Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія релігій (Лубський В.І.) скачати онлайн-> Еволюція християнства в процесі його формування

Еволюція християнства в процесі його формування



Головною ідеєю первісного християнства, яким воно вийшло з уст Христа, було екзальтоване чекання видатних історичних подій, які змінять долю людства і покладуть початок новому світу. Ці події матимуть есхатологічний характер: настане кінець світу, відбудеться Страшний суд, на якому кожному доведеться відповідати за свої вчинки, за все своє життя. Ця есхатологічна драма відбудеться незабаром, про що свідчать наочні ознаки: повстане народ на народ, царство на царство, настануть місцями голод, мор і землетруси, віруючих переслідуватимуть, Єрусалим буде спустошений, з’являться лжепророки тощо [Мт. 24:3-28]. Християнська есхатологія була підставою для ідей ненависті до існуючих порядків, до Римської імперії. Здійснення цієї есхатологічної революції покладалося на Месію, якого вбачали в Ісусі, і він одержав ім’я Христа, що і означає грецькою мовою “месія”. І вже тоді підкреслювалася приреченість, жертовний характер цієї месіанської особи. Саме ці ідеї лаконічно і метафорично висловив Ісус у своїй заяві, що він зруйнує Єрусалимський храм і за три дні побудує новий [Мт, 26:61; Мр. 14:58; Ів. 2:19]. І він же визнав своє месіанське покликання [Мт. 26:62-64; Мр. 14:58-61; Дк, 22:67-69]. Для іудаїзму ці ідеї були не нові, іудейській ортодоксії перечили не самі вони, а їхня крайня актуалізація, яка містила в собі прямий заклик до соціальних змін. Звідси – непримиренність і лють іудейської верхівки до Ісуса та його учнів. А за верхівкою, як ми бачили, пішла і більшість народу.

Революційно-демократичний дух був наявний у цьому самому первісному християнстві. Він виявився як у складі, так і в характері перших християнських общин у Галілеї, а потім в Єрусалимі, в усій Малій Азії й тривалий час у Римі. За Ісусом Христом пішла найбільш знедолена частина іудейського суспільства: селяни, рибалки, ремісники, дрібні торговці, раби, люди малоосвічені й прості, їм нічого було втрачати, вони могли просто встати зі свого робочого місця, залишити свою хижу, човна чи заступа і піти за Христом, не питаючи, куди він їх веде. А якщо і траплялися серед них люди заможні, з освітою, то вони не завжди афішували свою причетність до руху або утворювали ближчий почет учителя.

Демократичний характер первісного християнства виявлявся в елементах спільнот власності [Дії. 2:44; 4:321 ], але не у сфері виробництва, а в сфері споживання. Це зовсім не був “християнський комунізм”, це були далекі ознаки майбутнього вчення, бо комунізм неможливий у злиденності більшості. З цією есхатологічно-месіанською революційно-демократичною ідеологією християнство і заявило про себе в другій половині І ст. н.е. у Римській імперії “Об’явленням св. Івана Богослова”, першим за часом документом Нового Завіту.

Апостолу Павлу і його спільникам належить виключна роль в історії християнства: вони обережно й поступово, пі на йоту не порушуючи віронавчального і морального авторитету Ісуса Христа, доповнюють і змінюють есхатологічну і месіанську концепцію вчителя. Насамперед вони пом’якшують його актуалізацію – це станеться, але не так швидко, як думалося, принаймні, не сьогодні. Коли? Цього нікому не дано знати. Врятування людства буде, але вже в другому пришесті Христа, у невизначеному майбутньому, до якого слід старанно готуватися. У доповнення до цього розробляється вчення про безсмертну душу і потойбічне життя. Вже йдеться не стільки про суспільні есхатологічні проблеми, як про особисті. Коло есхатологічних проблем звужується до інтересів окремої особи, до індивідуального спасіння, до вдосконалення, у заданих параметрах людської особистості дається воля задоволенню егоїстичних перспектив.

У зв’язку з цим змінюється соціальна орієнтація християнства. Від заперечення римської і всякої влади – до визнання їх, від бунтарства – до покори, від революціонізму – до примирення з дійсністю. Разом із цим (і поруч із цим) відбуваються зміни в складі християнських общин. В общини приходять представники верхівки суспільства, ширшає соціальна база християнства. Для християнства відкриваються цілком реальні можливості стати релігією не частини, а всього суспільства, надбати здобутки цього суспільства. Усьому і був головний внесок у розвиток християнства апостола Павла. Але римське суспільство не відразу оцінило цей внесок. Він був страчений близько 65 р. н.е. під час гонінь Нерона на християн. Проте є сумніви в тому, що Павло був страчений і під час неронівських гонінь. Останні роки життя Павла не мають історичних свідчень.

Визначення часу виникнення пауліанського напряму в християнстві – дуже важливе завдання для історика. Якщо вважати, що воно вийшло цілком готовим з вуст апостола Павла, то це сталося не пізніше третьої чверті І ст. Якщо вважати, що воно було висловлене після написання Апокаліпсису, то це сталося вже в кінці І ст. Якщо зважати на те, що на редагування християнства мали вплинути такі значні події в римському суспільстві, як ряд невдалих повстань рабів і пригноблених народів світу, у тому числі й іудеїв (повстання 66-73,114-115, 132-135 рр.), то час його виникнення слід віднести на пізніше. Так чи інакше, але пауліанська редакція християнства виникає і роль св. Павла в цій справі не остання. Це було подальше вдосконалення християнства.

Сформульовані зміни у віровченні були в 1-му і 2-му посланнях апостола Павла до коринфян, посланні до галатів, посланні до римлян. Називають у зв’язку з цим і деякі апокрифи. Але нас цілком задовольняє офіційна версія цієї концепції. Поширюючи християнство, апостол Павло одночасно ґрунтовно перероблює його і фактично в тій частині ранньохристиянської літератури, яку звичайно приписують йому, зникає революційно-демократичний дух Ісусового християнства, безумовно, вдосконалюється моральне вчення Христа, починає панувати теософське вчення про Христа. Апостол Павло розроблює вчення про боголюдину Христа як про дух і образ Бога. Він підтверджує версію воскресіння Ісуса і твердить, що віра в це воскресіння дає вічне життя [Кор. 15:3-18]. Посилено розроблюється моральний бік вчення Ісуса. Павлові послання – це цілий моральний компендіум: не хвалися перед Богом і не хвалися людською мудрістю [ Кор. 1:19-31; 2:18-23], не чванься [4:6-13], остерігайся перелюбу [5:1-5], утікай від розпусти [6:12-20], будь слугою для всіх [ 19:16—23) і багато інших положень.

З’являються рішучі акценти в соціальному вченні Ісуса. “Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе” [Рим. 13:1-2]. І далі: “Тож віддайте належне усім: кому податок – податок, кому мито -мито, кому страх – страх, кому честь – честь” [Рим. 13:7].








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія релігій (Лубський В.І.)