсе” – “Весна і осінь”) – літопис князівства Лоо від 721 до 480 р. до н.е.

Сучасна наука піддає сумніву не тільки авторство, а й редагування цих книг Конфуцієм, за винятком останньої. Але китайська традиція все ж міцно пов’язує ці книги з ім’ям Конфуція, а їх дух цілком відповідає вченню мислителя.

Вже після смерті вчителя послідовники Конфуція записали його бесіди і висловлювання перед учнями, зведені у трактаті “Луньюй” (“Бесіди і судження”), яка вважається найбільш оригінальним викладом його системи.

Конфуцію було 65 років, коли номер його син Лі; у наступному році помер його учень Ієн Хву. Потім його слуги зловили однорогого звіра Килина, який був схожий на того звірка, що його бачила матір Конфуція Чінг Цай перед народженням великого мислителя. Конфуцій прийшов до висновку, що його смерть близька, і промовив: “Моє вчення пройшло свій шлях, а я невідомий”. Він поспішав завершити свої праці, невтомно навчав.

Останні роки його життя були тяжкими для мислителя, його охопили песимістичні настрої, він сумував за минулим і не бачив нічого доброго в майбутньому. Але смерть була невблаганною. У 479 р. до н.е. Конфуцій помер у Цюйфу. Учні поховали його над річкою Си і три роки оплакували на могилі. Тепер там пантеон Конфуція і його учнів.

На тому місці, де стояв будинок Конфуція у Цюйфу, споруджено храм Конфуція. Він має вигляд імператорського палацу, його оперізує стіна з червоної цегли з чотирма вежами по краях. Симетрично розташовані ряд будинків, головний з яких Дачандянь – Палац вищої досконалості, у якому стоїть статуя Конфуція і здійснюються жертвоприношення. Храм Конфуція, побудований у XII ст., реконструйований у 1724 р. і є справжнім музеєм китайської культури.

Розробку вчення Конфуція продовжив його учень Менцзи (бл. 372-289 до н.е.). Він написав трактат, що носить його ім’я “Менцзи”, де виклав свої думки про “справедливого государя”, обґрунтувавши основу політичної концепції конфуціанства.

Одночасно в цьому творі Менцзи поглиблював конфуціанське релігійно-моральне вчення, вважаючи, що народ має право змінити небажаного правителя. Під народом Менцзи розумів зовсім не трудовий люд, а землевласників, чиновників, монахів.

Цілком природно, що разом із зростанням впливу й авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації особи Конфуція.

У 555 р. узаконюється обов’язкова наявність храму Конфуція в кожному місті. У храмі спочатку поклонялись поминальним табличкам Конфуція, а згодом – його скульптурам.

За часів династії Тан Конфуція почали вважати “першим святим”. При династії Сун була розроблена церемонія поклоніння Конфуцію на його могилі, а він одержав титул “наставник держави”. За часи династії Мін його називали “великим учителем нації”. У 1906 р. удова-імператриця Цисі замінила “середні жертвоприношення” Конфуцію “великими жертвоприношеннями”.

Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 р., хоч жертвоприношення Небу, Сонцю і Місяцю були скасовані. Культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні лише в Китайський Народній Республіці, але в побуті він зберігся і донині.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія релігій (Лубський В.І.)