Головна Головна -> Підручники -> Підручник Історія релігій (Лубський В.І.) скачати онлайн-> Ранні єресі

Ранні єресі



Початок історії християнства позначився активним розвитком богословської думки. Розвиваючи загальні риси віровчення, накреслені Ісусом Христом, богослови мусили відповісти на численні питання, які неодмінно виникали в зв’язку з поглибленням розуміння догматів, уточнення їх змісту. Висловлювалися різні думки, обумовлені історичними, економічними, політичними, філософськими і, мабуть, індивідуальними факторами. Частина їх була достатньо доведена і визнана ортодоксальними, вони увійшли у вчення церкви та висловлені у творах отців церкви. Інші стали об’єктом запеклих суперечок, богословських дискусій, багато з них були відкинуті й оголошені єрессю. У богослов’ї єрессю вважається свідоме і навмисне відхилення від догматів віри.

Боротьба з єресями в перші віки існування християнства була впертою і часом драматичною. Це були ранні єресі. Ми їх так назвемо на відміну від єресей наступних етапів розвитку християнства, яких було чимало. Ранні єресі сприяли утвердженню в християнстві ірраціоналізму. Тут вони неабияк прислужилися, доповнюючи Філона Александрійського. Вони, можна сказати, довершили філософську підготовку християнства при його утворенні. Хоч як парадоксально це звучить, але єресі зробили велику справу в християнстві – вони допомогли генеральному пауліністському напряму, який став ортодоксальним, відшліфуватися в логічну, сталу, всебічно зорієнтовану релігійну систему. До ранніх єресей у християнстві звичайно відносять іудео-християнство, монтанізм і гностицизм.

Перший крок в ідеологічному становленні християнства – остаточний розрив з іудаїзмом. Християнство виникало як секта в іудаїзмі, що мав чітко окреслені етнічні риси. Але воно домоглося визнання лише як космополітична релігія колосального конгломерату різних народів-світової Римської імперії. Дуже швидко після початку Нової релігії християни з язичників уже становили переважну більшість над християнами з іудеїв. Це дало підставу для подальшого відходу від іудейського віровчення і особливо – культу. Для характеристики цього процесу звичайно посилаються на твір Юстина-філософа “Бесіда з Трифоном-іудеєм” (бл. 160 р.), де автор чітко протиставить себе, християнина, язичникам та іудеям.

Іудео-християнство в Палестині було релігійною концепцією тих, хто вже відійшов від іудаїзму, але ще. не пристав до християнства. Такими були ебіоніти (від грец. ебіон – злидень). Ебіоніти здійснювали обрізання, святкували суботу, вживали лише кошерну їжу й не визнавали пророцьких книг Старого Завіту, а з новозавітних визнавали лише Євангеліє Матвія. Ісуса вважали месією, але заперечували його божественність і все, що пов’язано з нею, включаючи і надприродність народження. Вважають, що способам життя (общиною, зі спільною власністю тощо) вони дуже подібні до есеїв. До іудео-християм також відносять назареїв і елкесаїтів (елксаїтів). Християни вважають цю течію єретичною.








Популярні глави цього підручника:



Всі глави цього підручника:

Історія релігій (Лубський В.І.)